Рішення № 98990511, 22.06.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

22.06.2021 Єдиний унікальний номер 205/2656/21

Єдиний унікальний номер 205/2656/21

Провадження № 2/205/2012/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Новокодацький районний відділ у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31 березня 2021 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Новокодацький районний відділ у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2021 року позовну заяву було залишено без руху і запропоновано позивачеві усунути недоліки з дотримання вимог п. 2 ч. 3 ст. 175, ч.ч. 1, 4 ст. 177 ЦПК України, з метою усунення яких представником позивача 09 квітня 2021 року було подано виправлений позов і квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2021 року позовну заяву прийнято до провадження суду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та призначено судовий розгляд на 17 травня 2021 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2021 року розгляд справи було відкладено та визначено дату розгляду на 22 червня 2021 року.

Позивач у своєму позові посилався на те, що 15 січня 1994 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, від якого у них народилося двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно довідки № 68 від 19 липня 2020 року, яка видана Центральним комітетом № 13 Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані позивач, а також члени його родини: жінка - ОСОБА_2 та сини - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Відповідачі по справі у спірному домоволодінні не проживають з 15 березня 2020 року, комунальні послуги не сплачують, не несуть інших витрат по утриманню житла, їх особистих речей у домоволодінні немає. Той факт, що у будинку досі зареєстровані відповідачі, заважає позивачу повноцінно користуватись житлом, оформити субсидію. Просив суд визнати відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зобов`язати Новокодацький районний відділ у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області знятти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у встановленому законом порядку було направлено копію ухвали про прийняття цивільної справи до провадження суду з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів. У встановлений строк відповідачами відзив на позовну заяву подано не було, зустрічний позов не заявлено, будь-які інші документи до суду не направлено.

Третій особі Новокодацькому районному відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у встановленому законом порядку було направлено копію ухвали про прийняття цивільної справи до провадження суду з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів. У встановлений строк письмових пояснень щодо позову до суду подано не було.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що згідно довідки № 68 від 19 липня 2020 року, яка видана Центральним комітетом № 13 Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані позивач, а також члени його родини: жінка - ОСОБА_2 та сини - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 34).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с. 35).

На підставі ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Разом з тим, суд позбавлений можливості визначити обсяг прав позивача стосовно спірного домоволодіння, адже до позову не додано жодних доказів, які б підтверджували статус позивача як власника або володільця вказаного домоволодіння.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, враховуються причини їх відсутності. Підставою для визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка таких осіб, яка свідчить про втрату ними інтересу до такого житлового приміщення.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не проживають у спірному будинку більше одного року.

Посилання на те, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 втратили право користування житловим приміщенням, позивач обґрунтовував тим, що відповідачі, без поважних причин не проживають у спірному будинку з 15 березня 2020 року. Однак, такі доводи не можуть бути підставою для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки, згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Як зазначає сам позивач у позовній заяві, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2021 року шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано, тому відповідачі у спірному будинку не проживають, фактично проживаючи в іншому житловому приміщенні. Тому, це є поважною причиною для не проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 , і сам по собі факт їх не проживання в спірному будинку не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Спірні питання з приводу спільного користування житлом, оплати комунальних послуг з можливістю отримання субсидії по житлово-комунальним послугам (чим вмотивовано озвучену позивачкою позицію в суді першої і апеляційної інстанцій), можуть бути вирішені іншим шляхом, зокрема розподілом особових рахунків або стягнення нанесених витрат у судовому порядку.

За таких обставин, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, які було надано позивачем, доказів неповажності причин не проживання відповідачів судові надано не було, суд не вбачає законних підстав визнавати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , тому позивачеві у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

За змістом ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 29, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 405 ЦК України, ч. 1 ст. 141, ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_3 ), третя особа Новокодацький районний відділ у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (місцезнаходження за адресою: 49064, м. Дніпро, пр. Сергія Нігояна, буд. 75) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку відмовити.

Судовий збір у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень віднести за рахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: