Рішення № 98985348, 11.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 серпня 2021 року №640/7633/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мамедової Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року №Ф-15724-17 щодо позивача протиправною та скасування її.

Ухвалою суду від 10.06.2019 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/7633/19 (далі - справа), яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач безпідставно дійшов висновку про те, що позивач повинен сплачувати у подвійному обсязі єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (також далі - ЄСВ), як самозайнята особа та як суб`єкт підприємницької діяльності. На думку позивача, у законодавстві відсутні норми, які б регулювали умови та порядок сплати ЄСВ у випадку, якщо фізична особа одночасно є підприємцем та забезпечує себе роботою самостійно, що надає підстави фіскальному органу "свавільно втручатись" у право власності платників єдиного внеску, яке не засноване на законі. Тому позивач вважає, що оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувана вимога складена ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

З 03.01.2017 ОСОБА_1 працює юрисконсультом у Державному підприємстві "Державне спеціалізоване видавництво художньої літератури "Дніпро".

За період з січня 2017 року по квітень 2019 року зазначеним підприємством було нараховано на заробітну плату ОСОБА_1 та перераховано до бюджету 20540,96 грн. єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою від 07.05.2019 №22.

В силу вимог п.1 ч.1 ст.4 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ (далі Закон №2464-VІ) платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є роботодавці.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами

Як встановлено з матеріалів справи, спірною вимогою відповідач зобов`язує позивача сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за той самий період, у якому за неї сплачував такі внески роботодавець.

Системний аналіз норм Закону №2464-VI дає підстави для висновку про те, що метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Отже, в розумінні Закону №2464-VI ОСОБА_1 є застрахованою особою, за яку єдиний внесок регулярно нараховує та сплачує роботодавець. Ця обставина виключає обов`язок позивача зі сплати єдиного внеску, зокрема, у період наявності в неї статусу найманого працівника.

Згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець Здолбунівською районною державною адміністрацією Рівненської області 10.01.2007 року, номер запису про державну реєстрацію - 2 596 000 0000 001356. Ці обставини підтверджуються свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_3.

Позивач перебуває на обліку у контролюючому органі як платник податків з 11.01.2007 за №3034, згідно з довідкою про взяття на облік платника податків форми №4-ОПП від 14.06.2016 №1617070700177.

З 01.07.2016 ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець обрала спрощену систему оподаткування (3 група) за видами господарської діяльності згідно з КВЕД: 69.10 - діяльність у сфері права; 66.29 - інша допоміжна діяльність у сфері страхування та пенсійного забезпечення; 66.22 - діяльність страхових агентів і брокерів. Ці обставини підтверджуються витягом з Реєстру платників єдиного податку від 19.09.2017 №1717073400390.

Позивач є адвокатом, здійснює незалежну професійну діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 08.06.1993 №9.

ОСОБА_1 є пенсіонером довічно, згідно з пенсійним посвідченням від 25.11.2014 № НОМЕР_1 , виданим Пенсійним фондом України.

З 03.01.2017 ОСОБА_1 працює юрисконсультом у Державному підприємстві "Державне спеціалізоване видавництво художньої літератури "Дніпро", що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_2 та довідками від 02.05.2019 №19, від 07.05.2019 №22.

14.02.2019 року Головне управління ДФС у Рівненській області сформувало та надіслало ОСОБА_1 вимогу №Ф-15724-17 про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 9828,72 грн.

Вважаючи вказану вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 №Ф-15724-17 незаконною, ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб

Згідно з пунктами 63.1, 63.2 статті 63 ПК України, облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, у тому числі юридичних осіб - нерезидентів, які відкривають рахунки у банках України, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Відповідно до пункту 63.5 статті 63 ПК України, всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Згідно з пунктом 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Одночасно підпунктом 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України передбачено, що контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Отже, ПК України передбачає обов`язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. Разом з тим, такий обов`язок передбачено у разі, коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність. Однак, слід зазначити, що згідно згаданих вище положень Кодексу контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка вже взята на облік як самозайнята особа. Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність":

адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом;

адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

З системного аналізу положень ПК України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно статті 178 ПК України у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Суд також звертає увагу на те, що згідно положень ПК України, необхідність подачі окремих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникає лише у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснюючи відмінні види діяльності.

Суд звертає увагу, що позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність, зокрема, за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права, займається одним і тим же видом підприємницької діяльності, і у нього не виникає обов`язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, і, відповідно, подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

Так, за визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є:

фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Суд звертає увагу, що законодавством розмежовано фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464-VI не передбачено.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З аналізу наведених норм вбачається, що позивач повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та здійснювати сплату ЄСВ саме, як фізична особа-підприємець із зареєстрованим видом діяльності.

Тому, у даному випадку, контролюючим органом безпідставно пред`явлено позивачеві оскаржувану вимогу, як платнику, який провадить незалежну професійну діяльність.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абз.2 ч.1 ст.5 Закону №2464-VI).

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Отже, особи, які провадять незалежну професійну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені до платників єдиного внеску згідно з п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ, а фізичні особи підприємці, у тому числі й ті, які обрали спрощену систему оподаткування згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При цьому, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( ст.13 Закону №5076-VI).

Визначення поняття самозайнятої особи міститься в пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України. Це платник податку, який є фізичною особою підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Ця ж норма до незалежної професійної діяльності відносить діяльність адвокатів, за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 Податкового кодексу України, а сплата єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування пунктом 5 частини 1 статті 4 та пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа - підприємець відповідно до вимог законодавства.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, з 01.07.2016 обрала спрощену систему оподаткування (3 група), зокрема, за видом господарської діяльності згідно з КВЕД - 69.10 - діяльність у сфері права, що підтверджується також податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи підприємця за 2017, 2018, 19 роки.

Як фізична особа підприємець, ОСОБА_1 звільнена від сплати за себе єдиного внеску згідно з ч.4 ст.4 Закону №2464-VІ, оскільки є особою, що отримує пенсію за віком.

Суд також повторно звертає увагу, що з 03.01.2017 р. позивач працює юрисконсультом у Державному підприємстві "Державне спеціалізоване видавництво художньої літератури "Дніпро".

За період з січня 2017 року по квітень 2019 року зазначеним підприємством було нараховано на заробітну плату ОСОБА_1 та перераховано до бюджету 20540,96 грн. єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою від 07.05.2019 №22.

Спірною вимогою відповідач зобов`язує позивача сплатити суму єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за той самий період, у якому такий внесок за неї сплатив роботодавець. А, оскільки, відповідно до Закону України № 2464-VI, позивач є застрахованою особою, за яку єдиний внесок сплачує роботодавець, ця обставина виключає обов`язок позивача зі сплати єдиного внеску, зокрема за період наявності в неї статусу найманого працівника.

Суд погоджується з висновками, викладеними у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2019 р. у справі № 847/8340/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання незаконною та скасування вимоги, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже відповідачем не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи-позивача, тому оскаржувана вимога винесена протиправно.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у позивача відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з доходів особи, що провадить адвокатську діяльність, оскільки вона, як фізична особа - підприємець звільнена від сплати зазначеного внеску.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Вирішуючи даний спір, суд врахував рішення Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України (Serkov v. Ukraine) (заява №39766/05), Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine) (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 768,40 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Рівненській області (33023, м.Рівне, вул. Відінська, 12; код ЄДРПОУ 39394217) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Рівненській області від 14.02.2019 №Ф-15724-17 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 9828,72 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Рівненській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Мамедова