Рішення № 98984689, 21.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 року Справа № 160/3917/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Держмитслужби, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару №UA100120/2020/000053/2 від 17.09.2020 року з карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UA100120/2020/00197.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про коригування митної вартості товару є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки зазначені митницею у ньому зауваження, розбіжності та невідповідність відомостей, які стали підставою для витребування додаткових документів і прийняття рішення про коригування митної вартості не можуть бути визнані об`єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості. Надані документи мають числові значення, які дозволяють здійснити перевірку розрахунку митної вартості, виконаного декларантом за основним методом визначення митної вартості, не мають розбіжностей, явних ознак підробки та містять усі відомості щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари. Також, позивач вважає, що відповідач протиправно, безпідставно, в порушення діючих правових норм та висновків Верховного Суду, витребовує у нього додаткові документи, а не здійснює перевірку відомостей, що містяться в документах, які підтверджують заявлену митну вартість та не містять дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості і необхідності витребувати додаткові документи. На думку позивача, надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" документи для проведення відповідного митного оформлення підтверджують заявлену митну вартість товару за основним методом (за ціною договору), натомість митний орган безпідставно визначив митну вартість за резервним методом, прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, оскільки правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна неможливість застосування основного методу не були спростовані контролюючим органом, посилання останнього на наявність розбіжностей в документах та недостовірність зазначених в них відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, чи ві домостей щодо ціни, що була фактично сплачена чи підлягає сплаті за ці товари, є необґрунтованими і протирічать наданим до позову доказам.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

На виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року, відповідачем у строк, встановлений судом, надано відзив, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування правової позиції відповідач зазначив про чинники, які стали підставою для витребування додаткових документів, зокрема:

-) по рішенню про коригування митної вартості товару №UA100120/2020/000053/2 від 17.09.2020 року: документи, які подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; пунктом 3.8 зовнішньоекономічного договору №09.07.18 від 09.07.2018 зазначено, що у вартість товару включено вартість тари і упаковки, хоча відповідно до умов поставки СІР в обов`язки продавця входить експортна очистка; доставка до пункту завантаження, завантаження на судно, морське перевезення, вивантаження з судна, доставка до місця призначення, страхування; за митною декларацією від 17.09.2020 №UA100120/2020/633597 автоматизованою системою аналізу та управління ризиками сформовано форми митного контролю: за кодом 105-2 «Контроль правильності визначення митної вартості товарів» з коментарем. По наступних товарах можливе заниження митної вартості товару. Здійснити перевірку правильності визначення митної вартості відповідно до Митного кодексу України з урахуванням вимог наказу Державної фіскальної служби України від 11.09.2015 № 689 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контроль за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України». Ретельно опрацювати подані документи для оцінки наявності підстав для запиту додаткових документів відповідно до частин 3 та 4 ст. 53 МКУ.»; за кодом 106-2 «Витребування документів, які підтверджують митну вартість митну вартість товарів» По наступних товарах можливе заниження митної вартості товару. Здійснити перевірку правильності визначення митної вартості відповідно до Митного кодексу України з урахуванням вимог наказу Державної фіскальної служби України від 11.09.2015 № 689 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контроль за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України». Ретельно опрацювати подані документи для оцінки наявності підстав для запиту додаткових документів відповідно до частин 3 та 4 ст. 53 МКУ» Для підтвердження заявленої митної вартості товарів митний орган повідомив про те, що декларанту необхідно було надати документи відповідно до частини 2 статті 53 Кодексу та додаткові документи відповідно до частини 3 статті 53 Кодексу: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюється за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення. Декларанту також повідомлено про можливість за власним бажанням подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару відповідно до положень частини 6 статті 53 Кодексу. У зв`язку з неможливістю надати митному органу додатково витребувані ним документи згідно з переліком, визначеним частиною 3 статті 53 Кодексу, декларант про це надіслав відповідне повідомлення. У відповідь на отримане повідомлення митний орган виніс рішення про коригування митної вартості, де вказав на те, що декларант не виконав вимог щодо надання додаткових документів, зазначених у частині 3 статті 53 Кодексу.

28.04.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 липня 2018 року між Покупцем в особі керівника ТОВ “Інженерні Світлотехнічні Технології” (далі по тексту – позивач) та іноземною компанією AVKUN TRADING, LLC (далі по тексту – Постачальник) було укладено зовнішньоекономічний Договір поставки №09.07.18. За умовами даного Договору поставки, з урахуванням наявних у матеріалах справи додаткових угод №1 від 16.07.2018, №2 від 29.05.2019, №3 від 25.05.2020, Покупець замовив, а Постачальник, будучи торговим представником виробників електричної та освітлювальної фурнітури, за їх дорученням та від свого імені, поставив товар на умовах цього Договору. Сторони погодили, що поставка товару буде здійснюватись партіями, які узгоджуються з Покупцем на умовах CIР-Дніпро (Інкотермс 2010). Назва товару, кількість і ціна зазначається у рахунках на кожну партію товару відповідно. Загальна сума Договору складається з суми усіх рахунків за цим Договором. Умови поставки можуть бути змінені за згодою Сторін та вказються у рахунках-фактурах на відповідну партію товару. Товар, який придбаватиме Покупець згідно з даним Договором передаватиметься на реалізацію на території України з кінцевим строком оплати до кінця дії дійсного Договору. Ціна товару за цим Договором поставки формується згідно з умовами поставки, які зазначено в рахунках на відповідну партію товару, і в ціну товару включається також вартість тари та упаковки. Товар повинен мати належне маркування. Оплата товару Покупцем за Договором здійснюватиметься шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок за наступними, додатково погодженими ними, реквізитами у валюті платежу, передбаченій п.3.3 Договору, а саме: Отримувач: PANASONIC LIFE SOLUTIONS ELEKTRIK SANAYI VE TICARET A.S. (Адреса: Abdurrahmangazi Mah. Ebubekir Cad. No:44, 34887 Sancaktepe-Istanbul, Turkey. Банк бенефіціара: GARANTI Branch: PENDIK TЭCARЭ (Branch code: 1669) Адреса: Orta Mahallesi Latife Hanэm Sokak No:6/A Pendik – Эstanbul, Turkey. SWIFT: TGBATRISXXX IBAN: TR830006200166900009007808 Подробиці: Account No: 9007808).

17.09.2020 р. до митного оформлення за митною декларацією №UA100120/2020/633597 позивачем заявлений товар: 1) апаратура електрична для приєднання до електричних кіл, для напруги не більш 1000 В, не для коаксіальних кабелів та друкованих схем, в асортименті: блок шт., колодка - 612 шт., розетка - 113523 вимикач+розетка - 120 шт., вилка - 16000 шт., розетка з/з + USB - 480 шт., розетка комп`ютерна - 2760 шт. Не є РЕЗ та ВП, торговельна марка Lezard, Lexman, країна виробництва Tуреччина (код за УКТЗЕД 8536699090), 2) Апаратура електрична для комутації електричних кіл (механічна), для напруги 220 В, в асортименті: вимикач - 50156 шт., димер - 100 шт. Не є РЕЗ та ВП, торговельна марка Lezard, UP, країна виробництва TR. Tуреччина (код за УКТЗЕД 8536508000), 3) ізольовані електричні провідники із з`єднувальними деталями (вилкою та колодкою на різну кількість гнізд) для напруги 220 В в асортименті: подовжувач - 1977 шт. Торговельна марка Lezard, країна виробництва Tуреччина (код за УКТЗЕД 8544429098), 5) апаратура електрична для приєднання до електричних кіл, для напруги не більш 1000 В, для коаксіальних кабелів в асортименті: розетка супутникова - 840 шт., розетка ТВ - 2277 шт. Не є РЕЗ та ВП. Торговельна марка Lezard. країна виробництва Tуреччина (код за УКТЗЕД 8536691000), а також 4) Вироби будівельні з пластмас для стаціонарного встановлення в будівлях: рамка для розеток, вимикачів - 53273 шт. Торговельна марка Lezard, Lexman, Up, Країна виробництва TR. Tуреччина (код за УКТЗЕД 3925908000), за якими коригування митної вартості відповідачем не здійснювалось.

Митна вартість товару позивачем була визначена відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України - за основним методом, який встановлений ст. 58 Митного кодексу України.

На підтвердження митної вартості товару позивачем надано митному органу документи, передбачені частинами 2 та 3 ст. 53 МКУ, перелік яких зазначений в гр. 44 митної декларації №UA100120/2020/633597 від 17.09.2020 року: зовнішньоекономічний Договір поставки №09.07.18 від 09 липня 2018 (код документу m 4100), з доповненнями (коди документів m 4103); декларацію митної вартості №1696, номер якої наведено у гр.7 ЕМД; рахунок-проформу (Proforma invoice) – PROFORMA-ІNVOICE №110920-2 від 11.09.2020 (код документу 0325); рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial іnvoice) – ІNVOICE №110920-2 від 11.09.2020 (код документу 0380); автотранспортну накладну (Road consignment note) – міжнародну товарно-транспортну накладну CMR №00197 від 15.09.2020 рок (код документу 0730); документ про походження товару (Declaration of origin) – №110920-2 від 11.09.2020 (код документу 0862); висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, – Висновок експерта №ГО-2104 від 17.09.2020 року (код документу 3016); некласифікований документ, який підтверджує заявлену митну вартість (комерційна пропозиція) OFFER б/н від 08.09.2020 (код документу 3022); страховий поліс – INSURANCE POLICY №97022010000215 від 14.09.2020 року (код документу 3530); інші некласифіковані документи (код документу 9000), в тому числі: лист б/н від 17.09.2020 про надання декларантом всіх документів; судове рішення у справі адміністративної юрисдикції - рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 у справі №160/1992/19 (код документу 9504); судове рішення у справі адміністративної юрисдикції - постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі 160/1992/19 (код документу 9504); судове рішення у с праві адміністративної юрисдикції - ухвала Верховного Суду від 14.08.2020 у справі 160/1992/19 (код документу 9504).

Факт подання декларантом перелічених документів підтверджується відповідними скріншотами, які позивачем долучено до позовної заяви.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти факту надання вказаних документів до митного оформлення не заперечує, а також долучив до відзиву документи подані позивачем митному органу, відповідно до зазначеного переліку.

Дані, наведені у вказаних документах, не суперечать і висновку Дніпропетровської Торгово-промислової палати України №ГО-2104 від 17.09.2020 року, відповідно до якого дійсна ринкова вартість отриманого товару може дорівнювати контрактній і вказана на умовах поставки СІР-Дніпро.

Згідно з частини 1 статті 11 Закону України "Про торгово-промислові палати України" саме Торгово-Промислові Палати мають право проводити на замовлення українських та іноземних осіб експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість.

Відповідно до частини 2 статті 11 вказаного Закону методичні та експертні документи, видані Торгово-промисловою палатою в межах її повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України.

Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, митницею підприємству було направлено електронне повідомлення, відповідно до якого повідомлено про виявлені розбіжності у наданих документах, які, на думку митниці, впливають на числові значення митної вартості, а також встановлено, що подані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.

Цим же повідомленням митницею були додатково витребувані від декларанта документи згідно з переліком, передбаченим частинами 2 та 3 ст. 53 МКУ, а саме: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюється за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення.

Листом № б/н від 17.09.2020 декларант повідомив митницю про відсутність можливості додаткового надання запитуваних документів.

17.09.2020 року митницею прийняте Рішення про коригування митної вартості №UA100120/2020/000053/2, згідно якого митниця здійснила коригування митної вартості задекларованих товарів. У якості джерела інформації стосовно визначення митної вартості товару відповідач повідомив про наступні обрані ним митні декларації: ЕМД №UA807200/2020/013225 від 31.08.2020 на рівні 6,16 USD/кг. ( товар №1); ЕМД №UA500080/2020/012425 від 06.07.2020 на рівні 8,02 USD/кг. (товар №2); ЕМД №UA500070/2020/229186 від 03.08.2020 на рівні 3,35 USD/кг. (товар №3); ЕМД ЕМД №UA500070/2020/223004 від 25.06.2020 на рівні 8,01 USD/кг. (товар №5).

Відповідно до графи 33 зазначеного рішення, митна вартість скоригована митницею відповідно до заявлених декларантом товарів у валюті контракту, згідно з положеннями ст.64 МК України за резервним методом.

Різниця митних платежів (ввізне мито, ПДВ) від митної вартості, визначеної підприємством та скоригованої митницею, склала 421257,00 грн., в т.ч. ввізне мито в розмірі 80 967,11 грн. та податок на додану вартість в розмірі 340289,89 грн.

Відповідно до положень ч.7 ст.55 МК України, у випадку незгоди з рішенням про коригування митної вартості товарів, декларант має право на випуск товару у вільний обіг під гарантійні зобов`язання шляхом надання гарантій, крім випадків, передбачених ч.6 ст.307 цього Кодексу.

Позивач скористався наданим правом і 17.09.2020 року товар був випущений у вільний обіг за ЕМД №UA100120/2020/633597 під гарантійні зобов`язання.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 382 Господарського кодексу України, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Згідно з частиною 2 статті 382 Господарського кодексу України форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" та іншими законами.

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.01 №201 затверджено положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), яким передбачено, що права та обов`язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору (контракту).

За загальним правилом, передбаченим нормами статті 692 Цивільного кодексу України, оплата товару за договором передбачена після передання товару чи товаророзпорядчих документів.

Відповідно до частини 1статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), то покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. А якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частини 1 статті 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з частиною 1 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що частина 2 статті 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами частини 3 статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року».

З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини 5 статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до частини 3 статті 54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частиною 6 статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій – четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 1 статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому невірно визначено митну вартість товарів.

Статтями 57, 58 МК України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю.

При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частини восьмої статті 57 МК України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, суд зазначає, що наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених декларантом за електронною митною декларацією №UA100120/2020/633597 від 17.09.2020 року відповідач встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності: декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару всіх складових митної вартості, необхідних при її обчисленні. відповідач посилається на те, що декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару на умовах поставки СІР витрат, пов`язаних з транспортуванням та страхуванням товарів до названого місця призначення.

Зауваження, що викладені відповідачем суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.

Так, судом встановлено, що згідно з інвойсом №110920-2 від 11.09.2020, який знаходиться у матеріалах справи, за зовнішньоекономічним договором №09.07.18 на адресу позивача надійшли товари, на умовах поставки СІР-Дніпро.

Зазначені умови поставки заявлені декларантом у відповідній ЕМД №UA100120/2020/633597 від 17.09.2020 року.

Згідно базису поставки СІP "фрахт/перевезення та страхування оплачено до ...(назва місця призначення)", в редакції Інкотермс 2010, постачальник здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим.

Базис поставки СІP не покладає на покупця жодного зобов`язання перед продавцем щодо укладення договору (контракту) перевезення, тоді як продавець за даним базисом поставки зобов`язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення і за власний рахунок застрахувати вантаж з покриттям, визначеним відповідно до застереження (А) Інституту лондонських страховиків щодо страхування вантажів (LMA/IUA) або будь-яких подібних застережень відповідно до типу транспорту, що використовується., продавець зобов`язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений пункт призначення, виконати експортне митне оформлення для вивезення товару з оплатою експортних мит і інших зборів у країні відправлення, однак продавець не зобов`язаний виконувати митні формальності для ввезення товару, сплачувати імпортні мита або виконувати інші імпортні митні процедури при ввезенні.

Базис поставки СІP передбачає, що продавець зобов`язаний за власний рахунок здійснити пакування товару, за винятком випадків, коли в певній галузі торгівлі зазвичай здійснюється перевезення такого виду товару без упаковки. Продавець повинен здійснити пакування й маркування товару у спосіб, прийнятний для його перевезення, якщо сторони не домовляться про специфічні вимоги до пакування чи маркування.

Таким чином, наведене свідчить про те, що погоджуючи саме обрані умови поставки СІР, Сторони виходили з того, що продажна ціна вже включає в себе вартість товару, транспортні витрати, страхові витрати, а також витрати, пов`язані з митними формальностями для експорту товару, витрати на пакування та маркування тощо.

Відтак, додаткові витрати на транспортування, страхування, пакування та маркування товару позивач не несе.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 року у справі №160/1329/19 та від 21.02.2020 року у справі №813/1229/16.

Крім цього, відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості (ДМВ), затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 червня 2012 року за №984/21296, у гр.20 підлягають відображенню витрати на транспортування до місця доставки, у гр.21 підлягають відображенню витрати навантаження, вивантаження та обробку товарів, у гр.22 підлягають відображенню витрати на страхування оцінюваних товарів - тільки якщо всі ці витрати (транспортування, навантаження, вивантаження, страхування) відповідно до умов поставки (графа 3 ДМВ) не були включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті (графа 14(a) ДМВ).

Відповідно до даних гр.20 поданої Декларації митної вартості до відповідної ЕМД «витрати на транспортування до місця доставки по товару №№», як і дані гр.21 «витрати на навантаження, вивантаження та обробку №№» та гр.22 «витрати на страхування №№», дорівнюють 0,00 грн.

Отже, відсутність даних у гр.20, гр.21 та гр. 22 додатково свідчить про те, що відповідні витрати були враховані Постачальником саме у ціні товару.

Також, необхідно відмітити, що виходячи з умов зовнішньоекономічного договору, постачальник не вимагав у покупця обов`язку відшкодування витрат по застосованим Сторонами умовам поставки (зокрема, витрат на транспортування, страхування, пакування та маркування). Відсутність такої вимоги, на думку суду, додатково свідчить про те, що відповідні витрати були враховані постачальником у ціні товару.

Відповідачем також не враховано норми Митного кодексу України, якими визначена необхідність надання транспортних (перевізних) документів, а також документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, для підтвердження витрат на транспортування, які повинні надаватись за певних умов, зокрема, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару.

Суд вважає безпідставними сумніви митного органу щодо не включення декларантом у вартість товару витрат транспортування товарів до м.Дніпро згідно з умовами поставки Інкотермс CІP-Дніпро, виходячи з наступного.

Так, пунктом 11 статті 58 Митного кодексу України передбачено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.

До митної вартості не включаються наступні витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню: 1) плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну допомогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання; 2) витрати на транспортування після ввезення; 3) податки, які справляються в Україні. Отже, витрати на транспортування на території України, після ввезення, безпосередньо ціни товару не стосується.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів спростування умов постави СІР, та інших доказів, які б свідчили, що позивач поніс додаткові витрати з транспортування та страхування товару до місця призначення.

Також судом встановлено, що згідно з Положенням “Про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)”, затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.01 № 201, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.09.2001р. під № 833/6024, зі змінами та доповненнями, в редакції на дату укладення зовнішньоекономічного договору поставки, відомості щодо пакування та маркування згідно з п.п.1.9 п.1 віднесені до умов, які мають бути передбачені в договорі.

Тому позивач виніс ці відомості окремо у договорі як такі, які були погоджені ним з постачальником при укладенні відповідного зовнішньоекономічного договору. При цьому, постачальник не висунув покупцю вимоги відшкодувати вартість відповідних витрат за наведеними умовами поставки.

Згідно з п. 6 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Таким чином, відповідно до умов поставки за зовнішньоекономічним договором поставки №09.07.18 у сукупності з наявними у справі товаросупровідними документами, всі витрати (транспортування, страхування, пакування, маркування, експортного очищення тощо) вже включені продавцем в ціну товару, відображену у документах, наданих митному органу для митного оформлення.

Щодо неподання декларантом додаткових документів у складі згідно з переліком, передбаченим частиною 3 статті 53 Митного кодексу України, суд зазначає, що в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами.

Суд також звертає увагу на те, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

Відповідно до статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Системний аналіз відповідних правових норм Митного кодексу вказує на те, що митні органи мають право витребувати додаткові документи. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Отже, необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Ненадання ж повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена і в Постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 13 липня 2016 року у справі №805/778/13-а, і в постанові від 27.07.2018 у справі №826/7545/16.

У постанові від 30.10.2018 року у справі №826/25605/15 Верховний Суд зазначив, що неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 МК України (частина третя статті 54 МК України).

При цьому в частині шостій статті 54 МК України визначено виключний перелік підстав, за яких митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

Таким чином, вимоги частин третьої-четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Однак, в даній справі суд встановив, що відповідне спірне рішення про коригування митної вартості товарів не містить доказів доведення відомостей про наявність розбіжностей та недоліків у поданих декларантом документах, а також про конкретні факти чи обставини, встановлені під час митного оформлення, оцінивши які в сукупності, Митниця прийняла спірні рішення про неможливість застосування першого методу для визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.

Аналогічна позиція висловлена 23 жовтня 2018 року Верховним Судом у справі №816/921/17, у справі №815/137/17.

Суд також зазначає, що у постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбаченіст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року», у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб`єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).

Суд також звертає увагу, що приписами частини 6 статті 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.

На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення цих складових.

Щодо неподання декларантом митної декларації країни відправлення, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 53 Митного кодексу України, митна декларація країни відправлення не відноситься до документів, що підтверджують числові значення митної вартості, а лише може надаватись (за її наявності) на вимогу митного органу у разі, якщо документи, передбачені частиною 2 статті 53 МКУ мають розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознаки підробки або всієї інформації.

Згідно з частиною 3 статті 53 Митного кодексу України, надання додаткових документів на вимогу митниці не є безумовним обов`язком декларанта. Умовою виконання вимоги митниці є наявність додаткових документів у підприємства. Копія митної декларації країни відправлення у підприємства відсутня в зв`язку з чим надання її є неможливим.

Судом з матеріалів справи встановлено, що митна декларація країни відправлення компанією-продавцем позивачу не надавалась, тому відсутня у нього, про що позивач повідомив відповідача під час здійснення митного оформлення на території України листом в ході здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості.

В процесі такого контролю відповідачем не наведені обґрунтування висунутої ним вимоги необхідності надання митної декларації країни відправлення і які саме розбіжності у наданих документах та складових митної вартості може усунути така декларація.

Верховним судом сформовано правову позицію з приводу аналогічних правовідносин, висловлену ним у постанові від 19 березня 2019 року по cправі №810/4116/17: «Крім того, ненадання позивачем митної декларації країни відправлення також не може бути підставою для невизнання заявленої позивачем вартості товару, оскільки така (вартість) повністю підтверджувалася поданими позивачем при проходженні митних формальностей первинними документами, а надання такої митної декларації не є обов`язковим за вказаних обставин підтвердження митної вартості товару».

З наведеного вбачається, що зауваження митниці щодо ненадання копії митної декларації країни відправлення, як розбіжність, яка впливає на числові значення митної вартості та її розрахунок, є необґрунтованим.

За результатами дослідження решти документів, поданих позивачем під час митного оформлення товару, суд не встановив передбачених частинами 3 та 4 статті 53 МК України недоліків (про які, до того ж, контролюючий орган не зазначав в оскаржуваному рішенні), які б унеможливили застосування під час визначення митної вартості товару першого (основного) методу - за ціною договору.

Згідно з приписами частини першої статті 14 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 21.06.2012 року №5007-VI, під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними суб`єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Статтею 6 Указу Президента України від 25.08.1994 № 475/94 "Про заходи щодо запобігання експорту товарів походженням з України за цінами, що можуть розглядатися як демпінгові, та врегулювання торговельних спорів" встановлено, що при здійсненні суб`єктами підприємницької діяльності України експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника контактні (зовнішньоторговельні) ціни мають відповідати цінам, що склалися чи складатимуться на відповідний товар на ринку експорту чи імпорту на момент здійснення експортної, імпортної операції.

З аналізу наведених вище норм права вбачається, що ціна імпортованого товару повинна відповідати цінам, що склалися на ринку експорту на ідентичний або аналогічний товар, тобто на товар, який є однаковим або подібним за характеристиками, торговельною маркою, артикулом та має однакову собівартість виробництва.

Судом також встановлено, матеріалами справи підтверджено, що у висновку експерта Дніпропетровської ТПП №ГО-2104 від 17.09.2020 року, що долучений до матеріалів даної справи, була проаналізована ринкова вартість товару на ринку експорту з використанням відповідної нормативно-законодавчої бази, зокрема, Міжнародного стандарту оцінки" (2003 р., 6 видання), та проведено аналіз цінової інформації ринку з використанням загальнодоступної інформації з інтернету.

Суд зазначає, що висновок експерта ґрунтується на повних та об`єктивних даних, дослідження проведено у повній відповідності до вимог діючого законодавства України методом співставлення саме дійсних цін на товар у їх понятті, визначеному у статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України.

Відтак, наданий декларантом висновок фахівця в цій галузі не може ставитись під сумнів.

Суд зазначає, що Верховним судом з аналогічних правовідносин здійснено наступний правовий висновок, висловлений у постанові від 06.11.2018 року по справі №810/2593/15: Стосовно експертного висновку Київської обласної торгово-промислової палати, враховано, що за правилами статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України. Крім того, у разі сумніву у відповідному експертному висновку, митниця мала право звернутися до іншого суб`єкта оціночної діяльності із письмовим запитом на рецензування (згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України»), однак таке своє право не реалізувала.

Таким чином, суд вважає, що у сукупності з іншими документами подані декларантом висновок Дніпропетровської ТПП №ГО-2104 від 17.09.2020 року в межах даної справи також підтверджує задекларовану митну вартість.

Щодо результатів порівнянь, проведених відповідачем, суд зазначає, що митний орган не обґрунтував, що товар, який ввозився за митними деклараціями, які він використав в якості джерела інформації стосовно визначення митної вартості товару, і на підставі відомостей з яких відповідачем проведено коригування (а саме: ЕМД №UA807200/2020/013225 від 31.08.2020 на рівні 6,16 USD/кг. ( товар №1); ЕМД №UA500080/2020/012425 від 06.07.2020 на рівні 8,02 USD/кг. (товар №2); ЕМД №UA500070/2020/229186 від 03.08.2020 на рівні 3,35 USD/кг. (товар №3); ЕМД ЕМД №UA500070/2020/223004 від 25.06.2020 на рівні 8,01 USD/кг. (товар №5), має подібні характеристики, умови поставки, період поставки, комерційні умови, схожий з тим, що ввозився позивачем, а його митна вартість не є відкоригованою.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Між тим, спірні Рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містять, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та вмотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 MК України.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22.04.2019 року по справі №815/6242/17, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

Суд також зазначає, що у постанові від 29.01.2019 року по справі № 815/6827/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації відносно того, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Правова позиція Верховного Суду з питання коригування митної вартості товару на підставі інформації з електронної бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи, а також витребування додаткових документів при визначені митної вартості товару, викладена у постанові від 08.02.2019 року у справі № 825/648/17.

Дослідивши наявні у справі документи, суд дійшов висновку, що єдиною підставою для коригування митної вартості товарів у відповідача виступила інформація з електронної бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи (далі - ЄАІС) ДПС України щодо митного оформлення ідентичних товарів вибірково тільки з вищим рівнем митної вартості.

Разом з цим, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Суд зазначає, що згідно з правовою позицією Верховного Суду рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. При цьому, в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

На підставі вище викладеного суд вважає, що надані позивачем документи для проведення митних оформлень підтверджують заявлену митну вартість товарів за основним методом (за ціною договору), натомість митний орган безпідставно визначив митну вартість за резервним методом. Оскільки, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з положеннями ст. ст.179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст. 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Суд бере до уваги те, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів жодним чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не є достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.

Враховуючи викладене, суд встановив, що твердження митного органу про наявність розбіжностей у поданих позивачем документах та неможливість визначення митної вартості товарів, що ним ввозились, із застосуванням першого методу є безпідставними.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст.17, ч. 5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача про те, що надані позивачем в ході митного оформлення товару документи містили вказані вище розбіжності, за таких обставин, відповідач безпідставно прийняв рішення про коригування митної вартості товару від 17.09.2020р. № UA100120/2020/000053/2 з карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UA100120/2020/00197, яке за встановлених обставин є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду, в розмірі 6921,03 грн., що документально підтверджується платіжними дорученнями № 2746 від 16.02.2021 року.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 6 921,03 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст. ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару №UA100120/2020/000053/2 від 17.09.2020 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UA100120/2020/00197.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Інженерні Світлотехнічні Технології» судовий збір у розмірі 6921,03 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова