Рішення № 99006429, 16.08.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 серпня 2021 року м. РівнеСправа №460/437/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Н.О. Дорошенко, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 доВійськової частини А1994 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1994 (далі - ВЧ А1994, відповідач), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 18.03.2015 по 30.04.2019;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2015 по 30.04.2019.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.04.2019 його було звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу ВЧ А1994. Зазначив, що за час проходження військової служби йому не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 18.03.2015 по 30.04.2019. Вказує на те, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України "Про індексацію грошових коштів населення" підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Посилання відповідача на відсутність фінансових ресурсів є безпідставним, оскільки обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 28.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення не передбачає механізму виплати сум індексації у поточному році за минулі роки. Відповідно до положень Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Відтак, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. При цьому, у межах наявного фінансового ресурсу можливості індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у період січень 2016 року - листопад 2018 року у Міністерстві оборони України не було. Окремо зазначив, що позивач проходив військову службу у ВЧ А1994 з 30.04.2017, а не з 18.03.2015 як вказано у позовній заяві. Крім того, на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини, з ним були проведені та виплачені усі необхідні грошові розрахунки. В тому числі і індексація, яка була нарахована і виплачена Позивачеві за період з грудня 2018 року по квітень 2019 року. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

ОСОБА_1 з 30.05.2017 проходив військову службу у ВЧ А1994 (польова пошта В0798) на посаді санітарного інструктора медичного пункту із присвоєнням військового звання "старший солдат" (а.с.29).

Наказом командира ВЧ А1994 (по стройовій частині) від 30.04.2019 №126 молодшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом командира ВЧ А1994 (по стройовій частині) від 30.04.2019 №67-РС у запас за пп. «а» п.1 ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту), з 30.04.2019 виключено зі списків особового складу ВЧ А1994 (а.с.34).

Вважаючи поведінку відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення протиправною бездіяльністю, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, регулює Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Положеннями статті 4 Закону №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону №1282-XII регламентовано, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III, індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), згідно з пунктом 2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з абзацом 8 пункту 4 Порядку №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.06.2019 у справі №825/1987/17 (№К/9901/50622/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації, судом не приймається до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 (№К/9901/12055/19).

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 №248/1485, у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - листопад 2018 року, у Міноборони не було. Оскільки здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по листопад 2018 року можливості не було, а тому, якщо нарахування індексації не здійснювалося, то підстав для надання довідки із сумами нарахованої індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки немає.

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача та його посиланнями на пункт 6 Порядку №1078, а також положення статті 5 №1282-XII, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, згідно з якими проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів на відповідний рік, оскільки невиплата індексації є обмеженням права на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

Зокрема, Європейський Суд з прав людини у справі "Кечко проти України" з цього приводу зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

А тому, суд звертає увагу також на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи "Сук проти України" від 10.03.2011, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ВЧ А1994 протиправно не нараховувалась та не сплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення.

Водночас, суд зауважує, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією органу, в якому військовослужбовець проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на цей орган за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», початком проходження військової служби вважається: 1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних; 4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; 5) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; 6) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

З витягу з наказу командира військової частини - польова пошта В0798 (ВЧ А194) від 30.04.2017 №125 (а.с.29) судом встановлено, що молодшого сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини - польова пошта В0798 від 30.04.2017 №51-РС на посаду санітарного інструктора медичного пункту, який прибув з Рівненського обласного військового комісаріату, з 30.04.2017 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення.

Таким чином, початком проходження ОСОБА_1 військової служби у ВЧ А1994 (польова пошта В0798) є 30.04.2017, що узгоджується із записами військового квитка серії НОМЕР_1 (а.с.11-12), а також обґрунтуванням позовних вимог (а.с.3).

Суд звертає увагу на те, що згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналіз вказаної правової норми свідчить про те, що учасник судового процесу - суб`єкт владних повноважень повинен доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності виключно в адміністративних справах про їх оскарження. Водночас, інший учасник судового процесу не позбавлений обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги чи заперечення. Тобто обов`язок доказування в адміністративному процесі не покладено виключно на суб`єкта владних повноважень, а розподілений в залежності від вимог та заперечень.

У даному випадку обов`язок доказування належними та допустимими доказами існування обставин, які стали підставою для звернення до суду з даним позовом належить позивачу, в той час як на відповідача покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відносно предмета спору.

Матеріалами справи не підтверджено факт проходження позивачем військової служби у складі ВЧ А1994 у період з 18.03.2015 по 29.04.2017.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ А1994 починаючи з 30.04.2017, то позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність ВЧ А1994 щодо ненарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 18.03.2015 по 29.04.2017, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому таку індексацію грошового забезпечення за вказаний період, суд вважає необґрунтованими, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльність ВЧ А1994 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 30.04.2017 по листопад 2018 року, та відновленню - шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

Щодо позовних вимог за період з грудня 2018 року по 30.04.2019, суд зазначає таке.

З картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 №767 (а.с.35) судом встановлено, що у період проходження військової служби у ВЧ А1994 позивачу нараховано індексацію на загальну суму 482,18 грн, а саме: у грудні 2018 року - 71,08 грн; у січні 2019 року - 71,08 грн; у лютому 2019 року - 71,08 грн; у березні 2019 року - 134,47 грн; у квітні 2019 року - 134,47 грн.

Вказана сума індексації була виплачена позивачу з відрахуванням сум податків та обов`язкових платежів (військового збору) в сумі 474,93 грн (а.с.35).

Суд зауважує, що в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб`єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо ненарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з грудня 2018 року по 30.04.2019 є необґрунтованими, а відтак, позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи положення ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то підстави для застосування положень ст.139 КАС України в частині розподілу судових витрат позивача по сплаті судового збору у суду відсутні.

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд зазначає таке.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1).

При цьому, стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2).

Частиною третьою статті 134 КАС України регламентовано, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Матеріалами справи стверджено, що при пред`явленні позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, зокрема, витрати на правничу допомогу адвоката. Приблизний розрахунок судових витрат: позовна заява - 2000,00 грн, консультації - 500,00 грн, участь у судових засіданнях - 2000,00 грн, інші витрати - 3000,00 грн (а.с.3).

До початку розгляду справи по суті на адресу електронної пошти Рівненського окружного адміністративного суду від представника позивача адвоката Гаталяка Макара Ярославовича надійшла заява (вх.№6707/21), у якій адвокат просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. До заяви долучено: копію договору про надання правничої допомоги від 27.10.2020; копію замовлення №3 від 27.10.2020; копію aкту приймання-передачі №3 від 12.02.2021; квитанцію №1 від 12.02.2021; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Розглянувши вказану заяву та додані до неї матеріали, суд зазначає про таке.

Статтею 166 КАС України визначено, що заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі (ч.2).

Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом (ч.3).

Згідно зі статтею 44 КАС України, документи (у тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом (ч.7).

Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (ч.8).

За правилами ч.8 ст.18 КАС України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі в порядку, визначеному цим Кодексом.

Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, подають процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняють інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", якщо інше не визначено цим Кодексом.

Особливості використання електронного цифрового підпису в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Частиною шостою статті 18 КАС України передбачено, що адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

Згідно з наказом Державної судової адміністрації від 01.06.2020 №247, з 01.06.2020 у всіх місцевих та апеляційних судах України (крім Київського апеляційного суду) та Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду (далі - пілотні суди), в тому числі і в Рівненському окружному адміністративному суді, запроваджено дослідну експлуатацію підсистеми "Електронний суд" та "Електронний кабінет", під час якої пілотні суди повинні керуватися вимогами, визначеними в Положенні про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженому рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 №30, у відповідній редакції, у частині функціонування підсистем (далі - Положення №30).

Розділ ІХ Положення №30 визначає, що обмін електронними документами між судом, органами системи правосуддя, фізичними особами та учасниками судового процесу забезпечується засобами підсистеми електронного суду.

Отже, надсилання в електронному вигляді процесуальних документів до Рівненського окружного адміністративного суду має здійснюватися з використанням сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login.

Для можливості користування цим сервісом необхідно здійснити реєстрацію офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) з обов`язковим використанням власного електронного підпису.

Суд зазначає, що представник позивача вищевказану реєстрацію з використанням сервісу "Електронний суд" здійснив, оскільки позовну заяву до суду було подано саме через підсистему "Електронний суд".

Однак, суд встановив, що сканкопія заяви адвоката Гаталяка М.Я. (вх.№6707/21 від 15.02.2021) та доданих до неї документів направлена до суду без застосування системи "Електронний суд", а на електронну поштову адресу суду без використання власного електронного підпису. Крім того, відсутні відомості про формування заявником вказаного процесуального документа в підсистемі "Електронний суд", що свідчить про використання заявником непередбаченого чинним процесуальним законодавством способу звернення до суду із вказаною заявою.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 25.01.2021 у справі №340/1616/20 (№К/9901/2187/21).

Суд враховує, що частиною першою статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.74 КАС України).

Статтею 94 КАС України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1). Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (ч.2). Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (ч.5). Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч.4).

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Всупереч викладеному, представником позивача, який діє на підставі ордера від 22.01.2021 серії ВС №1054686, до заяви (вх.№6707/21 від 15.02.2021) додано копії письмових доказів (копію договору про надання правничої допомоги від 27.10.2020; копію замовлення №3 від 27.10.2020; копію aкту приймання-передачі №3 від 12.02.2021; квитанцію №1 від 12.02.2021; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю), які в порядку, встановленому чинним законодавством, належним чином не засвідчені.

У постанові від 11.07.2018 у справі №904/8549/17 Верховним Судом було висловлено правову позицію, що незасвідчені належним чином копії документів є належними, проте недопустимими доказами у справі та є підставою для скасування судового рішення.

Крім того, відповідно до вимог ч.9 ст.79 КАС України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Всупереч викладеному, матеріали справи не містять відомостей про надсилання іншим учасникам справи означених доказів, а тому суд не бере до уваги відповідні докази.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як зазначено в абз.268 Рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України": "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" [ВП], заява N 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V)".

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відсутність належних та допустимих доказів документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відтак, підстави для застосування положень ст.139 КАС України в частині розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А1994 (вул. Садова, 7, м. Дубно, Рівненська область, 35600; ідентифікаційний код юридичної особи 26615681) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1994 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30 квітня 2017 року по листопад 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А1994 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30 квітня 2017 року по листопад 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У відшкодуванні витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 серпня 2021 року.

Суддя Н.О. Дорошенко