Рішення № 99083316, 11.08.2021, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 11.08.2021

ЄУ № 942/367/21

Провадження №2/942/193/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2021 року Новопсковський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді - Чалого А.В.,

секретаря судового засідання - Сіренко А.В.,

за участю представника позивача - Матвєєвої Т.С.,

представника відповідача - Природи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айдар» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року позивач звернувся до Новопсковського районного суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айдар», в якому просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 6,5000 га, кадастровий номер 4423384700:01:001:0016, що розташована на території Осинівської сільської ради Новопсковського району Луганської області. У 2017 році відповідач повернув позивачу другий примірник договору оренди землі б/н від 15.05.2007 щодо оренди вказаної земельної ділянки, під час огляду якого виявилося, що підпис у цьому договорі не позивача, а невідомої особи. Після цього ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним вказаного договору оренди землі. Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 27.05.2020 позов ОСОБА_1 задоволено. Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір оренди землі є недійсним у зв`язку з відсутністю волевиявлення позивача на його укладення, оскільки договір він не підписував, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи. Постановою Луганського апеляційного суду від 15.10.2020 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Підставою скасування рішення є зміна судової практики, зокрема, з прийняттям ВП ВС правового висновку у справі №145/2047/16-ц, згідно якого Велика Палата Верховного суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі №6-48цс15, оскільки для тих ситуацій, коли судами встановлено, що орендодавець не підписував оспорюваний договір його слід кваліфікувати як неукладений, та відмовляти в визнанні недійсним в тому разі, коли наймодавець отримує орендну плату, а наймач користується земельною ділянкою. У вказаній справі за клопотанням позивача було проведено судову почеркознавчу експертизу та отримано висновок експерта, в якому зазначено, що підпис від імені позивача, розташований в графі «Орендодавець» у розділі «Підписи сторін» у типовому договорі оренди землі від 15.05.2007 виконаний шляхом наслідування його підпису. Таким чином, позивач вважає, що відповідач користується земельною ділянкою незаконно, на підставі договору, який не було укладено, а тому земельна ділянка підлягає поверненню її власнику.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні належним йому майном, а саме: земельною ділянкою площею 6,5000 га, кадастровий номер 4423384700:01:001:0016, що розташована на території Осинівської сільської ради Новопсковського району Луганської області, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом повернення земельної ділянки з незаконного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Айдар» та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 02.04.2021 відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання на 29.04.2021.

28.04.2021 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні заявлених вимог та закрити провадження у справі. В обґрунтування відзиву представник відповідача посилається на те, що у березні 2019 року позивач ОСОБА_1 звертався до суду з позовом доТОВ «Айдар» про визнання недійсним договору оренди землі, оскільки вказаний договір він не підписував, що підтверджується висновком експерта. Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 27.05.2020 у справі 420/490/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено – визнано недійсним договір оренди землі б/н, укладений 15.05.2007 між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю«АЙДАР», зареєстрований 06.06.2007, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за №040741600381. Постановою Луганського апеляційного суду від 15.10.2020 вказане рішення суду скасовано та прийнято нове рішення яким у позові відмовлено в повному обсязі, оскільки суд припустився помилки у застосуванні норм матеріального права. В березні 2021 року позивач вдруге звернувся до суду з позовом до того ж самого відповідача з тим самим предметом (спірна земельна ділянка № НОМЕР_1 , кадастровий номер 4423384700:01:001:0016) з тих же підстав (посилання на висновок судової почеркознавчої експертизи) щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (вимога за позовною заявою у справі «420/490/19 – визнання недійсним договору оренди). Представник відповідача зазначає, що мета, якої прагне досягти позивач як у справі №420/490/19, так і у справі 942/367/19 – припинення права користування земельною ділянкою відповідачем та повернення ділянки, а тому вважає, що цивільна справа №942/367/21 – це спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, отже є таке судове рішення за результатами розгляду апеляційної скарги між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що набрало законної сили. Крім того, представник відповідача зазначає, що посилання позивача на зміст постанови Луганського апеляційного суду від 15.10.2020 в обґрунтування позовних вимог є недопустимим в судовій практиці.

02.06.2021 представник позивача надала відповідь на відзив, в якому не погодилася з позицією відповідача та зазначила, що справи №420/490/19 та №942/367/21 хоча і розглядаються за участі тих самих сторін, однак не містять того самого предмету спору, що виключає закриття провадження у справі з вказаних відповідачем підстав. Представник позивача зазначає, що підстави позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову – це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода відповідача з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для закриття провадження. Крім того, зауважує, що у постанові Луганського апеляційного суду від 15.10.2020 у справі 420/490/19 колегія суддів дійшла висновку, що у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Представник позивача вказує, що позовна заява у даній цивільній справі є за своєю природою негаторним позовом, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. Однак, невірне обрання способу захисту права не перешкоджає позивачеві повторно звернутися до суду з іншим предметом спору.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 02.06.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 02.07.2021.

02.07.2021 розгляд справи відкладений до 02.08.2021 за клопотаннями представників сторін.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила суд про їх задоволення, надала пояснення згідно обставин, викладених у позові.

Представник відповідача позов не визнала, просила суд закрити провадження у справі, з підстав, викладених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників справи, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 6,5000 га, кадастровий номер 4423384700:01:001:0016, розташованої на території Осинівської сільської ради Новопсковського району Луганської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЛГ №050923.

Згідно типового договору оренди землі від 15.05.2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Айдар» укладений договір оренди землі, предметом якого є зазначена вище земельна ділянка.

З акту приймання-передачі земельної ділянки вбачається, що ОСОБА_1 передав, а орендар ТОВ «Айдар» прийняв земельну ділянку в натурі. Спірних питань не виникло.

Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 27.05.2020 та постановою Луганського апеляційного суду від 15.10.2020 у справі №420/490/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Айдар» про визнання недійсним договору оренди встановлено, що згідно висновку експерта Луганського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 06.11.2019 №19/113/7/7-170е підпис від імені позивача, розташований у графі «Орендодавець» у розділі «Підписи сторін» у типовому договорі оренди землі від 15.05.2007, виконаний шляхом наслідування його підпису. Рішення набрало законної сили 15.10.2020.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факти, встановлені вищевказаними судовими рішеннями, зокрема, те, що спірний договір земельної ділянки ОСОБА_1 не підписував мають вже доведений характер і не підлягають доказуванню позивачем у справі.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Виходячи із змісту вимог ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При вирішенні даного цивільного позову суд керувався висновком Великої Палати Верховного Суду України в справі № 145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів – набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин – це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення – під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229–233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним – не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4–6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок, що узгоджується із висновками викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновком експерта №19/113/7/7-170е від 06.11.2019 встановлено, що підпис у типовому договорі оренди землі від 15.05.2007 виконано не ОСОБА_1 , а тому такий правочин слід вважати не вчиненим.

Доводи представника відповідача, що провадження у справі слід закрити, оскільки є рішення, яке набрало законної сили, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд вважає необґрунтованими, оскільки у справі №420/490/19 предметом позову, тобто матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача, є визнання недійсним договору оренди землі, а в справі, що розглядається – усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. В даному випадку відповідач помилково вважає матеріальний об`єкт спору (земельну ділянку) предметом негаторного позову.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновків, що позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки з незаконного користування ТОВ «Айдар» підлягають задоволенню, оскільки спірний договір оренди земельної ділянки є неукладеним, а тому не регулює спірні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача ТОВ «Айдар» на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 80, 81, 89, 141, 263-268, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АЙДАР» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити повністю.

Усунути перешкоди у користуванні належним ОСОБА_1 майном, а саме: земельною ділянкою площею 6,5000 га, кадастровий номер 4423384700:01:001:0016, що розташована на території Осинівської сільської ради Новопсковського району Луганської області, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом повернення земельної ділянки з незаконного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Айдар».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АЙДАР» на користь ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 01.08.1996 року Новопсковським РВ УМВС України в Луганській області, адреса: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: Матвєєва Тетяна Сергіївна, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1633 від 21.05.2019 року, адреса: вул. Українська, 216 смт Новопсков, Луганська область.

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «АЙДАР», код ЄДРПОУ 00847392, с. Красне Поле, вул. Шкільна, буд. 10, Марківський район, Луганська область.

Представник відповідача: Природа Олена Вікторівна, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №000249 від 31.01.2020 року, адреса: вул. Лермонтова, 2-Б, смт. Марківка, Луганська область.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду через Новопсковський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 11 серпня 2021 року.

Головуючий суддя А.В. Чалий