Рішення № 99028232, 16.08.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 серпня 2021 року Справа № 331/3763/20 ЗП/280/25/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянувши у місті Запоріжжі у порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району

про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду на виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 19.04.2021 надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району (далі відповідач), в якому позивач просив стягнути з відповідача нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 20.01.2014 по 03.10.2020 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2011 у справі 2а-4626/11, яка набула законної сили 20.01.2014 у загальній сумі 89959,57 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2011 у справі №2-а- 626/11 зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради у Жовтневому районі (далі - Відповідач, Управління) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (далі - Позивач) у встановленому розмірі одноразової компенсації у розмірі 45 мінімальних заробітних плат відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 у справі №2-а-626/11, апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради у Жовтневому районі на Постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2011 у справі №2-а-626/11 залишено без задоволення. Постанова Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2011 у справі №2-а- 626/11 набрала законної сили 20.01.2014. Позивачем подавалось звернення до Управління щодо нарахованої суми, належної до виплати на виконання рішення суду. Листом від 09.09.2020 №01-09/11-484 надана інформація стосовно розміру недоплаченої одноразової компенсації, яка складає 48 945,6 грн. Оскільки сума заборгованості так і не була виплачена позивачу, останній звернувся до суду із вказаним позовом .

Ухвалою суду від 11.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач проти позову заперечив, по суті спору зазначив, що управлінням було вжито усіх передбачених законодавством заходів щодо виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2011 у справі № 2-а-4626/11, а рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства, керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 «Прозатвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою», Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, ст.ст. 47, 166, 175 Кодексу адміністративного судочинства України. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2011 у справі №2-а- 626/11 зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради у Жовтневому районі здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 у встановленому розмірі одноразової компенсації у розмірі 45 мінімальних заробітних плат відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 у справі №2-а-626/11, апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради у Жовтневому районі на Постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2011 у справі №2-а-626/11 залишено без задоволення.

Постанова Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2011 у справі №2-а- 626/11 набрала законної сили 20.01.2014.

Позивачем в вересні 2020 року подавалось звернення до Управління щодо нарахованої суми, належної до виплати на виконання рішення суду. Листом від 09.09.2020 №01 -09/П-484 надана інформація стосовно розміру недоплаченої одноразової компенсації, яка складає 48 945,60 грн..

Листом від 21.09.2020 № 01-22/4736 відповідачем було надано довідку про здійснення нарахування на виконання рішення суду (рішення Жовтневого районного суду м, Запоріжжя від 21.09.2011 у справі № 2-а-4626/11), згідно з якого позивачу необхідно доплатити 48 945,60 грн.

Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області від 11.02.2021 № 04-08.3/1319 встановлено, що відповідно до Порядку № 440 на виконанні в органах Державної казначейської служби України за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», яку закріплено за Державною казначейською службою України, перебував виконавчий документ по справі 2-а-4626/11 щодо стягнення 48 945,60 грн. на користь позивача, відповідно перерахування коштів на користь стягувача по цій справі здійснено Державною казначейською службою України.

Позивач вважаючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, а тому відповідач повинен сплатити позивачу інфляційні витрати та 3 проценти річних, а тому, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 вказала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Тому, загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі №761/10730/18, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, від 05 травня 2020 року №761/218908/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц, від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19.

Отже, спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з управління соціального захисту на його користь інфляційних витрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України та втрат частини соціальної виплати у зв`язку з несвоєчасною виплатою останньої,

Таким чином, спірні правовідносини між позивачем та Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району є правовідносинами щодо соціального захисту громадян України.

З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктивний склад, суд погоджується з позивачем про те, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

За змістом частини 3 статті 11 та частини 1 статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині 1 статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин 2 та 3 ст.11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та упраліненям, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 804/871/16, від 18 липня 2018 року у справі №2а-11853/10/1570, від 08 лютого 2018 у справі №826/22867/15.

Також, суд зазначає, що рішеннями від 10.05.2019 по справі №560/1080/19 та від 07.05.2019 по справі №560/3771/18 не визначено грошового зобов`язання до стягнення, рішення мають зобов`язальний характер, а тому у справі відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, суд зауважує, статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, а особливості їх виконання встановлено Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів і зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація, юридична особа.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 3 розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом (1 січня 2013 року), подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних і соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Відповідно до статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Законами Про Державний бюджет України щорічно передбачаються кошти для погашення вказаної заборгованості.

Механізм і повноваження з виконання рішень суду щодо стягнення (безспірного списання) коштів з державних органів встановлений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (надалі також - «Порядок №845»).

Пунктом 3 Порядку №845 визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Положеннями пункту 4 Порядку №845 передбачено, що органи Казначейства, зокрема, забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання. Також органи Казначейства розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.

Рішення, якими зобов`язано боржника здійснити нарахування (перерахунок тощо) та/або виплатити кошти (далі - «рішення зобов`язального характеру»), які видані або ухвалені до 1 січня 2013 року, подаються до органу державної виконавчої служби відповідно до пункту 3 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440 (далі - «Порядок №440»).

Відповідно до пункту 3 Порядку №440 такі рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Пунктом 8 Порядку №440 визначено, що рішення розподіляються в порядку такої черговості погашення заборгованості: перша черга - рішення щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; друга черга - рішення, пов`язані з трудовими правовідносинами; третя черга - інші рішення.

За приписами пункту 13 Порядку №440 передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом.

Згідно з пунктом 14 Порядку №440 до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, передаються рішення, які надійшли до 1 числа місяця, що настав за звітним періодом.

Відповідно до пункту 15 Порядку №440 передача рішень здійснюється відповідальною особою на підставі акта приймання-передавання.

Акти приймання-передавання складаються окремо щодо кожної черги погашення заборгованості та передаються органам, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, в паперовому та електронному вигляді.

Відповідно до пункту 18 Порядку №440 у разі коли органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, виявлено невідповідність переданих органом державної виконавчої служби рішень або документів вимогам цього Порядку після підписання акта приймання-передавання, орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, надсилає органу державної виконавчої служби повідомлення про усунення недоліків.

Після усунення недоліків орган державної виконавчої служби не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості із супровідним листом, в якому зазначається акт приймання-передавання, яким здійснювалася передача рішень.

Згідно з пунктом 19 Порядку №440 бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (пункт 20 Порядку №440).

Статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З аналізу наведених норм вбачається, що виконання рішень суду а саме про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, покладено на Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, із визначенням тримісячного строку виконання вказаних рішень. При цьому, виплата компенсації в розмірі трьох відсотків річних передбачена лише у разі не перерахування коштів протягом трьох місяців за рішенням суду про стягнення коштів, а не зобов`язального характеру.

Так відповідачем здійснено нарахування на виконання рішення Жовтневого районного суду м, Запоріжжя від 21.09.2011 у справі № 2-а-4626/11, згідно з якого позивачу нараховуано суму доплати - 48 945,60 грн.

Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області від 11.02.2021 № 04-08.3/1319 встановлено, що відповідно до Порядку № 440 на виконанні в органах Державної казначейської служби України за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», яку закріплено за Державною казначейською службою України, перебував виконавчий документ по справі 2-а-4626/11 щодо стягнення 48 945,60 грн. на користь позивача, відповідно перерахування коштів на користь стягувача по цій справі здійснено Державною казначейською службою України.

З огляду на вищенаведені обставини, а також враховуючи, що управлінням було вжито усіх передбачених законодавством заходів щодо виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2011 у справі № 2-а-4626/11, а рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства, керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 «Прозатвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою», Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, ст.ст. 47, 166, 175 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Закріплений у ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач в спірних правовідносинах не допустив порушень вимог чинного законодавства, а доводи позову та позовні вимоги не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З врахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, звільнення позивача від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 2, код ЄДРОПУ 37573843) про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова