Вирок № 99084898, 19.08.2021, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/144/20

1-кп/171/40/21

В И Р О К

іменем України

19 серпня 2021 року м. Апостолове Дніпропетровської області

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чумак Т.А.

за участю секретаря судового засідання Жандарук В.В.

прокурорів Мельниченко С.Ю., Михайленко В.О., Свиридюка О.О.,

захисника адвоката Кудлюка О.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12019040410001120, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.12.2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта повна середня, одруженого, не працюючого, раніше не судимого,

у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

Формулювання обвинувачення, яке пред`явлено особі і визнане судом недоведеним.

Згідно обвинувального акту стороною обвинувачення ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, за наступних обставин:

ОСОБА_1 28 грудня 2019 року о 14 годині перебував на території колишнього заводу по виготовленню залізобетонних конструкцій, що розташований по вул. Ремзаводська в м. Апостолове Дніпропетровської області, де на землі в траві знайшов саморобний вибуховий пристрій типу ручна осколкова граната. В цей час у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, направлений на незаконне придбання, носіння та зберігання вибухового пристрою без передбаченого законом дозволу.

Усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, ОСОБА_1 , діючи умисно, в порушення Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за властивостями метальними снарядами несмертельної дії та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21.08.1998, придбав шляхом привласнення знайденого вищевказаний предмет, після чого поклав до кишені куртки та переніс за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , де зберігав у кишені власної куртки без передбаченого законом дозволу.

Далі ОСОБА_1 28.12.2019 року, приблизно о 20 годині, перевіз в кишені куртки вибуховий пристрій до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , в якій проживає ОСОБА_2 . ОСОБА_2 виявлено в кишені куртки ОСОБА_1 вказаний вибуховий пристрій та повідомлено про даний факт співробітників Апостолівського ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, якими 29.12.2019 року в період часу з 00:40 годин по 01:00 годину вилучено вказаний вибуховий пристрій, який ОСОБА_1 зберігав без передбаченого законом дозволу.

Згідно висновку експерта № 19/104-11/1/1 від 10.01.2020 надані на дослідження предмети являються: унітарним пострілом ВОГ-17 без підривача промислового виготовлення, який відноситься до категорії вибухових речовин; уніфікованим запалом ручних гранат модернізований типу УЗРГМ-2, промислового виготовлення, який відноситься до категорії вибухових пристроїв. Надані на дослідження об`єкти з`єднуються між собою різьбовим з`єднанням та утворюють саморобний вибуховий пристрій типу ручна осколкова граната, до складу якої входить унітарний постріл ВОГ-17 без підривача, промислового виготовлення, та надані на дослідження об`єкти придатні для здійснення вибуху.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч.1 ст.263 КК України як незаконне носіння, зберігання, придбання вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, не визнав та показав, що на початку 2018 року він через інтернет познайомився з ОСОБА_2 , яка разом з чотирма дітьми в кінці травня 2018 року приїхала до нього в м. Урзуф, де він проходив службу по контракту. ОСОБА_2 разом з дітьми проживала разом з ним приблизно півтора місяця, після чого відвезла дітей додому та знову приїхала до нього. Восени 2018 року вона знову повернулася додому, а потім почала проживати в м. Зеленодольськ Апостолівського району на квартирі, яку винаймала. У ОСОБА_2 п`ятеро дітей і вона повідомила йому, що він є батьком п`ятої дитини. 28.12.2019 року, приблизно о 20 год. - 20-30 год., він приїхав до ОСОБА_2 , щоб побачити свою дитину та інших дітей ОСОБА_2 , так як діти його люблять. Він приїхав тверезий, потім випив лише пива. ОСОБА_2 просила у нього грошей, але він відмовив їй та повідомив, що грошей не дасть, але купить щось для дітей. Разом вони сходили в магазин, де купили дітям цукерок, після чого повернулися додому. Приблизно о 22-23 годині він ліг спати у кімнаті на підлозі, оскільки ОСОБА_2 проживала з п`ятьма дітьми в однокімнатній квартирі і йому не було де спати. Він залишився у ОСОБА_2 , так як у нього не було коштів на таксі. Близько 01 години ночі його розбудив середній син ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та повідомив, що його чекають на вулиці. Коли він вийшов на вулицю, то там стояв поліцейський, який повідомив, що в траві лежить граната. Він повідомив, що граната йому не належить, після чого його повезли до відділення поліції в м. Зеленодольськ, а потім - в м. Апостолове, де провели його допит. Він під час допиту повідомляв, що граната йому не належить. Близько 06 години ранку працівники поліції його відпустили та повідомили, що справа до прокурора не дійде і він може їхати за місцем проходження служби.

Вважає, що граната, яка була вилучена працівниками поліції, належить ОСОБА_2 і вона зберігала її за місцем свого проживання в м. Зеленодольськ, так як ОСОБА_2 у 2019 році проживала разом з ним в м. Маріуполі та після її від`їзду він виявив зникнення вибухових пристроїв, про що повідомляв поліцію. Припускає, що ОСОБА_2 викрала у нього гранату, щоб вимагати у нього гроші, так як ОСОБА_2 ніколи ніде не працювала і проживала лише за чужі кошти. У 2019 році він проходив службу по контракту сапером та мав доступ до вибухових речовин, також він мав дозвіл на носіння та зберігання вибухових пристроїв, тому під час проходження служби зброя завжди була при ньому. Про те, що він є батьком п`ятої дитини ОСОБА_2 , йому відомо зі слів ОСОБА_2 , але батьківство стосовно дитини він не визнавав. З ОСОБА_2 у нього склалися неприязнені відносини і вона йому мстить за те, що він не визнає батьківство стосовно п`ятої дитини.

Відповідно до положень ст.23 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. В силу ст.24 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

За вимогами ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно із ч.1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

За ч.2 ст.91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

На підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_1 у скоєнні ним злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, сторона обвинувачення покладається на показання свідків, які були допитані в ході судового слідства - ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Так, допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_2 показала, що восени 2017 року вона через інтернет познайомилася з обвинуваченим ОСОБА_1 , з яким спілкувалася майже півроку, а потім він запросив її з дітьми відпочити в м. Урзуф, де проходив службу за контрактом, на що вона погодилася. Приблизно 2 неділі вони відпочивали, а потім вона відвезла дітей до мами, а сама повернулася до ОСОБА_1 , з яким почала разом проживати. ОСОБА_1 вмовив її народити дитину і в жовтні 2018 року вона завагітніла. В зв`язку з тим, що ОСОБА_1 у стані сп`яніння веде себе неадекватно, вона у квітні 2019 року припинила з ним спільне проживання та разом зі своїми чотирма дітьми виїхала у Черкаську область. В липні 2019 року вона народила дитину, батьком якої є ОСОБА_1 , але ОСОБА_1 відмовився визнавати своє батьківство стосовно дитини, за що вона має на нього образу, так як її дитина є байстрюком. У грудні 2019 року вона разом з п`ятьма дітьми проживала в АДРЕСА_3 , номер будинку не пам`ятає. ОСОБА_1 їздив до них щодня, на що вона не заперечувала, так як діти його люблять. 29.12.2019 року він також приїхав до них, при цьому був у стані алкогольного сп`яніння. Вона його пожаліла та дозволила залишитися ночувати, після чого ОСОБА_1 у прихожій залишив верхній одяг - куртку та пішов спати у кімнату. Діти побачили, що з куртки стирчить якась залізяка. Вони здогадалися, що це граната, бо ОСОБА_1 у Маріуполі робив саморобні гранати. Тоді донька ОСОБА_11 зателефонувала до поліції, а вона повідомила про гранату, після чого вона вийшла на вулицю з гранатою, де чекала працівників поліції. Працівники поліції забрали у неї гранату, описали все, після чого вона піднялася до квартири. ОСОБА_1 вийшов на вулицю, коли вже все описували, при цьому він заперечував той факт, що це він приніс гранату.

З показань малолітнього свідка ОСОБА_6 , допитаної у присутності матері ОСОБА_2 та педагога ОСОБА_12 , встановлено, що у 2019 році вона разом з мамою ОСОБА_2 та молодшими братами і сестрою проживала в АДРЕСА_3 . Одного разу до них в гості прийшов ОСОБА_1 , який ліг спати на підлозі у кімнаті, при цьому куртку, у якій він прийшов, повісив на вішалку у прихожій. В кармані куртки ОСОБА_1 вона побачила предмет, схожий на газовий балончик, про що розповіла мамі. Після цього вона зі свого мобільного телефону зателефонувала до поліції, а мама вже повідомила про те, що виявили предмет, схожий на газовий балончик. Потім мама взяла цей предмет і пішла на вулицю. З вікна вона бачила, що приїжджали працівники поліції, але до квартири ніхто з поліції не приходив. Через деякий час мама повернулася до квартири і повідомила, що то була граната.

Свідок ОСОБА_7 показала, що вона проживала в АДРЕСА_4 . Це було вночі у грудні 2019 року, приблизно о 23 годині. Її дитина не спала, тому в кімнаті горіло світло. Їм постукали по підвіконню та попрохали вийти, на що вона погодилася. Коли вона вийшла у двір, то працівники поліції роз`яснили їй ситуацію та попросили бути понятою, на що вона також погодилася. Працівник поліції показав їй на предмет, що лежав на відстані близько 4 м від дверей під`їзду, після чого склав протокол, який зачитав вголос. Вона підписала протокол, після чого пішла додому. Обвинуваченого на місці огляду предмета вона не бачила. ОСОБА_2 знає як колишню мешканку під`їзду, але під час проведення огляду її також не бачила.

У судовому засіданні 23.03.2020 року судом з урахуванням думки учасників судового провадження встановлено порядок та обсяг дослідження доказів та задоволено клопотання прокурора про допит свідка ОСОБА_13 .

Свідок ОСОБА_13 викликався в судові засідання, призначені на 22 квітня 2020 року, 15 червня 2020 року, 23 вересня 2020 року, 09 листопада 2020 року, 04 грудня 2020 року (КП а.с.35-36,48-49,84-85,80-81,91-92), але судові повістки, направлені вказаному свідку, були повернуті на адресу суду з відміткою за закінченням терміну зберігання та в зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до положень ч.6 ст.22 КПК України судом були створені необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків щодо виклику заявлених свідків в судове засідання.

У судових засіданнях 18 січня 2021 року, 07 квітня 2021 року, 21 квітня 2021 судом було зобов`язано прокурора забезпечити явку свідка, проте стороною обвинувачення в порушення вимог ч.2 ст.327 КПК України не було забезпечено присутність свідка ОСОБА_13 в судовому засіданні та прокурор вважав можливим закінчення судового розгляду у відсутність вказаного свідка.

Крім того, у судовому засіданні, що відбулося 30.07.2021 року, прокурором було заявлено клопотання про допит у якості свідка слідчого ОСОБА_14 , при цьому прокурор не повідомив суду місце проживання та/або служби ОСОБА_15 та зобов`язався забезпечити явку ОСОБА_15 в судове засідання.

Вказане клопотання було судом задоволено та зобов`язано прокурора забезпечити явку вказаного свідка до судового засідання, у якому було оголошено перерву до 09 год. 16 серпня 2021 року, проте 16.08.2021 року стороною обвинувачення в порушення вимог ч.2 ст.327 КПК України не було забезпечено присутність свідка ОСОБА_15 , а також не надано докази на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_15 про виклик в судове засідання та докази на підтвердження поважності причини неприбуття до суду, тому відповідно до приписів частин 1-3 статті 28 КПК України суд дійшов висновку про відсутність підстав для повторного виклику вказаного свідка.

На підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_1 стороною обвинувачення надано також наступні письмові докази:

-витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019040410001120, відповідно до якого 28.12.2019 року, приблизно о 22 год. 30 хв., до ЧЧ Апостолівського ВП по телефону надійшло повідомлення від ОСОБА_2 про те, що до неї додому у АДРЕСА_2 , прийшов колишній співмешканець ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння. Під час прибирання ОСОБА_2 виявила предмет, схожий на боєприпаси, у верхньому одязі ОСОБА_1 ;

-рапорт поліцейського СРПП № 3 Апостолівського ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Коровяцького В.В., в якому зазначено, що 28.12.2019 року о 22:37 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 28.12.2019 року о 22:36 за адресою: АДРЕСА_2 , до заявниці ОСОБА_2 прийшов колишній чоловік ОСОБА_1 , який приїхав з м. Азов, знаходиться у стані алкогольного сп`яніння. Заявниця, коли піднімала його одяг, виявила предмет, схожий на гранату. Заявниця вийшла на вулицю та тримає її в руках;

-протокол огляду та фото таблиці до нього від 29.12.2019 року, складений старшим слідчим Апостолівського ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Стрельченко І.О. за участю понятих та інспектора - вибухотехніка ІІ відділу ВТУ ГУНП Трофіменко А.Ф., згідно якого об`єктом огляду є ділянка місцевості, яка розташована перед під`їздом № 3 будинку № 1 по вул. Рибалко в м. Зеленодольськ. Справа на ганку розташована чищалка для взуття. На відстані 50 см від чистки розташований предмет циліндричної форми, за конструкцією схожий на гранату типу «Хотабка», складається з корпусу, конструктивно схожою на корпус пострілу типу ВОГ-17, із вилученим в нього предмету, конструктивно схожим на підривач типу УЗРГМ із маркуванням фарбою чорного кольору «30» та рельєфно- поглиблене заводське маркування «-80 УЗРГМ-2» «УЗЧП» та маркуванням, виконаним на внутрішній стороні пластини, виконане фарбою чорного кольору «386-8880». На корпусі наявне маркування, виконане барвником білого кольору «ВОГ-17», «254-9». Шляхом вивенчування за напрямком проти годинникової стрілки предмет роз`єднано на два предмети, конструктивно схожими на корпус пострілу ВОГ-17 та запал типу УЗРГМ. При огляді корпусу всередині візуально помітно темно-жовтого кольору; оглядувані предмети упаковані до сейф-пакетів Національної поліції №№ ЕХРТ 0206241 та 0206224;

-постанову старшого слідчого Апостолівського ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Стрельченко І.О. від 29.12.2019 року про призначення у кримінальному провадженні № 12019040410001120 судової вибухово-технічної експертизи щодо вилучених під час огляду предметів;

-довідку про витрати на проведення експертизи в сумі 942,06 грн.;

-висновок експерта № 19/104-11/1/1 від 10.01.2020 року, відповідно до якого надані на дослідження предмети являються: - унітарним пострілом ВОГ-17 без підривача, промислового виготовлення, який відноситься до категорії вибухових речовин; - уніфікованим запалом ручних гранат модернізований типу УЗРГМ-2, промислового виготовлення, який відноситься до категорії вибухових пристроїв. Надані на дослідження об`єкти з`єднуються між собою різьбовим з`єднанням та утворюють саморобний вибуховий пристрій типу ручна осколкова граната, до складу якої входить унітарний постріл ВОГ-17 без підривача, промислового виготовлення, уніфікований запал ручних гранат модернізований типу УЗРГМ-2, промислового виготовлення, які придатні для здійснення вибуху;

-Акт знищення (знешкодження) вибухових матеріалів або таких, що їх нагадують, від 09.01.2020 року, відповідно до якого комісія провела огляд матеріалів: ВОГ-17 - 1 шт., УЗРГМ-2 - 1 шт., які підлягають знищенню на підставі експертного експерименту, експериментального вибуху по кримінальному провадженню № 12019040410001120. Знищення проведено на полігоні УСБУ в м. Підгороднє Дніпропетровської області. Вибухонебезпечних залишків не виявлено;

-довідку про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів від 10.01.2020 року, складена старшим судовим експертом ВВтаПД Дніпропетровського НДЕКЦ МВС Д.С. Кучеренко про те, що металеві фрагменти належать до категорії безпечних і не вимагають заходів безпеки;

-постанову слідчого СВ Апостолівського ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Борисова А.О. від 10.01.2020 року, відповідно до якої металеві фрагменти, залишені після проведення експертизи, що запаковані до сейф-пакету Національної поліції № 3893753, залучено до матеріалів кримінального провадження № 12019040410001120 у якості речового доказу та передано на зберігання до камери схову речових доказів Апостолівського ВП;

-квитанцію про отримання речових доказів, вилучених стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження № 12019040410001120, - металеві фрагменти, що запаковано до сейф-пакету Національної поліції № 3893753;

-заяву ОСОБА_1 без зазначення дати про надання добровільної згоди на проведення процесуальних дій в житлі та іншому володінні та протокол огляду від 29.12.2020 року, складений старшим слідчим СВ Апостолівського ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Стрельченко І.О., зі змісту якого встановлено, що під час огляду приміщення гаражу ОСОБА_16 біля будинку АДРЕСА_1 зброї чи боєприпасів не виявлено;

-заяву ОСОБА_1 без зазначення дати про надання добровільної згоди на проведення процесуальних дій в житлі та іншому володінні та протокол огляду від 29.12.2020 року, складений старшим слідчим СВ Апостолівського ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Стрельченко І.О., зі змісту якого встановлено, що під час огляду квартири АДРЕСА_1 зброї чи боєприпасів не виявлено.

При оцінці належності, допустимості та достатності вказаних доказів суд, здійснюючи системний аналіз чинного кримінально - процесуального законодавства, приходить до наступного висновку.

У відповідності до положень ст.62 Конституції України винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість поза розумним сумнівом.

Згідно ст.2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим кодексом.

Отже, єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений КК України, тобто при наявності об`єктивних (об`єкт, діяння, наслідки, причинний зв`язок, час, спосіб, місце, обстановка вчинення злочину) і суб`єктивних (суб`єкт, вина, мотив, мета) ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин.

Склад злочину - це сукупність юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, полягає у наступних альтернативних діях, а саме: у незаконному носінні, зберіганні, придбанні, передачі чи збуті вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що 28 грудня 2019 року, приблизно о 14 годині, він придбав на території колишнього заводу по виготовленню залізобетонних конструкцій, що розташований в АДРЕСА_6 , шляхом привласнення вибуховий пристрій, який спочатку переніс на місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , де зберігав у кишені власної куртки, а потім в цей же день, приблизно о 20 годині, перевіз вказаний вибуховий пристрій у кишені власної куртки до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , у якій проживає ОСОБА_2 , де вищезазначений вибуховий пристрій зберігав без передбаченого дозволу та який було вилучено працівниками поліції.

Під незаконним зберіганням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв розуміються умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що знаходиться не при особі, а в обраному нею місці.

Незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).

Незаконним придбанням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв слід вважати умисні дії, пов`язані з їх набуттям (за винятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) всупереч передбаченому законом порядку - в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на відшкодування боргу тощо (п.11,12 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3).

Об`єктивно з`ясувавши обставини та дослідивши під час судового розгляду докази, надані сторонами кримінального провадження, суд вважає, що обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, не знайшло свого підтвердження з таких підстав.

На підтвердження обставин незаконного придбання та носіння ОСОБА_1 вибухового пристрою без передбаченого законом дозволу вході досудового розслідування не зібрано, а прокурором в судовому засіданні не надано суду жодного доказу, який би підтверджував те, що саме ОСОБА_1 незаконно придбав та носив при собі вибуховий пристрій, який був виявлений та вилучений 29.12.2019 року.

Ні показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ні письмові матеріали кримінального провадження, що були надані прокурором на підтвердження вини обвинуваченого та безпосередньо досліджені в судовому засіданні, не містять відомостей щодо обставин придбання та носіння обвинуваченим вибухового пристрою.

Крім того, ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечував належність вилученого 29.12.2019 року вибухового пристрою, зазначаючи про те, що вказаний вибуховий пристрій належить ОСОБА_2 , яка і зберігала його за місцем свого проживання. Також обвинувачений зазначав про наявність неприязнених відносин зі свідком ОСОБА_2 в зв`язку з його відмовою визнавати батьківство стосовно п`ятої дитини свідка.

Однак стороною обвинувачення не було спростовано таких тверджень останнього та не надано достовірних доказів, які б вказували на належність обвинуваченому вилученого 29.12.2019 року вибухового пристрою. Зокрема, не було проведено відповідних досліджень (цитологічні, дактилоскопічні) щодо наявності та належності біологічних слідів ОСОБА_1 на вилученому вибуховому пристрої.

З врахуванням встановлених під час судового розгляду обставин суд приходить до висновку про те, що будь-яких слідів, які б вказували на причетність ОСОБА_1 до придбання та носіння вибухового пристрою без передбаченого законом дозволу не виявлено, а стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне.

На підтвердження обставин незаконного зберігання вибухового пристрою ОСОБА_1 прокурор посилається на показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та дослідженні в судовому засіданні письмові матеріали кримінального провадження.

Аналізуючи показання вищевказаних свідків та матеріали кримінального провадження у їх сукупності з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для прийняття рішення щодо доведеності вини ОСОБА_1 за фактом незаконного зберігання вибухового пристрою, суд дійшов наступного висновку.

Дані, отримані під час допиту в судовому засіданні ОСОБА_7 , яка була присутня в ході огляду в якості понятої, свідчать лише про відомості, які містяться у відповідному протоколі огляду від 29.12.2019 року, проте самі по собі вказані показання не мають самостійного доказового значення, оскільки не містять відомостей щодо вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, в якому він обвинувачується, а тому відповідно до вимог ст.85 КПК України, не є належними доказами на підтвердження вини останнього.

Відповідно до протоколу огляду від 29.12.2019 року вибуховий пристрій, що складається з унітарного пострілу ВОГ-17 та уніфікованого запалу ручних гранат типу УЗРГМ-2, який було вилучено та зберігання якого інкримінується ОСОБА_1 , знаходився на земельній ділянці поблизу під`їзду № 3 будинку № 1 по вул. Рибалко в м. Зеленодольськ.

Висновком експерта від 10.01.2020 року № 19/104-11/1/1 підтверджено, що унітарний постріл ВОГ-17 відноситься до категорії вибухових речовин, уніфікований запал ручних гранат типу УЗРГМ-2 відноситься до категорії вибухових пристроїв, вказані предмети утворюють саморобний вибуховий пристрій типу ручна осколкова граната та вказані предмети придатні для здійснення вибуху.

У наведеному вище протоколі огляду лише констатовано факт виявлення вибухового пристрою, проте це жодним чином не вказує на те, що цей вибуховий пристрій зберігав саме обвинувачений ОСОБА_1 , з огляду на те, що вибуховий пристрій було вилучено не у ОСОБА_1 , а на земельній ділянці поблизу будинку № 1 по вул. Рибалко в м. Зеленодольськ Апостолівського району .

Свідок ОСОБА_2 показала суду, що у неї в квартирі вибухових пристроїв не було, а вилучений працівниками поліції вибуховий пристрій знаходився в куртці ОСОБА_1 .

Суд критично оцінює показання вказаного свідка в даній частині та відхиляє як доказ вини обвинуваченого, оскільки між обвинуваченим та свідком ОСОБА_2 склалися неприязнені відносини, що підтвердили обвинувачений та свідок в судовому засіданні.

Згідно показань малолітнього свідка ОСОБА_6 вона побачила у куртці ОСОБА_1 предмет, схожий на газовий балончик, після чого мама взяла цей предмет і пішла на вулицю. З вікна вона бачила, що приїжджали працівники поліції, але до квартири ніхто з поліції не приходив. Через деякий час мама повернулася до квартири і повідомила, що то була граната.

Показання свідка ОСОБА_6 суд визнає недостатнім доказом беззаперечної причетності ОСОБА_1 до інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, так як надані прокурором докази не містять відомостей про те, що саме той предмет, який малолітня ОСОБА_6 виявила в куртці обвинуваченого та з яким ОСОБА_2 пішла на вулицю, був вилучений працівниками поліції 29.12.2019 року, а також не містять відомостей про те, що до куртки, яку носив ОСОБА_1 та яка знаходилася в прихожій квартири, де проживала ОСОБА_2 , вилучений 29.12.2019 року вибуховий пристрій поклав саме ОСОБА_1 .

Крім того, свідок ОСОБА_2 пояснювала суду, що після того, як вона зателефонувала в поліцію з приводу виявленої саморобної гранати, вона забрала цю гранату і вийшла з нею на вулицю, де чекала працівників поліції, які потім забрали у неї гранату, описали все, після чого вона піднялася до квартири.

Проте, як вбачається з протоколу огляду від 29.12.2019 року, предмет циліндричної форми, схожий на гранату типу «Хотабка», знаходився на момент огляду на земельній ділянці поблизу під`їзду № 3 будинку № 1 по вул. Рибалко в м. Зеленодольськ та був вилучений в ході проведення вказаної слідчої дії. Жодних відомостей про те, що виявлений та в подальшому вилучений вищевказаний предмет було вилучено у ОСОБА_2 , протокол огляду не містить, як і не містить відомостей про те, що ОСОБА_2 брала участь у проведенні вказаної слідчої дії.

Показання ОСОБА_2 щодо її участі в огляді місцевості спростовуються показаннями свідка ОСОБА_7 , яка показала суду, що під час проведення огляду вона ОСОБА_2 не бачила.

Тобто стороною обвинувачення доведено лише факт виявлення та вилучення 29 грудня 2019 року на ділянці місцевості, яка розташована перед під`їздом № 3 будинку № 1 по вул. Рибалко в м. Зеленодольськ , ручної осколкової гранати, до складу якої входить унітарний постріл ВОГ-17 без підривача, уніфікований запал ручних гранат модернізований типу УЗРГМ-2, які придатні для здійснення вибуху та відносяться до категорії вибухових речовин.

Переконливих доказів того, що вилучений 29.12.2019 року на земельній ділянці поблизу під`їзду № 3 будинку № 1 по вул. Рибалко в м. Зеленодольськ вибуховий пристрій належить саме ОСОБА_1 стороною обвинувачення суду не надано.

Сам ОСОБА_1 причетності до інкримінованого йому діяння не виказував, а доказів протилежного в матеріалах провадження немає.

Під час судового розгляду не встановлені свідки, які би бачили та/або знали, що саме ОСОБА_1 до проведення огляду місцевості 29.12.2019 року носив або зберігав вилучений вибуховий пристрій, та які би вказували, що вилучений вибуховий пристрій належить саме обвинуваченому.

Під час досудового розслідування вибуховий пристрій на наявність відбитків на них слідів рук обвинуваченого ОСОБА_1 не досліджувався, а під час огляду і складання протоколу огляду експерт-криміналіст для цієї слідчої дії слідчим не долучався та участі в огляді не приймав, дактилоскопічна та імунологічна експертизи під час досудового розслідування не призначались і не проводились, що в свою чергу позбавляє суд можливості констатувати факт доведеності вини ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом».

Таким чином, докази, а саме - протокол огляду від 29.12.2019, висновок експерта від 10.01.2020, показання свідка ОСОБА_6 , речовий доказ, суд вважає недостатніми для визнання винуватим за частиною 1 статті 263 КК України обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки надані стороною обвинувачення докази не вказують і не доводять того, що саме він вчинив кримінальне правопорушення.

Отже, для підтвердження винуватості особи необхідна сукупність доказів, у тому числі тих, які не викликають сумніву в їх правдивості та/або усувають вірогідність зацікавленості такої особи.

Суд також звертає увагу на те, що згідно обвинувального акту вибуховий пристрій виявлено в кишені куртки ОСОБА_1 та в подальшому вилучено працівниками поліції, проте жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що вибуховий пристрій було вилучено саме з кишені куртки ОСОБА_1 стороною обвинувачення суду не надано.

Протоколи огляду від 29.12.2019 року, в ході яких було оглянуто приміщення гаражу та квартира, що належать ОСОБА_16 та якими користується ОСОБА_1 , не містять жодних відомостей щодо обставин вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, тому відповідно до ч.1 ст.85 КПК України суд визнає вказані докази неналежними.

Квитанція про отримання речових доказів - металевих фрагментів підтверджує факт зберігання залишків вибухового пристрою, що був вилучений 29.12.2019 року та який був предметом експертного дослідження, та не містить відомостей щодо вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

Довідка про категорію небезпечності від 10.01.2020 року та Акт № 2 знищення (знешкодження) вибухових матеріалів або таких, що їх нагадують, від 09.01.2020 року складені в ході проведення судової вибухо - технічної експертизи від 10.01.2020 року відповідно до п.14 розділу ІІ Інструкції про поводження з вибуховими матеріалами в органах і підрозділах Національної поліції України та підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 19.08.2019 № 691, та самостійного доказового значення не мають.

Наданий прокурором витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не являється доказом в розумінні приписів ст.84 КПК України, оскільки згідно пункту 2 Глави 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України 06.04.2016 № 139, що діяв на час здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, витяг з Реєстру - це документ, який засвідчує факт реєстрації в Реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих за параметрами, визначеними в пункті 3 цієї глави.

Таким чином, витяг з ЄРДР підтверджує лише факт внесення відомостей про вчинений злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань та не підтверджує фактичні дані, визначені у ч.1 ст.84 КПК України, тому суд відхиляє вказаний документ як доказ.

Рапорт працівника поліції підтверджує факт звернення ОСОБА_2 з усним повідомленням про можливе вчинення злочину та не являється доказом в розумінні приписів ст.84 КПК України.

Постанови про призначення експертизи від 29.12.2019 року та про визначення речових доказів від 10.01.2019 року відповідно до положень ст.110 КПК України є процесуальними рішеннями слідчого та, відповідно, не являються доказами.

Будь-яких інших доказів на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню по вказаному кримінальному провадженні, у відповідності до ст.91 КПК України стороною обвинувачення не надано.

Таким чином, суд, перевіривши докази та даючи їм оцінку за вказаним обвинуваченням, прийшов до висновку, що достатніх доказів вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за ч.1 ст.263 КК України під час досудового розслідування не здобуто та під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано, а обвинувачення ґрунтується на припущеннях, оскільки не доведено належними та допустимими доказами з точки зору їх достатності.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Згідно ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Обов`язок щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, передбачених ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» (№475/97-ВР). Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про практику Суду як джерело права». Так, у справі «Barbera Messegu and Jabardo v.Spain» від 06.12.1988 року (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного».

Згідно з положеннями ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) «поза розумним сумнівом», який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Подібне роз`яснення зазначеного принципу надає у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема, у п.54 рішення від 06.12.2007 р. у справі «Козинець проти України», та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, висловлене у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 688/788/15-к, провадження № 51-597км17.

Судовий вирок, який проголошується ім`ям держави, має бути законним, обґрунтованим і справедливим.

У правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається звинувачувальний ухил, по суті якого кожен, хто з`явився перед судом, має бути визнаний винуватим.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції при здійснені правосуддя», визнання особи винуватою у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.

Відповідно до вимог ст.ст.22,26 КПК України судом були створені всі умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Прокурор, який приймав участь у судовому засіданні, після дослідження всіх доказів по справі перед оголошенням початку судових дебатів, а також в ході судових дебатів не скористався своїми правами, передбаченими ст.ст.338,340 КПК України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.284, п.2 ч.1 ст.373 КПК України у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, не встановлено достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання, ухвалюється виправдувальний вирок.

З урахуванням наданих обвинуваченням і досліджених судом доказів, враховуючи, що можливість для збору додаткових доказів вичерпано і не пропонується стороною обвинувачення, суд приходить до висновку, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не було надано достатніх належних, допустимих і беззаперечних доказів, які б в сукупності поза розумним сумнівом підтверджували ту обставину, що обвинуваченим ОСОБА_1 було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.263 КК України, а тому суд прийшов до переконання, що ОСОБА_1 має бути виправданий за недоведеністю його вини в інкримінованому йому злочині поза всяким сумнівом на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.

Питання про долю речових доказів та документів суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.

Оскільки ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні інкримінованого діяння, підстави для стягнення з нього судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.368-371, 373-374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та виправдати ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини 1 статті 373 КПК України за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Речові докази - металеві фрагменти, що запаковані до сейф-пакету Національної поліції № 3893753 та знаходяться на зберіганні у ВП № 8 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області, знищити.

Витрати на проведення експертизи покласти на державу.

На вирок може бути подано апеляцію до Дніпровського апеляційного суду через Апостолівський районний суд Дніпропетровської області в строк 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.

Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копію судового рішення надіслати не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя: Чумак Т.А.