Рішення № 98974573, 06.08.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

06.08.2021 Єдиний унікальний номер 205/9097/19

Єдиний унікальний номер 205/9097/19

Провадження № 2/205/1579/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2021 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради та ОСОБА_2 про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 18 жовтня 2019 року звернувся до суду з позовом до відповідачів Дніпровської міськради та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року позов було прийнято до розгляду суду та відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову було відмовлено.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про виклик та допит свідків задоволено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено і витребувано у Дніпровської міської ради копію рішення про передачу земельної ділянки відповідачеві ОСОБА_2 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2020 року заяву ОСОБА_2 про допит свідків було задоволено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2020 року підготовче провадження було закрито і справу призначено до розгляду по суті.

Позивач у своєму уточненому позові, письмових поясненнях та ході судового розгляду, а його представник у ході судового розгляду, посилалися на те, що рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів № 401/14 від 19 листопада 1993 року за позивачем було закріплено земельну ділянку площею 1 000 кв.м. по АДРЕСА_1 і дозволено будівництво житлового будинку, рішення чинне і не скасоване. З листопада 1993 року і по теперішній час він безперервно користується земельною ділянкою площею 1 000 кв.м., яка розташована за вказаною адресою, з 01 січня 2000 року сплачує земельний податок, утримує її в належному стані, здійснив проведення водопостачання та водовідведення, брав участь у будівництві газопроводу і дороги. Таким чином, позивач протягом більш як 25 років добросовісно, відкрито, безперервно користується спірною земельною ділянкою, що підтверджують свідки, на підставі рішення Ленінської районної ради Народних депутатів, тому має право на першочергове право на цю земельну ділянку. Проте, йому стало відомо, що рішенням Дніпровської міської ради № 157/47 від 24 липня 2019 року, земельну ділянку загальною площею 1 000 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , передано у власність відповідачеві ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Також вказаним рішенням було затверджено проект землеустрою про відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірну земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:08:200:0040, яка розташована в районі АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 . Вважають, що оспорювань рішення Дніпровською міською радою було прийнято з грубим порушенням норм чинного законодавства. Дніпровською міською радою не було досліджено погодження розташування меж земельної ділянки із сусідніми земельними ділянками, не перевірено наявність їх власників та землекористувачів. На проектній документації відсутнє позначення водогону та інших ознак побутової діяльності позивача. Також відсутнє погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами), що є порушенням порядку передачі земельної ділянки у власність. Вважає, що рішенням Дніпровської міської ради № 157/47 від 24 липня 2019 року було порушено норми закону, права позивача та суміжних землекористувачів, тому, що позивач більше 25 років добросовісно, відкрито, безперервно володів спірною земельною ділянкою, він має право на першочергове оформлення права власності на неї. Після виділення спірної земельної ділянки будинок ним побудований не був, проте, користувався нею як городом і садом, та вважав, що ділянка належить йому. Проведено воду, є лічильник на воду, за споживання якої сплачує позивач. Спірна земельна ділянка не межує із земельною ділянкою, на якій розташований будинок позивача. Технічну документацію, яку рішенням виконкому від 19 листопада 1993 року його було зобов`язано оформити, він не оформлював, будівель не зводив. У 2013 році позивач вийшов на пенсію, тому не сплачує земельний податок, оскільки звільнений від його сплати. Огорожі також не ставив. У січні 2019 року він звернувся до відповідача Дніпровської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проектної документації для виділення земельної ділянки, у задоволенні якої йому було відмовлено через те, що спірну земельну ділянку вже виділили відповідачеві ОСОБА_2 . Посилання відповідачів на втрату чинності рішення Виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів від 19 листопада 1993 року належними доказами не підтверджено. Просили визнати недійсним рішення Дніпровської міської ради № 157/47 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:08:200:0040, яка розташована в районі АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 . Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідач Дніпровська міська рада у своєму відзиві, а її представник у ході судового розгляду, зазначили, що рішення Дніпровської міської ради було прийнято в межах її компетенції. Позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. Розгляд цього позову (про визнання незаконним та скасування рішення про передачу міською радою земельних ділянок) не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків). Тобто, позов про визнання недійсними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов`язки сторін таких правовідносин (у зв`язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання). Передача земельних ділянок у власність передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою, його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання. Дніпровською міською радою прав та законних інтересів позивача порушено не було, тому позовні вимоги є безпідставними та недоведеними. Також зазначили, що позивач посилається на рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів № 401/14 від 19 листопада 1993 року, відповідно до якого за позивачем закріплено земельну ділянку та дозволено будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 . Відповідно до п.п. 3, 4 вказаного рішення ОСОБА_1 було зобов`язано в тримісячний строк оформити технічну документацію на забудування земельної ділянки. При невиконанні зазначених у рішенні умов, ОСОБА_1 втрачає право на забудову земельної ділянки. Позивачем не підтверджено належними доказами оформлення технічної документації на забудову земельної ділянки. Просили відмовити у в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву і ході судового розгляду, а його представник у ході судового розгляду, проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на їх безпідставність, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначили, що рішенням Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів № 401/14 від 19 листопада 1993 року, за ОСОБА_1 було закріплено земельну ділянку та дозволено будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 , та зобов`язано в тримісячний строк оформити технічну документацію на забудування земельної ділянки, угодивши її з архітектором району. Будівництво мало бути завершено до 19 листопада 1995 року, а також зобов`язано було позивача внести зміни в генплан через МБТІ. У разі невиконання зазначених умов позивач втрачав право на забудову земельної ділянки. З 1993 року позивач жодного разу не намагався зареєструвати за собою право власності на спірну земельну ділянку, а тому є таким, що самовільно зайняв земельну ділянку та користувався нею у порушення закону. Усі дії, які були вчинені відповідачами відповідають вимогам чинного законодавства. Сплата земельного податку жодним чином не доводить виникнення у позивача права користування або власності на спірну земельну ділянку. Водопровід по вулиці було побудовано за спільні кошти жителів вулиці, а не тільки позивача. При цьому зауважили, що непогодження меж із суміжними власниками та землекористувачами не є підставою для відмови органом місцевого самоврядування у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. При цьому, спірну земельну ділянку ОСОБА_2 отримав як учасник АТО, саму ділянку не обирав, яку Дніпровська міська рада виділила, таку і отримав, при цьому документи було оформлено у встановленому законом порядку. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів № 401/14 від 19 листопада 1993 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 , та закріплено земельну ділянку площею 1 000 кв.м. по АДРЕСА_2 ; зобов`язано позивача в тримісячний строк оформити технічну документацію на забудову земельної ділянки, погодити її з архітектором району, будівництво закінчити в строк до 19 листопада 1995 року; при невиконанні зазначених в рішенні умов, ОСОБА_1 втрачає право на забудову земельної ділянки (а.с 11 оберт).

Рішенням Дніпровської міської ради № 157/47 від 24 липня 2019 року було затверджено проект землеустрою про відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_2 (а.с. 106-107).

Відповідно до довідки № 97 від 12 серпня 2019 року, виданої головою квартального комітету № 31 Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, на АДРЕСА_2 було проведено водогін за кошти мешканців вулиці, лінії електропередач, газогін, ОСОБА_1 брав участь в облаштуванні дороги шлаком (а.с. 9).

Згідно із листом ГУ ДФС України у Дніпропетровській області № 92271/04/36-10-505-467 від 08 серпня 2019 року, ОСОБА_1 є платником земельного податку з фізичних осіб з 01 січня 2000 року за земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість станом на 06 вересня 2019 року відсутня (а.с. 11).

На ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , в КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 12).

Також у судовому засіданні було допитано в якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Свідок ОСОБА_3 судові повідомила, що вона – сусідка відповідача ОСОБА_2 . З 1992 року вона є головою квартального комітету. У 1993 році виконкомом виділялися земельні ділянки, з того часу позивач використовував земельну ділянку як город, жодних будівель і споруд на земельній ділянці немає. Електропостачання на спірній земельній ділянці відсутнє, в первісному проведенні водогону позивач участі не брав, потім брав участь у заміні труб.

Свідок ОСОБА_4 пояснила судові, що вона є сусідкою ОСОБА_2 . Своєю земельною ділянкою вона володіє 23 роки. Позивача знає давно, вони сусіди. На спірній земельній ділянці будівлі відсутні, вона використовується як город, з комунальних послуг лише водопостачання. У 1994-1995 роках проводили електро- та газопостачання, позивач відмовився. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживають на різних вулицях та їх ділянки не межують одна з одною. Роки два-три тому позивач посадив там дерева. На думку свідка, позивач до міської ради з метою отримання у власність вказаної земельної ділянки не звертався.

Свідок ОСОБА_5 судові повідомив, що позивач – його сусід по земельній ділянці, які вони використовують як городи. На спірній земельній ділянці є фруктові дерева, яким років по 10. Років 5 тому вони провели новий водогін, витрати по проведенню якого несли разом, а також фізично брали участь у його облаштуванні. Роки зо 2 тому брат відповідача ОСОБА_2 і його мати попросили свідка поставити підпис на бланку для того, щоб вони могли зареєструватися у будинку. З приводу виділення ОСОБА_2 земельної ділянки йому нічого не відомо, ніяких документів він не підписував. На тій території є інші земельні ділянки, які занедбані, і які можна було виділити відповідачеві. У нього є акт на земельну ділянку АДРЕСА_4 , який він отримав близько 10 років тому. Документи, які підписував 2 роки тому не читав, бланки були заповнені, гадав, що надає дозвіл на прописку. Підтвердив, що в актах від 15 жовтня 2018 року підпис його (а.с. 36 оберт, 37 оберт).

Свідок ОСОБА_6 судові пояснив, що він є сусідом позивача по спірній земельній ділянці. Земельні ділянки отримували у 1993 році на підставі рішення Виконкому Ленінської районної ради Народних депутатів. Право власності на свою земельну ділянку він оформив 2 роки тому, має Державний акт. Його земельна ділянка межує зі спірною земельною ділянкою. На земельній ділянці, яку використовує позивач, є фруктові дерева, вода проведена на всі земельні ділянки. Поряд є близько 4 земельних ділянок, які занедбані і ніким не обробляються. Межі земельних ділянок не погоджував, оскільки станом на 15 жовтня 2018 року, коли відповідачем погоджувалися межі земельної ділянки, яку йому було надано, Державного акту на земельну ділянку він не мав.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 19 ЗК України 1990 року, який був чинним на час закріплення за ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації.

Частинами 10, 11 статті 19 ЗК України визначено, що умови і строки розробки проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин із заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Клопотання про відведення ділянок, що надаються Верховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів.

Статтею 22 ЗК України 1990 року встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно із ч.ч. 1-4 ст. 79-1 ЗК України від 01 січня 2002 року (далі ЗК України) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частинами першою, другою статті 50 ЗУ «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України.

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки – внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі (ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЗУ «Про державний земельний кадастр»).

Ч.ч. 1,3 ст. 24 ЗУ «Про державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, зокрема особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Відповідно до ч. 9 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї.

Приписами ч.ч. 1 3 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Ч. 1 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З аналізу ст. 118 ЗК України випливає, що для отримання безоплатно у власність громадян земельної ділянки відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ч. 9 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом – після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку та право постійного користування і право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із наданих позивачем до матеріалів справи доказів, вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів № 401/14 від 19 листопада 1993 року, яким закріплено за ОСОБА_1 земельну ділянку АДРЕСА_2 (раніше Дніпропетровськ) та зобов`язано в тримісячний строк оформити технічну документацію на забудування земельної ділянки і узгодження її з архітектором району, що позивачем не було здійснено, та враховуючи відсутність належних та допустимих доказів виникнення майнових прав позивача на спірну земельну ділянку, оскільки саме по собі рішення Виконкому не є правовстановлюючим документом, а лише створює правову підставу для початку розроблення землевпорядної документації на земельну ділянку, яка підлягатиме подальшому затвердженню іншим розпорядчим актом, не набув на неї право користування, яке згідно зі ст. 125 ЗК України виникає з моменту державної реєстрації такого права.

При цьому, позивачем не доведено, які саме права на спірну земельну ділянку він мав на час надання її у власність у 2019 році відповідачеві ОСОБА_2 , виходячи з того, що відповідно до положень статті 5 ЦПК України, статей 15, 16 ЦК України суд може захистити лише ті права особи, які їй належали і які було порушено відповідачами.

Посилання позивача на те, що він тривалий час користується земельною ділянкою, тому його інтереси, що виникли на підставі рішення Виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів № 401/14 від 19 листопада 1993 року, підлягають захисту, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки на підставі зазначеного рішення у позивача не виникло право власності чи користування, а виникла лише правова підстава для належного оформлення такого права, проте позивач жодних дій щодо оформлення відповідних документів на земельну ділянку не вчинив. При цьому суд зауважує, що в самому рішенні Виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів № 401/14 від 19 листопада 1993 року, а саме у п. 4 зазначено, що при невиконанні зазначених у ньому умов, ОСОБА_1 втрачає право на забудову земельної ділянки.

При цьому матеріали справи не місять належних та допустимих доказів, що ОСОБА_1 зазначеним рішенням Виконкому було надано дозвіл на розробку проекту щодо спірної земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:08:200:0040, власником якої є ОСОБА_2 , позивачем не надано доказів порушення його права саме відповідачами та виникнення будь-яких прав на спірну земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:08:200:0040, площею 1 000 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:08:200:0040, площею 1 000 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 суд приходить до висновку, що вони також задоволенню не підлягають, оскільки у ході судового розгляду позивачем не було надано належних доказів тому, що Дніпровською міською радою було неправомірно прийнято рішення про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , та виникнення у нього права власності на земельну ділянку не ґрунтується на законі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається у разі відмови в позові на позивача.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, судові витрати, понесені ним у зв`язку із розглядом справи слід віднести за рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 22, 23 ЗК України у редакції 1990 року, ч. 1 ст. 88, ст.ст. 125, 152 ЗК України, ч.ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України, ст.ст. 76-81, ч. 1 ст. 141, ст.ст. 263, 264, ч.ч. 1-7 ст. 265, ч. 4 ст. 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 (зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у задоволенні позовних вимог до Дніпровської міської ради (адреса місця знаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 26510514) та ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку відмовити.

Судові витрати по справі, понесені ОСОБА_1 (зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ), віднести за його рахунок.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: