Рішення № 99069523, 02.08.2021, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/6645/18

Провадження 2/336/2167/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2021 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

у складі головуючого судді Савеленко О.А.

за участю секретаря судового засідання Брагіної І.В.

розглянувши цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

АТ Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову, зазначає, що 21.06.2011 року між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 7200 грн. 00 коп., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Банком нараховуються відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому «Тарифами» що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 1.1.12.6 Договору.

При порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити Банку судовий штраф у розмірі 500 грн + 5% від суми позову.

Оскільки відповідачем неналежним чином виконуються умови договору щодо погашення кредиту та інших передбачених договором платежів, станом на 31.08.2018 р. у відповідача наявна заборгованість перед банком, яка складається з такого:

- 6615,34 грн. заборгованість за кредитом;

- 105363,70 грн. заборгованість за відсотками;

- 4696,51 грн. заборгованість за пенею.

Так як законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості кредитодавець на свій розсуд може вимагати погашення частину суми. За таких обставин просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 111979,04, яка складається:

- 6615,34 грн. заборгованість за кредитом;

- 105363,70 грн. заборгованість за відсотками;

Заочним рішення від 06.02.2019 року Комунарського районного суду м. Запоріжжя позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03.02.2021 року заяву відповідача ОСОБА_1 про скасування заочного рішення задоволено, скасовано заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2019 року.

Цивільну справу передано за підсудність Шевченківському районному суду м. Запоріжжя.

09.03.2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, справу прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Постановлено розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

22.03.2021 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог з застосування строків позовної давності.

В обґрунтування відзиву вказала, що не підписувала Умови та правила надання банківських послуг, згідно яких були нараховані відсотки, розрахунок заборгованості складений з урахуванням процентів, які не передбачені умовами Анкети-заяви, яка нею підписана 21.06.2011 року та Довідкою про умови кредитування, окрім того банком пропущено строк позовної давності щодо стягнення заборгованості.

Представник позивача належним чином повідомлений, до суду не з`явився, позовна заява містить клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні 12.07.2021 року надала пояснення аналогічні тим, які містяться у відзиві та просила в задоволенні позову відмовити та застосувати строки позовної давності. Зазначила, що ОСОБА_1 останній раз користувалася карткою ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто з цього строку почався перебіг строків позовної давності, а банк з позовом до суду звернувся лише 30.11.2018 року.

Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази, суд дійшов висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Як встановлено судом та перевірено доказами, відповідач в період дії договору б\н від 21.06.2011 року свої зобов`язання за договором виконував невчасно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 31.08.2018 року заборгованість відповідача за кредитним договором складає 111979.04 грн., яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 6615,34 грн. та заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 105363,70., про що надано розрахунок заборгованості,

За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених ч.2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд при розгляді справи застосовує правовий зміст норм, які регулюють загальні умови, строки виконання зобов`язань учасниками цивільних правовідносин, правові наслідки їх порушень, зокрема, у відносинах щодо позики, а саме, ст. 207, 509, 525-527, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України. Крім того, на дані правовідносини, поширюються положення про договір (ст. 626-629, 631 ЦК України). Зокрема, ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.

Згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, судом враховується позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03.07.2019 у цивільній справі №342/180/17, пр. 14-131цс19.

Відповідно до ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Враховуючи зміст наведених норм, можна вважати, що споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Оскільки такі умови договорів приєднання розробляються АТ КБ «Приватбанк», як надавачем банківських послуг, відповідно, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору та під час його виконання діють певні вимоги у визначеній редакції. У вказаній справі цієї умови не дотримано позивачем, тому й положення ст.634 ЦК України на правовідносини між сторонами не розповсюджуються.

За нормою ч.2 ст.1050 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Так, ч.1 ст.1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Крім того, згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Так, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування кредитними коштами та міра відповідальності кредитора поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В обгрунтування позовної вимоги про стягнення відсотків позивач наводить посилання на п. 2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якого сторони ніби то дійшли згоди про те, що банк нараховує відсотки за користування кредитом у розмірі та на умовах, встановленому «Тарифами банк», що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті з розрахунку 360 календарних днів на рік.

Проте, як видно з матеріалів справи, Умови та правила надання банківських послуг, якими регулюється нарахування зазначених вище відсотків не підписані відповідачем.

Укладений між сторонами кредитний договір про надання банківських послуг б/н у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить умов про зміну розміру процентів, що підлягають сплаті.

Матеріали справи не містять підтверджень того, що саме із наданими до суду умовами ознайомився й погодився відповідач, підписуючи анкету-заяву.

Редакція умов, розміщена на сайті позивача, належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.05.2015 (провадження № 6-16цс15).

Отже, позовні вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом з відповідача задоволенню не підлягають.

Під час розгляду справи суд дійшов висновку про те, що АТ КБ "Приватбанк» виконало свої зобов`язання за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 21.06.2011 року, а саме, відкрив на ім`я відповідача картковий рахунок, видав платіжну картку із встановленим лімітом, який використовувала ОСОБА_1 , даний факт не заперечується і відповідачем по справі.

Так, з урахуванням наведених норм та наданого позивачем розрахунку суд встановив, що станом на 31.08.2018 року відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань до звернення до суду належним чином не виконав, сума тіла кредиту, що підтверджена розрахунком, є обґрунтованою та підлягає стягненню з вказаної фізичної особи в повному обсязі.

Однак, відповідачем по справі заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов`язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Так, з розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку відкритого на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що відповідач отримав кредит, яким користувався, останній платіж відповідач здійснила 28.04.2015 року, а позивач звернувся до суду із позовом лише 30.11.2018 року.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Враховуючи, що строк позовної давності відраховується від 28.05.2015 року, а позивач з зазначеним позовом звернувся до суду лише 30.11.2018 року, тобто за межами встановленого законом трирічного строку позовної давності, суд вбачає підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем та відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту у сумі 6615,34 грн.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови в позові, судові витрати позивача стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 19, 76-81, 141, 258-259, 264-265, 274-275, 279 ЦПК, ст.ст. 207, 525-526, 1046-1051 ЦК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: О.А. Савеленко

02.08.21