Рішення № 99082660, 10.08.2021, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/708/21

Провадження № 2/0203/623/2021

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Колесніченко О.В.,

при секретарі Залязняк І.С.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у спрощеному порядку у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі в залі суду цивільну справу у паперовій формі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення збитків та неустойки з договору, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_3 пред`явив цей позов на предмет цивільної відповідальності за збитки від прострочення змішаного зобов`язання підрядного типу, виконання якого втратило для кредитора інтерес, з підстав уступки права вимоги до ОСОБА_4 , який отримав у липні-серпні 2020 року безготівковими переказами 57 183 гривні 03 коп. за укладеним договором з естонським суб`єктом господарювання на умовах розробки та впровадження програмного забезпечення інтернет-магазину з керівництвом командою розробників безстроково, від чого в односторонньому порядку замовник відмовився, вважаючи договір припиненим 23.08.2020.

Відповідач у поданому 26 квітня 2021 року відзиві в повному обсязі позов не визнав, заперечуючи пред`явленням до себе вимог неналежним позивачем, який права вимоги не набув внаслідок укладення угоди із заінтересованістю неповноважним представником замовника за договором від 28.06.2020.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

З відкриттям спрощеного позовного провадження за ухвалою суду від 12 березня 2021 року з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду цієї справи по суті на засадах диспозитивності проведена її письмова підготовка з призначенням судового розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи без потреби у витребуванні доказів чи у сприянні в поданні доказів іншим чином.

В судовому засіданні, беручи участь в режимі відеоконференції, представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягаючи на їх задоволенні з наведених у позовній заяві підстав, у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача 57 183 гривні 03 коп. збитків та 29 947 гривень 84 коп. неустойки з розрахунку грошового еквіваленту 1078,56 доларів США в розмірі 30 % вартості 140 годин виконаних робіт.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала з мотивів, викладених у відзиві на позов та наполягала на відмові в позові в повному обсязі, додатково пояснивши, що відповідач згідно умов договору виконав замовлену роботу, а спір виник на стадії приймання досягнутих результатів внаслідок розбіжностей суб`єктивних поглядів кожної з сторін на вигляд замовлених об`єктів інтелектуальної власності та досягнутий рівень їх функціональності за ступенем задоволення потреб замовника, який присікувався до дрібниць, підшуковуючи привід для розірвання договору з майновими претензіями.

Виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, на суд покладено обов`язок згідно ст. 264 ЦПК України самостійно надати правову кваліфікацію відносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення переданого, по суті, на його розгляд спору, а тому за висновками Верховного Суду, викладеними 04 грудня 2019 року в §§ 84-85 постанови Великої Палати № 12-161гс19, самостійне застосування судом для прийняття рішення за принципом jura novit curia («суд знає право») саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (справа № 917/1739/17), до порушення меж заявлених вимог за ст. 13 ЦПК України призводити не може.

Суд, вислухавши усні пояснення учасників справи, дослідивши зібрані докази, дійшов висновку про відмову в позові, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин і відповідних їм правовідносин.

Судом встановлено, що 28 червня 2020 року у м. Києві естонське підприємство в організаційно-правовій формі приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Продуктофф» (під кодом у торговому реєстрі Естонії 14383393) уклало з відповідачем ОСОБА_5 договір про розробку, впровадження та обслуговування програмного забезпечення (а.с. 9-16), після чого на банківський рахунок відповідача позивач ОСОБА_3 з наявних в його розпорядженні коштів 28.07.2020 переказав 1005,03 грн., 04.08.2020 – 36178 грн., 05.08.2020 – 20000 грн., про що надані копії на папері електронних квитанцій (а.с. 22-24).

Відповідач ОСОБА_4 електронною поштою 01 серпня 2020 року надіслав акт виконаних робіт (а.с. 33-34), у відповідь на що позивач ОСОБА_3 від імені іноземної юридичної особи «Продуктофф» відправ 20 серпня 2020 року повідомлення про одностороннє розірвання договору (а.с. 32), чому передувало електронне листування у Viber-месенджері впродовж сьомого, 10, 11, 14 і 16 серпня 2020 року про строки здачі об`єкта інтелектуальної власності та побажання замовника до виконання логічних операцій обробки інформації програмним забезпеченням (а.с. 35-39).

Суд відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України на основі встановлених вище обставин, які знайшли своє безсумнівне пряме підтвердження в поясненнях представників сторін, тісно пов`язаних з фактичними даними листування сторін спору в сукупності з банківськими квитанціями та письмовими договорами й угодами, дійшов стійкого внутрішнього переконання в укладенні договору de lege ferenda про розподіл авторських прав на службовий твір з виплатою винагороди у складі заробітної плати автора за дистанційну роботу в обхід публічного порядку працевлаштування та оподаткування, чим обґрунтовується це рішення про відмову в позові за безпідставністю стягнення.

Листування сторін спору в сукупності з фірмовими бланками, використаними для оформлення документів від імені замовника за спірним договором, вказують на використання інтернет-магазину для діяльності у сфері електронної комерції іноземної юридичної особи «Продуктофф», чия дієздатність визначається особистим законом, яким за ст.ст. 25-26 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнається право Естонії, тоді як до складу її учасників з корпоративними правами входять резиденти України, зокрема позивач ОСОБА_6 , який також здійснює функцію прокуриста цього іноземного суб`єкта господарювання, що слідує з наданих суду варіантів перекладу виписок з торгового реєстру та статутного документу. При цьому використання у виданих в Україні документах цієї юридичної особи поняття «керуючий партнер» викликає обґрунтовані сумніви у правильності перекладу її організаційного-правової форми в інтересах правової кваліфікації згідно ст. 7 зазначеного Закону, яку, замість суду, на себе перебрав той з перекладачів, який вказав, що це товариство з обмеженою відповідальністю, яка відома праву України з іншим змістом, що не передбачає керуючих партнерів, притаманних повним і командитним товариствам.

Відзначається, що у спірних відносинах з відповідачем, укладаючи та розриваючи договір, позивач діяв ex officio, будучи прокуристом іноземної юридичної особи «Продуктофф», що має істотне значення за ст. 7 Закону України «Про міжнародне приватне право» для правової кваліфікації дієздатності сторони-нерезидента відповідно до абзацу другого ч. 3 ст. 92 ЦК України з відсутністю обмежень повноважень набувати права та обов`язки, внаслідок чого договір 28 червня 2020 року укладений з приватною компанією з обмеженою відповідальністю «Продуктофф», незалежно від того, чи створює для неї права та обов`язки договір доручення від 17 червня 2020 року, єдиною розумною видимою метою якого у тісному зв`язку з порядком і формою розрахунків з відповідачем, на глибоке переконання суду, відповідно до ст. 89 ЦПК України визнається віднесення витрат позивача-резидента з оплати договору з відповідачем на рахунок господарської діяльності юридичної особи-нерезидента.

В оцінці виданої у м. Києві довіреності № 1/1506-20 від 15.06.2020 (а.с. 20) для суду очевидна описка у позначенні закінчення строку її дії, яка виявлена позивачем з огляду на його процесуальну поведінку з наданням доказів її виправлення лише після пред`явлення позову, а тому суд за ст. 79 ЦПК України не може прийняти за достовірне листування з ОСОБА_7 про продовження строку її повноважень та схвалення її дій довірителем. В свою чергу, допущена в умовах угоди про відступлення прав від 19.08.2020 описка у терміні вчинення з відповідачем договору (а.с. 21) характерна умовному рефлексу людини, що викликає неспростовні сумніви в оформленні такої угоди тільки у лютому 2021 року на момент пред`явлення позову, оскільки термін самої угоди про відступлення не враховує, що на випадок дійсності заміни сторони в договорі напередодні його одностороннього розірвання мало б бути направлене відповідачу відповідне повідомлення згідно ст.ст. 516-517 ЦК України, яке позивачем не представлене без пояснення причин, а розірвати договір з вимогою про повернення коштів мав би тоді позивач особисто на правах нового кредитора у зобов`язанні, а не як повноважний представник первісного кредитора, на що вказується в електронному повідомленні про розірвання договору та у відправленому поштою листі-претензії (а.с. 25-26).

Натомість, позивач для врахування права Естонії у визначені його повноважень щодо представництва юридичної особи «Продуктофф» та її організаційно-правової форми висновок експерта у галузі права в порядку п. 2 ч. 1 ст. 114 ЦПК України не подав, будь-яким іншим чином сприяти суду у встановленні змісту норм права Естонії про вчинення правочинів із заінтересованістю не став, з огляду на що суд відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України відкидає за браком достовірних доказів подальше (наступне) схвалення приватною компанією з обмеженою відповідальністю «Продуктофф» правочинів, укладених з афілійованим їй позивачем ОСОБА_6 за посередництва ОСОБА_7 з перевищенням повноважень представника, що виключає набуття позивачем за угодою про відступлення від 19 серпня 2020 року будь-якого дійсного права вимоги приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Продуктофф» до відповідача Безкровного, незалежно від виправлення описки додатковою угодою від 28 квітня 2021 року.

До того ж, відступлена може бути лише дійсна вимога до боржника, для чого має бути з`ясована правова природа зобов`язання, зміст якого може складати така вимога. Проте, позивач узгоджене сторонами договору технічне завдання всупереч ст. 81 ЦПК України не надав суду, а у своїй позовній заяві визнав факт передачі створеного відповідачем вихідного програмного коду у передбачений договором в пункті 3.1.5 спосіб, що доказуванню не підлягає відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, а надані фрагменти електронного листування напередодні розірвання договору викривають позивача у поетапній прийомці розробки з перевіркою працездатності програмного забезпечення. Відомостей про замовлення експертизи для визначення якості розробки програмного забезпечення і причин недоліків програмного коду порівняно з технічним завданням, навпаки, немає, тоді як передбачувано для позивача за обстоюваною ним позицією до спірних зобов`язань мала б субсидіарно застосовуватися ч. 4 ст. 853 ЦК України.

Як видно з наданих позивачем відомостей обліку часу моніторингової комп`ютерної програми (а.с. 31), підготовленого відповідачем акта виконаних робіт та наданого примірника договору, тісно пов`язаних між собою викладом обставин у позовній заяві, оплата роботи відповідача за умовами договору в пунктах 4.1-4.2 поставлена в залежність від кількості відпрацьованих відповідачем годин для виконання доведеного замовником плану технічних завдань за календарний місяць, що характерно для погодинної системи оплати праці з нормованим завданням, за якої виконання плану враховується для встановлення доплат і на погодинну частину не впливає, тоді як за умовами пункту 2.3 договору зайнятість виконавця не менше за 140 годин на календарний місяць гарантує саме замовник, який бере на себе зобов`язання в іншому випадку оплачувати простій, що властиво оплаті праці найманих працівників за правилами Глави VII КЗпП України.

Разом з тим в пункті 3.1.6 договору визначені порядок і строки подання відповідачем у формі здавально-приймального акта звітів про виконану роботу та затрачений на це час, а пунктом 2.5 договору обумовлюється гарантований період вільного часу для відпочинку (період відключення), коли спеціальна моніторингова програма (он-лайн сервіс) може не фіксувати інформаційно-телекомунікаційний зв`язок з відповідачем, що не вважається порушенням договірної дисципліни, саме яке позивач поставив за вину відповідачу через невідпрацьовану норму загальної тривалості робочого часу виконання планового технічного завдання, погоджену сторонами. З урахуванням залишення відповідачу права вибору собі робочого місця будь-де поза робочими приміщеннями приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Продуктофф» з використанням інформаційно-комунікаційних технологій умови про організацію відповідачем совєї праці з розподілом робочого часу на власний розсуд, але з підкоренням його фіксації подібно до табулювання робочого часу, вказують на обрану сторонами форму дистанційної роботи, нині врегульовану відповідно до ст. 60-2 КЗпП України.

З`ясовані умови договору про систему оплату праці та режим робочого часу без конкретного єдиного технічного завдання, а з умовами про погодження плану діяльності, переконують суд у визначенні умовами в пункті 1.7 та 2.2 договору його головної правової мети не в передачі результатів виконуваної роботи замовнику, а в самому процесі її виконання, через що предмет договору складає суто трудова функція за професією розробки програмного забезпечення і конструкторської документації до неї додатково з керуванням групи розробників та технологічними роботами, тоді як не виконавець підбирає за погодженням замовника команду розробників, а замовник залучає осіб до команди за погодженням виконавця, чим власне відрізняється трудовий найм від цивільного замісника чи субпідрядника.

Відповідно, досліджені в судовому засіданні добуті фактичні дані у тісному зв`язку з відсутністю відомостей про елементи, притаманні суті відносин підрядного типу, згідно з ст.ст. 80, 89 ЦПК України за внутрішнім переконанням суд визнав достатніми для своїх висновків про укладений в дійсності трудовий договір, в силу якого відповідач зобов`язався в якості працівника інтелектуальної праці бути дистанційно на службі у роботодавця-нерезидента автором службових творів у виді комп`ютерних програм (програмного забезпечення) з випробуванням на два місяці за плату у грошовій формі, яка відповідно до чинної редакції ст. 16 Закону України «Про авторське право та суміжні права» включає авторську винагороду за створення і використання такого виду творів, а також за перехід виключних прав на об`єкт інтелектуальної власності.

Розв`язуючи цей спір, суд виходить з виконання в Україні роботи відповідачем – громадянином України, з огляду на що відповідно до ст. 52 Закону України «Про міжнародне приватне право» до цих трудових відносин застосовується право України, за яким згідно ст. 9 КЗпП України встановлена недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, внаслідок чого будь-яка неустойка та уступка відшкодування матеріальної шкоди без згоди відповідача нікчемні, оскільки не допускається гарантіями глави IX КЗпП України. Тим більше, за цим рішенням не розв`язується питання наявності підстав матеріальної відповідальності, оскільки предметом позову визначене притягнення до цивільної відповідності.

Крім того, за обопільної згоди сторін у пунктах 3.1.7, 3.1.7.2 договору поіменовані в ньому виключні авторські майнові права належать замовнику за умови неможливості виконання відповідачем передбачених договором зобов`язань, якщо всі виконані належним чином роботи замовником оплачені, з огляду на що мета пред`явленого позову в питанні авторських прав на службовий твір полягає на закріпленні за іноземною юридичною особою виключних прав на науково-технічну продукцію з одночасним стягненням з одного з авторів виплаченої йому винагороди під приводом, по суті, порушення трудової дисципліни, що утворює зловживання цивільними правами за ст. 13 ЦК України у формі шикани.

Таким чином, для вимоги повернення коштів на суму, що перевищує розмір пропорційно відпрацьованому робочому часу, за встановлених судом обставин укладення трудового договору належним позивачем визнається лише роботодавець – іноземна юридична особа «Продуктофф», а відповідач на достатній правовій підставі отримав 57 183 гривень 03 коп. заробітної плати, тоді як за недоведеністю непридатності твору способу та умовам його використання замовником належить, у будь-якому разі, у захисті цивільного інтересу замовника службового твору згідно ч. 3 ст. 16 ЦК України відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 11-13, 81, 141, 209, 258, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_4 про стягнення збитків та неустойки у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги у паперовій формі до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене і підписане 15 серпня 2021 року.

Суддя О.В. Колесніченко