Рішення № 99059105, 16.08.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/2156/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Клочка К.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

15 березня 2021 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (надалі - відповідач, Управління) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати неправомірними дії Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, що полягають у відмові надати ОСОБА_1 будівельний паспорт для будівництва індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Кременчуцької міської ради надати ОСОБА_1 будівельний паспорт для будівництва індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивачем подано заяву щодо надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 разом з визначеним законодавством переліком необхідних документів. Проте, листом №28.01-11/0407/33 від 02 березня 2021 року Управління містобудування та архітектури повідомило ОСОБА_1 , що у зв`язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме: відповідно до Генерального плану міста Кременчука, затвердженого міською радою 25.12.2007 (зі змінами від 29.04.2014 та додатковими змінами від 01.04.2016), Плану зонування території м. Кременчука Полтавської області, затвердженого рішенням Кременчуцької міської ради від 30.09.2014 та змінами від 07.09.2017) функціональне призначення земельної ділянки - ПЖ-3 зона розміщення перспективної багатоквартирної малоповерхової забудови 2-4 поверхів, де нове будівництво індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами не передбачене переважними та супутніми видами використання, тому Управління не може надати будівельний паспорт забудови земельної ділянки по визначеному заявником об`єкту та повернуло йому надані до заяви документи. Позивач вважає відмову протиправною та такою, що порушує його права.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

16 квітня 2021 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що земельна ділянка позивача розташована в частині міста, яка згідно з Генеральним планом, Планом зонування території міста належить до території перспективного розміщення багатоквартирної малоповерхової забудови 2-4 поверхів (ПЖ-3), де не передбачено можливості для будівництва індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами, а тому позивачу на цілком законних підставах відмовлено у наданні будівельного паспорта для будівництва індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, з цільовим призначенням: Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , НОМЕР_2 та НОМЕР_3, НОМЕР_4 , яка утворена шляхом об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 5310436100:08:002:1200 та 5310436100:08:002:1208.

Позивач звернувся до Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Кременчуцької міської ради із заявою про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 для нового будівництва індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами. До заяви додано документи, що передбачені Наказом Мінрегіону №103 від 05 липня 2011 року "Про затвердження Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки".

За результатами розгляду звернення позивача, Управління у листі № 28.01-11/0407/33 від 2 березня 2021 року висловило зауваження щодо невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні у зв`язку із чим звернення позивача залишило без задоволення.

Не погодившись із вказаною відмовою в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Положеннями пункту "а" частини першої статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.

За правилами частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Відповідно до частини першої статті 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначено Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (надалі - Закон № 3038-VI).

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (частина друга статті 24 Закону № 3038-VI).

За приписами статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі і споруди, здійснювати перебудову, дозволяти будівництво на своїй земельній ділянці іншим особам.

Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд.

Чинним містобудівним законодавством, зокрема, частиною п`ятою статті 25 Закону № 3038-VI передбачено, що встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб містобудівною документацією, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

З огляду на вищевикладене, суд вважає протиправними мотиви відмови у наданні позивачу будівельного паспорта, обґрунтовані тим, що об`єкт нерухомого майна, щодо якого позивачем заплановано реконструкцію, розташований в частині міста, яка згідно з Генеральним планом міста, Планом зонування території міста належить до території перспективного розміщення багатоквартирної малоповерхової забудови 2-4 поверхів ПЖ-3, де не дозволяється будівництво індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.

Як вже зазначалося судом, з 08 грудня 2020 року у власності позивача перебуває земельна ділянка кадастровий номер 5310436100:08:002:1211 за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, НОМЕР_2 та НОМЕР_3, НОМЕР_4 , площею 0,2579 га з цільовим призначенням 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а відтак право розпоряджатись нею гр. ОСОБА_1 гарантоване чинним законодавством України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У п.167 рішення ЄСПЛ в справі "EAST/WEST ALLIANCE LIMITED" ПРОТИ УКРАЇНИ" (Заява №19336/04) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Відповідно до п. 168 зазначеного рішення ЄСПЛ, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Як вказано у п. 60 рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" "…заборони на будівництво, безперечно, обмежували право заявників на користування своїм майном".

Суд також визнав (п.72 наведеного рішення), що "система, яка допускає спричинення власникам майна шкоди внаслідок тривалої дії заборон, не може існувати в державі, що керується верховенством права".

Таким чином, ненадання органом місцевого самоврядування позивачу будівельного паспорту вочевидь порушує право позивача на мирне володіння його власністю.

За викладених обставин, суд визнає протиправною відмову Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області щодо надання позивачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 та такою, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 про зобов`язання Управління надати будівельний паспорт для реконструкції індивідуального житлового будинку з прибудовою гаража по АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у наданні будівельного паспорта в межах мотивів, наведених відповідачем у листі №28.01-11/0407/33 від 02 березня 2021 року. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними.

Отже, позовна вимога про зобов`язання Управління надати позивачу будівельний паспорт для нового будівництва індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає.

Натомість належним способом захисту та відновлення прав ініціатора звернення у цій справі, з урахуванням частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №28-01/18778 від 22 лютого 2021 року про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки загальною площею 0,2579 га, яка розташована по АДРЕСА_1 з урахуванням висновків суду.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправні дії відповідача щодо ненадання позивачу будівельного паспорта для реконструкції індивідуального житлового будинку з прибудовою гаража, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у розмірі сплаченого судового збору повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмір 908,00 грн, а інші судові витрати у справі відсутні, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем судові витрати у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (площа Перемоги, 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний код 02498790) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області у наданні ОСОБА_1 будівельного паспорта для будівництва індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №28-01/18778 від 22 лютого 2021 року про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки загальною площею 0,2579 га, яка розташована по АДРЕСА_1 з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя К.І. Клочко