Ухвала суду № 98981230, 13.08.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Вінниця

13 серпня 2021 р. Справа № 120/9214/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюк М.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини А0998 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

10.08.2021 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Косточка С.О., до військової частини А0998 про визнання протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане, під час проходження військової служби, речове майно та зобов`язання останнього нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане, під час проходження військової служби, речове майно.

Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, серед іншого, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу. Водночас, вказані положення поширюються на всі випадки звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а їх недотримання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з таких підстав.

1. Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

В силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.п. 1 п. 3 ч. 2 статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено на рівні 2270,00 грн.

Із матеріалів позовної заяви слідує, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно під час проходження військової служби та зобов`язання відповідача здійснити виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Проте, до матеріалів позовної заяви не додано документ про сплату судового збору. Натомість, у тексті позовної заяви позивач вважає себе звільненим від сплати судового збору на підставі положень п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI як учасник бойових дій, а також на підставі положень п. 8 ч. 1 ст. 5 цього ж Закону як особа з інвалідністю внаслідок війни.

Втім, з вказаними твердженнями позивача суд не погоджується, з огляду на таке.

Щодо наявності достатніх підстав для звільнення позивача відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI як учасника бойових дій, то суд враховує наступне.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Правовий статус ветеранів війни регулюється Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі Закон від 22.10.1993 № 3551-XII).

Статтею 22 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту (в тому числі учасники бойових дій), отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений у ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII. Серед наданих Законом пільг, відсутнє право на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно під час проходження військової служби.

При цьому, конструкція п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI, в якому йдеться про "справи, пов`язані з порушенням їхніх прав", вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавало у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про уточнення характеру порушених прав.

Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 27.03.2020 по справі № 9901/83/20, від 29.04.2020 по справі № 420/6866/19, в постанові від 05.11.2020 по справі № 855/83/20.

Таку ж оцінку процесуальному питанню пов`язаному із застосуванням пільг із сплати судового збору учасниками бойових дій надавала Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06.05.2020 по справі № 9901/70/20 та у постанові від 09.10.2019 по справі № 9901/311/19.

Крім того, у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця. Тому, передбачена Законом № 3674-VI пільга із сплати судового збору в частині проведення виплати позивачу грошової компенсації за нетримання речове майно не може бути застосована у спірних правовідносинах.

Щодо іншої підстави для звільнення від сплати судового збору - п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI, то суд зважає на таке.

Так, п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.

До матеріалів позовної заяви позивачем долучено копію посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.11.2020, з якого вбачається, що пред`явник цього посвідчення є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

При цьому, особи з інвалідністю ІІІ групи, які мають право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни третьої групи, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у встановленому порядку не прирівнюються до осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 06.02.2020 у справі № 640/21075/19 та від 23.07.2020 у справі № 240/12008/19.

Тобто, від сплати судового збору на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи, а не особи з інвалідністю 3 групи, які мають право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни третьої групи.

Більше того, суд зауважує, що позивачем не надано суду доказів стосовно того, що саме він є особою з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та членом сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, або є прирівняною до зазначених осіб у встановленому порядку особи.

Отже, положення пункту 8 ч. 1 ст. 5 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI не розповсюджуються на позивача та не є підставою для звільнення його від сплати судового збору за подання до адміністративного суду цього позову.

Тому, пільги, що передбачені як п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI, так і п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI із сплати судового збору в межах даних адміністративних правовідносинах застосовані бути не можуть, а відтак судовий збір при зверненні до суду у цій справі повинен бути сплачений на загальних підставах.

Таким чином, з метою виконання вимог Закону № 3674-VI та приведення позовної заяви у відповідність із вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 слід сплатити судовий збір в розмірі 908,00 грн., а докази оплати надати суду.

2. Окрім цього, суд вважає, що позивачем не дотримано визначеного законом строку звернення до суду з даним позовом.

Так, нормами ст. 122 КАС України передбачено диференційований підхід до регулювання тривалості строків звернення до адміністративного суду в залежності від статусу позивача та від категорії публічно - правового спору.

Тому, передумовою вирішення питання про дотримання позивачем строків звернення до суду є оцінка характеру спірних правовідносин з метою визначення категорії спору.

Як уже встановлено судом, предметом даного адміністративного позову є визнання протиправної бездіяльності військової частини А0998 щодо не здійснення повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби в частині невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Так, суд зазначає, що військова служба є різновидом публічної служби. Крім того, як зазначалося, у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19 Верховний Суд дійшов висновку, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця. Тому судом не застосовується ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Тобто, у цій категорії справ, законодавець визнав, що строк в один місяць є достатнім для звернення до суду за захистом свої прав, якщо особа вважає, що під час її прийняття на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, порушено її права, свободи чи законні інтереси.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 по справі № 620/1982/19 дійшов висновку що у спірних правовідносинах пов`язаних зі звільненням з публічної служби при обчисленні строку звернення до суду, підлягають застосуванню положення КАС України, яким передбачено місячний строк звернення до суду. При цьому для обрахування строку звернення до суду, Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 по справі № 620/1982/19 береться до уваги як момент початку його перебігу саме день остаточного розрахунку.

Така ж позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 380/5093/20 та від 24.06.2021 у справі № 380/6442/20.

Як зазначено у позовній заяві, позивач виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення починаючи з 19.08.2019 відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Однак, всупереч п. 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, відповідачем не було виплачено компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Отже, саме на день звільнення йому повинні бути виплачені всі належні платежі, в тому числі і грошова компенсація вартості речового майна, і саме з моменту невиплати такої компенсації позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.

Разом з тим позивач звернувся до суду з позовом 10.08.2021 (позов здано на пошту 05.08.2021), тобто поза межами встановленого законом місячного строку звернення до суду у відповідності до ч. 5 ст. 122 КАС України.

Принагідно, суд також звертає увагу і на те, що звернення до відповідача із запитом від 23.04.2021 і отримання листа від 05.05.2021 у відповідь на запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Більше того, звертаючись до відповідача із відповідним запитом (зверненням) про надання інформації стосовно нарахованої та виплаченої йому грошової компенсації, позивачем уже було пропущено місячний строк звернення до суду.

Доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.

Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Як зазначено у частині 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Враховуючи те, що позовну заяву позивач подав після закінчення строку, встановленого законом, та при цьому не навів поважних причин його пропуску та не надав суду жодних доказів на їх підтвердження, позивачу необхідно звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 КАС України, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене та враховуючи невідповідність поданого адміністративного позову вимогам статті 160, 161 КАС України, позовну заяву необхідно залишити без руху, надавши особі, яка її подала, строк для усунення недоліків, шляхом:

- надання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин пропуску строку;

- надання суду доказів сплати судового збору в сумі 908,00 грн. за наступними реквізитами: ГУК у Він, обл./м.Вінниця/22030101, ЄДРПОУ 37979858, Банк одержувач: Казначейство України (ЕАП), р/р UA028999980313181206084002856, призначення платежу: судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький окружний адміністративний суд.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 132, 160, 161, 169, 171, 256, 293 КАС України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А0998 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

Встановити позивачеві 10 - ти денний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, про які зазначено в мотивувальній частині ухвали суду.

Копію ухвали надіслати (надати) позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 293 КАС України, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Слободонюк Михайло Васильович