Рішення № 98982300, 13.08.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2021 року м. Київ № 320/6037/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу від 12.06.2018 № Ф-15054-17.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.06.2018 № Ф-15054-17 на суму 11 392,85 грн, з правомірністю винесення якої, позивач не погоджується, оскільки на час нарахування заборгованості позивач проходив військову службу за контрактом, а отже є звільненим від сплати єдиного внеску. Крім того позивач звернув увагу, що у зв`язку з проходження військової служби за контрактом єдиний внесок за нього сплачувався роботодавцем.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.08.2021 суд замінив відповідача у справі, а саме Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) на Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797).

10.08.2021 відповідач подав відзив на адміністративний позов, у якому проти заявлених позовних вимог заперечив вказавши що податковий орган діяв на підставі, в межах та у спосіб передбачений законом, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити частково з таких підстав.

ОСОБА_1 громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 від 10.10.1996; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що позивач був зареєстрований, як фізична особа-підприємець 30.05.2012, що підтверджується випискою з ЄДРПОУ від 30.05.2012 серії НОМЕР_3 .

Відповідно до повідомлення від 01.06.2012 № 328 позивача взято на облік як платник єдиного внеску.

Згідно із Свідоцтвом платника єдиного податку від 05.06.2012 серії Б № 400079, позивач з 01.07.2012 здійснив перехід на спрощену систему оподаткування.

18.06.2016 між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини польова пошта В0941 полковника Вуколова Олексія Валентиновича укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі - Контракт).

Відповідно до п. 3 Контракту цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на час дії особливого періоду до оголошення демобілізації.

Довідкою від 22.05.2018 № 523 підтверджується, що позивач в період з 20.10.2016 по 31.10.2017 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Як вбачається із матеріалів справи у позивача виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску за наступні періоди:

І квартал 2016 року у розмірі 56,69 грн; ІІ квартал 2016 року у розмірі 941,16 грн; ІІІ квартал 2016 року 9 у розмірі 57,00 грн; ІV квартал 2016 року у розмірі 990,00 грн; І квартал 2017 року у розмірі 2 112,00 грн; ІІ квартал 2017 року у розмірі 2 112,00 грн; ІІІ квартал 2017 року у розмірі 2 112,00 грн; ІV квартал 2017 року у розмірі 2 112, 00 грн.

Відповідачем направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.06.2018 № Ф-15054-17, у якій зазначається, що станом на 31.01.2018 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 11 392,85 грн.

Не погоджуючись із вказаною вимогою позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464), Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

В силу приписів п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Поряд з цим, 08.06.2014 набрав чинності Закон України від 20.05.2014 № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (далі - Закон № 1275), яким розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 доповнено п. 9-2 відповідно до якого під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону № 2464, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених п. 2 ст. 6 Закону № 2464, якщо вони не є роботодавцями.

Підставою для такого звільнення є заява особи, яка бере добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів такою особою протягом 10 днів після її демобілізації або після закінчення лікування (реабілітації).

Законом № 1275 встановлено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.

Аналогічні норми містяться також в Інструкції № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 28.03.2016 № 393), зокрема, п. 7 розд. ІV вказаної Інструкції визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені пп. 3 та 4 п. 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, якщо вони не є роботодавцями.

Таким чином, за змістом наведених норм звільняються від нарахування та сплати єдиного внеску під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску - фізичні особи-підприємці (визначені ст. 4 Закону № 2464), призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби.

При цьому, аналіз наведених норм також дає підстави вважати про поширення на фізичну особу-підприємця, прийнятого на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої п. 9-2 ч. 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464.

За змістом пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду", метою його прийняття є, зокрема, запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації.

Крім того, у силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

З урахуванням викладеного, сплата єдиного внеску роботодавцем позивача за контрактом (Міністерство оброни України в особі командира військової частини) виключає стягнення цього внеску за цей період з позивача як підприємця.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 260/117/19.

Як вбачається з матеріалів справи позивач проходив військову службу по контракту з 18.06.2016 по 22.05.2018.

Разом з тим, нарахована недоїмка зі сплати єдиного внеску включає у себе період з І кварталу 2016 року (граничний термін сплати 19.04.2016) по IV квартал 2017 року (граничний термін сплати - 19.01.2018), тобто частково період, у якому позивач проходив військову службу по контракту, що у силу наведеного вище, виключає нарахування останньому єдиного внеску за період з моменту укладення Контракту, а саме 18.06.2016 по момент демобілізації, що має наслідком визнання податкової вимоги від 12.06.2018 № Ф-15054-17 протиправною в частині наявності заборгованості з 18.06.2016 по IV квартал 2017 року і її скасування у цій частині.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 у справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.

Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia) та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).

Відповідно до частин першої та другої ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу з приводу чого суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18 зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону № 5076, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: квитанцію № 0.0.1755982725.1 від 02.07.2020 на суму 2 520,00 грн та квитанцію № 1318152680 на суму 1 120,00 грн.

Водночас, суд наголошує на тому, що позивачем не подано до суду доказів про укладення договірних відносин між позивачем і особою, яка надає йому правничу допомогу, а тому вважає за можливе відмовити у задоволенні цього клопотання.

Частиною 3 ст. 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. (квитанція № 0.0.1761173647.1 від 08.07.2020), суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 420,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797) від 12.06.2018 № Ф-15054-17 в частині заборгованості за період з 18.06.2016 по IV квартал 2017.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797) сплачений судовий збір у сумі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Головенко О.Д.