Рішення № 99090422, 09.08.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2021 року Справа №380/3419/20

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Пушки М.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Невелич Ю.В.,

представника відповідача Лазорко Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, із вимогами:

-визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 27.03.2020 року №1263 о/с про звільнення ОСОБА_1 , слідчого слідчого відділення Галицького районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за п.64 «г» (через скорочення штатів) на підставі Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

-поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення Галицького районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 31.03.2020 року;

-стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

-зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області, відповідності до п.п.9, 12 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», прийняти ОСОБА_1 на службу до поліції у Головному управлінні Національної поліції у Львівській області на рівнозначну посаду, яку ОСОБА_1 обіймав в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області станом на 06.11.2015 року.

Ухвалою судді від 12.05.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали судді позивач усунув недоліки позовної заяви, внаслідок чого ухвалою судді від 19.05.2020 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

16.09.2020 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій він просить прийняти уточнення позовних вимог та зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді слідчого слідчого відділення Галицького районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в іншому відділі, відділенні, управлінні, що підвідомче ГУ МВС України у Львівській області з 31.03.2020 року.

13.10.2020 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій він просить прийняти уточнення позовних вимог та зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді слідчого слідчого відділення Галицького районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в ГУ МВС України у Львівській області або іншому відділі, відділенні, управлінні, що підвідомче ГУ МВС України у Львівській області з 31.03.2020 року.

Ухвалою суду від 21/05.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Учасниками справи було подано до суду заяви по суті справи – письмові відзиви, відповідь на відзив, пояснення.

Відповідно до позиції позивача, яка ним висловлена в позові, інших письмових заявах, що були подані до суду, він вважає, що у спірних правовідносинах було порушено його право на працю, звільнено з посади в органах внутрішніх справ із порушенням законної процедури не вжито необхідних заходів для усунення порушень прав та інтересів позивача, не забезпечено його роботою.

Позивач зазначає, що він проходив службу в органах внутрішніх справ і в 2015 році займав посаду слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, спеціальне звання – лейтенант міліції. Наказами ГУ МВС України у Львівській області від 12.06.2015 року №1712, від 25.06.2015 року №445о/с до позивача було застосовано та виконане дисциплінарне стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ. За наслідком оскарження таких наказів постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.10.2015 року у справі №813/3615/15 такі накази скасовано і позивача поновлено на службі. Вказане рішення суду в частині поновлення було виконане ГУ МВС України у Львівській області за наказом від 06.11.2015 року №789о/с. Однак, одночасно за наказом ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 року №826о/с відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 із 06.11.2015 року звільнено у запас за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

У зв`язку з чим, позивач знову звернувся до суду й постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року у справі №813/77/16 наказ про звільнення було визнано протиправним і скасовано, а позивача поновлено на посаді. Постановою Львівського апеляціи?ного адміністративного суду від 24.01.2017 року у справі №813/77/16 скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року та прии?нято нове рішення про відмову у задоволенні позову. У подальшому, постановою Верховниого Суду у складі колегіі? суддів Касаціи?ного адміністративного суду від 06.02.2019 року у справі №813/77/16 постанову суду апеляційної інстанції скасовано, постанову суду першої інстанції залишено в силі.

Після чого позивач звернувся до ГУ МВС України у Львівській області, ГУ НП у Львівській області зі заявами про поновлення на службі та на відповідній посаді слідчого. Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 17.01.2020 року №1254/с ОСОБА_1 було поновлено на посаді слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області. Одночасно позивача 30.01.2020 року попереджено про можливе наступне вивільнення. При цьому, на відповідне звернення позивача до ГУ НП у Львівській області останнім було повідомлено про необхідність проходження конкурсних процедур для зайняття вакантних посад у поліції. У подальшому, наказом ГУ МВС України у Львівській області від 27.03.2020 року №1263о/с позивача звільнено з посади за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ через скорочення штатів із 30.03.2020 року.

Позивач вважає, що такий наказ є протиправним, оскільки вважає, що він підлягав безумовному переведенню до органів Національної поліції України, від служби в яких не відмовлявся, а навпаки. При цьому, такого права він був позбавлений протиправно з огляду на незаконне звільнення та розгляд судом відповідного спору. ОСОБА_1 підкреслює також, що Національна поліція України виконує ті ж функції держави, що й міліція, а тому, при вирішенні питання про його звільнення з органів внутрішніх справ підлягало врахуванню питання про можливість його використання на службі в Національній поліції України. Однак, відповідачами цього враховано не було, в зв`язку з чим позивач вважає, що його було звільнено незаконно.

Відтак, позивач вважає свої вимоги повністю обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до позиції відповідача – Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, яка ним висловлена у відзиві, інших письмових заявах, що були подані до суду, він вважає вимоги позивача безпідставними.

А саме, відповідач не заперечує обставин, на які покликається позивач, проте надає їм іншої оцінки. Відповідач зазначає, що в зв`язку з реформуванням органів внутрішніх справ було ліквідовано органи міліції, створено підрозділи Національної поліції України. При цьому, можливість переведення працівників міліції до поліції була передбачена перехідними положеннями Закону України «Про Національну поліцію» й вона могла застосовуватися лише впродовж трьох місяців із дня опублікування такого закону. У даному випадку позивач не скористався таким правом (не залежно від причини), а відтак, на цей час немає правових підстав для застосування відповідних норм.

Крім того, відповідач наголошує на тому, що орган, у якому проходив службу ОСОБА_1 (Галицький РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області) ліквідовано, а в органах міліції відсутні штатні посади в зв`язку з їх скороченням у ході реформування. А тому, це очевидним чином засвідчує неможливість використання позивача по службі в органах внутрішніх справ. Таким чином, відповідач вважає, що звільнення позивача через скорочення штатів відбулося правомірно та з дотриманням встановленої процедури й із урахуванням неможливості його використання на службі. В цьому контексті відповідач також зауважує, що органи Національної поліції України є окремими структурами, щодо яких у Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області немає управлінських повноважень, а тому, він не міг вирішувати питання щодо працевлаштування позивача в нових органах.

У зв`язку з чим, відповідач підстав для задоволення позовних вимог не вбачає.

Відповідно до позиції відповідача – Головного управління Національної поліції у Львівській області, яка ним висловлена у відзиві, інших письмових заявах, що були подані до суду, він вважає вимоги позивача безпідставними.

Відповідач наводить аналогічні міркування, що й Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області. Крім цього, наголошує на тому, що органи Національної поліції України не є правонаступниками органів міліції, Національна поліції н належить до органів внутрішніх справ та не входить до сфери управління МВС України, а є окремим і самостійним центральним органом виконавчої влади.

Таким чином, на переконання відповідача, спірне звільнення позивача відбулося в рамках закону, а вимоги, що звернені до Головного управління Національної поліції у Львівській області є безпідставними.

У зв`язку з чим, відповідач вважає за необхідне відмовити в позові.

У судових засіданнях позивач заявлені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просив позов задовольнити. Представники відповідачів у судових засіданнях позов не визнали, ствердили про його безпідставність, а тому, просили у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши доводи та заперечення сторін позивача, відповідачів, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ і станом на червень 2015 році займав посаду слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, спеціальне звання – лейтенант міліції.

Наказами ГУ МВС України у Львівській області від 12.06.2015 року №1712, від 25.06.2015 року №445о/с до позивача було застосовано та виконане дисциплінарне стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ.

Як засвідчується матеріалами справи, позивач оскаржив такі накази та постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.10.2015 року у справі №813/3615/15 їх скасовано і позивача поновлено на службі. Вказане рішення суду в частині поновлення було виконане ГУ МВС України у Львівській області за наказом від 06.11.2015 року №789о/с. Одночасно, наказом ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 року №826о/с відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 із 06.11.2015 року звільнено у запас за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

Встановлено, що ОСОБА_1 оскаржив до суду таке звільнення. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року у справі №813/77/16 наказ про звільнення було визнано протиправним і скасовано, а позивача поновлено на посаді. Постановою Львівського апеляціи?ного адміністративного суду від 24.01.2017 року у справі №813/77/16 скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року та прии?нято нове рішення про відмову у задоволенні позову. У подальшому, постановою Верховного Суду у складі колегіі? суддів Касаціи?ного адміністративного суду від 06.02.2019 року у справі №813/77/16 постанову суду апеляційної інстанції скасовано, постанову суду першої інстанції залишено в силі.

Матеріалами справи засвідчується, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області зі заявою від 02.08.2019 року про добровільне виконання судового рішення в справі №813/77/16. Одночасно позивач повідомив про бажання проходити службу в Національній поліції відповідно до п. 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію». З ідентичною заявою від 02.08.2019 року позивач звернувся й до Головного управління Національної поліції у Львівській області. Також позивач подав на ім`я керівника Головного управління Національної поліції у Львівській області заяву від 02.08.2019 року про прийом на службу на посаду слідчого слідчого відділу Галицького відділу поліції (м. Львів) Головного управління Національної поліції у Львівській області.

Листами від 22.08.2019 року, 23.08.2019 року Головне управління Національної поліції у Львівській області поінформувало позивача про те, що органи поліції не є правонаступниками органів міліції та вказало на необхідність проходження конкурсу для зайняття бажаної посади.

Судом установлено, що наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 17.01.2020 року №1254/с «Про виконання рішення суду» ОСОБА_1 було поновлено на посаді слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області з 07.11.2015 року. Також позивачеві надано попередження від 30.01.2020 року про можливе майбутнє звільнення через два місяці з огляду на скорочення посади та відсутність можливості використання по службі (з попередженням позивач ознайомився 30.01.2020 року). Одночасно роз`яснено умови можливого подальшого працевлаштування в органах Національної поліції – за конкурсом.

У матеріалах справи наявна також заява та рапорт ОСОБА_1 від 05.02.2020 року до начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо прийняття на посаду слідчого слідчого відділу Галицького відділу поліції (м. Львів) Головного управління Національної поліції у Львівській області або на рівнозначну посаду як форму реалізації норм п. 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію». На такі звернення відповідачем було надано відповідь щодо можливості зайняття посад у поліції за конкурсом.

Із долученої до справи інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Галицький районний відділ Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області припинено 26.03.2020 року, про що внесено запис за №14151110010023435.

Як установлено судом, наказом ГУ МВС України у Львівській області від 27.03.2020 року №1263о/с позивача звільнено з посади за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ через скорочення штатів із 30.03.2020 року.

Указані обставини підтверджуються зібраними в справі доказами, не заперечуються учасниками справи.

Вважаючи ж своє звільнення незаконним, стверджуючи про порушення чинного законодавства України та своїх прав та інтересів, ОСОБА_1 оскаржив до суду відповідні рішення за цим позовом.

У зв`язку з чим, установивши необхідні дійсні обставини справи, суд, вирішуючи даний спір, керуючись принципом змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ураховуючи визначений законом обов`язок з доказування в такій категорії справи, постановляючи рішення виходить із наступного.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, а також захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про міліцію», порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114.

Згідно з п. 8 Положення №114, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів – у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами п. 64 «г» Положення №114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів – при відсутності можливості подальшого використання на службі.

У той же час, у зв`язку з реформуванням правоохоронних органів, Закон України «Про міліцію» втратив чинність та вступив у дію Закон України «Про Національну поліцію».

Відповідно до п. 1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в газеті Голос України 06.08.2015 року за №141-142.

Згідно з п. 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пунктом 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до п. 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Окрім цього, слід узяти до уваги, що приписами п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України «Про організаційно-штатні питання» від 06.11.2015 року №1388 було скорочено всі штатні посади органів МВС України.

Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв`язку зі скороченням штатів, передумови для чого виникли в зв`язку з окресленим вище.

При цьому, суд наголошує на тому, що спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють питання проходження служби в міліції, а також їх звільнення зі служби через скорочення штатів, встановлено припис про можливість такого звільнення (у зв`язку зі скороченням штатів) винятково при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник відповідного органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

У цьому контексті суд надає критичної оцінки доводам відповідачів про розбіжність органів міліції та поліції, відсутність між ними правового зв`язку, який би можна було оцінити як правонаступництво.

Так, Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року у справі №21-8а14, від 27.05.2014 року у справі №21-108а14, від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналізуючи та співвставляючи ст.ст. 1, 2 Закону України «Про міліцію» («Міліція в України», «Основні завдання міліції»), ст.ст. 1, 2 Закону України «Про Національну поліцію» («Національна поліція України», «Завдання поліції»), суд приходить до висновку про те, що вони покликані виконувати аналогічні функції держави у правоохоронній сфері, по протидії злочинності й підтриманню безпеки і правопорядку.

Таким чином, слід резюмувати, що служба в міліції та служба в поліції за своєю суттю є тотожними. Отже, питання можливості подальшого використання на службі особи, що звільняється при скороченні штатів, не обмежується лише службою в органах міліції, а фактично поширюється й на службу в органах, які продовжують виконувати ці ж функції.

У нашому випадку суд не вбачає, що відповідачем було дотримано такого припису закону при звільненні ОСОБА_1 , а тому, відповідні накази є протиправними та підлягають скасуванню.

У той же час, з огляду на об`єктивні обставини, а саме ліквідацію органу, в якому проходив службу позивач, і скорочення всіх штатних посад у міліції, приведення правовідносин, що виникли між сторонами, у первісний стан (до порушення) шляхом поновлення на посаді в органах міліції є неефективним і неможливим.

Суд вважає, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є покладання на відповідача, який допустив незаконного звільнення позивача, обов`язку вжити заходів щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 .

При цьому, суд відхиляє вимоги позивача щодо зобов`язання прийняти на службу до Національної поліції, як наслідок визнання незаконним звільнення з органів міліції, позаяк, вирішення питання про можливість використання позивача на службі (його працевлаштування) відноситься до відповідальності Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Окрім того, зважаючи на те, що внаслідок протиправного звільнення позивач не з власної волі перебував у вимушеному прогулі, слід вирішити питання щодо стягнення середнього заробітку за цей час вимушеного прогулу, втрата якого відбулася в результаті дій відповідача.

Оскільки питання виплати за вимушений прогул чи іншої форми компенсації неотриманої заробітної плати спеціальним законом не врегульовано, то в даному випадку можуть бути застосовані загальні норми трудового законодавства, з урахуванням особливостей роботи (служби) позивача.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до абз. 1, 3 п. 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 4 п. 2 Порядку №100 визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Пунктом 8 Порядку №100 установлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на число календарних днів за цей період.

Так як звільнення позивача мало місце в березні 2020 року, останніми двома місяцями, які передували цій події, є січень і лютий 2020 року. Однак, як вбачається з наявних у справі довідок про доходи, в позивача нарахування за такий період відсутні, також відсутні нарахування і за попередні два місяці.

Відповідно до п. 4 Порядку №100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», за схемою посадових окладів поліцейських управлінь, відділів (відділень) поліції (додаток 7), посадовий оклад слідчого становить 2 400 грн, що є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати (з 01.01.2020 року 4 723,00 грн, з 01.09.2020 року 5 000,00 грн, з 01.01.2021 року 6 000,00 грн).

У зв`язку з чим, суму втраченого заробітку за час вимушеного прогулу слід обчислювати виходячи з відповідних розмірів мінімальної заробітної плати у періоді розрахунку з урахуванням місяців прогулу. Таким чином, враховуючи, що вимушений прогул ОСОБА_1 охоплює березень 2020 року - серпень 2021 року, середній заробіток за час вимушеного прогулу склав 96 338,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, встановлюючи істину в справі суд повинен ґрунтуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву, що випливає з позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують частину позовних вимог, із якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачем не доведено повністю правомірність своїх дій і рішень у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним у частині та підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з нормами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких від носяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Таким чином, судові витрати розподіляються відповідно до позовних вимог, що були задоволені судом.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (площа Генерала Григоренка, 3, м. Львів, 79007; код ЄДРПОУ 08592247), Головного управління Національної поліції у Львівській області (площа Генерала Григоренка, 3, м. Львів, 79007; код ЄДРПОУ 40108833) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 27.03.2020 року №1263 о/с про звільнення ОСОБА_1 , слідчого слідчого відділення Галицького районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за п. 64 «г» через скорочення штатів.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (площа Генерала Григоренка, 3, м. Львів, 79007; код ЄДРПОУ 08592247) вжити заходи щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Стягнути із Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (площа Генерала Григоренка, 3, м. Львів, 79007; код ЄДРПОУ 08592247) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 96338 (дев`яносто шість тисяч триста тридцять вісім) грн. 00 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (площа Генерала Григоренка, 3, м. Львів, 79007; код ЄДРПОУ 08592247) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць – у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) грн. коп.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297, пп. 15.5 пп. 15 п. 1 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.08.2021 року.

Суддя Сасевич О.М.