
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2021 року Справа № 160/9229/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
09.06.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.12.2020 року щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 неправомірним;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, зарахувавши при цьому страховий стаж: у Ворошиловградському автоскладальному заводі з 22.11.1982 року по 22.08.1983 рік; повними місяцями суб`єктом підприємницької діяльності з 26.05.1995 року по 02.07.2002 року; 4 місяці 0 днів за формою РС-право, згідно з якою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зараховано лише 23 роки 9 місяців 10 днів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 15.12.2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Листом від 18.12.2020 року відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з незарахуванням всіх періодів роботи позивача. Позивач вважає відмову у призначенні пенсії необґрунтованою, оскільки позивач має всі необхідні записи про періоди роботи у трудовій книжці. Будь-які неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи. Законодавством передбачено зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб-підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосування спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків. На думку позивача, він має необхідний страховий стаж та досяг пенсійного віку для призначення пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/9229/21 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
13.07.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що до страхового стажу роботи неможливо зарахувати період з 22.11.1982 року по 22.08.1983 року, у зв`язку з тим, що на печатці підприємства (при звільненні) неможливо прочитати назву підприємства, а це є порушенням Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях» від 20.06.1974 року №162. Також позивач не надав до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документів, а саме торгового патенту або свідоцтва про сплату єдиного податку, або патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про сплату страхових внесків, щодо підтвердження страхового стажу за період з 26.05.1995 року по 02.07.2002 року підприємницької діяльності.
22.07.2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що відповідач у своєму відзиві не надав жодної інформації щодо зарахування 4 місяців 0 днів за формою РС-право, згідно з якою відповідачем було зараховано лише 23 роки 9 місяців 10 днів (порушення п.п. 3 та 4 ч. 2 ст. 162 КАС України). А тому з урахуванням норми ст.159 КАС України вказане може бути кваліфіковано як визнання позову у певній його частині, а саме: неправомірне незарахування стажу 4 місяці 0 днів за формою РС-право. Позивач зазначає, що відповідач відобразив у своєму відзиві абз.1 пункту 2 частини статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону №1058), де зазначається, що пенсія чоловікам на пільгових призначається при досягненні віку 55 років, наявного страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на роботах по Списку №2. Проте, стаття 114 Закону №1058, зокрема, абз.3 пункту 2 встановлює, що за відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 01 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності та дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 01 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
Позивач 15.12.2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Листом від 18.12.2020 року за вих.№0400-010303-8/121850 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Відділ призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення) повідомив позивача про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу.
У листі вказано, що згідно з наданими документами загальний стаж роботи на дату звернення становить 23 роки 9 місяців 10 днів, пільговий стаж по списку №2 – 6 років 4 місяці 18 днів. Право на призначення пенсії по списку №2 відсутнє.
Додаткового повідомлено, що до страхового стажу не зараховано періоди трудової книжки з 22.11.1982 року по 22.08.1983 року, на печатці про звільнення неможливо прочитати назву підприємства.
16.02.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою з питання зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності.
Листом від 12.03.2021 року за вих. №7359-4763/І-01/8-0400/21 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Відділ розгляду звернень Управління обслуговування громадян) повідомило позивача, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 року по 31.12.2003 року при призначенні пенсії після 05.10.2018 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, азі січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком з наведених підстав, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Зазначене у вказаній статті право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно зі статтею 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
50 років - по 31 березня 1965 року включно;
50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;
51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;
51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;
52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;
52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;
53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;
53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;
54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;
54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;
55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;
жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Статтю 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як видно з трудової книжки серії НОМЕР_2 , позивач працював у період, що не зарахований відповідачем, з 22.11.1982 року по 22.08.1983 року штампувальником у Ворошиловградському автоскладальному заводі (записи №10-11).
Не зараховуючи період роботи позивача, визначений в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , відповідач зазначає, що у трудовій книжці на печатці про звільнення неможливо прочитати назву підприємства, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року №162.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На час заповнення вказаного запису в трудовій книжці діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, нечіткий відбиток печатки в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що незарахування спірного стажу ОСОБА_1 суперечитиме принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Нечіткий відбиток печатки на записі трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У цьому випадку, суд звертає увагу, що записи про трудову діяльність в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим нечіткий відбиток печатки на записі трудової книжки, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу.
Доказів визнання недостовірним запису у трудовій книжці щодо періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Стосовно незарахування відповідачем до страхового стажу періоду провадження підприємницької діяльності з 26.05.1995 року по 02.07.2002 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Тобто вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового, так і до страхового стажу, фізичних осіб-підприємців періодів провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Як вже зазначалось, підприємці при досягненні пенсійного віку мають право на призначення пенсії за віком, проте зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію. Відповідно до цього законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Перехідні положення Закону №1058-IV (з внесеними змінами Законом № 2148-VIII від 03.10.2017), чинним з 01.01.2018 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;
з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до пункту 4 Порядку №637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01.05.1993, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток N 1).
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу П Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01.07.2000 підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.
Отже, з аналізу наведених положень слідує, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:
- до 01.05.1993 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків,
- з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків,
- з 01.01.2004 по 31.12.2017 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Оформлення такої довідки за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) є обов`язковим відповідно до пункту 2.1. розділу ІІ Порядку № 22-1.
Відомості такої довідки містять інформацію про сплату страхових внесків, єдиного внеску з 01.07.2000, з часу запровадження персоніфікованого обліку. Такі відомості будуть повними за умови, що підприємець був своєчасно зареєстрований у відповідному територіальному управлінні Пенсійного фонду і своєчасно сплачував страхові внески (в подальшому єдиний внесок).
Так, відповідно до частин першої-другої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.
Пунктом 1 частини другої статті 22 Закону № 1058-IV передбачено, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.
Абзацом п`ятим частини першої статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04.06.1998 було затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794), згідно пункту 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до пункту 5 Положення №794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Пунктами 6-7 цього Положення передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови. Уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.
З аналізу наведених норм видно, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).
Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України. Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.
Також суд звертає увагу, що відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 5-5 від 10.06.1994 (далі - Інструкція №5-5, чинної у спірний період) усі підприємства, у тому числі з іноземними інвестиціями, а також громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокати зобов`язані зареєструватись як платники внесків в органах Пенсійного фонду в районах (містах) у 10-денний строк з дня одержання свідоцтва про реєстрацію в місцевих органах державної влади, про що отримують повідомлення Фонду (додаток N 1).
Згідно з пунктом 18 Інструкції № 5-5 для обчислення суми внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів, береться оподаткований чистий доход, який вираховується як різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що безпосередньо пов`язані з одержанням доходу, на підставі копій податкових декларацій. Громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю на основі патенту, нараховуються внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції про порядок обчислення сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 06.09.1996 № 11-1 (далі - Інструкція № 11-1 (чинної у спірний період), платниками обов`язкових внесків на державне соціальне страхування є суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності.
Відповідно до пункту 2.9 Інструкції від 06.09.1996 № 11-1 платники, перелічені в пп.2.2, 2.4 зобов`язані зареєструватись в органах Пенсійного фонду в районах (містах) за юридичною адресою, а платники, зазначені у п. 2.7 - за постійним місцем проживання.
Системний аналіз наведених правових норм законодавства дає суду підстави для висновку, що у період з 1993 року по 01.07.2000 року на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій період здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов`язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а, де суд констатував, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Судом встановлено, що відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди здійснення підприємницької діяльності у період з 26.05.1995 року по 02.07.2002 року.
ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності № НОМЕР_3 .
Згідно з листом Управління з питань реєстрації виконавчого комітету Криворізької міської ради від 04.02.2020 року №7/12/138 ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності – фізична особа виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів Дніпропетровської області 26.05.1995 року. 02.07.2002 року виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м. Кривого Рогу державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 скасовано.
Відповідно до розпорядження Жовтневої районної ради народних депутатів Дніпропетровської області від 26.05.1995 року №127 було зареєстровано ОСОБА_1 суб`єктом підприємницької діяльності.
Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.10.2020 року №20161-20783/І-06/8-0400/20 підтверджено, що позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець з 11.08.1998 року по 02.07.2002 року, проте підтвердити страховий стаж за вказаний період податковий орган не має можливості через відсутність на зберіганні документів про сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.
Отже, судом встановлено, що позивач до 1998 року має право на зарахування періодів його підприємницької діяльності на підставі даних про реєстрацією суб`єктом підприємницької діяльності.
Відтак, відмова відповідача у зарахуванні періодів підприємницької діяльності позивача з 26.05.1995 року по 01.01.1998 року є протиправною.
У подальшому законодавцем передбачено подання додаткових документів для можливості зарахуванні періоду підприємницької діяльності особам, які перебувають на умовах фіксованої сплати податку з доходів та на загальній системі оподаткування.
Суд зазначає, що у зв`язку із давністю позивач не має можливості підтвердити сплату страхових внесків та подати додаткові документи для призначення пенсії. Також, суд не має можливості встановити на якій системи оподаткування перебував позивач.
На підтвердження зазначеного позивачем подано до суду достатньо доказів для підтвердження вчинення ним всіх можливих заходів задля підтвердження страхового стажу шляхом звернення до відповідних органів.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і органами державної влади, на які покладалось, в цьому випадку, питання акумулювання страхових внесків від позивача.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Відсутність можливості пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці або інших документах відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Таким чином, оскільки згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.10.2020 року №20161-20783/І-06/8-0400/20 підтверджено, що позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець з 11.08.1998 року по 02.07.2002 року, проте підтвердити страховий стаж за вказаний період податковий орган не має можливості через відсутність на зберіганні документів про сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, суд вважає, що позивач не може бути позбавлений права на зарахування періоду з 01.01.1998 року по 02.07.2002 року до страхового стажу, оскільки державний орган не може ані підтвердити, ані спростувати надходження до бюджету коштів на сплату страхових внесків у вказаний період від позивача.
Відтак, вказаний період провадження позивачем підприємницької діяльності підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
На підставі зарахованих періодів, суд вважає, що підлягає приведенню у відповідність форма РС-право, з врахуванням 4 місяців страхового стажу позивача. Доказів та/або пояснень правомірності розрахунку страхового стажу позивачем, відповідачем не надано.
Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Ухвалюючи рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі "Чуйкіна проти України" (CASEOFCHUYKINAv. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplexv. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kuticv. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Згідно з частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд звертає увагу на те, що жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії, аніж тих, яким судом надано правову оцінку у ході розгляду цієї справи, відповідачем не наведено, а тому суд робить висновок, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення пенсії за віком.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Так, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 пенсію з дати звернення – з 15.12.2020 року.
Відтак, оскільки для прийняття рішення про призначення пенсії за віком виконано всі умови, визначені законом: позивач на момент звернення із заявою досяг 58-річного віку, за наявності відповідного стажу роботи (з урахуванням врахованих судом періодів), у тому числі пільгового стажу за Списком №2 – 6 років 4 місяці 18 днів, на переконання суду, зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію з дати звернення – з 15.12.2020 року є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Такий спосіб захисту прав позивача матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, аніж досліджені та спростовані судом у ході розгляду справи.
З огляду на вказане, позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.
Суд вважає за необхідне зазначити, що в п.3.1. Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією від 06.06.2021 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір у сумі 908 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на Ворошиловградському автоскладальному заводі з 22.11.1982 року по 22.08.1983 року та період провадження підприємницької діяльності з 26.05.1995 року по 02.07.2002 року.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області привести у відповідність форму РС-право, з урахуванням 4 місяців страхового стажу ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з моменту звернення, на підставі заяви від 15.12.2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський
Судове рішення № 98981652, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 13.08.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 160/9229/21. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: