Рішення № 99085822, 19.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.08.2021Справа № 910/9477/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп"

про стягнення 22 505,67 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп" (далі - відповідач) про стягнення 22 505,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" від 17.06.2020 року № 826002/4600/0000422, та у зв`язку із настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "MERCEDES-BENZ GL 350", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "ВАЗ 21053", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 130833014, а тому позивач вказує, що обов`язок з відшкодування 22 505,67 грн. покладається на відповідача. Крім того, у позовній заяві Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" вказало, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат останнього на професійну правничу допомогу в даній справі становить 6 000,00 грн., а також надало докази на підтвердження факту понесення та розміру таких витрат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2021 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" залишено без руху та надано останньому строк для усунення її недоліків.

23.06.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" від 22.06.2021 року про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.06.2021 року відкрито провадження у справі № 910/9477/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та попереджено, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, спір буде вирішений за наявними матеріалами справи у відповідності до приписів частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

16.07.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла запитувана судом інформація.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 29.06.2021 року про відкриття провадження у справі № 910/9477/21 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01014, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 5/13, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105477565863, відповідно до якого відповідач ухвалу суду отримав 12.07.2021 року.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.06.2021 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 29.06.2021 року, не подав до суду відзиву на позов із зазначенням своїх заперечень по суті даного спору, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.06.2020 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" № 826002/4600/0000422 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом "MERCEDES-BENZ GL 350", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску, та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням. Вигодонабувачем за цим Договором визначено ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 13 Договору строк його дії встановлено з 00:00 год. 02.07.2020 року по 24:00 год. 01.07.2021 року.

Умовами пункту 12 Договору передбачено порядок сплати страхового платежу, а саме: перший платіж у розмірі 14 297,00 грн. підлягає сплаті на користь страховика до 01.07.2020 року, другий платіж на суму 14 297,00 грн. підлягає сплаті на користь позивача до 01.01.2021 року.

06.11.2020 року о 18:30 год. у місті Львові на вулиці Луганській, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "ВАЗ 21053", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який не врахував дорожньої обстановки, внаслідок чого здійснив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем "MERCEDES-BENZ GL 350", реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв`язку з чим, вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Означена дорожньо-транспортна пригода була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом).

Відповідно до полісу серії ЕР № 130833014 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "ВАЗ 21053", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 1 000,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.

Страховим актом позивача від 17.11.2020 року № 00383906 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком, а також, з урахуванням виставленого СТО - ФОП Волковим Павлом Віталійовичем рахунку-фактури від 16.11.2020 року № ВПВ0000014 на оплату відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "MERCEDES-BENZ GL 350", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на суму 30 735,97 грн. та розміру передбаченої Договором франшизи - 4 050,00 грн., визначено суму страхового відшкодування у розмірі 26 685,97 грн.

Разом із тим, висновком Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" про виплату страхового відшкодування за полісом (договором) № 826002/4600/0000422 визначено коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого автомобіля у розмірі 0.7, а також обраховано вартість відповідного збитку в сумі 23 505,67 грн.

За умовами пункту 8.12 Договору, якщо умовами Договору передбачена сплата страхового платежу частинами, то страховик при виплаті страхового відшкодування має право утримати суму несплаченої частини страхового платежу із суми страхового відшкодування.

Зважаючи на означені положення Договору, а також беручи до уваги те, що сума несплаченого страхувальником за Договором страхового платежу на момент настання страхової події (06.11.2020 року) становила 14 297,00 грн. (що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідної бухгалтерської довідки позивача від 18.11.2020 року № 020685), частина зазначеної у страховому акті від 17.11.2020 року № 00383906 суми страхового відшкодування у розмірі 14 296,00 грн. була зарахована (утримана) страховиком у рахунок погашення несплаченого страхувальником страхового платежу в порядку пункту 8.12 Договору. Наведені обставини також підтверджуються змістом вищевказаної бухгалтерської довідки позивача від 18.11.2020 року № 020685 та страхового акту від 17.11.2020 року № 00383906.

Відповідно до платіжного доручення від 18.11.2020 року № 183270 позивач перерахував ФОП Волкову Павлу Віталійовичу (СТО) грошові кошти у розмірі 12 389,97 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодув. зг.дог. №826002/4600/0000422 від 17/06/2020р. Без ПДВ. ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 рах., д.н. НОМЕР_1 ".

Листом від 01.12.2020 року № 4168 позивач звернувся до відповідача із заявою № 28856 про виплату страхового відшкодування у розмірі 26 685,97 грн., яка була направлена на поштову адресу Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп" 03.12.2020 року та вручена останньому 04.12.2020 року. Наведені обставини підтверджуються, зокрема, наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення з трек-номером 0100186873160.

Проте спірна сума страхового відшкодування відповідачем у встановлений законом строк позивачу в добровільному порядку відшкодована не була, у зв`язку з чим, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулося до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, що відбулася 06.11.2020 року, була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом).

Суд визнає європротокол як належний та допустимий доказ у справі, виходячи з наступного.

З набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" № 3045-VI від 17.02.2011 року, яким внесено зміни та доповнення до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що дозволило учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду ("європротокол") без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.

Так, відповідно до пункту 33.2 статті 33 зазначеного вище Закону України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.

На виконання Закону України від 17.02.2011 року № 3045-VI, Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 року № 274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Інструкція).

Відповідно до вказаної вище Інструкції, у європротоколі зазначаються, зокрема, фактична дата, час та місце настання ДТП, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше.

За умовами статті 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`я та/або майну потерпілого.

Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 06.11.2020 року є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А ("MERCEDES-BENZ GL 350", реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та транспортний засіб В ("ВАЗ 21053", реєстраційний номер НОМЕР_2 ), зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, інформацію про страхувальників згідно з даними полісів, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди для пояснення цієї схеми тощо.

Також, суд зазначає, що відповідно до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У зв`язку із тим, що між учасниками ДТП спільно складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, отже, водій, винний у вчиненні ДТП, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Згідно з відомостями європротоколу від 06.11.2020 року та відповідної схеми, ДТП відбулася з вини водія автомобіля "ВАЗ 21053", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 .

Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду складене учасниками ДТП відповідно до норм чинного законодавства і є належним доказом вини особи, що скоїла ДТП, у зв`язку з чим завдана шкода підлягає відшкодуванню.

Таким чином, судом за змістом, зокрема, означеного європротоколу та інших матеріалів справи встановлено обставини скоєння ДТП та особу, відповідальну за заподіяну шкоду.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.

При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року в справі № 905/2970/16.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов`язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

Зі змісту висновку Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" про виплату страхового відшкодування за полісом (договором) № 826002/4600/0000422 вбачається, що коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого автомобіля "MERCEDES-BENZ GL 350", реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 0.7 (максимальне граничне значення коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, передбачене Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092), а вартість відповідного збитку становить 23 505,67 грн.

Страховим актом позивача від 17.11.2020 року № 00383906 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком, а також, з урахуванням виставленого СТО - ФОП Волковим Павлом Віталійовичем рахунку-фактури від 16.11.2020 року № ВПВ0000014 на оплату відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "MERCEDES-BENZ GL 350", реєстраційний номер НОМЕР_1 , розміру передбаченої Договором франшизи - 4 050,00 грн., а також положень пункту 8.12 Договору та несплаченого страхувальником за Договором страхового платежу на момент настання страхової події (06.11.2020 року) в сумі 14 297,00 грн., вирішено виплатити страхове відшкодування шляхом перерахування безготівкових коштів у розмірі 12 389,97 грн. на рахунок СТО.

Відповідно до платіжного доручення від 18.11.2020 року № 183270 позивач перерахував ФОП Волкову Павлу Віталійовичу (СТО) грошові кошти у розмірі 12 389,97 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодув. зг.дог. №826002/4600/0000422 від 17/06/2020р. Без ПДВ. ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 рах., д.н. НОМЕР_1 ".

З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

У даному випадку, положеннями полісу серії ЕР № 130833014 було передбачено франшизу в розмірі 1 000,00 грн.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача - 23 505,67 грн., а також визначені полісом серії ЕР № 130833014 розміри лімітів відповідальності (130 000,00 грн.) та франшизи (1 000,00 грн.), відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу 22 505,67 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених вище.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Також, позивач просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Щодо розподілу вказаних судових витрат, суд виходить з наступного.

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що 31.12.2020 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (далі - клієнт) та Адвокатським бюро "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" (далі - бюро) укладено договір № 1/20ю про надання правової допомоги, за умовами якого бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, в тому числі, але не виключно:

- надання правової допомоги під час досудового розслідування та в судах всіх рівнів у кримінальних провадженнях, що прямо чи опосередковано стосуються інтересів клієнта, в т.ч. здійснення захисту інтересів та інше;

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань;

- складання документів правового характеру (звернень, заяв, скарг, листів, пропозицій, запитів та ін.) та процесуальних документів (відзивів, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);

- представництво та захист інтересів клієнта в судах усіх рівнів та інстанцій, будь-яких органах державної влади, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, НАБУ, прокуратури, ДБР, САП, СБУ, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, експертних установах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань із усіма без виключення процесуальними правами, наданими стороні по справі положеннями чинних в Україні ГПК, ЦПК, КПК, КУпАП та КАС України.

Відповідно до розділу 4 цього договору, ціна наведеної угоди складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін. Вартість наданої юридичної допомоги бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги та виставляє клієнту відповідний рахунок. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 5-ти днів з моменту отримання клієнтом рахунку від бюро. За результатами надання юридичної допомоги складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті прийому-передачі наданих послуг вказується обсяг наданої бюро юридичної допомоги, її вартість та ідентифікація.

Пунктами 6.1 та 6.2 означеного правочину встановлено, що цей договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов і його підписання сторонами, а його дія припиняється 31.12.2021 року.

Пунктом 1 (№ п/п 8) додатку № 1 до цього договору встановлено, що клієнт доручає бюро надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників клієнта за цивільним або господарським судочинством за страховим актом № 00383906 (дата випадку - 06.11.2020 року, дата страхового відшкодування - 18.11.2020 року).

Після одержання матеріалів (справ) від клієнта останній зобов`язаний здійснити оплату послуг протягом 5 робочих днів на рахунок бюро в розмірі 6 000,00 грн. за кожну справу з переліку в безготівковій формі на підставі виставленого рахунку бюро, яке в свою чергу має здійснити такий чіткий перелік дій по кожній окремій справі, про що в подальшому звітує клієнту та на вимогу останнього надсилає (надає) на його поштову (юридичну) адресу підтверджуючі документи та звіт про виконану роботу.

Зі змісту акту надання послуг від 31.05.2021 року № 81 до договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 року № 1/20ю, складеного Адвокатським бюро "Адвокатське Бюро Олександра Лисова "Еквіт" та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка", вбачається, що на підставі вказаного вище договору адвокатським бюро були надані наступні види правової допомоги, а саме :

1) повний збір, аналіз та ознайомлення з усіма документами по страховій справі (вартістю 2 000,00 грн.);

2) дослідження та оцінка переданих клієнтом до бюро документів на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні, обрання способу захисту інтересів клієнта (вартістю 1 000,00 грн.);

3) написання та подання позовної заяви до суду та копію відповідачу (вартістю 3 000,00 грн.).

У наведеному вище акті визначено, що загальна вартість робіт (послуг) складає 6 000,00 грн., а клієнт претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Вказаний акт містить підписи уповноважених осіб сторін договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 року № 1/20ю та відтиски печаток зазначених юридичних осіб.

Судом встановлено, що згідно з платіжним дорученням від 01.06.2021 року № 002318 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" на підставі виставленого йому рахунку від 31.05.2021 року № 81 перерахувало на рахунок Адвокатського бюро "Адвокатське Бюро Олександра Лисова "Еквіт" грошові кошти у розмірі 6 000,00 грн. з призначенням платежу: "Надання прав. допомоги зг. дог. № 1/20ю від 31.12.2020р по справі № 28856 Стр. акт 00383906, згідно рах № 81 від 31.05.21 р Без ПДВ".

У матеріалах справи також наявна копія ордеру від 01.01.2021 року серії АІ № 1081744 на надання правової допомоги на представництво інтересів позивача адвокатом Лисовим О.О., виданого Адвокатським бюро "Адвокатське Бюро Олександра Лисова "Еквіт".

За приписами статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993 року).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Разом із тим, від Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп" клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку із розглядом справи № 910/9477/21, не надходило.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, позивач не надав.

У той же час із доданих до матеріалів справи документів вбачається, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн. є підтвердженими.

У пункті 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких віднесено витрати на оплату професійної правничої допомоги), покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що відповідачем не подано будь-яких клопотань про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення судових витрат та не доведено суду належними та допустимим доказами обставин, які свідчать про наявність підстав для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи), зважаючи на те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є підтвердженими, враховуючи задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка", суд дійшов висновку про те, що обов`язок з відшкодування заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп" про стягнення 22 505,67 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп" (01014, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 5/13; код ЄДРПОУ 31113488) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (04112, місто Київ, вулиця Олени Теліги, будинок 6, літера В; код ЄДРПОУ 20033533) 22 505 (двадцять дві тисячі п`ятсот п`ять) грн. 67 коп. страхового відшкодування, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, а також 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 19.08.2021 року.

Суддя В.С. Ломака