Рішення № 99073625, 19.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року Справа № 160/3829/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження м.Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1939 (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Тімірязєва, 69, код ЄДРПОУ 00135056) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, засобами поштового зв`язку, надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини А1939, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1939 (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Тімірязєва, 69, код ЄДРПОУ 00135056) у відношенні до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року;

- зобов`язати Військову частину А1939 (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Тімірязєва, 69, код ЄДРПОУ 00135056) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

- стягнути з Військової частини А1939 (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Тімірязєва, 69, код ЄДРПОУ 00135056) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати у вигляді правничої допомоги у розмірі - 6000,00 грн. (шість тисяч гривень).

Позовна заява обґрунтована бездіяльністю військової частини А1939 щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби позивача. Позивач вказує, що проходив військову службу з 15.10.2015 року по 16.04.2018 року за контрактом у військовій частині А1939. Згідно витягу з наказу командира військової частини А1939 від 16.04.2018 року № 105 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Станом на день прийняття наказу про звільнення позивача, з ним не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, яка була гарантована чинним законодавством України, зокрема Законом України від 06.02.2003 року № 491-ІV «Про індексацію грошових доходів населення», Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», а також численними роз`ясненнями Міністерства соціальної політики та Департаменту фінансів України Міноборони. Вважає, що бездіяльність щодо незастосування військовою частиною А1939 місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року є протиправною і необґрунтованою, посилаючись на рішення Конституційного Суду України №8-рп/99 від 06.07.1999, № 5-рп/2002 від 23.03.2002 та правову позицію Верховного суду України викладених в постановах від 19.07.2019 (справа № 240/4911/18), від 03.04.2019 (справа № 638/9697/16, від 19.07.2019, (справа № 240/4911/18) від 03.04.2019 (справа № 638/9697/17), від 23.10.2019 (справа № 825/1832/17), від 07.08.2019 (справа № 825/694/17), від 19.03.2020 (справа № 825/5286/17).

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/3829/21 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/3829/21. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року судом витребувано від Військової частини А1939 докази по справі, а саме: довідку про виплату індексації грошового забезпечення за період проходження ОСОБА_1 військової служби з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року якщо така здійснювалася.

14 травня 2021 року до суду, засобами поштового зв`язку, від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідачем заперечується проти задоволення позову, оскільки відповідно до п.7 роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2 у зв`язку із внесенням змін до Порядку № 1078, індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз`яснення. Згідно роз`яснення Мінсоцполітики від 08.08.2017 року № 48/0/66-17 (про індексацію грошових доходів), зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації, якщо не підвищується посадовий оклад. Та проведення грошових доходів, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто в межах, що передбачені на ці цілі. При цьому Мінсоцполітики повідомляє: «Порядок виплати сум індексації грошових доходів не передбачає механізм нарахування та взагалі виплати за попередні роки». Крім того, у листі Мінсоцполітики від 09.06.2016 року № 252/10/136-16 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України зазначено, що нарахування сум індексації здійснюється у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Роз`ясненнями директора Департамента фінансів від 26.03.2018 № 28/1485 підтверджено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України у січні 2016 - лютий 2018 року у Міноборони не було. За березень 2018 року відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 було підвищено розміри посадових окладів та окладів за військове звання всіх категорій військовослужбовців. Також представником відповідача заперечувалось проти задоволення судових витрат на правничу допомогу, у зв`язку з тим, що сплачена позивачем сума на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), а тому вартість такої послуги, а саме 6000,00 грн. є необґрунтованою та завищеною.

Станом на 19 травня 2021 року інші документи від учасників справи до суду не надходили.

Відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення згідно наказу першого заступника командира військової частини А1939 від 16.04.2018 року № 105, що підтверджується записом у Військовому квитку серії № НОМЕР_2 , виданого 19 березня 2015 року.

Позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 , виданого 20 жовтня 2015 року.

Позивач вказує, що при звільненні з військової служби військовою частиною А1939 йому не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

Згідно відповіді Військової частини А1939 від 03.09.2020 року №2686, на адвокатський запит від 05 серпня 2020 року № 03/05-08, виплата індексації ОСОБА_1 проводилась з 01.03.2018 року по 16.04.2018 року з урахуванням базового місяця березень 2018 року. Індексація з 03.05.2015 року по 28.02.2018 року не нараховувалась.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати індексації грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною першою статті 4 Закону № 1282-ХІІ, встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-ІІІ визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно із абзацом п`ятим пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру:

- грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню:

- підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

У відповідності із абзацом 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, військовою частиною А1939 не надано належних та допустимих доказів щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, з вимогами яких звернувся позивач. Вказане щодо ненарахування та виплати індексації не заперечувалось й самим відповідачем в листі від 03.09.2020 року №2686, на адвокатський запит від 05 серпня 2020 року № 03/05-08, наявного в матеріалах справи.

Суд зазначає, що належними доказами підтвердження виплати позивачу сум індексації за певні періоди є бухгалтерські документи, з яких можна встановити щомісячну суму виплати індексації та підтвердити її виплату в конкретній сумі.

Верховний Суд в постанові від 25.06.2020 року у справі №924/233/18 зазначив, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справ.

В обґрунтування правомірності своїх дій відповідач посилається на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Міністерства соціальної політики України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, від 08.08.2017 року № 48/0/66-17.

Однак суд вказує, що аналогічні роз`яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами.

Крім того, не може визнаватися правомірною відмова у виплаті позивачу спірних сум індексації з мотивів відсутності достатнього фінансування Міністерства оборони України загалом та військової частини зокрема.

Так, відповідач має діяти відповідно до чинного Закону №1282-ХІІ, вимоги якого є обов`язковим, а не керуватися зазначеними роз`ясненнями, які не є нормативними документами. Натомість, в силу приписів ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.

Водночас, відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (справа "Кечко проти України", №63134/00, рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2005 року).

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№10972/05, від 10 червня 2011 року) суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17. При цьому, не може визнаватися правомірною відмова відповідача у нарахуванні та виплаті сум індексації з мотивів відсутності коштів на такі потреби.

Отже, суд зазначає, що відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що бездіяльність військової частини А1939 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018року є протиправною. Доказів зворотного суду не надано.

Враховуючи встановлення судом факту порушення прав позивача, застосовуючи механізм порушеного права та його відновлення, суд вважає, що задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018року.

Водночас вирішуючи питання про зобов`язання відповідача при розрахунку індексації грошового забезпечення застосувати базовий місяць - січень 2008 року, суд зазначає наступне.

Позивач зазначив, що базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018року є січень 2008 року, в якому постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців.

Так, пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Таким чином місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

В той же час, як зазначено вище, положеннями статті 4 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться лише в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Отже, у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу у місяці підвищення береться за 1 або 100 %, тобто місяць підвищення вважається базовим і індексація в цьому місяці не проводиться, якщо сума підвищення заробітної плати (у базовому місяці враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру) перевищить суму індексації. Починаючи з наступного за базовим місяця наростаючим підсумком розраховується індекс для проведення подальшої індексації.

Поряд з цим слід зазначити, що в даному випадку розрахунок індексації грошового забезпечення є виключною компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу та який виплачував йому грошове забезпечення. І саме на відповідача покладено обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Оскільки належних доказів нарахування індексації не надано, то й підстав стверджувати про порушення відповідачем порядку її нарахування із застосуванням конкретного базового місяця наразі немає.

До того ж термін "базовий місяць" не містить законодавчого закріплення ні в Законі № 1282-XII, ні в Порядку № 1078.

Питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про нарахування індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця січень 2008 року не підлягає задоволенню, оскільки така є передчасною.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19. Такої ж позиції дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, що свідчить ряд постанов від 06.08.2020 року у справі № 120/361/20-а, від 09.09.2020 року у справі № 120/867/20-а, від 09.09.2020 року у справі № 240/11804/19, від 13.01.2021 року у справі № 120/3104/20-а, від 18.01.2021 року у справі № 240/12512/20, від 18.01.2021 року у справі № 560/3885/20, від 21.01.2021 року у справі № 120/3541/20-а, від 26.01.2021 року у справі № 120/3879/20-а.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.

Позивач в своїй позовній заяві просив стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Згідно ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а неіншої справи).

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що 05.08.2020 року між адвокатським об`єднанням «МОДУМ» в особі Голови Сніжко Павла Володимировича (виконавець) та ОСОБА_1 (клієнт) було укладено договір № 03/05-08 про надання правничої допомоги.

Відповідно до п.1.1 договору виконавець бере на себе зобов`язання надати клієнту послуги на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання послуг за цим договором.

Згідно з п. 2.3.4 договору клієнт зобов`язаний оплатити виконавцю вартість послуг.

Суд зазначає, що відповідач у своєму відзиві на позов заперечував проти розміру судових витрат, заявлених позивачем з огляду на те, що сума на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи, із акту виконаних послуг вбачається, що ряд послуг, які надавалися позивачу не є доцільними.

При цьому, для підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано акт від 05.08.2020 року виконаних послуг до договору про надання правничої допомоги № 03/05-08 від 05.08.2020 р., згідно з яким виконавцем в інтересах клієнта, згідно договору, у повному обсязі виконано такі зобов`язання:

- надання консультацій та узгодження правової позиції - 0,5 год.;

- опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців - 0,5 год.;

- здійснення математичних розрахунків невиплаченої індексації грошового забезпечення клієнта - 1 год.

- складання позовної заяви про стягнення індексації грошового забезпечення військовослужбовця, а також завірення додатків для суду та сторін - 1 год.

Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 2000 грн., 3 год. х 2000 грн. = 6000 грн.

В матеріалах справи також міститься ордер № 1016215 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 , виданий адвокатським об`єднанням «МОДУМ» 05.08.2020 року; прибутковий касовий ордер від 14.12.2020 року складений на підставі договору № 03/05-08.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідач заперечив щодо витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим судом оцінюється співмірність вартості наданих послуг з їх фактичним обсягом, а також досліджується зв`язок наданих послуг зі справою.

Так, суд вважає, що частина наданих послуг, описаних у розрахунках сум гонорару за надану правову допомогу, що міститься в акті виконаних послуг до договору про надання правничої допомоги №06/24-07 від 27.10.2020 року дублюються та призводять до необґрунтованого завищення вартості правничих витрат.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зокрема, суд зауважує, що такі послуги як «надання консультацій та узгодження правової позиції», «опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців», «здійснення математичних розрахунків невиплаченої індексації грошового забезпечення» охоплюються послугою «складання позовної заяви про стягнення індексації грошового забезпечення військовослужбовця», у зв`язку з чим відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу, пов`язані саме з останньою послугою, вартістю 2000,00 грн., яка підлягає зменшенню у зв`язку із частковим задоволенням позову.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 1000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1939 (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Тімірязєва, 69, код ЄДРПОУ 00135056) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1939 (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Тімірязєва, 69, код ЄДРПОУ 00135056) у відношенні до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

Зобов`язати Військову частину А1939 (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Тімірязєва, 69, код ЄДРПОУ 00135056) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Військової частини А1939 (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Тімірязєва, 69, код ЄДРПОУ 00135056) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 гривень (одна тисяча гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко