Ухвала суду № 99012788, 10.08.2021, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 359/2356/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року м. Переяслав

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області у складі

головуючого судді Хасанової В.В.,

за участю:

секретаря Домантович О.П.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання представника позивача - адвоката Морозова О.В. про скасування заходів забезпечення позову вжитих на підставі ухвали суду від 16 липня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , який діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа: Орган опіки і піклування – Виконавчий комітет Переяславської міської ради про визнання місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

27.05.2021 до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області дана справа надійшла за підсудністю з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та справу призначено за загальними правилами позовного провадження в підготовче засідання на 16.07.2021.

Ухвалою суду від 11.06.2021 зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , який діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання малолітньої дитини прийнято до розгляду в одному провадженні із справою № 359/2356/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою суду від 11.06.2021 клопотання представника відповідача - адвоката Незвіського Д.Я. задоволено. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки і піклування виконавчого комітету Переяславської міської ради.

Ухвалою суду від 16.07.2021 заяву представника заявника – адвоката Незвіського Д.Я. про забезпечення позову задоволено. Зобов`язано ОСОБА_4 забезпечувати побачення та спілкування (контакт) ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної першої та третьої суботи місяця з 10:00 до 18:00 та кожної другої та четвертої неділі місяця з 10:00 до 18:00 за місцем проживання дитини або в парках, скверах, розважальних закладах, спортивних майданчиках та інших об`єктах дитячої інфраструктури.

04.08.2021 до суду надійшло клопотання представника позивача – адвоката Морозова О.В. про скасування заходів забезпечення позову, що вжиті на підставі ухвали суду від 16.07.2021. В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що відповідач всупереч рішенню органу опіки та піклування щодо порядку участі батька у вихованні дитини, без будь-яких підстав взявши сина не повернув його до помешкання матері (м. Бориспіль), та утримував його більше тижня у будинку бабусі – ОСОБА_6 в місті Переяславі. При цьому, позбавив матір будь-якої інформації про стан дитини та обмежив спілкування з ним. З цього приводу позивач звернулася до поліції, якою було встановлено факт викрадення дитини та незаконного його утримання всупереч рішенню органу опіки та піклування. Також представник позивача зазначив, що завдяки інформації про знаходження дитини в клініці «Добробут» в м. Києві дитина була повернута матері, де відповідач вчинив бійку та наніс тілесні ушкодження не тільки позивачці, але й присутній ОСОБА_7 . З цього приводу було порушено кримінальну справу. Зі слів позивача після перебування дитини у батька, в зв`язку з не дотриманням медичних рекомендацій в дитини сильно загострився атопічний дерматит. За направленням поліції позивач разом з дитиною була доставлена до охоронюваного притулку для жертв домашнього насильства, де перебуває по даний час, місцезнаходження якого є таємницею, про нерозповсюдження якої у відповідача відібрано письмове зобов`язання. Одночасно порушено питання про видачу обмежувального припису щодо відповідача і розгляд цього питання триває в апеляційній інстанції. За цих обставин просив скасувати заходи забезпечення позову.

Представник позивача - адвокат Морозов О.В., в судовому засіданні подане клопотання про скасування заходів забезпечення позову підтримав повністю та просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 , та його представник – адвокат Незвіський Д.Я. просили відмовити в задоволенні клопотання, оскільки вважають, що це призведе до розриву психологічних та емоційних зв`язків між батьком та сином, а також істотно ускладнить виконання остаточного рішення суду. Окрім того наголосили, що потреба в забезпеченні позову не відпала, а обставини, що зумовили його застосування не змінились. Також заявили клопотання про відтворення в суді інформації, що міститься на технічному записі (диску), оскільки вона містить дані про факти, які мають важливе значення та на підставі яких можна встановити обставини справи.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що в задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову слід відмовити з огляду на таке.

За правилами статті 149 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, а статтею 158 цього Кодексу передбачено, що заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

Відповідно до статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.

Судом встановлено, що ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16.07.2021 заяву представника заявника – адвоката Незвіського Д.Я. задоволено. Зобов`язано ОСОБА_4 забезпечувати побачення та спілкування (контакт) ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної першої та третьої суботи місяця з 10:00 до 18:00 та кожної другої та четвертої неділі місяця з 10:00 до 18:00 за місцем проживання дитини або в парках, скверах, розважальних закладах, спортивних майданчиках та інших об`єктах дитячої інфраструктури.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд виходив із того, що відсутність стабільних контактів батька із малолітнім сином дійсно створює загрозу втрати безпосереднього емоційного контакту дитини з ним, що в подальшому може утруднити виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову. При цьому, обставин та письмових доказів, які б унеможливлювали право батька на спілкування із малолітнім сином, чи свідчили про наявність перешкод нормальному емоційному розвитку дитини, матеріали справи не містили.

Тобто, однією із причин, в зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.

При цьому закон не вимагає надання будь-яких доказів існування можливості утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а лише вимагає подання відповідної заяви про це у вигляді, передбаченому частиною першою статті 149 ЦПК України.

04.08.2021 до суду надійшло клопотання представника позивача – адвоката Морозова О.В. про скасування заходів забезпечення позову, що вжиті на підставі ухвали суду від 16.07.2021.

До клопотання додано копії письмових доказів - висновок інспектора ЮПСП Бориспільського районного управління поліції ГУ НП в Київській області, старшого лейтенанта поліції Максимчук Ю.Л. по заяві ОСОБА_4 від 09.02.2021; висновок інспектора СЮП Бориспільського районного управління поліції ГУ НП в Київській області, майора поліції Проневич А.В. по заяві ОСОБА_4 від 18.03.2021; висновок інспектора СЮП Бориспільського районного управління поліції ГУ НП в Київській області, майора поліції Проневич А.В. по заяві ОСОБА_4 від 23.04.2021; висновок інспектора ДОП Бориспільського районного управління поліції ГУ НП в Київській області, старшого лейтенанта поліції Мельник О.С. по заяві ОСОБА_4 від 26.04.2021; висновок старшого ДОП відділу поліції № 1 Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області, капітана поліції Сідала С.М. по матеріалах перевірки від 19.04.2021, 23.04.2021 та 24.04.2021; протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 27.04.2021; витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження: 12021111100000441; направлення в.о. дізнавача сектору дізнання Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області, ст. лейтенанта поліції О. Мельника про проведення дослідження з метою встановлення ступеню тяжкості та характеру завданих тілесних ушкоджень від 27.04.2021 та інші письмові докази, які містять інформацію про те, що позивач ОСОБА_4 зверталась за допомогою до лікаря-психолога та докази, які свідчать про відвідування їх малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчальних та творчих занять та про його успіхи в навчанні.

При цьому, клопотання про скасування заходів забезпечення позову та додані до нього письмові докази, разом з дослідженим в судовому засіданні фрагментом звукозапису не свідчать, що відповідач ОСОБА_2 , який являється батьком малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 негативно впливає на його фізичний та психологічний стан. Подані письмові докази в їх сукупності лише підтверджують конфліктні ситуації, які виникають між позивачем та відповідачем та свідчать про те, що потреба в забезпеченні позову не відпала, а обставини, що зумовили його застосування не змінились.

Разом з цим суд зазначає, що копія заяви про вчинення кримінального правопорушення від 27.04.2021 та копія витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження: 12021111100000441 містять відомості про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та не свідчать про його вину.

Відповідно до статті 62 Конституції України та статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою. Отже, вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість особи.

Суд враховує, що матеріали клопотання містять відомості про огляд та хворобу малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із поданих письмових документів вбачається, що дитині встановлено діагноз: L20.9 атопічний дерматит неуточнений та призначено лікування: вживання сиропу та використання бальзаму 2 рази на день.

Суд також зазначає, що призначене лікування не потребує надання кваліфікованої медичної допомоги за місцем проживання дитини та його надання можливе й під час перебування дитини з батьком.

Посилання представника позивача – адвоката Морозова О.В. про те, що розгляд заяви про застосування заходів забезпечення позову відбувся без участі сторін спростовується частиною першою статті 153 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Предметом даного спору не є випадки, що передбачені частиною п`ятою статті 153 ЦПК України.

За змістом положень частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Положеннями частини 9 статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Згідно частини 3 статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 18 Конвенції, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

За змістом статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

При цьому Європейський суд з прав людини (-далі ЄСПЛ) неодноразово, зокрема, у справі „Савіни проти України” (заява № 39948/06, рішення від 18.12.2009, п.47), підкреслював, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становлять основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції (рішення у справі „МакМайкл проти Сполученого Королівства” від 24.02.1995, п.86, серія А, № 307-В).

Аналіз чинного законодавства та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо своєї дитини, й проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав та обов`язків щодо неї.

Статтею 157 Сімейного кодексу України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

При цьому судом зазначається, що батько, який проживає окремо від сина, також має право на особисте спілкування з ним, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з ним та брати участь у його вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до роз`яснень, передбачених п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Проаналізувавши обставини викладені в клопотанні про скасування заходів забезпечення позову та письмові докази надані в їх підтвердження, суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для вжиття заходів забезпечення позову, не зникли, а продовжують існувати. Крім того, представником позивача – адвокатом Морозовим О.В., як до клопотання, так і під час розгляду заяви в суді не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 , який являється батьком малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 негативно впливає на його фізичний та психологічний розвиток. Також суд враховує, що чинне законодавство України та практика Європейського суду з прав людини не містить норм, які б наділяли матір чи батька пріоритетним правом над дитиною, а проголошують рівні права та обов`язки як матері, так і батька щодо своєї дитини.

Оскільки обставини, які стали підставою для забезпечення позову, продовжують існувати та беручи до уваги те, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, то суд вважає, що в задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову, слід відмовити.

Разом з цим, суд вважає за необхідне роз`яснити, що відмова у скасуванні заходів забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 149-153, 158, 353 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_4 – адвоката Морозова О. В. про скасування заходів забезпечення позову, що вжиті ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2021 року, відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено 16 серпня 2021 року.

СУДДЯ Хасанова В.В.