Рішення № 98985847, 13.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2021 року м. Київ № 640/7017/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологія…»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологія…» (далі - позивач, ТОВ «Технологія…») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі - відповідач-1, ГУ ДПС у місті Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00002820502 від 11.03.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов помилкового висновку про наявність в діяльності позивача порушень податкового законодавства, відтак, за твердженням позивача, відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Також, позивач зазначив, що висновки контролюючого органу щодо нереального характеру господарських операцій позивача із контрагентом ТОВ «КОЛОС-ТМ» (код ЄДРПОУ 41018480), спростовуються належним чином оформленими первинними документами. При цьому жодних зауважень щодо дефективності наданих первинних документів в акті перевірки немає. Отже, на думку позивача, висновки акта перевірки здійснено на підставі припущень та міркувань, що не передбачено чинним законодавством. За твердженням позивача, помилковими є висновки контролюючого органу про те, що підприємство ТОВ «КОЛОС-ТМ» було зареєстроване на особу, що не має відношення до фінансово-господарської діяльності, а саме, щодо проживання Керівника підприємства на неконтрольованій території у м. Горлівка, Донецької області, оскільки ТОВ «КОЛОС-ТМ» зареєстровано та здійснює господарську діяльність у м. Миколаїв, вул. Садова, 1, тобто на підконтрольній Україні території що не заперечується контролюючим органом у акті перевірки. ТОВ «КОЛОС-ТМ» мало необхідний обсяг цивільної та податкової правоздатності, оскільки перебували на обліку у органах податкової служби та мали свідоцтво платника податку на додану вартість. До того ж, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від господарських та виробничих можливостей.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2020 (з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 27.03.2020) відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) на підставі пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі 17.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, своїм правом щодо надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Однак, матеріали справи містять звернення позивача про пришвидшення розгляду справи у зв`язку з великим значенням цієї справи для відновлення порушених прав позивача.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами позивача, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Технологія...» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ «КОЛОС-ТМ» (код ЄДРПОУ 41018480) за травень 2017 року показників декларації з податку на додану вартість, за результатами проведеної перевірки складено акт № 108/26-15-05-02-03/37371486 від 18.02.2020.

Згідно висновків, наведених у акті перевірки, ГУ ДПС у м. Києві виявлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, ряд 21 Декларації на загальну суму 50000,00 грн, у тому числі за травень 2017 року - 50000,00 грн.

Такий висновок контролюючим органом зроблено з огляду на те, що позивачем не підтверджено реальність вчинення господарських операцій з контрагентом ТОВ «КОЛОС-ТМ» (код ЄДРПОУ 41018480), оскільки наявна інформація щодо вказаного контрагента, свідчить про неможливість вчинення господарських операцій з ТОВ «Технологія...», оскільки підприємство ТОВ «КОЛОС-ТМ» було зареєстроване на особу, яка не має відношення до фінансово-господарської діяльності пов`язану з виробництвом, продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт та наданням послуг.

При цьому, підставою для таких висновків контролюючого органу слугувало те, що згідно ІС «Податковий блок» підсистеми СФП зареєстрована картка суб`єкта фіктивного підприємництва відносно господарської діяльності ТОВ «КОЛОС-ТМ» (код 41018480) від 10.07.2018 № 1533/14-29-21-05, згідно якої вказане Товариство: «...зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово- господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників...» (облікова картка сформована заступником начальника ВОСА ПДВ ОУ ГУ ДФС у Миколаївській області Ємельяновим В.В.). Остання звітність з податку на додану вартість подана за червень 2017 року.

Згідно акта перевірки, ОСОБА_1 (керівник з 31.03.2017 по т. ч.) інформація, що вказана особа живе у м. Горлівка, протягом 2017-2018 роках державний кордон та контрольні пункти в`їзду виїзду тимчасово окупованими територіями не перетинав, доходи на території України не отримував.

Окрім зазначеного, податковий орган наголошував на неможливості встановити ділову мету укладення договорів між позивачем та контрагентом.

На підставі акта перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00002820502 від 11.03.2020, яким сума завищення від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду визначена у розмірі 50000,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивачем звернувся до суду із цим позовом.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як встановлено положеннями пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України №996-ХIV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХIV).

Згідно із визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, у відповідності до наведеної норми, первинний документ містить дві обов`язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, на підставі рахунку-Фактури № СФ-0000006 від 31.05.2017, ТОВ «КОЛОС-ТМ» відвантажило ТОВ «Технологія...» сталеві листи у асортименті, кількості, та вартістю.

Відвантаження Товару оформлено видатковою накладною №РН-0000001 від 31.05.2017 на суму 299999,42 грн, у тому числі ПДВ 20% 49999,00 грн.

За фактом реалізації Товару, ТОВ «КОЛОС-ТМ» зареєстровано в єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну на суму ПДВ 49999,00 грн. Відповідачем підтверджується підписання електронної копії податкової накладної керівником ТОВ «КОЛОС-ТМ».

Згідно платіжних доручень № 344 від 19.06.2017, № 373 від 03.07.2017 проведено розрахунок за поставлений товар, що також підтверджується випискою по рахунку.

Доставка Товару здійснена за рахунок ТОВ «КОЛОС-ТМ» за адресою будівництва: м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20.

Товар використаний в господарській діяльності, а саме в рамках виконання будівельних робіт на об`єкті Модернізація котлоагрегату ТП-15 ст. №8 (Д-220 т/ч,Р-11 кг/см2,Т-540 оС) з заміною засувки ППВТ-82 - замовник ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (код 37739041), вул. Гната Хоткевича, 20, згідно Договору № 05/04/ЄР від 05.04.2017.

На підтвердження використання товару у господарській діяльності, позивачем надано накладну на переміщення товару №29 від 31.05.2020, звіт фактичних витрат матеріалів за формою М-29 за травень 2017 року, договір № 05/04/ЄР від 05.04.2017, довідку про вартість виконаних будівельних робіт за травень 2017 року (ф-ма КБ-3).

Також, відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

За змістом абзацу 11 частини першої статті 1, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, у податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Водночас нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, обумовлених лише посиланням на недостатність у контрагента покупця послуг трудових ресурсів.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місцезнаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача).

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 26.06.2018 (справа № 803/649/15-а), від 31.07.2018 (справа № 820/3119/17), від 31.07.2018 (справа № 0870/4938/12).

Разом з тим, слід відзначити, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

В свою чергу, визначальним критерієм для підтвердження права платника на податковий кредит є встановлення факту руху активів або зміни зобов`язань платника, наявність ділової мети, а також відсутність факту узгодженості дій платника з недобросовісним контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями контрагента. При цьому оцінюючи дії платника податків необхідно виходити з принципів «індивідуальної відповідальності» платника, а також «належної обачності», встановлені рішеннями Європейського суду з прав людини у справі «Булвес АТ проти Болгарії» від 22.01.2009, а також у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007.

Зокрема, в рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» вказано, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Поряд з цим, з огляду на встановлені контролюючим органом обставини, що свідчать про можливу фіктивну діяльність контрагента суд вважає, що з метою доведення правомірності своїх дій щодо формування податкового кредиту за операціями з ТОВ «КОЛОС-ТМ», позивач надав суду копії всіх документів, які підлягали складенню під час виконання відповідних правочинів.

Згідно змісту акта перевірки, єдиною підставою для висновку, що згідно ІС «Податковий блок» підсистеми СФП зареєстрована картка суб`єкта фіктивного підприємництва відносно господарської діяльності ТОВ «КОЛОС-ТМ» (код 41018480) № 1533/14-29-21-05 від 10.07.2018, згідно якої зазначене Товариство: «...зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово- господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників...» (облікова картка сформована заступником начальника ВОСА ПДВ ОУ ГУ ДФС у Миколаївській області Ємельяновим В.В.). Остання звітність з податку на додану вартість подана за червень 2017 року.

Також, відповідачем не заперечується у акті перевірки той факт, що ТОВ «КОЛОС-ТМ» (код 41018480) перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Миколаївський області (Центральний район м. Миколаєва).

Крім того, позивачем надано письмові пояснення, згідно яких Громадянин України ОСОБА_1 - діючий керівник ТОВ «КОЛОС-ТМ» (код 41018480) станом на дату проведення (31.05.2017) господарської операції з ТОВ «Технологія...» з приводу здійснення господарської операції з поставки, а саме:

«Товариство здійснює діяльність на підставі модельного статуту. Основний вид діяльності - Неспеціалізована оптова торгівля (код за КВЕД 2610 - 46.90). У травні 2017 року Товариство вступало в господарські взаємовідносини з вітчизняними контрагентами, зокрема постачало товаро-матеріальні цінності ТОВ «Технологія...» з метою отримання прибутку. Податкові зобов`язання з податку на додану вартість, що виникли при продажі товарно-матеріальних цінностей задекларовані та сплачені товариством відповідно до законодавства.»

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ТОВ «КОЛОС-ТМ» (код 41018480) зареєстровано та здійснює господарську діяльність у м. Миколаїв, вул. Садова, 1, тобто на підконтрольній Україні території що не заперечується контролюючим органом.

Крім того, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у реєстрі зареєстровано ТОВ «КОЛОС-ТМ» (код 39823150) директором якого є зовсім інша особа, а саме: ОСОБА_2 та здійснює господарську діяльність у Луганська обл., місто Сєвєродонецьк.

Отже, у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зареєстровано дві окремі юридичні особи з однаковими назвами та які здійснюють кожен окремо свою діяльність.

Разом з тим, акт перевірки не містить висновків та оцінок правомірності угод контрагента позивача, саме з позивачем, як не містить висновків щодо легітимності первинних документів, складених за результатами господарських відносин саме з позивачем.

Відповідно до принципу офіційності контролюючий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення. У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов`язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами, та доведено, що поставка товару відповідає економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків, не наведено будь-яких об`єктивних доводів щодо здійснення контрагентами розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Наведене в сукупності вказує на не доведення відповідачем як суб`єктом владних повноважень висновків, що слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Аналогічний правий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права вже був висловлений колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 26.06.2018 (справа №803/649/15-а), від 05.06.2018 (справа №816/4481/13-а), від 21.08.2018 (справа №826/17880/15), від 04.04.2018 (справа №№826/9295/16).

Крім того, сам факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є безпідставними.

Суд погоджується з доводами позивача, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місцезнаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача).

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких об`єктивних доводів щодо здійснення ТОВ «КОЛОС-ТМ» (код 41018480) розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням встановлених фактичних обставин, суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Стосовно вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу суд вважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини першої статті139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат в сумі 9972,00 грн заявником суду були надані такі документи:

1. Договір № 1965 від 24.02.2020, за умовами якого Адвокатське об`єднання «А.С.А. ГРУП» (надалі по тексту може іменуватись АО «А.С.А. ГРУП»), відповідно до умов договору надає правову допомогу ТОВ «Технологія...», зокрема, згідно п.1.2.6 Договору - у адміністративному судочинстві.

Згідно п.1.1 договору Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання зобов`язується надати правову допомогу Клієнту для чого Адвокатське об`єднання буде здійснювати захист, представництво інтересів Клієнта або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, Додатковими угодами до цього Договору, а Клієнт зобов`язується сплатити Адвокатському об`єднанню гонорар за надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Підпунктами 2.10 Договору визначено, що після закінчення надання правової допомоги, Адвокатське оо єднання надсилає Клієнту два примірники Акта приймання-передачі наданої правової допомоги, в яких вказується загальна вартість правової допомоги згідно Додаткових угод.

Відповідно до п. 6.1 та 6.2 договору, гонорар є формою винагороди Адвокатського об`єднання за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховуються строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правової допомоги, необхідної для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта, а також інші фактичні обставини, пов`язані з наданням правової допомоги;

2. Згідно п.1.1. Додаткової угоди № 1 від 24.02.2020 до договору № 1965 від 24.02.2020 Адвокатське об`єднання «А.С.А. ГРУП» здійснює представництво інтересів в Окружному адміністративному суді м. Києва за позовом Товариства до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (включаючи: формування правової позиції; підготовка та подача до суду позовної заяви, відповіді на відзив та інших заяв по суті справи; контроль ходу розгляду справи, включаючи процесуальні строки; підготовка необхідних процесуальних документів (заяв, клопотань); представництво інтересів Клієнта в суді.

Згідно п. 2 Додаткової угоди №1 від 24.02.2020, за надання правової допомоги, передбаченої п. п. 1.1. Додаткової угоди Клієнт сплачує на користь Адвокатського об`єднання наступну винагороду: гривневий еквівалент 400 (чотириста) доларів США по курсу НБУ на дату оплати. Оплата здійснюється протягом трьох робочих днів з дня підписання даної Додаткової угоди на підставі виставленого рахунку;

3. Рахунок №112 від 04.03.2020;

4. Платіжне доручення № 2290 від 05.03.2020, згідно якого позивачем перераховано на поточний рахунок АО «А.С.А. Груп» 9972 (дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят дві) гривень, 00 коп.

5. Копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю;

6. Оригінал ордеру на надання правової допомоги, виданому на підставі договору про надання правової допомоги № 1965 від 24.02.2020 на представництво інтересів у всіх судах всіх інстанцій всіх юрисдикцій адвокатом Сухаревського В.М.;

7. Витяг з Єдиного реєстру адвокатів України на підтвердження статусу адвоката представника Сухаревського В.М.

Згідно частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Пунктами 4, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Окрім зазначеного вище суд звертає увагу на положення частини шостої та частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 13.03.2019 у справі №826/7806/17, 20.12.2018 у справі №316/4923/16-а, 01.10.2018 у справі №815/4619/17.

ГУ ДПС у м. Києві не скористалось своїм правом щодо надання заперечень щодо визначеної позивачем суми витрат на правову допомогу та/або змісту наданих послуг.

За положенням статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить йому суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

З огляду на викладене, врахувавши надані представником позивача докази на підтвердження заявленої суми на правову допомогу, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення таких вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія…» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС №00002820502 від 11.03.2020.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія…» (04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21; код ЄДРПОУ 37371486) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ - 43141267).

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія…» (04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21; код ЄДРПОУ 37371486) понесені ним судові витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 9972,00 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят дві гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ - 43141267).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.

Суддя: Н.А. Добрівська