Рішення № 99085690, 16.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.08.2021Справа № 910/10160/21

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" доКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" простягнення 427 779 грн 76 коп.Представники сторін: від позивача:Пясецький Д.В. - представник за довіреністю від відповідача:Неклеса Ю.В. - представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.06.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з вимогами до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про стягнення 427 779 грн 76 коп. заборгованості за порушення строків оплати поставленого позивачем природного газу за договором постачання природного газу від 26.09.2019 № 1009/1920-ТЕ-41, в тому числі: 214 704 грн 45 коп. пені, 91 052 грн 90 коп. 3 % річних та 122 022 грн 41 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору постачання природного газу від 26.09.2019 № 1009/1920-ТЕ-41 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого природного газу, у зв`язку з чим позивачем нараховано 214 704 грн 45 коп. пені, 91 052 грн 90 коп. 3 % річних та 122 022 грн 41 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2021, враховуючи предмет та ціну позову, а також категорію та складність справи, суд визнав дану справу малозначною, відкрив провадження у справі № 910/10160/21 та прийнято позовну заяву до розгляду, постановив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

15.07.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, відповідно до якого останній просить суд розглянути справу за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін задоволено частково, судове засідання призначено на 16.08.2021.

11.08.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив та клопотання про зменшення штрафних санкцій.

13.08.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення.

У судове засідання 16.08.2021 з`явилися представники сторін та надали пояснення.

Представник позивача надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечив проти заявлених позовних вимог у повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 16.08.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

26.09.2019 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник за договором) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (споживач за договором) укладено договір постачання природного газу № 1009/1920-ТЕ-41 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для наданян послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

За умовами пункту 2.1. договору постачальник передає споживачу для СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» у жовтні 2019 - квітні 2020 року замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 2 066,000 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (далі - розрахункові періоди) (тис. куб. метрів):

жовтень 2019 - 111,900 тис. куб. м;

листопад 2019 - 296,900 тис. куб. м;

грудень 2019 - 289,600 тис. куб. м;

січень 2020 - 101,000 тис. куб. м;

лютий 2020 - 288,300 тис. куб. м;

березень 2020 - 259,000 тис. куб. м;

квітень 2020 - 77,000 тис. куб. м.;

травень 2020 - 59,000 тис. куб. м.;

червень 2020 - 40,000 тис. куб. м.;

липень 2020 - 47,500 тис. куб. м.;

серпень 2020 - 47,300 тис. куб. м.;

вересень 2020 - 51,000 тис. куб. м.;

Всього - 2066,000 тис. куб. м.

Відповідно до пункту 3.8. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформляється актом приймання-передачі газу.

Пунктом 4.2. договору визначено, що ціна за 1000 куб. м газу за цим договором визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі прейскуранту.

Відповідно до пункту 5.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині постачання природного газу до 30.09.2020, а в частині проведненя розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11.1 договору).

В подальшому між сторонами вносилися зміни до договору шляхом укладення додаткових угод.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору постачання природного газу від 26.09.2019 № 1009/1920-ТЕ-41 позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ відповідно до наявних в матеріалах справи підписаних між сторонами копій актів приймання-передачі природного газу від 31.10.2019 109,16777 тис. куб. м загальною вартістю 580 329 грн 36 коп., від 30.11.2019 299,03397 тис. куб. м загальною вартістю 1 814 367 грн 08 коп., від 31.12.2019 294,99689 тис. куб. м загальною вартістю 1 569 579 грн 02 коп., від 31.01.2020 326,69200 тис. куб. м загальною вартістю 1 871 615 грн 86 коп., від 29.02.2020 290,43999 тис. куб. м загальною вартістю 1 419 261 грн 73 коп., від 31.03.2020 258,45496 тис. куб. м загальною вартістю 1 091 763 грн 37 коп., від 30.04.2020 77,20267 тис. куб. м загальною вартістю 279 889 грн 93 коп., від 31.05.2020 56,68713 тис. куб. м загальною вартістю 163 250 грн 77 коп., від 30.06.2020 40,97128 тис. куб. м загальною вартістю 111 430 грн 73 коп., від 31.07.2020 47,69673 тис. куб. м загальною вартістю 138 608 грн 04 коп., від 31.08.2020 48,66770 тис. куб. м загальною вартістю 181 237 грн 74 коп., від 30.09.2020 58,01203 тис. куб. м загальною вартістю 309 307 грн 38 коп.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору постачання природного газу від 26.09.2019 № 1009/1920-ТЕ-41 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого природного газу, що підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах справи виписками по рахункам.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором постачання природного газу від 26.09.2019 № 1009/1920-ТЕ-41, позивачем нараховано відповідачу 214 704 грн 45 коп. пені, 91 052 грн 90 коп. 3 % річних та 122 022 грн 41 коп. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 7.2. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункті 5.1., 5.6. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 17,8 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 7.2. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом перевірено розрахунки позивача, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

Суд відхиляє заперечення відповідача, які полягають у тому, що він не може впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки це не змінює самі строки розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника за договором постачання природного газу і не позбавляє теплопостачальну організацію можливості впливати на їх своєчасність.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій, обґрунтоване відсутністю основної заборгованості відповідача перед позивачем, наявністю заборгованості споживачів перед відповідачем, збитковістю тарифоутворення теплопостачальних підприємств, критичною фінансовою ситуацією та відсутністю вини у несвоєчасності проведення розрахунків, а також відсутності джерел для погашення нарахованих штрафних санкцій.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Разом з тим суд зазначає, що для застосування вищевказаних правових норм щодо зменшення розміру неустойки, відповідач повинен довести наявність тих обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.

З огляду на вищевикладене та враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов`язання за договором, а саме повну сплату основної заборгованості, специфіку відносин, які існують на ринку природного газу в Україні, відсутність в матеріалах справи доказів негативних наслідків від несвоєчасного виконання договору, а також те, що порушення зобов`язання у даній справі не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності та принципу збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що даний випадок є винятковим та вважає за можливе зменшити розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат на 30 % та стягнути з відповідача грошові кошти у загальному розмірі 299 445 грн 83 коп.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (площа Івана Франка, 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 40538421) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720) 63 737 (шістдесят три тисячі сімсот тридцять сім) грн 03 коп. 3 % річних, 85 415 (вісімдесят п`ять тисяч чотириста п`ятнадцять) грн 68 коп. інфляційних втрат, 150 293 (сто п`ятдесят тисяч двісті дев`яносто три) грн 12 коп. пені та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 416 (шість тисяч чотириста шістнадцять) грн 70 коп.

3. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено: 19.08.2021

Суддя Н.Б.Плотницька