Рішення № 99085459, 17.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2021Справа № 910/850/21

Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи

за позовом Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подолжилбуд"

про стягнення 8 662,49 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (надалі за текстом також - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подолжилбуд" (надалі за текстом також - відповідач) про стягнення 8 662,49 грн., з яких 7 282,44 грн. основного боргу, 887,06 грн. пені, 190,00 грн. 3% річних та 302,99 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором комісії на придбання товарів № 120/19-48к від 17.05.2019 в частині здійснення оплати послуг комісіонера у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 відкрито провадження у справі № 910/850/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень щодо відповіді на відзив.

Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/850/21 відповідач та позивач повідомлялися належним чином.

22.02.2021 до Господарського суду м. Києва було подано відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечує наявність заборгованості з оплати послуг (робіт) за Договором комісії на придбання товарів № 120/19-48к від 17.05.2019, вказує на неправомірність нарахування пені та заявляє про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Будь-яких додаткових заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру на час розгляду справи до суду не надходило.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

17.05.2019 між Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ", як комісіонером, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подолжилбуд", як комітентом, було укладено Договір комісії на придбання товарів №120/19-48к від 17.05.2019 (надалі за текстом також - Договір), згідно пункту 1.1. якого, у порядку та на умовах, визначених цим Договором, комісіонер зобов`язується укласти від свого імені та за рахунок комітента договір поставки товару в асортименті та на умовах, викладених у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору та передати все отримане за цим Договором комітентові у погоджені сторонами строки.

Згідно з підпунктами 2.1.5. та 2.1.6. Договору, комісіонер зобов`язаний не пізніше 30 днів з моменту отримання товару за Договором поставки передати його комітентові.

Після виконання своїх безпосередніх обов`язків за цим Договором надати комітенту звіт і передати йому все одержане по цьому Договору.

Підпунктами 3.1.2. та 3.1.3. Договору, комітент зобов`язаний прийняти від комісіонера товари, придбані за договором поставки, а також прийняти від комісіонера звіт про виконання, акти виконаних послуг згідно договору комісії та виплатити винагороду комісіонерові.

Відповідно до пункту 4.1. Договору, за надання послуг згідно з цим Договором комісіонер має право на комісійну винагороду у розмірі 1% (0,1% - для об`єктів, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів) від вартості поставленого товару, яка повинна бути перерахована комітентом на банківський рахунок комісіонера протягом семи банківських днів з моменту отримання комітентом товарів від комісіонера в повному обсязі.

Підтвердженням виконання поставки товару є оформлення сторонами акта виконаних робіт (п. 4.2. Договору).

У пункті 7.2. Договору сторони узгодили, що строк дії цього Договору - один рік з дня його підписання. Строк дії цього Договору може бути подовжений за згодою сторін на такий самий строк після підписання Додаткової угоди.

На виконання умов Договору, позивач, як комісіонер, у період з травня 2019 року по лютий 2020 року надавав відповідачу послуги (виконував роботи), загальна вартість яких, з урахуванням ПДВ, становить 30 114,47 грн.

Позивач стверджує, що відповідач, в порушення умов Договору, не здійснив повного розрахунку за надані послуги (виконані роботи) за період з грудня 2019 року по лютий 2020 року (включно) на загальну суму 7 282,44 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за надані згідно Договору послуги (виконані роботи), позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 8 662,49 грн., з яких 7 282,44 грн. основного боргу, 887,06 грн. пені, 190,00 грн. 3% річних та 302,99 грн. інфляційних втрат.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Водночас, статтею 174 Господарського кодексу України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договору комісії.

Відповідно до норм статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Статтею 1012 Цивільного кодексу України унормовано, що договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов`язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Згідно з частиною 1 статті 1013 Цивільного кодексу України, комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Частинами 1 та 2 статті 1022 Цивільного кодексу України встановлено, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Згідно наявного в матеріалах справи Звіту комісіонера за грудень 2019 року та акта виконаних робіт по договору комісії на придбання товарів від 17 травня 2019 року № 120/19-48к від 31.12.2019 вбачається, що позивачем, як комісіонером закуплено товар на суму 6 696 079,96 грн. з ПДВ, у зв`язку з чим розмір винагороди позивача за виконання Договору становить 7 202,41 грн. з ПДВ.

Відповідно до Звіту комісіонера за січень 2020 року та акта виконаних робіт по договору комісії на придбання товарів від 17 травня 2019 року № 120/19-48к від 31.01.2020 вбачається, що позивачем, як комісіонером закуплено товар на суму 26 191,20 грн. з ПДВ, у зв`язку з чим розмір винагороди позивача за виконання Договору становить 26,20 грн. з ПДВ.

Окрім цього, у лютому 2020 року позивач, як комісіонер за Договором здійснив закупівлю товарів для відповідача на суму 53 827,44 грн. з ПДВ, у зв`язку з чим розмір винагороди позивача за виконання Договору становить 53,83 грн. з ПДВ, що підтверджується Звітом комісіонера за лютий 2020 року та актом виконаних робіт по договору комісії на придбання товарів від 17 травня 2019 року № 120/19-48к від 29.02.2020.

З наявного в матеріалах справи акта звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2019 по 30.09.2020, який підписаний представниками сторін вбачається, що станом на 01.10.2020 відповідач має заборгованість перед позивачем з оплати за надані згідно Договору послуги (виконані роботи) у загальному розмірі 7 282,44 грн. за ПДВ.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Стаття 527 Цивільного кодексу України визначає, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частин 1, 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктами 4.1. та 4.2. Договору визначено, що винагорода комісіонеру повинна бути перерахована комітентом на банківський рахунок комісіонера протягом семи банківських днів з моменту отримання комітентом товарів від комісіонера в повному обсязі. Підтвердженням виконання поставки товару є оформлення сторонами акту виконаних робіт.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем свого обов`язку з повної оплати за послуги надані (виконані роботи) позивачем згідно Договору, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7 282,44 грн. основного боргу.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача, як на підтвердження відсутності своєї заборгованості, на те що в складених актах виконаних робіт від 31.12.2019, від 31.01.2020 та від 29.02.2020 міститься фраза "Претензій щодо сплати винагороди з боку Комісіонера до Комітента не має", оскільки відповідач підписавши акт звірки взаєморозрахунків, станом на 01.10.2020, фактично визнав наявність такої заборгованості перед позивачем у розмірі 7 282,44 грн.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 887,06 грн. пені, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно також до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 5.2. Договору, сторони визначили, що за прострочення розрахунків комітента з комісіонером, комітент сплачує пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми винагороди за кожен день прострочення.

Водночас, дослідивши поданий позивачем розрахунок пені вбачається, що він здійснений не у відповідності до умов Договору, а саме розмір пені був визначений виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України.

Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що її нарахування здійснено за період з 02.03.2020 по 13.01.2021, що не відповідає положенням законодавства.

Враховуючи викладені обставини суд відмовляє у задоволені вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 887,06 грн., оскільки позивачем не вірно здійснено її обрахунок, (строк нарахування), при цьому суд не вбачає можливим здійснити власний розрахунок пені, зважаючи на відсутність потрібних для цього даних.

Стосовно позовних вимог про стягнення 190,00 грн. 3% річних та 302,99 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У частині другій статті 625 Цивільного кодексу України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Оскільки суд встановив, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов`язання з оплати за надані послуги (виконані роботи), позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 190,00 грн. та інфляційних втрат у сумі 302,99 грн., суд встановив правомірність та обґрунтованість нарахування позивачем цих суми, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Оцінивши надані сторонами докази, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача, на користь позивача 7 282,44 грн. основного боргу, 190,00 грн. 3% річних та 302,99 грн. інфляційних втрат.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд задовольнив позовні вимоги частково, а саме в розмірі 7 775,43 грн. при заявлених 8 662,49 грн., сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача становить - 2 037,32 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Комунального підприємство з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подолжилбуд" про стягнення 8 662,49 грн. - задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подолжилбуд" (65005, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Дальницька, будинок 46, ідентифікаційний код 38981171) на користь Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (01034, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 42, ідентифікаційний код 31958324) 7 282 (сім тисяч двісті вісімдесят дві) гривні 44 коп. основного боргу, 190 (сто дев`яносто) гривень 00 коп. 3% річних, 302 (триста дві) гривні 99 коп. інфляційних втрат та 2 037 (дві тисячі тридцять сім) гривень 32 коп. судового збору.

3.У іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.08.2021

Суддя С. В. Стасюк