Рішення № 98982207, 12.08.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2021 р. справа № 300/3996/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Біньковської Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2167 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А2167 відповідно до змісту якого просить: визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2014-2015 роки; зобов`язати нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2014-2015 роки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення ст.16-2 Закону України «Про відпустки», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктів 8, 14, 17, 19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, протиправно при звільненні позивача з військової служби в запас Збройних Сил України не проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2014-2015 роки.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому стосовно задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що згідно п.п.17, 19 ст.10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для всіх категорій військовослужбовців встановлені обмеження на отримання відпусток під час особливого періоду, який діє на даний час. Зауважує, що зазначена відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу один раз протягом календарного року повної тривалості. Разом з цим, невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься та грошовій компенсації не підлягає. Звертає увагу на те, що позивач отримав статус учасника бойових дій тільки 03 травня 2015, а тому вимоги про виплату йому компенсації за період 2014 та 2015 року вважає необґрунтованими. Також відповідач стверджує, що ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявою про здійснення виплат за невикористану щорічну додаткову відпустку, видатки для здійснення компенсації витрат на оплату додаткової відпустки учасникам бойових дій у державному бюджеті на 2014-2015 роки не передбачалися (а.с.18).

У період з 08.02.2021 по 10.03.2021 головуючий суддя у справі перебувала у відпустці та на листку непрацездатності.

Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 наказом командира Військової частини польова пошта В0849 (по особовому складу) від 19.08.2015 №136-РС звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту «б» (за станом здоров`я) ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та направлений для зарахування на військовий облік до Калуського РВК Івано-Франківської області. Наказом командира Військової частини польова пошта В0849 (по стройовій частині) від 19.08.2015 №234 позивач виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.10).

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 08.05.2015 (а.с.7).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції до 06.06.2015, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» (надалі також - Закон України № 426-VIII від 14.05.2015) у пункт 12 статті 12 та пункт 17 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" внесено зміни, що набрали чинності з 06.06.2015, згідно яких слова "одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік" замінено словами "одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік".

Таким чином, з 06.06.2015 учасникам бойових дій надаються пільги, а саме одержання додаткової відпустки строком 14 календарних днів на рік із збереженням заробітної плати.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Законом України №426-VIII від 14.05.2015 розділ ІІІ Закону України "Про відпустки" викладено в такій редакції: доповнено статтею 16-2 такого змісту: "Стаття 16-2. Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни. Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі також – Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (надалі також - Закони № 3543-XII та № 1932-XII, відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Таким чином, аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд дійшов до висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм повинна виплачуватись компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

За змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки, а отже право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

При цьому, стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку із збереженням заробітної плати як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Разом з цим, позивач просить визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2014-2015 роки та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію за вказаний період.

Проте, як встановлено судом, статус учасника бойових дій позивач набув 08.05.2015.

Як зазначалося судом вище, Законом України №426-VIII від 14.05.2015 у пункт 12 статті 12 та пункт 17 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" внесено зміни, що набрали чинності з 06.06.2015, якими учасникам бойових дій надаються пільги, а саме одержання додаткової відпустки строком 14 календарних днів на рік із збереженням заробітної плати.

Відтак, саме з 06.06.2015 в позивача виникло право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не звертався із заявою про нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, то суд вважає їх недоречними, оскільки водночас відповідач також стверджує, що вказана відпустка не підлягає грошовій компенсації при звільненні та, відповідно видатки на неї у державному бюджеті не передбачалися. Крім того, не звернення позивача із такою заявою не позбавляє відповідача обов`язку здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Таким чином, вимоги позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивачем судових витрат не понесено, підстави для їх розподілу відповідно до вимог ст.139 КАС України, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 2167 щодо ненарахування та невиплати при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 06.06.2015 по 19.08.2015, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 серпня 2015 року.

Зобов`язати Військову частину А 2167 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 06.06.2015 по 19.08.2015, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 серпня 2015 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ),

відповідач - Військова частина А 2167 (код 08267926, бульвар Олександрійський, м. Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, 09112).

Суддя Біньковська Н.В.