Рішення № 99021397, 04.08.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/9982/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2021 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі :

головуючого - судді Радченка В.Є.,

при секретарі - Степанюк Ю.

з участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса: м.Львів, пл. Генерала Григоренка,3, код ЄДРПОУ 40108833), Державної казначейської служби України (адреса: 01601, м.Київ, вул. Бастіонна,6, код ЄДРПОУ 37567646), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування. Позовні вимоги з урахуванням уточнень обґрунтовує тим, що 08 грудня 2017 позивачка звернулась до слідчого Дрогобицького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській облатсі із заявою про злочин, передбачений ч.1 ст.172 КК України щодо вчинення керівником відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради Львівської області ОСОБА_4 . На наступний день старшим слідчим СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_3 було внесено відомосоті в ЄРДР на підставі вищевказаної заяви та розпочато досудове розслідування. 09.01.2018 року постановою слідчого ОСОБА_3 , позивачку визнано потерпілою у даному кримінальному провадженні. Крім цього 12.12.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області із заявою про вчинення злочину, передбаченго ст.366 КК України, який вчинений керівником відділу освіти виконавчиз органів Дрогобицької міської Ради Львівської області ОСОБА_4 , працівниками відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради Львівської області ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та іншими. Після чого на підставі ухвали слідчої судді було внесені відомості щодо даної заяви в ЄРДР та розпочато досудове розслідування. В подальшому вищевказані кримінальні провадження були об`єданні в одне провадження за №12017140110002572. На неодноразові звернення позивачки та її представника з клопотаннями, слідчим ОСОБА_3 не було їх розглянуто і вирішено, в порушення вимог КПК України. Злочини, які розслідуються у кримінальному провадженні №12017140110002572, а саме ч.1 ст.172, ст. 356 КК України, згідно санкцій цих статей за ч.2 ст.12 КК України віднесено до злочинів невеликої тяжкості. Дванадцятимісячний строк досудового розслідування з моменту внесення відомоостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру за ч.1 ст.172 КК України закінчився 09 грудня 2017 року, а за ст.356 КК України - 06.02.2018 року. Дворічний строк давності визначений ст.49 КК України для притягнення до кримінальної відповідальності за злочин невеликої невеликої тяжкості, передбачені ч.1 ст.172, ст.356 КК України закінчився. Однак внаслідок протиправної бездіяльності слідчого Тимчшина І.Я. не проведено у кримінальному провадженні №12017140110002572 жодних слідчих дій необхідних для доказування обставин, визначених ч.1 ст.91 КПК України. З даних обставин позивачка зверталась до начальника ГУНП у Львівській області, в якій наголошувала, що невиконання слідчим ОСОБА_3 своїх службових обов`язків тягне за собою ознаки дисциплінарного проступку. Позивачка вважає, що незаконною бездіяльністю слідчого Тимчишина І.Я., яка призвела до неефективного досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017140110002572 останній заподіяно моральну шкоду, яка полягає у її сильних душевних хвилюваннях, викликаних зухвалою бездіяльністю цього слідчого з ігнорування ним як своїх службових обов`язків і норм чинного законодавства, так і ухвал слідчих суддів. Просила позов задоволити

Представником ГУНП у Львівській області Герасимюк О. подано до суду відзив на позовну заяву. У відзиві вказує, що позов не визнає, вважає його необґрунтованим, просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що моральна шкода, яка зазначена у позовній заяві, позивачкою не доведена.

Представником Державної Казначейської служби України подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки сума заявленої позивачем моральної шкоди у сумі 1000000 грн. нічим не обґрунтована та не підтверджена.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03.01.2019 року у справі відкрито провадження.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали. Надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Позов вважають підставним та обгрунтованим, просили задовольнити такий.

Крім цього, позивач ОСОБА_1 була допитана в якості свідка, яка своїми поясненями підтвердила, що орган досудового розслідування своїми неправомірними діями причинили моральну шкоду.

14.07.2020 року в судовому засіданні представник ГУНП у Львівські області Герасимюк О.В. надала пояснення аналогічні викладеним у її відзиві на позовну заяву та просила відмовити у задоволенні позову.

Представник ГУНП у Львівській області в судове засідання 04.08.2021 роу не з`явився. Належним чином повідомлений про день, час та місце розгялуд справи телефонограмою.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився. Належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки на електрону адресу.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився. Належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи телефонограмою.

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши сторони у справі та їх представників суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судом встановлено, що 08.12.2017 року ОСОБА_1 звернулась до слідчого Дрогобицього ВП ГУНП у Львівській області із заявою про злочин, передбачений ч.1 ст.172 КК України, який вчинений керівником відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області Сушком Петром Ярославовичем.

09 грудня 2017 року старшим слідчим 1-го відділення СВ Дрогобицького ВП ГУНП Тимчишиним Ігорем Ярославовичем на підставі заяви від 08.12.2017 було внесено в Єдиний реєстер досудових розслідувань, за номером 12017140110002572 відомості щодо вчиненого відносно ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України та розпочато у цьому. кримінальному провадженні досудове розслідування, що підтверджується повідомленням від 09.12.2017 вих. №2572/44/06-17.

Відповідно до постанови старшого слідчого 1 відділення СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області Тимчишина І.Я. від 099.01.2017 року, ОСОБА_1 визнанно потерпілою у кримінальному провадженні №12017140110002572.

12.12.2017 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області із заявою про вчинення злочину, передбаченого ст.356 КК України про вчинення керівником відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради Львівської області ОСОБА_4 , працівниками відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та іншими.

Відповідно до ухвали слідчого судді Дрогобицького міськрайонного судуЛьвівської області від 31.01.2018 року постановлено ухвалу, якою зобов`язано слідчого Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області внести відомості в ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_1 від 12.12.2017 року.

Постановою прокурора Дрогобицької місцевої прокуратури Матолич О.М. від 23.10.2018 року вищевказані кримінальні провадження об`єднані в одне провадження та присвоєно номер 12017140110002572

Постановою старого слідчого 1 відділення СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області Тимчишиним І.Я. від 31.10.2018 року закрито кримінальне провадження №12017140110002573 від 09.12.2017 у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.172 та ст.356 України.

Відповідно до ухвали слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.02.2019 року скасовано постанову старого слідчого 1 відділення СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області Тимчишина І.Я. від 31.10.2018 року, якою було закрито кримінальне провадження №12017140110002572 від 09.12.2017.

Відповідно до скарги від 28.10.2019 року ОСОБА_1 просила начальника ГУ НП у Львівській області призначити службове розслідування щодо невиконання слідчим ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №12017140110002572 своїх службових обов`язків.

Відповідно до довідки про результати проведення перевірки за зверненням ОСОБА_1 від 28.10.2019 року встановлено, що слідчим СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області майором поліції ОСОБА_3 допущено порушення службової дисципліни, що виразилось в недотриманні вимог ст. ст. 2, 9, 28, 38, 40 КПК України та п. 2 п. 3 розділу 6 Положення про органи досудового розслідування національної поліції України, затвердженого наказом МВС України від 06.07.2017 №570 щодо швидкого, повного і неупередженого розслідування кримінального провадження, порушення розумних строків, безпричинної тяганини.

Заступником начальника Дрогобицького ВП - начальником СВ ГУНП капітаном поліції Яцурою Л.С. допущено порушення службової дисципліни, що виразилась в недотриманні вимог підпунктів 1, 12 пунку 4 розділу 5 Положення про органи досудового розслідування Національної поліції України затвердженого наказом МВС України від 06.07.2017 №570 в частині незабезпечення належного контролю за роботою підлеглих працівників, що призвело до порушення ним вимог кримінального процесуального законодавства України.

Згідно висновку експерта №6992 від 29.06.2021, складеного судовим експертом Трачук А.В. - можливий розмір відшкодування за завдані страждання ОСОБА_1 становить 140 456 грн.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилається на бездіяльність посадових осіб органів державної влади, а також бездіяльність самих органів державної влади. Позивач вважає, що шкода, завдана їй внаслідок тривалого проведенням досудового розслідування, підлягає відшкодуванню державою за рахунок Державного бюджету України.

Статтями 1173, 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Правовідносини, що склалися між сторонами, виникли щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади. У своїй постанові від 12 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду вказала: «необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.»

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона звернулася до суду, мотивуючи позовні вимоги, зокрема й тим, що вона має право на відшкодування шкоди від держави за те, що досудове розслідування проводиться тривалий час ( чотири роки) і є неефективним, що підтверджено чисельними ухвалами слідчих суддів. Таким чином, позивач вказує, що його право порушено, в тому числі внаслідок неефективного розслідування кримінальної справи особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов`язанням, невиконання Україною якого позивач не оскаржив, держава має позитивні зобов`язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов`язань є самостійною підставою відповідальності держави.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

В судовому засіданні встановлено, що станом на час розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивач була визнана потерпілою, триває. Тобто, у суду відсутні відомості про те, що держава провела об`єктивне та незалежне ефективне розслідування вчинення вищевказаних кримінальних правопорушень (позитивний процесуальний обов`язок).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.

Судом встановлено, що слідчими суддями Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області неодноразово постановлялись ухвали про бездіяльність органу досудового розслідування. Зокрема ухвалою слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.02.2019 року скасовано постанову старшого слідчого 1 відділення СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області Тимчишина І.Я про закриття кримінального провадження №12017140110002572 від 31.10.2018 року, у цьому кримінальному провадженні на теперішній час ведеться слідство.

Ураховуючи викладене, суд погоджується, що встановлені в судовому засіданні факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 та Верховного Суду від 15 травня 20119 року у справі №61-8279ск19.

Частиною шостою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наявність наступних елементів: протиправність дій, винність дій особи, яка завдала шкоди, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між винними діями та наслідками, що настали.

Згідно з положеннями про Державне казначейство України, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 21.12.2005р. № 1232 Державне казначейство України є юридичною особою. Відповідно до ст. 176 ЦК України юридичні особи створені державою не відповідають за зобов`язання держави.

Згідно пунктів 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011(далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Казначейства України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Казначейська служба України відповідно до покладених завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (п. 4 Положення).

Згідно ст. 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте, Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. В ст. 25 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.

Відповідно до п. 8 ст.7, пунктів 1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України «Про державний бюджет».

Отже, відшкодування позивачу шкоди у даному випадку проводиться за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання з єдиного казначейського рахунку, тобто грошові кошти відшкодовуються Державним казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Щодо стягнення моральної шкоди слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Частина 2 вказаної статті передбачає, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. (ч. 3 ст. 23 ЦК України)

Такі ж підстави визначені положеннями ст.1167 ЦК України для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до роз`яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При з`ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Судом встановлено, що слідчим СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області майором поліції Тимчишиним І.Я. порушено вимоги ст.ст.2,9,28,38,40 КПК України та п.п.2 п.3 розділу 6 Положення про орган досудового розслідування Національної поліції України, затвердженого наказом МВС України від 06.07.2017 №570, щодо швидкого, повного і неупередженого розслідування кримінального провадження, порушення розумних строків, допущено безпричину тяганину.

Крім цього, висновком експерта №6992 від 29.06.2021 року встановлено: «у поєднанні з пережитим стресом випадком у житті ОСОБА_1 та накопичення числених судових тяжб, які стали необхідним інструментом для відновлення порушених прав на доступ до правосуддя, безумовно відбулися значні зміни у емоційному стані та усталеному ритмі життя останньої.

Ситуація, що полягає у тривалому відстоюванні справедливості та боротьбі за свої права у суді, через діяння чи без діяння слідства стосовно досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017140110002572 та у цивільній справі №461/9982/19 є психотравмувальною для ОСОБА_1 .

Наявність у ОСОБА_1 на час психологічного освідчення наслідків масивної психотравми встановлене судово-психологічним дослідженням.

Можливий розмір відшкодування за завданні страждання ОСОБА_1 становить 140 456 грн.».

Проте, суд не погоджується з вищевказаним розміром відшкодування моральної шкоди за завдані страждання ОСОБА_1 . Суд вважає його завищеним та необґрунтованим. З врахуванням конкретних обставин справи, характеру порушення прав позивачки, глибини її душевних страждань, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд прийшов до висновку, що на користь ОСОБА_1 слід стягнути моральну шкоду в меншому розмірі, який повинен становити 8000 гривень.

Моральну шкоду відповідно до вимог чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини також слід стягнути з Державного казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Судовий збір позивачка не сплачувала, тому судові витрати з оплати судового збору слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст 259, 351 - 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса: м.Львів, пл. Генерала Григоренка,3, код ЄДРПОУ 40108833), Державної казначейської служби України (адреса: 01601, м.Київ, вул. Бастіонна,6, код ЄДРПОУ 37567646), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України (адреса: 01601, м.Київ, вул. Бастіонна,6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 8000 (вісім тисяч) гривень моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Судові витрати з оплати судового збору віднести за рахунок держави.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 13.08.2021 р.

Суддя В.Є.Радченко