Рішення № 98985586, 12.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2021 року м. Київ № 640/1529/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Головного управління ДПС у м. Києві скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд скасувати незаконну вимогу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 15.01.2018 № Ф-6885-17 про сплату недоїмки в сумі 13434,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що остання є лікарем-кардіологом за фахом і працює в державних лікувальних установах, які сплачують податки в повному обсязі, про що свідчать відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС. Крім того, позивач за сумісництвом працювала лікарем-кардіологом в приватних установах, які також сплачують податки в повному обсязі. Пояснила, що з 2013 року не займалась підприємницькою діяльністю та не отримувала інших доходів. Також, звернула увагу, що оскаржувана вимога прийнята відповідачем за відсутності акта перевірки, чим, на думку позивача, порушено статті 42, 77, 78, 86 Податкового кодексу України.

Ухвалою суду від 05.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/1529/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

26.03.2019 до суду від представника відповідача Поціпух А.В. надійшло клопотання про заміну неналежної сторони.

01.04.2019 до суду від представника відповідача Поціпух А.В. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що з 01.01.2017 базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, визначені у пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, як ті, що отримують, так і ті, що не отримують дохід від провадження незалежної діяльності. Звернула увагу, що для звільнення від обов`язку по сплаті єдиного соціального внеску необхідно знятись з обліку у контролюючих органах як самозайнята особа, оскільки саме факт обліку у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, і є підставою для нарахування єдиного внеску.

Одночасно з відзивом до суду від представника відповідача Поціпух А.В. надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 02.04.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача.

19.04.2019 до суду від Поціпух А.В. надійшли додаткові пояснення, у яких остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що ДПІ у районах не можуть бути належною стороною у справі, так як усі функції перейшли на виконання до Головного управління ДФС у м. Києві.

22.04.2019 до суду від позивача надійшла заява, у якій остання просить суд витребувати у відповідача відзив на позовну заяву та розрахунки заборгованості згідно вимоги, акт перевірки та інші докази на підтвердження заборгованості ФОП ОСОБА_1

10.05.2019 до суду від представника відповідача Поціпух А.В. надійшла відповідь на заяву, у якій повідомила, що на адресу позивача було направлено відзив, проте останній повернувся на адресу контролюючого органу з відміткою про невручення.

10.05.2019 до суду від представника відповідача Поціпух А.В. надійшли додаткові пояснення, у яких остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Звернула увагу, що ФОП, які одночасно є найманими працівниками, не звільняється від сплати єдиного внеску за себе. Виключенням є тільки ФОП за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особою з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058 та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. За даними електронної бази ІС "Податковий блок" ОСОБА_1 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДФС у м. Києві. З 30.09.2004 по 29.12.2016 та в період з 01.07.2013 по 30.06.2016 здійснювала діяльність на спрощеній системі оподаткування, ознака "ФО-пенсіонер/інвалід" відсутня. Враховуючи викладене, в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 обліковуються щоквартальні нарахування єдиного внеску як ФОП на спрощеній системі оподаткування за періоди: 4 квартал 2013 року, перший-четвертий квартал 2014 року, перший-четвертий квартал 2015 року, перший-другий квартал 2016 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць на загальну суму 13434,99 грн.

20.05.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої остання просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що:

27.09.2004 до реєстру внесено запис № 20720000000000596 про державну реєстрацію ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності за КВЕД 85.12 "Медична практика";

29.12.2016 до реєстру внесено запис № 20720060003000596 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі власного рішення.

15.01.2018 Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято вимогу № Ф-6885-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 13434,99 грн.

Вважаючи, що у відповідача не було правових підстав для прийняття вказаної вимоги, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Підставою для прийняття вказаної вимог став висновок відповідача, що позивачем не сплачено суми єдиного внеску, як фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування, за періоди: 4 квартал 2013 року, перший-четвертий квартал 2014 року, перший-четвертий квартал 2015 року, перший-другий квартал 2016 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць на загальну суму 13434,99 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За визначенням статті 1 Закону № 2464-VI:

Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб;

єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно з абзацом третім частини четвертої статті 5 Закону № 2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

З аналізу наведених норм вбачається, що у особи, яка провадить незалежну діяльність, виникає обов`язок зі сплати єдиного внеску в незалежності від отриманого останньою доходу.

Поряд з цим, Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зазначеній справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

З відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів ОСОБА_1 вбачається, що у період з 01.01.2013 по 30.06.2016 остання не отримувала доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Натомість, у вказаному періоді позивачем було отримано заробітну плату від роботодавців Державної установи "Національний науковий центр "Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска", ПП "Клініка "Медіком", ТОВ "Алтекс", Поліклініка № 4 Святошинського району міста Києва, з якої переліченими роботодавцями, як страхувальниками, утримано та сплачено єдиний соціальний внесок за позивача, що не було спростовано відповідачем належними та беззаперечними доказами.

Разом з тим, вказані обставини щодо нарахування та сплати єдиного внеску на суми нарахованої та одержуваної позивачем заробітної плати відповідач при винесенні оскаржуваної вимоги безпідставно не врахував.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач підприємницькою діяльністю у 2013-2016 роках фактично не займалась, не отримувала інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівник.

Згідно положень Закону № 2464-VI єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

З аналізу наведених норм закону вбачається, що перебування у трудових відносинах та отримання застрахованою особою заробітної плати, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати нею як особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску, якщо при цьому підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує.

Таким чином, в розумінні положень Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховували та сплачували роботодавці як страхувальники в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на порушення відповідачем статей 42, 77, 78, 86 Податкового кодексу України, позаяк пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства, з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 15.01.2018 № Ф-6885-17.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 44116011) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 704,00 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко