Рішення № 99003497, 13.08.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 серпня 2021 р. Справа № 120/4760/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)», Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди

УСТАНОВИВ

14.05.2021 у Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» (далі - відповідач), Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2). У позовній заяві позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо ненадання тривалих побачень з близькими родичами відповідно до ст. 151 КВК України;

- зобов`язати відповідача 1 вжити заходів щодо надання тривалих побачень з близькими родичами відповідно до ст. 151 КВК України;

- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 250000,00 грн., завданої внаслідок ненадання відповідачем тривалих побачень з дружиною та сином, що порушує ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 13.09.2004 позивач засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання в державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".

Позивач зазначає, що з січня 2020 по день звернення до суду із цим позовом відповідач протиправно обмежує його право на тривалі побачення з дружиною та сином, що порушує його конституційне право на гуманне ставлення до нього та на повагу до його приватного і сімейного життя.

Тому з метою захисту своїх прав та законних інтересів, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 19.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України.

28.04.2021 на адресу суду надійшов відзив, у якому відповідач 1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи відзив відповідач визнає, що позивач засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".

Відповідач вказав, що підставою ненадання позивачу тривалого побачення з близькими родичами у серпні 2020 року став наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2020 № 1308/5, який прийнятий на виконання Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19».

З огляду на викладене відповідач вважає, що діяв в межах чинного законодавства дотримуючись вимог закону, постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 та наказу Міністерства юстиції України, а застосовані обмеження вживалися з метою недопущення поширення інфекційної хвороби серед засуджених.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 250000,00 грн. відповідач заперечує, оскільки позивачем не долучено до матеріалів справи докази, які б підтверджували факт її заподіяння.

22.06.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій позивач вважає відзив на позовну заяву необґрунтованим.

Позивач вказав, що кримінально - виконавчим законодавством України не встановлено жодних обмежень щодо надання засудженим до довічного позбавлення волі тривалих побачень з близькими родичами, а посилання на складну епідеміологічну ситуацію та необхідність боротьби із інфекційною хворобою не можуть вважатися правомірною підставою для застосування обмежень.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач засуджений до довічного позбавлення волі та з 13.09.2004 відбуває покарання у Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".

07.07.2020 дружина позивача ( ОСОБА_2 ) звернулася до відповідача 1 із заявою про надання тривалого побачення з чоловіком ОСОБА_1 тривалістю 3 доби з 07.08.2020 по 09.08.2020 (а.с.9).

Листом відповідача 1 від 15.07.2020 ОСОБА_2 повідомлено про відмову у наданні тривалого побачення з чоловіком ОСОБА_1 із посиланням на протиепідеміологічні обмеження застосовані на підставі наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2020 № 1308/5 «Про запобігання поширенню на території установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, закладів охорони здоров`я ДКВС України коронавірусу COVID-19» (а.с.10).

Позивач зазначає, що з січня 2020 по день звернення до суду із цим позовом відповідач 1 протиправно позбавляє його тривалих побачень з дружиною та сином, що порушує його конституційне право на гуманне ставлення до нього та на повагу до його приватного і сімейного життя.

Тому з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Нормативно-правовим актом, який регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань є Кримінально-виконавчий кодекс України (далі - КВК України).

Відповідно до ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (ч. 1, 2 ст. 7 КВК України).

Частиною 2 ст. 151 КВК України передбачено, що на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, зокрема зустрічатися з родичами та іншими особами.

Засуджені мають право на побачення: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі - до трьох діб. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами у присутності представника колонії. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім`єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти. Оплата послуг за користування кімнатами короткострокових і тривалих побачень здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за рахунок власних коштів (ч. 1 ст. 110 КВК України).

Згідно ч. 5 ст. 151 КВК України засуджені до довічного позбавлення волі мають право, окрім іншого, одержувати один раз на місяць короткострокове побачення та один раз на два місяці тривале побачення з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім`єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5, які є обов`язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.

Відповідно до ч. 1 розділу XIV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, окрім іншого зазначено, що засудженим за нормами, встановленими статтями 51, 59, 110, 151 КВК України, надаються короткострокові побачення (з родичами та іншими особами у присутності представника адміністрації установи виконання покарань) та тривалі побачення (надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки).

Перші побачення, крім побачень з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, а також захисником у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до статті 45 Кримінального процесуального кодексу України, засудженому надаються після переведення його з дільниці карантину, діагностики і розподілу до дільниці ресоціалізації або дільниці посиленого контролю.

Наступне побачення надається після закінчення періоду, що дорівнює частині строку від ділення тривалості року на кількість відповідних побачень, на які засуджений має право протягом року. Відхилення від визначеного строку не може перевищувати 5 діб. Невикористані в поточному періоді побачення на наступний період не переносяться.

Об`єднання побачень або розділення одного побачення на декілька періодів не дозволяється.

Дозвіл на побачення надається начальником установи виконання покарань, його першим заступником або особами, які виконують їх обов`язки, за заявою засудженого чи особи, яка прибула на побачення. Перед отриманням такого дозволу заяву про надання побачення обов`язково реєструє молодший інспектор чергової зміни з проведення побачень.

У разі відмови в наданні побачення на заяві засудженого або особи, яка бажає з ним зустрітися, робиться відмітка про причини відмови. На вимогу засудженого або особи, яка подала заяву про надання побачення, надається копія заяви з відміткою про причини відмови.

У разі запровадження в установі виконання покарань режиму особливих умов побачення можуть бути тимчасово відмінені.

Відповідно до ч. 1 ст. 105 КВК України у випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв`язку з введенням надзвичайного чи воєнного стану в районі розташування колонії посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.

Аналізуючи вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, мають право на тривалі побачення з близькими родичами. Однак таке право не є абсолютним та може піддаватися легітимним обмеженням зокрема у випадку епідемії та запровадженим у зв`язку із цим особливих режимних заходів в установі виконання покарань.

Як встановлено судом, 07.07.2020 дружина позивача звернулася до відповідача 1 із заявою про надання тривалого побачення з чоловіком ОСОБА_1 тривалістю 3 доби з 07.08.2020 по 09.08.2020.

Підставою для відмови у наданні тривалого побачення стали заходи, що вживалися з метою запобігання поширенню на території установ виконання покарань коронавірусу COVID-19, що запроваджені у тому числі наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2020 № 1308/5 «Про запобігання поширенню на території установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, закладів охорони здоров`я ДКВС України коронавірусу COVID-19».

Надаючи оцінку причинам відмови у наданні тривалого побачення суд враховує, що загальновідомим є факт спалаху із 2019 року у різних регіонах світу коронавірусної хвороби (COVID-19), спричиненої SARS-CoV-2.

Вірус передається переважно під час близьких контактів і повітряно-крапельним способом.

11.03.2020 Всесвітньою організацією охорони здоров`я прийнято рішення яким офіційно оголошено пандемію коронавірусної хвороби 2019 у світі.

11.03.2020 Кабінетом Міністрів України з метою боротьби з епідемією та відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" прийнято постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою установлено з 12 березня на усій території України карантин.

Також установлено міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, обласним, Київській міській державним адміністраціям разом з органами місцевого самоврядування забезпечити:

організацію виконання та контроль за дотриманням на відповідній території вимог цієї постанови, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів;

подання щодня Міністерству охорони здоров`я інформації про здійснення заходів щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 для її узагальнення та інформування Кабінету Міністрів України.

На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" та з метою своєчасного і повного проведення профілактичних і протиепідемічних заходів щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах та закладах охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України наказом Міністерства юстиції України від 13.03.2020 № 950/5 "Про запобігання поширенню на території установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, закладів охорони здоров`я ДКВС України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 до 03.04.2020 в установах виконання покарань, слідчих ізоляторів, закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України карантин, заборонивши надання засудженим та особам, взятим під варту, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, короткострокових і тривалих побачень з родичами або іншими особами (за винятком побачень із захисниками та адвокатами або іншими фахівцями в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи).

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2020 № 1308/5 "Про запобігання поширенню на території установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, закладів охорони здоров`я ДКВС України коронавірусу COVID-19" установлено на час дії карантину в установах виконання покарань, слідчих ізоляторів, закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України заборону щодо надання засудженим та особам, взятим під варту, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, короткострокових і тривалих побачень з родичами або іншими особами (за винятком побачень із захисниками та адвокатами або іншими фахівцями в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи).

В подальшому у наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2020 № 1308/5 "Про запобігання поширенню на території установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, закладів охорони здоров`я ДКВС України коронавірусу COVID-19" було внесено зміни наказом від 24.07.2020 № 2541/5, відповідно до яких дозволено короткострокові побачення з родичами або іншими особами за умови використання ними засобів індивідуального захисту.

Лише Постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2020 № 1191 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 661" в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах засудженим надано дозвіл на тривалі побачення з близькими родичами в умовах карантину з обов`язковим дотриманням усіх заходів протиепідемічного характеру.

Отже, у період з 11.03.2020 по 02.12.2020 для засуджених діяла заборона у наданні тривалих побачень з близькими родичами.

Оцінюючи аргументи позивача про порушення його права на повагу до приватного і сімейного життя у спосіб обмеження тривалих побачень з близькими родичами суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відтак, при перевірці застосованих до позивача обмежень суд повинен з`ясувати чи ґрунтуються вони на законі, чи переслідують такі обмеження легітимну мету та чи є вони необхідними у демократичному суспільстві (пропорційними).

Визначаючись щодо законності відмови у наданні тривалого побачення позивачу суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 105 КВК України у випадках епідемій можуть здійснюватися додаткові режимні заходи.

В силу ст. 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 № 1645-III, карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Частиною 1 ст. 29 Закону від 06.04.2000 № 1645-III передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (ч. 6 ст. 29 Закону від 06.04.2000 № 1645-III).

Як зазначалося, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із подальшими змінами та доповненнями) на території України встановлено карантин із обмеженнями, які стали підставою для прийняття Міністерством юстиції України наказу від 02.04.2020 № 1308/5 «Про запобігання поширенню на території установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, закладів охорони здоров`я ДКВС України коронавірусу COVID-19».

Відтак, запроваджені у період карантину обмеження у тривалому побаченні засудженого (позивача) ґрунтуються на законі.

Такі обмеження переслідують легітимну мету адже спрямовані на захист здоров`я інших засуджених, членів їх сімей від коронавірусної хвороби (COVID-19), зумовленої вірусом SARS-CoV-2 яка спричинила пандемію інфекційної хвороби.

Обмеження у тривалому побаченні позивача є пропорційним, оскільки мета його запровадження спрямована на усунення шкоди життю та здоров`ю значної кількості осіб які відбувають покарання у Державній установі "Вінницька установа виконання покарань № 1". Водночас, інтерес позивача на тривале побачення із дружиною не можна ставити у більш привілейоване становище у порівнянні із несприятливими наслідками для здоров`я інших засуджених які відбувають покарання. При цьому, із урахуванням швидкості поширення та способу передачі вірусної хвороби (переважно під час близьких контактів і повітряно-крапельним способом) на час існування обмежень така загроза носила реальний характер.

Відтак, суд критично оцінює аргументи позивача про порушення його прав на повагу до приватного і сімейного життя внаслідок застосованих обмежень на тривале побачення із близькими родичами (дружиною), оскільки таке обмеження ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є пропорційним.

Щодо посилань позивача на рішення Європейського суду з прав людини від 18.06.2020 у справі "Тюрюков проти України" (позивач був заявником), то такі не впливають на висновки суду у цій справі, адже предметом заяви була абсолютна заборона тривалих побачень з близькими родичами, яка існувала до травня 2014 року для осіб засуджених до довічного позбавлення волі. Оскаржуване втручання полягало у тому, що стаття 151 Кримінально-виконавчого кодексу України на момент подій із позивачем передбачала лише короткострокові побачення для засуджених до довічного позбавлення волі, тоді як інші категорії засуджених мали право на тривалі побачення.

Натомість за обставинами цієї справи, підставою застосованих обмежень на тривалі побачення стали застосовані відповідно до закону протиепідеміологічні заходи.

Суд зазначає, що запобігання поширенню інфекційних захворювань може бути правомірною підставою для обмеження свободи пересування, зібрань, приватного та сімейного життя відповідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, на що звертає увагу ЄСПЛ у своїй практиці тлумачення норм Конвенції.

Зокрема ЄСПЛ зазначає, що для того аби втручання було виправданим необхідна наявність 3 чинників: - "якісний" закон, законна виправдана мета та суспільна необхідність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під законною метою необхідно розуміти встановлення конкретних, вимірних, досяжних, реалістичних та часоспрямованих цілей на зміну та покращення ситуації в майбутньому. У даному випадку такою метою є запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , про що зазначено у відповідній постанові Кабінету Міністрів України.

При цьому під суспільною необхідністю потрібно розуміти відповідність відношення балансів прав однієї людини з балансом прав необмеженої кількості інших осіб на здорове існування та безпечне середовище.

Про баланс інтересів індивідуального і громадського здоров`я йдеться у справі «Соломахін проти України» (Заява № 24429/03), де ЄСПЛ зазначив, що порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання в області.

В силу ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Узагальнюючи встановлені обставини та надану їм оцінку суд доходить висновку, що дії відповідача 1 щодо ненадання тривалих побачень ОСОБА_1 в умовах застосованих карантинних обмежень є правомірними.

При цьому, суд вважає необґрунтованими твердження позивача про ненадання йому по день звернення до суду із цим позовом тривалих побачень з дружиною, оскільки відповідно до графіка надання тривалих побачень від 31.01.2021 позивача включено до вказаного графіку на лютий 2021 року для надання тривалого побачення (а.с.49).

Також слід зазначити, що з матеріалів справи встановлено, що в період з 01.02.2021 по 28.02.2021 члени сім`ї не прибували до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)», про що свідчать відомості Журналу № 5690н обліку засуджених, які перебувають на тривалих побаченнях у Вінницькій УВП УДПтС України у Вінницькій області (№ 1) (а.с.50-52).

З урахуванням зазначеного, суд не вбачає ознак протиправності в діях адміністрації Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» при вирішенні спірного питання про наданням тривалого побачення з близькими родичами.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо ненадання позивачу тривалих побачень з близькими родичами відповідно до ст. 151 КВК України не знайшли свого підтвердження, а відтак, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Як наслідок не підлягають задоволенню і позовні вимоги зобов`язального характеру та вимоги про відшкодування моральної шкоди, адже такі є похідними від першої позовної вимоги.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

Відповідач 1: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 08562602);

Відповідач 2: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646).

Суддя Богоніс Михайло Богданович