Рішення № 98982551, 13.08.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/9161/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0780 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність, щодо не проведення розрахунку при звільненні - невиплату у день виключення із списків частини (20.07.2018 року) індексації грошового забезпечення за період січень 2016 року по лютий 2018 року, та невиплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки;

стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, невиплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018) за період з 21.07.2018 року по 27.05.2021 року у розмірі 77165 грн. 04 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на момент звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку. Вказує, що періоди з 20.07.2018 року по 27.05.2021 року є періодами затримки розрахунку з ним при звільненні, оскільки вказаний розрахунок відповідач провів саме 27.05.2021 року. Стверджує, що відповідач повинен був провести розрахунок з ним у день звільнення.

Відповідач у своїх запереченнях посилається на те, що 27.05.2021 року було здійснено перерахунок та виплату компенсації у сумі 37302 грн. 25 коп. Вказує, що позивач проходив військову службу, яку неможливо ототожнювати із трудовими відносинами, у зв`язку з чим положення КЗпП України до даних правовідносин не застосовуються. Стверджує, що компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатись як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.

Ухвалою суду від 14.06.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Наказом командира військової частини А0780 (по стройовій частині) №158 від 20.07.2018 року позивача з 20.07.2018 року виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 року у справі №380/11191/20 позов задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність військової частини А0780 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.07.2018 року; зобов`язано військову частину А0780 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.07.2018 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 року у справі №380/329/21 позов задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність військової частини А0780 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у належному розміру за період січень 2016 року по лютий 2018 року; зобов`язано військову частину А0780 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

Відповідно до банківських виписок з рахунку позивача на банківський рахунок позивача 21.05.2021 року надійшли кошти (індексація грошового забезпечення за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 року) в розмірі 39930 грн. 20 коп.; 27.05.2021 року (грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 року) в розмірі 37302 грн. 25 коп.

Вважаючи, що відповідачем допущено затримку вказаних розрахунків із ним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Змістом спірних правовідносин є стягнення середнього заробітку при звільненні за період із 21.07.2018 року по 27.05.2021 року за невчасний розрахунок при звільненні.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В практиці Верховного Суду, а саме: у постановах від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 сформовано наступні висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

В практиці Верховного Суду, а саме: у постановах від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц сформована позиція щодо застосування принципу співмірності.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117,237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у повному обсязі у день звільнення 20.07.2018 року, проте виконав свій обов`язок лише 21.05.2021 року та 27.05.2021 року.

Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі – Порядок №100).

Згідно з абзацом першим п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби 20.07.2018 року, а виплата індексації грошового забезпечення відповідачем здійснена 21.05.2021 року, строк затримки розрахунку індексації грошового забезпечення складає 1035 календарних днів. При цьому, виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку була проведена 27.05.2021 року. Тому строк затримки розрахунку грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку складає 1041 календарний день.

Згідно довідки про розмір нарахованого грошового забезпечення позивача від 20.11.2020 року виданої 11 комендатурою охорони та обслуговування Міністерства оборони України розмір грошового забезпечення позивача у травні 2018 року склав 11831 грн. 00 коп., у червні 2018 року - 11831 грн. 00 коп.

Так, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 387 грн. 90 коп., що підтверджується згаданою довідкою. Вказане позивач не заперечує.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Окрім того, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає:

- індексація грошового забезпечення - 39930 грн. 20 коп. (частка компенсації) / 401476 грн. 50 коп. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1035 днів) х 100 = 9,9%.

- компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки - 37302 грн. 25 коп. (частка компенсації) / 403803 грн. 90 коп. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1041 днів) х 100 = 9,2%.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню за несвоєчасний розрахунок індексації грошового забезпечення позивача з урахуванням істотності частки 9,9% становить: 387 грн. 90 коп. (середньоденний заробіток позивача) х 0,099 х 1035 ( кількість днів затримки розрахунку) = 39746 грн. 17 коп.

Сума, яка підлягає відшкодуванню за несвоєчасний розрахунок компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з урахуванням істотності частки 9,2% становить: 387 грн. 90 коп. (середньоденний заробіток позивача) х 0,092 х 1041 ( кількість днів затримки розрахунку) = 37149 грн. 95 коп.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 21.07.2018 року по 27.05.2021 року (невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 21.07.2018 року по 27.05.2021 року в сумі 37149 грн. 95 коп. та невиплата індексації грошового забезпечення за період з 21.07.2018 року по 21.05.2021 року в сумі 39746 грн. 17 коп.) має бути виплачений позивачу у розмірі 76896 грн. 12 коп., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем в порушення ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного суду України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати у день виключення із списків військової частини позивача індексації грошового забезпечення за період січень 2016 року по лютий 2018 року та невиплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Як наслідок, підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо спонукання до вчинення дій в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 76896 грн. 12 коп. В іншій частині у задоволенні позову належить відмовити.

Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі підлягають стягненню на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0780 щодо непроведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 - невиплату у день виключення із списків частини (20.07.2018 року) індексації грошового забезпечення за період січень 2016 року по лютий 2018 року та невиплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Стягнути з Військової частини А0780 (адреса: м.Львів, вул.Лисенка, 12; код ЄДРПОУ 24981468) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, невиплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року) за період з 21.07.2018 року по 27.05.2021 року у розмірі 76896 грн. 12 коп.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0780 (адреса: м.Львів, вул.Лисенка, 12; код ЄДРПОУ 24981468) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), 905 (дев`ятсот п`ять) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.Я.Мартинюк