Рішення № 99027270, 26.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року Справа № 160/7890/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3336 про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

18 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А3336, в якому позивач просить суд:

- стягнути з військової частини А3336 (ЄДРПОУ 08434904) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 199 105 грн. 96 коп. (сто дев`яносто дев`ять тисяч сто п`ять гривень дев`яносто шість копійок) середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

В обґрунтування позову зазначено, що 29.09.2020 відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 та Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 08.09.2020 року позивачу виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік. Позивачем зауважено, що відповідач затримав виплату позивачу розрахункових сум на 410 (чотириста десять) діб, а саме, з 17 серпня 2019 року по 29 вересня 2020 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

11.06.2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Свою позицію обґрунтував тим, що відповідно до наказу командира військової частини А3336 №177 від 16.08.2019 року позивачу при звільненні з військової служби були здійсненні всі належні йому виплати по грошовому забезпеченню та компенсаційні виплати (компенсація за не отримане речове майно у розмірі 40297,91 грн., одноразова грошова допомога у звільнення з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 14 календарних років служби, компенсація за не використану щорічну відпустку). При цьому, відповідач зауважив, що позивач в рапорті від 16.08.2019 року за вх №2530 зазначив про те, що він претензій до командування військової частини А3336 не має, з умовами нарахування грошових виплат ознайомлений, та заперечень не має. Таким чином, відповідач вважає, що на момент звільнення позивача, всі виплати, які були зазначені в наказі командира військової частини А3336 та які були йому здійсненні - позивача влаштували. Отже, військова частина А3336 заперечує проти виплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку позивачу.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно з довідкою від 13.12.2016 року №2486, виданою ВЧ польова пошта В5223, позивач в період з 02.09.2014 року по 06.09.2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції.

ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 06.01.2017 року.

Наказом командира військової частини А3336 від 16.08.2019 року №177 старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я, - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), відповідно до п. 2 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі №160/723/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини А3336 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини А3336 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16 серпня 2019 року.

Зобов`язано військову частину А3336 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16 серпня 2019 року.

Зобов`язано військову частину А3336 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних при звільненні сум по день фактичного розрахунку.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.09.2020 року апеляційну скаргу Військової частини А 3336 задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 р. в адміністративній справі № 160/723/20 скасовано в частині зобов`язання виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 р. залишено без змін.

Повний розрахунок відповідач провів з позивачем 29 вересня 2020 року, про що свідчить копія відомості розподілу виплат військової частини А3336 від 29.09.2020 року та лист ТВО командира в/ч А3336 від 12.02.2021 року за №259.

29.09.2020 року на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти у сумі 17053,75 грн. на виконання рішення суду.

Вважаючи, що з боку відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року по справі № 2340/4192/18 (адміністративне провадження № К/9901/24531/19).

Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, не проведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З матеріалів справи вбачається, що останнім днем військової служби позивача було 16.06.2019, а з даним позовом він звернувся до суду 18.05.2021 після виплати йому відповідачем 29.09.2020 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Так, з матеріалів справи, а саме, довідки Військової частини А3336 (розрахунок) вбачається, що грошове забезпечення позивача за червень 2019 року та липень 2019 року складало по 12366,75 грн. та 12366,75 грн. відповідно, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (12366,75 грн. + 12366,75 грн.) / 41 (кількість робочив днів в червні та липні 2019 року) = 603,26 грн.

Таким чином, сума середнього заробітку позивача за час затримки виплат належних сум по день фактичного повного розрахунку 29.09.2020 року (з 17.08.2019 по 29.09.2020) складає 247336,60 грн., виходячи із наступного розрахунку (603,26 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 410 (кількість днів затримки з 17.08.2019 року по 29.09.2020 року).

Враховуючи те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби - 247 336,60 грн. значно перевищує суму виплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій - 18 468,35 грн., а також з урахуванням того, що позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з позовом про виплату компенсації, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Суд зазначає, що в даній ситуації істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 0,075 (18 468,35 грн./ 247336,60 грн., тобто сума виплаченої компенсації поділена на середній заробіток за весь час затримки розрахунку).

Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню, становить 18 550,25 грн. (603,26 грн. х 0,075 х 410 к.д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку).

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

Велика Палата зазначила, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 18 550,25 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Отже, належним способом захисту прав позивача буде стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 18 550,25 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

У прохальній частині позову, позивач просив стягнути з відповідача всі понесені судові витрати, передбачені статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З метою підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 05.05.2021 року, який укладено між ОСОБА_1 та адвокатом Берестом Олександром Миколайовичем, що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №2888 від 11.02.2015 року.

У пункті 5.1 договору визначено, що за надання адвокатських послуг клієнт виплачує виконавцеві авансом гонорар в сумі 4000 грн. (чотири тисячі гривень), за надання правничої допомоги:

- консультації та підготовка адміністративного позову до в/ч А3336 - 4000 грн.

В описі робіт, виконаних адвокатом Берест О.М., на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 05.05.2021 року Молофію М.Б., зазначено найменування наданих послуг:

- консультація з правових питань та підготовка позовної заяви до суду в порядку КАСУ до в/ч А3336 - 4 000 грн.

Позивачем здійснена оплата наданих по договору від 05.05.2021 року послуг з правової (правничої) допомоги у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень, що підтверджується квитанцією №351340 від 14.05.2021 року.

У відзиві на позов відповідач зазначав на завищення витрат на правову допомогу, оскільки справа відповідає ознакам зразкової та не є складною.

Щодо наданого позивачем розрахунку послуг, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що зазначені позивачем послуги, у повному обсязі, не є конкретизованими, що не дозволяє надати оцінку визначеній вартості таких послуг.

Вирішуючи питання про розподіл понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні, та є зразковою.

На переконання суду заявлені до відшкодування позивачем витрати в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень не є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

В той же час, оскільки позивач був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права у зв`язку з порушення строків розрахунку при звільненні, та те, що ним понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності, суд дійшов висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Керуючись ст. ст. 134, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А3336 про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А3336 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2019 року по 29.09.2020 року в сумі 18 550,25 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А3336 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник