Рішення № 99028339, 16.08.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 серпня 2021 року Справа № 280/2274/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Держави в особі Державної казначейської служби (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, будинок 6, код ЄДРПОУ 37567646)

Запорізької обласної прокуратури (69005 м. Запоріжжя, вул. Матросова Олександра, 29А, код ЄДРПОУ 02909973)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

22.03.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Держави в особі Державної казначейської служби (далі - відповідач 1), Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд (згідно уточненої позовної заяви):

стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, па користь позивача ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати, внаслідок прийняття неконституційного акту, у розмірі 867 444, 57 грн. за період з липня 2015 року по березень 2020 року включно;

визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування посадового окладу прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та стягнути па користь ОСОБА_1 шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати у розмірі 283 770 грн., за період з квітня 2020 року по грудень 2020 року включно, заподіяну зазначеною бездіяльністю.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що починаючи з 01 липня 2015 року заробітна плата прокурорів повинна регулюватися виключно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Проте, починаючи з липня 2015 року по дату звільнення позивача заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України. Оскільки рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхуванняя, відповідно позивач має право на перерахунок з 2015 року. Крім того зазначає про застосування норм прямої дії, а саме ч. 3 ст. 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Просить позов задовольнити.

Відповідач 1 про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином, 14.05.2021 подав відзив. В якому зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню оскільки позивач помилково ототожнює поняття держава та державна казначейська служба, крім того не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, а рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та не розповсюджується на правовідносини до ухвалення рішення, Зокрема зазначає, що право на перерахунок заробітної плати мають особи які успішно пройшли атестацію та переведені до окружних чи обласних прокуратур. Крім того, відповідач 1 зазначає, що позивачем попущено строк звернення до суду. Враховуючи наведене, представник просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню оскільки заробітна плата позивачу була обрахована і виплачена правомірно, відповідно до чинного нормативного-правового регулювання. В даному випадку відсутні підстави для відшкодування матеріальної шкоди, завданої прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, оскільки рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та не розповсюджується на правовідносини до ухвалення рішення. Зокрема зазначає, що право на перерахунок заробітної плати мають особи які успішно пройшли атестацію та переведені до окружних чи обласних прокуратур. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем попущено строк звернення до суду. Враховуючи наведене, представник просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 21.04.2021 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 17.05.2021.

Ухвалою суду від 17.05.2021 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 20.07.2021.

19.07.2021 до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, однак доказів направлення сторонам суду надано не було, тому заяву було залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 20.07.2021 відмовлено в клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 20.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.08.2021.

09.08.2021 від представника відповідача 2 до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Позивач та відповідач 1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів, зміст та обсяг яких достатній для вирішення спору по суті.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (надалі - Позивач), працює в органах прокуратури Запорізької області з 28.12.2012 на різних посадах.

З 08.10.2013 по 15.12.2015 обіймав посаду прокурора старшого прокурора прокуратури Веселівського району Запорізької області.

З 15.12.2015 по 12.04.2016 працював на посаді прокурора Веселівського відділу Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області.

З 12.04.2016 по 15.03.2021 перебував на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області.

Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 12.03.2021 №318к з 15.03.2021 переведений на посаду прокурора Мелітопольської окружної прокуратури.

Позивач зазначає, що у період з 01 липня 2015 року по 26 березня 2020 року йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, виходячи з посадового окладу прокурора, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 505, розмір якого є меншим, ніж визначений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Посилаючись на рішення Конституційного Суду, норми Конституції України, вважає, що такою бездіяльністю та у зв`язку з визнанням неконституційними положень закону, що обмежували виплату заробітної плати просить стягнути заподіяну йому матеріальну шкоду, яку обраховує як різницю між отриманою заробітною платою та тією, що передбачена ст. 81 Закону № 169 та вважає протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо не здійснення нарахування та виплати на користь позивача заробітної плати за період з 27.03.2020 по 31.12.2020 року з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру", який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

За приписами статті 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Згідно статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Закон України від 28.12.2014 № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин прийняті пізніше Закону України 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що відповідач 2 не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.

Судом встановлено, що у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КС України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20.

Суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині рішення чітко вказано, що зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

З огляду на вищевикладене, у відповідача відсутнє право на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлено КМУ та враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01 липня 2015 року по 26 березня 2020 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тому суд приходить до висновку про правомірність дій відповідача при розрахунку з позивачем у період з 01 липня 2015 року до 26 березня 2020 року.

Також обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що положеннями п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які були визнані неконституційними, йому було завдано матеріальної шкоди у вигляді неотриманої заробітної плати, тому належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії, а саме ч. 3 ст. 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди, а є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв`язку з виплатою позивачу посадового окладу.

Відповідно до частини першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Отже, поняття "збитки" включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Разом з тим, позивач просить відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоплаченої суми заробітної плати.

Беручи до уваги викладене, недоотриманий позивачем розмір заробітної плати не може вважатися збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.

Щодо не здійснення нарахування та виплати на користь позивача заробітної плати за період з 27.03.2020 по 31.12.2020 року з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Схема посадових окладів працівників прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Як вже зазначалося Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В той же час, Законом № 113, який набрав чинності 25.09.2019 та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, частини 3, 4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" викладені у такій редакції: "Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3."

Таким чином, з 25.09.2019 положення ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.

Відповідно до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020.

Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 №40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.

Судом встановлено, що у період з 27.03.2020 по 29.12.2020 позивач не обіймав посаду прокурора окружної прокуратури або обласної прокуратури. Лише з 15.03.2021 Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 12.03.2021 №318к позивач переведений на посаду прокурора Мелітопольської окружної прокуратури, тобто вже після оскаржуваного періоду.

Таким чином, дія статті 81 Закону України "Про прокуратуру" у редакції, чинній у період з 27.03.2020 по 31.12.2020, на оплату праці позивача не поширюється.

Суд звертає увагу, що положення до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 не визнані неконституційними.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для здійснення позивачці оплати праці у період з 27.03.2020 по 29.12.2020 у інший спосіб, ніж встановлений п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113, що виключає бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах щодо неналежного розрахунку заробітної плати позивачки та, відповідно, підстав для зобов`язання здійснити перерахунок та виплату заробітної плати позивачці за спірний період.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1,5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок. Отже, посадовий оклад прокурора входить до структури заробітної плати і відповідно є її складовою.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд зазначає, що у даній справі позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї, а порушено право стосовно заробітної плати (оплати праці) за періоди, коли позивач проходив публічну службу.

Зазначене свідчить про те, що в даних правовідносинах норми Законів України «Про оплату праці», «Про прокуратуру», Кодексу законів про працю України, є спеціальними порівняно з нормами КАС України. Тому в цьому випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У зв`язку із чим позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно із ст. 139 КАС України відсутні, з огляду на те, що позивачу відмовлено в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250,255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Держави в особі Державної казначейської служби (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, будинок 6, код ЄДРПОУ 37567646) Запорізької обласної прокуратури (69005 м. Запоріжжя, вул. Матросова Олександра, 29А, код ЄДРПОУ 02909973) - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 16.08.2021.

Суддя О.В. Конишева