Рішення № 99058691, 18.08.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа№380/6954/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0998 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А0998 із вимогами:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини А0998 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з грудня 2016 року по 08.01.2019 рік та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік;

-зобов`язати військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2016 року по березень 2018 р., взявши за базовий місяць 2008 рік;

-зобов`язати військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 08 січня 2019 р., включно, з врахуванням березня 2018 року як базового місяця;

-зобов`язати військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 18.01.2019 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом командира Військової частини А0998 від 08.01.2019 лейтенанта ОСОБА_1 , помічника начальника стройової частини відділення персоналу штабу військової частини А 0998, звільненого наказом командира військової частини А0796 №342 (по особовому складу) від 28.12.2018 було звільнено з військової служби у запас за пунктом «й» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, та не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивача виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення з 01.01.2019. Військова частина А0998 у період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року протиправно не застосовувала січень 2008 року та березень 2018 року як місяць за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць). Такі протиправні дії відповідача призвели до того, що Позивачу не здійснювалося нарахування та виплата індексації грошового забезпечення. Зазначене підтверджується наданими Військовою частиною А0998 документами, а саме довідкою №1397 від 30.03.2021 та довідкою-розрахунком №1420 від 31.03.2021. Оскільки ОСОБА_2 у зв`язку із звільненням, не у повному обсязі виплачено грошове забезпечення та компенсаційні виплати, право на які позивач набув у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби, позивач звернувся до суду.

Ухвалою судді від 28.04.2021 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою судді від 29.06.2021 продовжено строки розгляду справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0998 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій.

07.07.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про застосування процесуального строку звернення до суду з позовом. У відзиві відповідач також зазначив, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Звернув увагу, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача, як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення Відповідач наголосив, що за повідомленням фінансово-економічної служби військової частини А0998 всім військовослужбовцям індексація нарахована та виплачена по грудень 2015 року включно. У зв`язку із відсутністю в кошторисі Міністерства оборони України грошового ресурсу, необхідного для виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення не виплачувалася. Крім того, зазначають, що місяць березень 2018 року, в якому відбулося підвищення посадового окладу позивача, та відповідно інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.

Щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відповідач вказав, що позивач до Військової частини А0998 з приводу виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік не звертався. Відповідач також зазначив, що в особливий період - з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду - припиняється надання військовослужбовцям додаткових видів відпусток. Крім того, згідно з положеннями статей 11-12 Закону України «Про відпустки», грошовій компенсації під час звільнення підлягає невикористання саме щорічної відпустки, а додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» не належить до виду щорічних відпусток та, виходячи з норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є гарантованою державою пільгою. Оскільки така відпустка не належить до щорічних відпусток, на неї не поширюються норми, що передбачені для щорічних відпусток, зокрема, щодо виплати компенсації за невикористані дні календарної відпустки під час звільнення. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Суд, вирішуючи заяву відповідача про застосування до позивача процесуального строку звернення до суду, дійшов таких висновків.

Згідно з ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ч.ч.1, 2ст.233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Наведене узгоджується з рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 року за №8-рп/2013, в якому Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Вказане стосується, зокрема, і грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, оскільки, відповідно до п.2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року за №5, суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних відпусток, у розмірах, передбачених законодавством, входять до складу фонду додаткової заробітної плати.

Згідно ст.2 Закону України «Про оплату праці», додаткова заробітна плата - це винагорода, за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством та премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

Тобто, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є компенсаційною виплатою, передбаченою законодавством, а отже, елементом додаткової заробітної плати.

Окрім того, оскільки вимога про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення пов`язана з порушенням законодавства про оплату праці (невиплата індексації грошового забезпечення), то заявлення такої вимоги/подання позову щодо стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення не обмежується будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 26.06.2019 по справі № 820/4748/17, від 13.03.2019 по справі № 807/363/18.

За наведених підстав, суд приходить до висновку, що заява відповідача задоволенню не підлягає, позаяк строки звернення до суду із вказаною позовною заявою позивачем не пропущено.

Дослідивши доводи позову, відзив на нього, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов наступних висновків.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Військовій частині А0998.

З матеріалів справи встановлено, що 04.09.2017 року позивачу Управлінням персоналу штабу Військової частини А0796 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини А0998 від 08.01.2019 лейтенанта ОСОБА_1 , помічника начальника стройової частини відділення персоналу штабу військової частини А 0998, звільненого наказом командира військової частини А0796 №342 (по особовому складу) від 28.12.2018 було звільнено з військової служби у запас за пунктом «й» (які уклади контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, та не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позивача виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення з 01.01.2019.

Довідкою №1397 від 30.03.2021 року, Військовою частиною А0998 підтверджується те, що у період проходження військової служби з 04.09.2017 року по 08.01.2019 року позивачу додаткова відпустка, відповідно до п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22.10.1993 року, не надавалася.

Позивач 16.03.2021 року звертався до відповідача щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з грудня 2016 року по 08.01.2019 року включно та щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2017 року по 2019 рік.

Відповідач, за наслідками розгляду заяв позивача, листами від 29.03.2021 року за вих. №31347 вих., від 31.03.2021 року за вих. №1369вих. повідомив, що для виплати індексації у спірному періоді фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було; фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Також роз`яснено, що у наказі про звільнення із військової служби не визначена виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки, тому таку виплату слід здійснювати на підставі відповідного рішення суду. Одночасно, відповідачем надано довідку про грошове забезпечення позивача за період з серпня 2016 року по січень 2019 року із зазначенням усіх видів грошового забезпечення.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення та невиплати компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку протиправною, позивач звернувся до суду.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правовідносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України врегульовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частин першої, четвертої та тринадцятої статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, військова служба є особливим видом публічної служби, а тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-XIІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтями 1 та 2 Закону №2011-XIІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про відпустки», встановлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

У відповідності до ст.16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Абзацами першим та другим пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

Згідно абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В силу пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 року та «;Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 року (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону №3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів. Однак, Законом №2011-XII та наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку особа набула за період проходження ним військової служби.

Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткової відпустки (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, яке не впливає на суть самого права, що гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» й наказом Міністра оборони України від 07.06. 2018 року №260, та може бути реалізовано особою в інший спосіб, шляхом отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм повинна виплачуватися компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1)безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2)грошова компенсація відпустки особі.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у рішенні від 16.05.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (реєстраційний номер в ЄДРСР 81798649), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року (реєстраційний номер в ЄДРСР 84153019).

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Разом з цим, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява №49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Підсумовуючи, суд зазначає, що оскільки позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2017-2019 роках, а тому він набув право на отримання грошової компенсації замість них, у зв`язку із звільненням зі служби.

Суд зауважує, що відповідачем не надано будь-яких інших належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що при звільненні з військової служби позивач до Військової частини А0998 з рапортом про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не звертався, а тому у військової частини були відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачеві вказаної грошової компенсації, та зазначає, що нарахування і виплата ОСОБА_1 за всі невикористані дні відпусток при звільненні не залежить від подання відповідних рапортів про надання цих відпусток. Вирішальним при виплаті вказаної компенсації є невикористання днів відпусток на час звільнення військовослужбовця.

При цьому, суд наголошує, що у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпечення, у тому числі виплачена компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, включаючи невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Таким чином, сам факт звільнення позивача з військової служби передбачав обов`язок відповідача провести з ним повний розрахунок, в тому числі й у частині виплати грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, включаючи невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ незалежно від того, чи звертався він з відповідною заявою (рапортом) до командування військової частини, у якій проходив військову службу.

Щодо ненарахування та невиплати відповідачем ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2016 року по 08.01.2019 року, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР).

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України №108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.33 Закону України №108/95-ВР, в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно з ч.5 ст.95 Кодексу законів про працю України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон України №1282-ХІІ), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ч.ч.1,6 ст.2, ч.1 ст.4 Закону України №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 року - 103 відсотка).

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України №1282-ХІІ,індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Згідно з ст.18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

З аналізу вказаних норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.

Частиною 2 ст.5 Закону України №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 року 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 року №491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з п.6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1)підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2)підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.

Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України №1282-ХІІ, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Судом встановлено із матеріалів справи та підтверджується поясненнями відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву, що позивачу за період з грудня 2016 року по 08.01.2019 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача у цій частині.

Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Ненарахування та невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08.11.2015 року у справі «Кечко проти України» висловив правову позицію, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №1.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.

Водночас, суд критично оцінює покликання відповідача на відсутність фінансових ресурсів для виплати індексації.

Конституційний Суд України також неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 року №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

При цьому, суд наголошує, що відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а зазначає лише про те, що у межах коштів Військової частини А0998, передбачених на виплату грошового забезпечення, виплата індексації грошового забезпечення є неможливою, оскільки відсутнє фінансування.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Підсумовуючи викладене, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з з грудня 2016 року по 08.01.2019 року та грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2016 року по березень 2018 року з врахуванням січня 2008 року як базового місяця для нарахування йому індексації, та за період з березня 2018 року по 08.01.2019 року з врахуванням березня 2018 року як базового місяця для нарахування йому індексації суд зазначає наступне.

Відповідно до Довідки-розрахунку про виплачену індексацію грошового забезпечення, виданої лейтенанту ОСОБА_1 , № 1420 від 31.03.2021, відповідач вважає, що місяцем для нарахування індексації позивачу за період з грудня 2016 по лютий 2018 повинен братися грудень 2016 року, з березня2018 року по січень 2019 року-березень 2018.

Натомість позивач вважає, що базовим місяцем для нарахування йому індексації грошового забезпечення за період з грудня 2016 по лютий 2018 повинен бути січень 2008 року, та погоджується, що за період з березня 2018 по січень 2019 року –березень 2018 року.

Ураховуючи положення Порядку № 1078, місяць, у якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим. У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі Постанова № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил затверджено Додатком 25 до Постанови № 1294.

Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

У свою чергу схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена Постановою № 1294, яка набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Отже, з набранням чинності Постановою № 1294 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців.

Згідно із пунктом 14 Порядку № 1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Відповідно до роз`яснення Мінсоцполітики № 48/о/66-17 від 08.08.2017 на запит ДФ Міноборони № 248/3/9/1/863 від 18.07.2017 зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.

У роз`ясненні Мінсоцполітики № 28/о/66-18 від 18.04.2018 вказано, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.

Зі змісту роз`яснення Мінсоцполітики № 024-106 від 09.02.2005 встановлено, що зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим, при розрахунку індексу для проведення індексації.

Таким чином, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 1294 від 07.11.2007, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 у зв`язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України “Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України” № 90 від 01.03.2018.

Ураховуючи вищенаведене, судом встановлено, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.

Відтак суд погоджується з доводами позивача про те, що саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації його грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.

При цьому, суд враховує, що нарахування суми індексації за певний період належить до дискреційних повноважень Військової частини А 0998.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Проте, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За встановлених обставин, враховуючи, що в довідці №14120 від 31.03.2021 за період з грудня 2016 року по березень 2018 року відповідачем неправильно встановлено базовий місяць, суд вважає, що у цьому випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2016 по січень 2019 з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позов.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до КАС України, суд виходить з наступного.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача немає.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0998 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення за період з грудня 2016 року по 08.01.2019 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік.

Зобов`язати Військову частину А0998 (код ЄДРПОУ 07652444, місцезнаходження: вул. вул.Івана Хрестителя, м.Яворів, Львівська область, 81001) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину А0998 (код ЄДРПОУ 07652444, місцезнаходження: вул. вул.Івана Хрестителя, м.Яворів, Львівська область, 81001) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період за період з грудня 2016 по 08.01.2019 року, з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Сасевич О.М.