Рішення № 98999843, 05.08.2021, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/29/21

провадження № 2/136/4/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"05" серпня 2021 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Шпортун С. В,

за участі секретаря судових засідань Мельник В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Липовець в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: орган опіки та піклування Турбівської селищної ради, орган опіки та піклування Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області про позбавлення батьківських прав, -

за участі учасників цивільного процесу

позивача ОСОБА_1 ,

представників органу опіки та піклування Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області - Чуприна О.С., Кулик Ю.О. ,

представника органу опіки та піклування Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області - Порчинської Г.М.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду із вищевказаним позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), у якому просить суд позбавити відповідача батьківських прав стосовно малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підставність вимог позивач обґрунтовує тим, що вони із відповідачем є батьками дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13.09.2014, який було припинено шляхом розірвання за рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 25.04.2017.

Після розірвання шлюбу дитина ОСОБА_4 залишилась проживати з матір`ю.

З початку 2016 року батько дитини - ОСОБА_2 залишив сім`ю та з того часу життям дочки ОСОБА_4 та її розвитком не цікавиться, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, що полягає в тому, що він не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не цікавиться її навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з дитиною, не надає дитині доступу до культурного і духовного розвитку, не створює умов для отримання освіти, не забезпечує матеріально, тобто ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо дочки.

Дії відповідача щодо ініціювання позовів про виключення відомостей як про батька дитини, розподіл майна, яке не було об`єктом спільної сумісної власності подружжя, на думку позивача свідчить про небажання батька підтримувати зв`язок із дитиною.

Крім цього, відповідач ігнорує забезпечення найкращих інтересів дитини на можливість її проживання у місті, де будуть забезпечені якнайкращі умови для проживання та розвитку дитини, оскільки не іде на зв`язок із позивачем та надає письмового дозволу на зміну місця реєстрації дитини із села Нова Прилука Вінницького району до м. Вінниця, де позивач має у власності нерухоме майно.

Наведене стало підставою звернення позивача до суду із даним позовом.

Відповідач, у відповідності до ст. ст. 174, 178 ЦПК України, не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову. Також відповідач не надав зустрічного позову в межах визначеного судом строку.

Ухвалою суду від 15.01.2021 було відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, відповідно до вимог ст.19 СК України та зобов`язано орган опіки та піклування Турбівської селищної ради та орган опіки та піклування Липовецької районної державної адміністрації надати висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 16.04.2021 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду, а також замінено третю особу у цивільній справі з органу опіки та піклування Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області на Службу у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації.

16.06.2021 ухвалою суду було задоволено клопотання про виклик свідків заявлених позивачем, що не було вирішено при відкритті провадження у справі.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з підстав, що наведені у позовній заяві. Суду пояснила, що спочатку створення їх сім`ї у них вже були непорозуміння та сварки, які після народження дитини лише загострились, дитина була їх свідком, внаслідок чого мали місце психічні зрушення здоров`я у дитини, що мало наслідком тривалого лікування. Батько дитини після розірвання їх шлюбу жодного інтересу до дитини не проявляв, навпаки ініціював безліч позовів з метою позбутись свого батьківства, зокрема позов про виключення актового запису про батька в свідоцтві про народження дитини, позбавлення їх з дитиною набутого її родичами для їх проживання майна, внаслідок чого вона була вимушена відмовитись від аліментів, які було присуджено із відповідача на утримання дитини. Вважає, що дії відповідача свідчать про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків стосовно його дитини, що є підставою для застосування крайнього заходу шляхом позбавлення його батьківських прав.

Відповідач, будучи повідомленим у встановленому законом порядку про час і місце розгляду справи, на що вказує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, в судове засідання не з`явився повторно, заяви про відкладення розгляду справи або розгляд справи у його відсутність до суду не подав, про причини неявки суд не повідомив.

05.08.2021 ухвалою суду було вирішено здійснювати заочний розгляд даної справи.

Представники органу опіки та піклування Турбівської селищної ради в судовому засіданні підтримали висновок про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно його малолітньої дитини ОСОБА_4 . Також суду пояснили, що відповідач в телефонному режимі, оскільки перебуває на заробітках за межами України, повідомив, що відстоювати свої батьківські права не бажає.

Представник органу опіки та піклування Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області в судовому засіданні пояснила, що вони лише здійснюють нагляд за дотриманням процедурних питань при вирішенні питань щодо позбавлення батьківських прав та надають методичну допомогу, тому висновку вони не надають, однак вважає, що висновок органу опіки та піклування Турбівської селищної ради відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Суд, вислухавши позивача та інших учасників цивільного процесу, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши усі зібрані у справі докази, встановив, що згідно із свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 (а.с.15), батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сторони спору ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13.09.2014, який було розірвано за рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 25.04.2017. Вказаним рішенням ОСОБА_5 було відновлено її дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 ».

Як убачається із Акту обстеження матеріально-побутових умов проживання особи складеного 18.12.2020 у складі депутата Турбівської селищної ради (а.с.25), мати та дитина ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно проживають за адресою: АДРЕСА_1 . При обстеженні умов проживання встановлено, що дитина проживає в житловому будинку своєї прабабусі ОСОБА_7 . Умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам для проживання, розвитку та відпочинку створені належні умови. Дитина перебуває на повному утриманні матері, батько ОСОБА_2 участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, дитину більше чотирьох років не бачив.

Позивач звернулась до суду із позовом про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно його малолітньої дитини.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він поміж іншого ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Судом встановлено із пояснень свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які були допитані безпосередньо в судовому засіданні, що вони є близькими друзями із позивачем та відповідно сусідами, тому їм достовірно відомо, що з 2016 року, тобто після розірвання шлюбу між сторонами спору, вони перестали спілкуватись, батько до дитини не навідувався, на святах з нагоди дня народження дитини, на які їх було запрошено батька вони не бачили, їм позивач казала, що останній не цікавиться дитиною, не дарує їй подарунків, не дає матеріальної допомоги, а лише створює складнощі, не бажає бути її батьком та ініціює позови про виключення його батьківства, дитина не знає свого батька, оскільки він залишив, коли вона була річного віку.

Із матеріалів цивільної справи судом встановлено, що в жовтні 2018 року ОСОБА_2 звертався до суду із позовом до ОСОБА_1 про виключення відомостей про особу, як батька дитини, в рамках даної справи призначалась молекулярна експертиза з метою встановлення батьківства відповідача по відношенню до дитини ОСОБА_4 . В жовтні 2019 року позов було залишено без розгляду, оскільки підтверджено батьківство стосовно дитини.

Судом встановлено, що позивач є власником квартири, що розташована в АДРЕСА_2 , в підтвердження чому є Витяг з Державнгого реєстру речових прав (а.с.17).

Як убачається із заяви про зняття з реєстрації місця проживання (а.с.23, 24) ОСОБА_1 звернулась до Органу реєстрації Департаменту адміністративних послу Вінницької міської ради про зняття із реєстрації її та дитини ОСОБА_4 , у зв`язку із вибуттям до АДРЕСА_2 . За наслідками розгляду таких заяв було відмовлено у знятті з реєстрації за відсутності згоди батька на зміну дитиною місця реєстрації.

Позивач пояснила, що відповідач не йде на контакти, тому вирішення питань щодо найкращих інтересів дитини на здобуття освіти в обласному центрі вона позбавлена вирішити в позасудовому порядку.

Питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було предметом розгляду Службою у справах дітей Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області, за наслідками якого було складено висновок за №28 від 25.03.2021, відповідно до якого визнано за доцільне позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку зібраним у справі доказам, суд дійшов висновку про те, що наявні усі правові підстав, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав стосовно його малолітньої дитини, оскільки батько самоусунувся від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, жодних заперечень до суду та органу опіки та піклування щодо вирішення питання про позбавлення його батьківських прав не надав, як і не висловив щонайменшого наміру на спілкування з дитиною та підтримання з нею споріднених стосунків.

За таких обставин, суд вважає, що достатні усі правові підстави для застосування крайнього заходу впливу до відповідача шляхом позбавлення його батьківських прав, який відповідає інтересам дитини, отож позов підлягає до задоволення.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину (ч. 2 ст. 166 СК України).

Наведене узгоджується і з приписами викладеними в ч.4 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» де передбачено, що позбавлення батьківських прав не звільняє від обов`язку утримувати дитину.

Водночас судом встановлено, що таке рішення було ухвалено Липовецьким районним судом Вінницької області 16.11.2018, яке набрало законної сили 26.12.2018.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до Глави 8 ЦПК України.

Керуючись ст. 164, 166, 180-184, 191 СК України, ст. 2, 12, 13, 259, 263, 268, 280, 281, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 ), за участі третіх осіб: органу опіки та піклування Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області (місцезнаходження: вул. Миру, 42, смт. Турбів, Вінницького району, Вінницької області, 22513, ЄДРПОУ 04326230), органу опіки та піклування Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області (місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, буд.17, м. Вінниця, Вінницької області, 21036, ЄДРПОУ 04050975), про позбавлення батьківських прав, - задовольнити у повному обсязі.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав стосовно його неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908, 00 (дев`ятсот вісім) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів до Вінницького апеляційного суду через Липовецький районний суд Вінницької області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно ч. 3 ст. 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 13.08.2021.

Суддя С.В. Шпортун