Рішення № 99029954, 17.08.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 серпня 2021 року м. Рівне №460/1678/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, за участю: секретаря судового засідання І.С. Ляшук; представника позивача - не прибув; представника відповідача - не прибув; представника третьої особи - не прибув; розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дубровицької міської ради, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.03.2019 №0021117-5213-1705.

Заяви по суті справи.

Позовна заява обґрунтована тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.03.2019 №0021117-5213-1705, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 2049,70 грн - за 2018 рік, є протиправним, оскільки за таким рішенням визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо житлового будинку площею 204,7 кв метрів; не взято до уваги факт наявності на праві власності 1/4 житлової квартири площею 60,9 кв метрів; тобто, контролюючий орган повинен був застосовувати пільгу у розмірі 180 кв метрів - 204,7 (будинок) + 15,225 (1/4 житлової квартири площею 60,9 кв метрів) = 219,925 - 180 (пільга) = 39,93. Також позивач вказує, що у 2018 році не було правових підстав для застосування Рішення №462, оскільки таке застосування є порушенням принципів податкового та бюджетного законодавства. Просив задовольнити позов повністю.

Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що у відповідності до норм Податкового кодексу України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних саме Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У реєстрі мітиться інформація лише про житловий будинок площею 204,7 кв метрів, щодо якого застосовується пільга оподаткування - 120 кв метрів. Відповідач також вказує, що не порушував принципу стабільності податкового та бюджетного законодавства при винесенні податкового повідомлення-рішення, оскільки керувався виключно Рішенням органу місцевого самоврядування про установлення ставок податку на 2018 рік. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 12.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 08.04.2021; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дубровицьку міську раду.

Ухвалою суду від 08.04.2021 допущено правонаступництво відповідача.

Ухвалою суду від 08.04.2021 підготовче засідання відкладене на 27.04.2021.

Ухвалою суду від 27.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 20.05.2021.

Судове засідання 20.05.2021 не відбулося через тимчасову непрацездатність головуючої судді у період з 11.05.2021 по 21.05.2021 включно.

Ухвалою суду від 24.05.2021 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.07.2021.

Ухвалою суду від 22.07.2021 судове засідання відкладене на 17.08.2021 за клопотанням відповідача.

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибули.

Тому суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи, оскільки підстав для відкладення судового засідання у порядку статей 205, 223 КАС України немає.

За приписами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

Головним управлінням ДПС у рівненській області прийняте податкове повідомлення-рішення від 11.03.2019 №0021117-5213-1705 (далі - ППР), яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 2049,70 грн - за 2018 рік (а.с. 25).

ППР винесене з урахуванням Рішення органу місцевого самоврядування - Дубровицької міської ради від 11.07.2017 №462, яким установлені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; рішення застосовується з 01 січня 2018 року (далі - Рішення №462) (а.с. 41).

Відповідно до Рішення №462 ставки податку для об`єктів житлової та / або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, установлюються за 1 квадратний метр бази оподаткування у розмірі: 0,65% від розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об`єктів житлової нерухомості; пільги зі сплати податку: база оподаткування об`єкта / об`єктів житлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується - а) для квартири / квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв метрів; для житлового будинку / будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв метрів; для різних типів об`єктів житлової нерухомості, у тому числі їх часток - 180 кв метрів.

Позивач вказує, що оскаржуване ППР є протиправним оскільки за таким рішенням визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо житлового будинку площею 204,7 кв метрів; не взято до уваги факт наявності на праві власності 1/4 житлової квартири площею 60,9 кв метрів; тобто, контролюючий орган повинен був застосовувати пільгу у розмірі 180 кв метрів - 204,7 (будинок) + 15,225 (1/4 житлової квартири площею 60,9 кв метрів) = 219,925 - 180 (пільга) = 39,93. Також позивач вказує, що у 2018 році не було правових підстав для застосування Рішення №462, оскільки таке застосування є порушенням принципів податкового та бюджетного законодавства.

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення - ППР, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.

Щодо визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 2049,70 грн - за 2018 рік, виходячи із застосування лише площі житлового будинку (204,7 кв метрів) без урахування площі 1/4 квартири (площа квартири 60,9 кв метрів), суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

За правилами підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту 266.3.1. пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.3.2. пункту 266.3 статті 266 ПК України визначено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.4.1. пункту 266.4 статті 266 ПК України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

З матеріалів справи установлено, що позивач є власником житлового будинку загальною площею 204,7 кв метрів (а.с. 22).

Саме щодо такого будинку міститься інформація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка і була використана контролюючим органом при визначення об`єкта оподаткування.

Надана позивачем копія Свідоцтва про право власності від 04.01.1999 (а.с. 21), відповідно до якого позивач є власником 1/4 квартири (спільна часткова власність) не може бути належним та допустимим доказом того, що при визначенні об`єкта оподаткування мала застосовуватися пільга 180 кв метрів, а не 120 кв метрів, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація щодо такого володіння.

Норми ПК України не визначають обов`язку контролюючого органу щодо пошуку іншої, ніж міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, інформації щодо нерухомого майна.

Натомість, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних саме Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тому визначення контролюючим органом бази оподаткування (житловий будинок площею 204,7 кв метрів) із застосуванням величини мінімальної заробітної плати у 2018 році - 3723,00 грн, є правомірним.

Щодо застосування ставки податку на підставі Рішення №462, суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 266.4.2. пункту 266.4 статті 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

За правилами підпункту 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 26 вказаного Закону виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Статтею 12 ПК України визначені, зокрема повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів. Відповідно до пункту 12.4. цієї статті до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу; до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно із пунктом 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Зазначені норми узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» від 07.12.2017 № 2245-VIII, установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Враховуючи викладене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» від 07.12.2017 № 2245-VIII, яким фактично зупинено дію підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України - принципу стабільності податкового законодавства.

Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.

Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 ПК України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) слід зазначити таке.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України).

Пунктом 21 рішення ЄСПЛ у справі Федоренка проти України від 30 червня 2006 року зазначено, що, відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й "виправданих очікувань" від ефективного використання права власності. У рішенні ЄСПЛ у справі Стретч проти Об`єднаного Королівства від 24 червня 2003 року майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, "законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право" .

Таким чином, наявність згаданої вище норми ПК України породжує у платників податків обґрунтовані "законні очікування" щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Виходячи з цього, хоча й платник податків не має права на позов про скасування законодавчих змін, однак може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред`явленням позову про відшкодування шкоди.

У даному ж випадку, суд констатує, що позивач не скористався правом звернення до суду з позовом про оскарження Рішення органу місцевого самоврядування №462, яким керувався відповідач при винесенні оскаржуваного ППР.

ЄСПЛ у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office зазначає, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи можуть покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть коли вони закріплені в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, то вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади.

Отже хоча держава, володіючи податковим суверенітетом, має право встановлювати норми, змінювати і скасовувати раніше встановлені нею норми поведінки, проте у неї відсутні гарантії чи імунітет від вимог щодо відшкодування шкоди (якщо заподіяння таких буде доведене) платникам податків, які виникли у зв`язку з порушенням їхніх законних очікувань через такі дії чи рішення органів державної влади.

Установлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими. Відтак, навіть за наявності можливого порушення принципу стабільності шляхом прийняття радою рішення (оскарження якого на предмет правомірності, законності не здійснене), без участі контролюючого органу в процесі внесення змін до порядку застосування пільги зі сплати податку до об`єкту оподаткування, враховуючи чинність Рішення №462 на час прийняття відповідачем ППР, суд зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Аналогічну правову позицію висловила, зокрема, Палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 825/1496/17 (постанова від 15 травня 2019 року).

Дії відповідача щодо прийняття оскаржуваного ППР відповідають прийнятому органом місцевого самоврядування Рішенню №462 по встановленню певних правил, а також дотримано баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи, що запроваджено нормою підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем доведено правомірність оскаржуваного ППР в порядку статті 77 КАС України, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вулиця Відінська, 12, місто Рівне, 33023; код ЄДРПОУ ВП 44070166), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дубровицької міської ради (вулиця Воробинська, 4, місто Дубровиця, Рівненська область, 34100; код ЄДРПОУ 05390997), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 17 серпня 2021 року

Суддя К.М. Недашківська