Рішення № 99057919, 17.08.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/4862/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення середнього заробітку,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить:

- визнати протиправною бездіяльність ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області щодо нездійснення коригування та виплати їй різниці суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу у зв`язку з підвищенням посадового окладу, з 01.01.2020 по 16.07.2020;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 : 4175,5 грн невиплаченої заборгованої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту коригування та середній заробіток за весь час затримки розрахунку після звільнення, починаючи з 30.12.2020 - дати надання на заяву позивача від 09.12.2020 письмової відповіді відповідачем, яка фактично підтверджує виплату коштів не у повному обсязі, та по день ухвалення судом рішення в справі.

Аргументуючи позовні вимоги, позивач вказала, що на виконання рішення суду її поновлено на роботі з 28.12.2019, однак ні після звільнення, ні після її поновлення відповідачем не здійснено нарахування та виплату відкоригованого середнього заробітку за період вимушеного прогулу у зв`язку з підвищенням посадового окладу.

Позивач вважаючи, що має право на коригування середнього заробітку за період вимушеного прогулу у зв`язку з підвищенням посадового окладу звернулася до відповідача із відповідною заявою, за результатами розгляду якої отримала відмову у проведенні такого коригування з підстав виключення п.10 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від №100 від 08.02.1995, яким передбачалося таке право.

Не погоджуючись з такою відмовою та вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за період вимушеного прогулу у зв`язку з підвищенням посадового окладу з 01.01.2020 по 16.07.2020 з врахуванням його корегування передбаченого п.10 постанови №100 від 08.02.1995, чинної на момент здійснення виплати середнього заробітку за період вимушеного прогулу та посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду та просила його задовольнити.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

08.06.2021 до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача пояснює, що підстави для здійснення коригування заробітної плати позивача у період з 01.01.2020 до 16.07.2020 та на підставі п.10 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від №100 від 08.02.1995 відсутні, оскільки вказаний пункт було виключено постановою Кабінету Міністрів України № 1213 від 09.12.2020.

Представник відповідача вважає, що Головним територіальним управлінням юстиції у Житомирській області усі виплати у зв`язку із звільненням позивача були нараховані та виплачені згідно з вимогами чинного законодавства, що передбачено позивачу, як державному службовцю.

Разом з тим пояснює, що у жовтні-листопаді 2019 року (останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулася подія, з якою пов`язана відповідна виплата) підвищення посадових окладів не відбувалося, а тому середньоденна заробітна плата коригуванню не підлягає, вказане коригування здійснюється лише тоді, коли підвищення посадових окладів (тарифної ставки) відбулося в розрахунковому періоді.

Представник Головного територіального управління юстиції у Житомирській області вказує на відсутність будь-яких законодавчо обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 , з 08.04.2016 працювала в Головному територіальному управлінні юстиції Житомирської області на посаді головного спеціаліста зв`язків з громадськістю Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.

27.12.2019 позивач звільнена із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Житомирській області відповідно до п.4 частини першої статті 83, пункту 1-І частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Позивач не погоджуючись із таким звільненням оскаржила дії відповідача в судовому порядку.

На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 у справі №240/464/20 позивача поновлено на роботі з посадовим окладом у розмірі 5500 грн з виплатою середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць, а також відповідачем проведено розрахунок та виплачено середній заробіток в повному обсязі, що підтверджується банківською випискою, яка міститься в матеріалах справи.

Позивач не погоджуючись із розміром отриманих коштів та вважаючи, що має право на здійснення коригування середнього заробітку за період вимушеного прогулу у зв`язку з підвищенням посадового окладу на коефіцієнт підвищення за період з 01.01.2020 до 16.07.2020, звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав.

Перевіряючи правомірність та законність рішення суду першої інстанції, з урахування підстав, за якими апелянти пов`язують його скасування, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

За приписами статті 116 (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Таким чином, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. по справі № 821/1083/17

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2019 році" №102 від 06.02.2019 (далі - постанова №102) за посадою, яку займала позивач у 2019 році в Головному територіальному управлінні юстиції у Житомирській області - головного спеціаліста зв`язків з громадськістю, посадовий оклад становив 5110 грн.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15" №16 від 15.01.2020 (далі - постанова №16), з 01.01.2020 оклад за посадою, на яку ОСОБА_1 поновлено судом відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.07 2020 у справі №240/464/20 з 28.12.2019 підвищено до 5500 грн.

Таким чином з 01.01.2020 оклад за посадою яку займала позивач збільшився з 5110 грн до 5500 грн, у зв`язку із чим на думку позивача відповідач повинен донарахувати їй заробітну плату за період з 01.01.2020 по 16.07.2020 з урахуванням коефіцієнту підвищення (5500 грн -5110 грн =1,07) у розмірі 4175,50 грн.

Так, з наявних у справі матеріалів відслідковується, що розмір середньоденної заробітної плати позивача складає - 445,15 грн та 134 робочих днів у періоді часу з 01.01.2020 (день підвищення посадового окладу) по 16.07.2020 включно (день прийняття судом рішення у справі №240/464/20 в частині негайного виконання).

Розмір недонарахованої заробітної плати позивач пояснює наступним чином: 445,15 грн (розмір середньоденної заробітної плати) х 134 днів = 59650,10 грн - середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу без врахування коефіцієнту корегування.

У свою чергу, для встановлення недонарахованої заробітної плати середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу - 59650,10 грн необхідно помножити на коефіцієнт підвищення (59650,10 грн х 1.07/63825,60 грн).

Разом з тим, заборгованість середнього заробітку з урахуванням коефіцієнту коригування перед позивачем становить: 63825,6 грн - 59650,10 грн = 4175,50 грн.

Отже, розмір невиплаченої їй заборгованої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту коригування становить 4175,50 грн.

Так, у відповідно до п.10 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08.02.1995 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі - постанова №100) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

При цьому, як вже зазначалося з 01.01.2020 посадовий оклад на посаді, яку займала позивач при звільненні підвищився. На день звільнення позивача її посадовий оклад становив 5110 грн та з 01.01.2020 підвищився до 5500 грн, а тому позивач має право на здійснення перерахунку середнього заробітку за період вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту коригування у зв`язку з підвищенням посадового окладу, з 01.01.2020 по 16.07.2020.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що п.10 постанови №100 з 09.12.2020 виключений, а тому коригування заробітної плати з урахуванням коефіцієнту позивачу не передбачено, так як право на таке перерахування у позивача виникло ще до виключення такого з постанови №100

Таким чином, в даному випадку має місце спір про розмір належного при звільненні працівнику середнього заробітку за період вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту коригування у зв`язку з підвищенням посадового окладу.

При цьому, частиною 2статті 117 Кодексу законів про працю покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на здійснення перерахунку середнього заробітку за період вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту коригування у зв`язку з підвищенням посадового окладу.

На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при здійснення виплати за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому право позивача в цій частині не є порушеним.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про таку виплату, а тому не підлягають задоволенню.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного суду є захист порушених прав фізичних осіб з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно позовні вимоги не можуть бути спрямовані у майбутнє, оскільки задоволення такого позову буде суперечити меті і завданню адміністративного судочинства. Тому суд вважає, що порушене право підлягає захисту станом на час вирішення справи, а тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення рішення.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, суд, проаналізувавши позовні вимоги та з`ясувавши всі обставини справи та оцінивши докази, дійшов висновку, що відповідачем в порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено, а позивачем та наявними у матеріалах справи доказами спростовано правомірність бездіяльності відповідача щодо виплати йому індексації грошового забезпечення, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат, судом вирішується відповідно до положень ст.139 КАС України та пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317 КАС України, колегія суддів,-

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (майдан Соборний, 1, м.Житомир,10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 24900660) про визнання протиправною бездіяльність, стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області щодо нездійснення коригування та виплати ОСОБА_1 різниці суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу у зв`язку з підвищенням посадового окладу з 01.01.2020 по 16.07.2020.

Стягнути з ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на користь ОСОБА_1 4175,50 грн невиплаченої заборгованої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту коригування.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 800 (вісімсот) грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення складено: 17.08.2021.