Рішення № 98985928, 09.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2021 року м. Київ № 640/17100/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Клименчук Н.М., суддів Мамедової Ю.Т., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А.,

за участі представників сторін:

від позивача - Кислощук Я.С.,

від відповідача - Полець Я.М.,

від третьої особи АТ «НАК «Нафтогаз України» - Костенко М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної регуляторної служби України та Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09.08.2021 проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (далі - позивач, ТОВ «Львівгаз збут») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, Кабмін), в якому просить суд визнати протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову відповідача від 24.01.2020 № 17 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2020 відкрито провадження у справі, а також зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про знаходження у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва даної адміністративної справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова суперечить нормам Конституції України, не відповідає нормам Цивільного кодексу України, а також прийнята з порушенням процедури прийняття регуляторного акту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2021 залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну регуляторну службу України (далі - ДРС України) та Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України»).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

З матеріалів справи видно, що на виконання вимог ухвали, відповідачем опубліковано у виданні «Офіційний вісник України» від 02.10.2020 № 77 повідомлення про відкриття провадження у даній справі, а також дані про дату, час і місце її розгляду.

У відзиві представник відповідача стверджує про відповідність оскаржуваної постанови актам вищої юридичної сили, наявність у Кабміну повноважень на прийняття спірної постанови та, відповідно, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У відповіді на відзив представник позивача фактично наводить ті самі аргументи і доводи, що і у позовній заяві.

У поясненнях представник третьої особи - ДРС України стверджує, що проект оскаржуваної постанови не відповідає принципам державної регуляторної політики, з огляду на що ДРС України прийнято рішення про відмову у погодженні проекту постанови № 17. Отже, представник просить врахувати надані пояснення при винесенні рішення.

В судовому засіданні учасники підтримали свої письмово викладені позиції.

В судовому засіданні відповідно до частини 1 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.01.2020 відповідачем прийнято постанову № 17 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» (далі - Постанова № 17), якою вирішено:

(1) внести зміни до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабміну від 19.10.2018 № 867:

1. Абзац п`ятий пункту 6 викласти в такій редакції: «З 1 січня 2020 р. ціна придбання природного газу не може бути вищою за ціну продажу природного газу, визначену відповідно до пункту 13 цього Положення, за вирахуванням торговельної надбавки (націнки) НАК «Нафтогаз України» на рівні 1,917 відсотка зазначеної ціни.»;

2. Пункт 13 викласти в такій редакції: « 13. З 1 січня 2020 р. НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення за цінами, що встановлюються продавцем (постачальником) і покупцем (споживачем), але не вище рівня, який, зокрема, враховує середньоарифметичне значення фактичних цін (End of Day) природного газу на наступну добу поставки газу (Day-Ahead and Weekend) на нідерландському газовому хабі (TTF) за період 1 - 22 числа місяця постачання газу відповідно до інформації біржі Powernext/EEX, різницю (спред) між ціною на хабі TTF та кордоні України і тариф на послуги транспортування природного газу для точки входу в Україну на міждержавному з`єднанні з Польщею / Словаччиною / Угорщиною.»;

(2) зміни застосовуються з 01.01.2020.

Спірна постанова наразі є чинною.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

Перш за все суд вважає за необхідне вирішити питання правової природи оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень.

Так, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

З наведеного слідує, що видана Кабміном Постанова № 17 є нормативно-правовим актом, оскільки адресована невизначеному колу осіб, регулює певний вид суспільних відносин у сфері господарювання, розрахована на довгострокове та багаторазове застосування.

Щодо наявності підстав у позивача для звернення до суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

КАС України встановлено особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ.

Так, частиною 2 статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт, яким і є оскаржуваний акт, мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Враховуючи наведене, право оскаржити Постанову № 17, мають особи, щодо яких її застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що позивач здійснює постачання природного газу споживачам всіх категорій на території Львівської області відповідно до ліцензії на постачання природного газу, виданої згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25.04.2017 № 549 (https://www.nerc.gov.ua/index.php?id=24925), з огляду на що суд вважає, що позивач є учасником правовідносин, на які розповсюджується спірна постанова, а також, що позивач є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Аналізуючи доводи позивача, заперечення відповідача, пояснення третьої особи, а також наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів виходить з наступного.

(1) Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6 Конституції України).

В свою чергу, статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабмін є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (частина 1 статті 117 Основного Закону України).

За змістом статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; регуляторний орган - Кабінет Міністрів України.

З аналізу змісту Постанови № 17 вбачається, що вона є регуляторним актом у розумінні вказаного Закону, а відтак на неї поширюються вимоги останнього.

(2) Згідно з статтею 25 «Особливості прийняття регуляторних актів органами виконавчої влади, їх посадовими особами» Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин, зокрема: проект регуляторного акта не був оприлюднений; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.

Відповідно до змісту статті 9 «Оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій» названого Закону кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта. Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Частиною 2 статті 13 «Способи оприлюднення документів, підготовлених у процесі здійснення регуляторної діяльності» Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Як встановлено судом, повідомлення про оприлюднення проекту постанови Кабміну «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» оприлюднено 22.11.2019 за посиланням http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/uk/publish/article?art_id=245421603&cat_id=167475.

Водночас, проект самої постанови та аналіз регуляторного впливу також оприлюднено 22.11.2019 за посиланням http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/uk/publish/article?art_id=245421581&cat_id=35082, проте за результатами порівняння прийнятої Постанови № 17 та оприлюдненого проекту вбачається їх відмінність, як у самих пунктах постанови, так і у тексті змін, які вносяться.

При цьому, будь-яких доказів на підтвердження того, що вказані відмінності пов`язані з одержанням зауважень і пропозицій, відповідачем суду не надано.

(3) Суд не може прийняти до уваги твердження представника відповідача про те, що норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» взагалі не підлягають застосуванню до спірної постанови, оскільки нею врегульовано ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, з огляду на вже вказане, а також зважаючи на наступне.

Дійсно, згідно з статтею 3 «Сфера дії Закону» Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям, зокрема: актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги.

Натомість, Постанова № 17 не встановлює ні ціни, ні тарифи на житлово-комунальні послуги, а встановлює певні межі вартості при здійсненні операцій купівлі-продажу суб`єктів ринку природного газу.

В той же час, відповідно до пункту 1 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабміну від 19.10.2018 № 867, до якого Постановою № 17 внесено зміни, це Положення визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, що покладаються на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - спеціальні обов`язки), зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.

Таким чином, вказане Положення не направлене на регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і, відповідно, їх не встановлює.

Крім того, дії самого розробника спірної постанови - Міністерства енергетики та захисту довкілля України, щодо виконання вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в частині, зокрема, оприлюднення повідомлення про оприлюднення проекту, самої постанови та аналізу регуляторного впливу, свідчать про необхідність дотримання таких вимог.

(4) З матеріалів справи видно, що листом від 22.11.2019 № 01/31-10254 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міністерство енергетики та вугільної промисловості реорганізовано згідно з постановою Кабміну від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» шляхом приєднання до Міністерства енергетики та захисту довкілля), відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», звернулось до ДРС України щодо розгляду та погодження проекту спірної постанови, до якого додано, зокрема, сам проект та аналіз регуляторного впливу.

За результатами розгляду вказаного листа - проекту постанови з додатками, ДРС України прийнято рішення від 12.12.2019 № 524 «Про відмову в погодженні проекту регуляторного акта», копія якого наявна в матеріалах справи, відповідно до якого положення проекту постанови суперечать вимогам статті 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в частині недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти, оскільки ідентичні норми на сьогодні затверджені постановою Кабміну від 27.11.2019 № 1000 «Про затвердження змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу».

Додатково зазначено, що постанова Кабміну від 27.11.2019 № 1000 «Про затвердження змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» прийнята з порушеннями вимог та процедур, визначених законодавством про державну регуляторну політику.

Зокрема, проект відповідної постанови опубліковано на сайті Міненерговугілля для громадського обговорення 22.11.2019 (кінцевий термін подання зауважень та пропозицій 22.12.2019), тобто даний проект постанови, в порушення вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», до прийняття практично не пройшов відповідної процедури. Разом з цим, до розгляду Урядом вказаного проекту постанови його розробником не отримано погодження від ДРС.

Таким чином, ДРС України прийшла до висновку у вказаному рішенні, що проект постанови не відповідає принципам державної регуляторної політики, а саме: доцільності, адекватності, ефективності, збалансованості, прозорості та врахування громадської думки, визначених статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а також вимогам статті 5 цього Закону в частині недопущення прийняття регуляторних актів, які дублюють регуляторні акти.

За вказаних обставин, суд прийшов до висновку, що в силу вимог статті 25 «Особливості прийняття регуляторних актів органами виконавчої влади, їх посадовими особами» Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Постанова № 17 не могла бути прийнята відповідачем, оскільки щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом (ДРС України) прийнято рішення про відмову в його погодженні.

За таких умов, суд погоджується з твердженням позивача, що відповідачем порушено порядок та процедуру прийняття регуляторного акту - Постанови № 17.

Отже, вказані обставини є самостійними та достатніми підставами для твердження про протиправність та нечинність Постанови № 17.

(5) Стосовно посилань представника відповідача не незастосування механізму, передбаченого частинами 2 та 3 статті 25 «Особливості прийняття регуляторних актів органами виконавчої влади, їх посадовими особами» Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», слід зазначити таке.

Відповідно до вказаних положень у разі виявлення будь-якої з цих обставин (передбачених частиною 1) уповноважений орган повідомляє про це орган виконавчої влади, його посадову особу, уповноважену на прийняття або схвалення регуляторного акта, а якщо регуляторний акт підлягає державній реєстрації в органах юстиції - також орган юстиції, до компетенції якого належить здійснення державної реєстрації цього регуляторного акта. Якщо в ході перевірки на підставі повідомлення уповноваженого органу юстиції буде виявлена будь-яка з обставин, визначених у частині першій цієї статті, орган юстиції відмовляє в державній реєстрації регуляторного акта або не пізніше десяти робочих днів з дня одержання цього повідомлення скасовує прийняте рішення про державну реєстрацію цього регуляторного акта.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що ДРС України, як уповноважений відповідно до статті 21 «Погодження проектів регуляторних актів, які розробляються органами виконавчої влади, із уповноваженим органом» Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» орган, не повідомила розробнику проекту про прийняте рішення та/або відповідачу не було відомо про останнє, що є обов`язковим етапом в ході прийняття регуляторного акту, на що відповідач при прийнятті зобов`язаний звернути особливу увагу та, як вже встановлено судом, в імперативному порядку позбавлений можливості прийняти такий акт у разі наявності хоча б однієї з передбачених вказаною нормою обставин, відповідачем, всупереч вимогам частини 2 статті 77 КАС України, суду не надано.

Так само не надано доказів виконання вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в частині подання у встановленому цим Законом порядку на повторне погодження до уповноваженого органу зазначеного проекту.

Разом з тим, відповідачем обґрунтовано зазначено, що вимоги частини 3 статті 25 «Особливості прийняття регуляторних актів органами виконавчої влади, їх посадовими особами» Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не можуть бути застосовані, оскільки акти Кабміну не підлягають державній реєстрації в органах юстиції, що жодним чином не спростовує порушення вимог частини 1 такої норми.

(6) Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Представник відповідача, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі № 1-7/99, стверджує, що вказана норма не поширюється на юридичних осіб, а відтак вона не може бути порушена при прийнятті спірної постанови, оскільки позивач є юридичною особою.

Так, згідно з пунктом 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини 1 статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Зі змісту вказаного рішення видно, що воно стосується тлумачення окремого аспекту статті 58 Конституції України, а саме розповсюдження зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів на юридичних осіб у випадках пом`якшення або скасування відповідальності, про що також свідчить і пункт 1 такого рішення.

Отже, з огляду на те, що в силу вимог частини 1 статті 58 Конституції України інші нормативно-правові акти, яким є Постанова № 17, не мають зворотної дії в часі, в той час як Постанова № 17 набрала чинності 28.01.2020, а застосовується з 01.01.2020, суд вважає, що відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови порушено приписи частини 1 статті 58 Конституції України шляхом ретроспективного розповсюдження дії норм спірної постанови.

(7) Згідно з частинами 1-3 статті 632 «Ціна» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Суд вважає обґрунтованим твердження позивача, що оскільки оскаржуваною постановою змінено ціну на вже поставлений з 01.01.2020 газ, то Постанова № 17 суперечить вимогами частини 3 статті 632 «Ціна» ЦК України, чого відповідачем не спростовано.

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідач, при прийнятті Постанови № 17 порушив вимоги статті 25 «Особливості прийняття регуляторних актів органами виконавчої влади, їх посадовими особами» Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а також, що Постанова № 17 суперечить актам вищої юридичної сили - частині 1 статті 58 Конституції України та частині 3 статті 632 «Ціна» ЦК України.

Згідно з частиною 9 статті 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що спірна постанова є протиправною та нечинною.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і не довів правомірності винесення Постанови № 17.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, стягуються відповідно до частини 1 статті 139 КАС України на його користь.

Відповідно до частини 1 статті 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 17 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Керуючись положеннями статей 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 264, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України 24.01.2020 № 17 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу».

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» понесені судові витрати щодо сплати судового збору у розмірі 2 102 грн (дві тисячі сто дві гривні) з Державного бюджету України.

4. Зобов`язати Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України 24.01.2020 № 17 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 13.08.2021.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (79039, Львівська обл., м. Львів, вул. Шевченка Т., 111А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України: 39594527).

Відповідач - Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України: відсутній).

Третя особа - Державна регуляторна служба України (01011, м. Київ, вул. Арсенальна, 9/11; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України: 39582357).

Третя особа - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України: 20077720).

Головуючий суддя Н.М. Клименчук

Судді Ю.Т. Мамедова

Т.І. Шейко