Рішення № 99003934, 02.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2021 року Справа № 200/6986/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Царікової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу № 200/6986/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України, в якому позивач просив суд стягнути солідарно з Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) компенсацію за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду за період з 06.08.2013 по 26.01.2017 на загальну суму 32898,25 грн., в т.ч.: у розмірі 2655,65 грн. в якості інфляційних втрат; у розмірі 242,60 грн. в якості 3 % річних; у розмірі 30000,00 грн. а якості моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05.10.2009 Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановив рішення, яким стягнув з Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, правонаступником якого є відповідач - Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, на користь позивача заборгованість з допомоги, передбаченої ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2005 рік у розмірі 2326 грн. Рішення суду набрало чинності 13.09.2012 року. Оскільки Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА рішення суду не виконав, позивач 06.08.2013 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області з виконавчим листом. Проте, вказане рішення суду виконано лише 26.01.2017. Позивач вважає, що в зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду він має право на отримання компенсації у вигляді інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних. Позивачу з вини відповідачів також завдано моральну шкоду, яка полягає у відсутності коштів для достойного існування, моральних потрясіннях, які позивач відчував від того, що змушений виклянчувати грошові кошти, які належать йому по закону, втратив віру у справедливість, вживав додаткових заходів правового захисту консультування, лікування та звернення до суду, все це зумовило погіршення самопочуття позивача.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів компенсацію за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду за період з 06.08.2013 року по 26.01.2017 року у розмірі: 2655,65 грн. - інфляційних втрат, 242,60 грн. 3% річних, 30000 грн. моральної шкоди, всього на суму 32898,25 грн.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року у справі № 200/6986/17, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , суму у розмірі 225 грн. 02 коп., що становить 3 % річних від несплаченої суми, інфляційні втрати у розмірі 2435,55 грн. та моральну шкоду у розмірі 3000 грн. 00 коп., шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку, в іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.02.2019, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року у справі № 200/6986/17 залишено без змін.

03.03.2021 Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду винесено постанову у справі №200/6986/17, за якою касаційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково, рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду закрито, роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, а також роз`яснено позивачу його право протягом десяти днів із дня отримання ним цієї постанови звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією

Ухвалою Верховного Суду у складів колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі №200/6986/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду передано для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

За результатами розподілу справи автоматизованою системою документообігу, вказана справа передана на розгляд судді Царікової О.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 прийнято до провадження справу №200/6986/17 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачам надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 цій справі у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про розгляд справи № 200/6986/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду, за правилами загального позовного провадження відмовлено. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про призначення психологічної експертизи у справі № 200/6986/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду, відмовлено. Відмовлено у прийнятті до розгляду заяви представника ОСОБА_1 про зміну розміру позовних вимог у справі № 200/6986/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду.

Відповідачі у встановлений судом строк, письмових заперечень проти позову, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.

Відповідач-1 отримав копію ухвали про прийняття справи до провадження 10.06.2021, що підтверджується розпискою повноважного представника, яка міститься в матеріалах справи.

Відповідач-2 та відповідач-3 отримали копію ухвали про прийняття справи до провадження 22.06.2021 та 14.06.2021 відповідно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення повноважним представникам відповідача-2 та відповідача-3 у справі.

Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню судом, з огляду на таке.

Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року у справі № 2а-717/09/0470 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та стягнення коштів. Визнано протиправними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо призначення та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 разової грошової допомоги відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заборгованість з допомоги, передбаченої ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2005 рік у розмірі 2326 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року, апеляційне провадження у справі закрито.

Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області від 22.02.2017 року, 06.08.2013 року Головним управлінням був отриманий виконавчий лист Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 2а-717/09/0470. 26 січня 2017 року Державною казначейською службою України було здійснено перерахування коштів на користь ОСОБА_1 на суму 2326,00 грн.

Листом від 11.04.2017 року директор юридичного департаменту Державної казначейської служби України Ковальова Н.М. повідомила позивача, що йому нарахована компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 2а-717/09/0470 в сумі 225,02 грн., яка виплачується за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. На сьогоднійшній день на виконанні в Казначействі знаходяться рішення судів на суму понад 3,5 млрд. грн., що надійшли та зареєстровані раніше рішення про виплату компенсації. Казначейство здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь ОСОБА_1 після виконання рішень судів, що надійшли раніше рішення про виплату компенсації.

Вважаючи, що відповідачами порушено право позивача на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, останній звернувся до суду з означеним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення солідарно з Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду за період з 06.08.2013 по 26.01.2017 на загальну суму 32898,25 грн., в т.ч.: у розмірі 2655,65 грн. в якості інфляційних втрат; у розмірі 242,60 грн. в якості 3 % річних; у розмірі 30000,00 грн. в якості моральної шкоди.

При цьому, на обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" та статтю 625 Цивільного кодексу України.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що стягнення інфляційних втрат регулюється ст. 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та Департаментом соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головним управлінням Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державною казначейською службою України, як суб`єктами владних повноважень та відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідачів, які мали б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачами коштами належними позивачу), що спричинило збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області та Державна казначейська служба України не є боржниками, що прострочили виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України, а тому положення статті 625 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 625 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 року у справі №804/871/16 та постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №2а-11853/10/1570.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з тим, суд враховує положення ч.2 ст.9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У зв`язку з тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати", а не ст.625 ЦК України, суд зазначає таке.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).

Втім, відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Також, згідно приписів п.3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а.

Як встановлено судом, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року у справі № 2а-717/09/0470 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та стягнення коштів. Визнано протиправними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо призначення та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 разової грошової допомоги відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заборгованість з допомоги, передбаченої ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2005 рік у розмірі 2326 грн. При цьому, 26 січня 2017 року Державною казначейською службою України було здійснено перерахування коштів на користь ОСОБА_1 на суму 2326,00 грн.

Втім, суд вказує, що згідно постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року ОСОБА_1 було виплачено суму разової грошової допомоги відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому позивач не має право на отримання компенсації, передбаченої ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати", оскільки відповідно до приписів чинного законодавства компенсації втрати частини доходів підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (ч.2 ст.1167 ЦК України).

Згідно статіті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.ч. 1, 2 ст.23 ЦК України).

За приписами ч.3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 18 означеної Постанови Пленуму передбачено, що при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди суди мають виявляти і всебічно з`ясовувати причини й умови, що призводять до порушення прав фізичних і юридичних осіб та заподіяння їм моральної шкоди.

Тобто, умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. Відсутність хоча б одного з елементів виключає цивільно-правову відповідальність.

Враховуючи те, що суд дішов висновку про необгрунтованість заявлених позовних вимог та безпідставність доводів позивача щодо неправомірних дій відповідачів, а позивачем не доведено обставин спричинення йому моральної шкоди саме неправомірними діями відповідачів, у суду відсутні підстави для стягнення солідарно з відповідачів моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 139, 242 - 246, 247, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення солідарно з Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду за період з 06.08.2013 по 26.01.2017 на загальну суму 32898,25 грн., в т.ч.: у розмірі 2655,65 грн. в якості інфляційних втрат; у розмірі 242,60 грн. в якості 3 % річних; у розмірі 30000,00 грн. а якості моральної шкоди відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 02 серпня 2021 року.

Суддя О.В. Царікова