Рішення № 98970292, 11.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.08.2021Справа № 910/5214/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Приватне підприємство "САНСЕТ"

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_3

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "РЕЄСТРАЦІЙНЕ БЮРО"

про визнання протиправним та скасування наказу

Представники сторін:

від позивача: Кокош Р.Г.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи 1: Цукер І.Б.

від третьої особи 2: Бурлаченко О.В.

від третьої особи 3: Бурлаченко О.В.

від третьої особи 4: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 "Про задоволення скарги", винесеного на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.04.2020 року за результатами розгляду скарги від 17.03.2020, поданої ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що наказ Міністерства юстиції України №1586/5 від 05.05.2020 є протиправним та таким, що не відповідає нормам законодавства та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий всупереч нормам законодавства, а саме: ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", п.5, 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 дану позовну заяву залишено без руху.

16.04.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 20.05.2021, залучено до участі у справі третю особу-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Приватне підприємство "САНСЕТ" та третю особу 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 .

12.05.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи-2 надійшли пояснення по справі, в яких ОСОБА_2 вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. У своїх поясненнях ОСОБА_2 посилається на те, що під час розгляду її скарги відповідач діяв у спосіб передбачений Порядком №1128 та у межах своїх повноважень. Оскаржувані реєстраційні дії були здійснені державним реєстратором незважаючи на накладений судовими рішеннями арешт на корпоративні права ПП "САНСЕТ".

12.05.2021 через відділ діловодства суду від ОСОБА_3 надійшла заява про залучення його до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

12.05.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшла заява про продовження строку для надання відзиву на позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 заяву Міністерства юстиції України про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено, продовжено відповідачу процесуальний строк для надання відзиву до 20.05.2021.

17.05.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшли пояснення по справі, в яких Приватне підприємство "САНСЕТ" вважає позов безпідставним, зокрема, посилаючись на те, що строк звернення зі скаргою ОСОБА_2 не був прострочений; позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 дізналася про реєстраційні дії у строк більш ніж 60 календарних днів; не надано доказів на підтвердження протиправності поведінки позивача та порушення прав позивача. Приватне підприємство "САНСЕТ" вказує, що позов ОСОБА_1 не направлений на поновлення його прав, а захисту підлягає саме право, а не реєстраційна дія.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2021залучено до участі у справі третю особу 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 та третю особу 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство "РЕЄСТРАЦІЙНЕ БЮРО", відкладено підготовче засідання у справі № 910/5214/21 на 03.06.2021.

24.05.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому Міністерство юстиції України проти позову заперечує, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

02.06.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи-3 надійшли письмові пояснення по справі, у яких ОСОБА_3 проти позову заперечив, посилаючись на наступне:

ОСОБА_3 не укладав договорів купівлі-продажу належної йому частки у ПП "САНСЕТ";

Господарський суд міста Києва рішенням від 01.10.2019 у справі №910/3301/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 та постановою Верховного Суду від 02.07.2020 визнав недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство "САНСЕТ" від 30.12.2015;

реєстраційні дії від 24.09.2019 порушують права власності ОСОБА_3 на корпоративні права ПП "САНСЕТ";

спірні реєстраційні дії були проведені з порушенням п.3 ч.1 ст.28, ч.2 ст.4, ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань";

заявлений позов не спрямований на поновлення прав позивача;

оскільки статутний капітал приватного підприємства, сформований за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності, ОСОБА_2 мала право на звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України.

03.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 03.06.2021 представник відповідача подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи листа від 02.06.2021 за №2765/14.2-11 ДП "Національні інформаційні системи".

Судом долучено до матеріалів справи наданий представником відповідача документ.

Протокольною ухвалою від 03.06.2021 відкладено підготовче судове засідання на 17.06.2021.

16.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

16.06.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшли пояснення по справі щодо місцезнаходження ПП "САНСЕТ".

У підготовчому засіданні 17.06.2021 суд протокольною ухвалою, на підставі ч.3,8 ст.80 ГПК України залишив без розгляду подане представником відповідача клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 17.06.2021 продовжено підготовче провадження на 30 днів, постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 30.06.2021.

30.06.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про поновлення відповідачу строку на подання доказів та долучення матеріалів справи доказів.

Суд протокольною ухвалою від 30.06.2021 на підставі ст.80, ст.119 ГПК України поновив відповідачу строк для подання доказів відповідачу та долучив надані відповідачем докази (скріншоти з Єдиного державного реєстру та лист НАІС від 29.06.2021 №3167/13.1-11).

Протокольною ухвалою від 30.06.2021 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 29.07.2021.

21.07.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про поновлення Міністерству юстиції України строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи доказів.

21.07.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи-3 надійшли письмові пояснення.

21.07.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшли додаткові пояснення по справі.

29.07.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення щодо повідомлення позивача про розгляд скарги, порушення права позивача оскаржуваним наказам та щодо порушення ОСОБА_2 строків звернення зі скаргою.

29.07.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 29.07.2021 представник третьої особи -1 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 29.07.2021 відкладено судове засідання по суті на 11.08.2021.

05.08.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи-2 та третьої особи-3 надійшли письмові пояснення.

10.08.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшли додаткові пояснення по справі.

11.08.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 11.08.2021 прибули представник позивача та представники третіх осіб 1,2,3.

Представник відповідача у судове засідання 11.08.2021 не з`явилися, проте, від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи-4 у судове засідання не з`явився. Про розгляд справи по суті третя особа-4 була повідомлена ухвалами суду від 30.06.2021 та від 29.07.2021.

У судовому засіданні 11.08.2021, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне.

Так, клопотання про відкладення розгляду справи мотивоване неможливістю представника відповідача взяти участь у судовому засіданні 11.08.2021 у зв`язку із розглядом справ у Верховному Суді, учасником яких є Міністерство юстиції України.

У відповідності до ч.ч. 1 - 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Згідно із ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Однак, відповідачем не обґрунтовано наявності обставин, які б у відповідності до наведеної вище правової норми можуть бути підставою для відкладення судового засідання з розгляду справи по суті.

Неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника.

Окрім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Більш того, відповідач реалізував свої процесуальні права шляхом подання письмового відзиву на позов.

Суд зазначає, що згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що коли учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Також судом враховано, що за змістом ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

За таких обставин, оскільки за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, приймаючи до уваги, що неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, суд прийшов до висновку, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 11.08.2021, розглянувши клопотання відповідача про поновлення Міністерству юстиції України строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи доказів, яке надійшло до суду 21.07.2021, суд на підставі ст.207 ГПК України протокольною ухвалою від 11.08.2021 задовольнив клопотання відповідача та долучив до матеріалів справи докази, подані відповідачем.

Представник позивача у судовому засіданні 11.08.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні 11.08.2021 представники третіх осіб 1,2,3 надали пояснення по суті заперечень на позов, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 11.08.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно із матеріалів справи 18.09.2019 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Приватного підприємства "САНСЕТ", відповідно до якого продавець передав покупцю свою корпоративну частку у розмірі 100% частки у статному капіталі Приватного підприємства "САНСЕТ".

24.09.2019 державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Кашніковим Русланом Едуардовичем було проведено реєстраційну дію №10651050051027342 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" щодо Приватного підприємства "САНСЕТ" (ідентифікаційний код 32418828), за результатами якої було змінено склад учасників, місцезнаходження та затверджено нову редакцію Статуту ПП "САНСЕТ".

Як стало відомо позивачу, 17.03.2020 ОСОБА_2 звернулася до Міністерства юстиції України зі скаргою від 17.03.2020 (зареєстрована 18.03.2020 за №8571-33-20), в якій просила скасувати реєстраційні дії №10651050051027342 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" проведені 24.09.2019 державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Кашніковим Русланом Едуардовичем.

28.04.2020 Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (надалі - Колегією Мін`юсту) за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 було прийнято Висновок.

Згідно із Висновку Колегією Мін`юсту було встановлено, що оскаржувана реєстраційна дія №10651050051027342 не є самостійною реєстраційною дією, а є лише технічною реєстраційною дією, невід`ємно пов`язаною із реєстраційною дією від 24.09.2019 №10651070052027342 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах", з урахуванням чого Колегією було перевірено та надано оцінку реєстраційним діям у їх сукупності:

від 24.09.2019 №10651050051027342 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи";

від 24.09.2019 №10651070052027342 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах".

Колегією зроблений висновок, що державний реєстратор мав відмовити у проведенні державної реєстрації на підставі пункту 5 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та на підставі пункту 6 частини першої статті 27 вказаного Закону - зупинити розгляд документів, поданих до державної реєстрації.

Таким чином, Колегією зроблений висновок, що оскільки оскаржувані реєстраційні дії були проведені за наявності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації, оскаржувана реєстраційна дія підлягає скасуванню.

На підставі Висновку Колегії від 28.04.2020 Міністерством юстиції України було прийнято Наказ від 05.05.2020 № 1586/5, яким вирішено:

задовольнити скаргу ОСОБА_2 від 17.03.2020 в повному обсязі;

скасувати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 24.09.2019 №10651050051027342 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", від 24.09.2019 №10651070052027342 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах" проведені державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Кашніковим Русланом Едуардовичем, щодо Приватного підприємства "САНСЕТ" (ідентифікаційний код юридичної особи 32418828).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що наказ Міністерства юстиції України №1586/5 від 05.05.2020 є протиправним та таким, що не відповідає нормам законодавства та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий всупереч нормам законодавства, а саме: ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", п.5, 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Так, підставами для скасування наказу Міністерства юстиції України №1586/5 від 05.05.2020 позивач визначає:

1. Відсутність порушення прав скаржника ( ОСОБА_2 ) внаслідок вчинених реєстраційних дій від 24.09.2019 № 10651050051027342 та від 24.09.2019 №10651070052027342. Наведені доводи позивача обґрунтовані наступним:

скасовані оскаржуваним наказом реєстраційні дії стосувалися зміни власника ПП "САНСЕТ" з ОСОБА_4 на ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 на момент проведення реєстраційних дій державного реєстратора ОСОБА_5 не мали жодного відношення до Приватного підприємства "САНСЕТ";

ОСОБА_2 не долучила до скарги копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника;

ні корпоративні права, ні майно Приватного підприємства "САНСЕТ" не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; у ОСОБА_2 відсутні корпоративні права у ПП "САНСЕТ", що виключає наявність їх порушення.

Отже, посилаючись на п.5,6 Порядку №1128 позивач зазначає, що відповідач повинен був відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2 .

2. Порушення належного повідомлення скаржника та заінтересованих осіб.

В обґрунтування зазначеної підстави позивач посилається на те, що згідно із журналу телефонограм відділу організаційно-технічного забезпечення роботи комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, вказано, що 27.04.2020 року, об 12:30 ОСОБА_6 (виконавець) повідомляла про засідання колегії за скаргою ОСОБА_2 від 18.03.2020 року за №8571-33:

ОСОБА_1 по тел. НОМЕР_1 ;

ОСОБА_2 по тел. НОМЕР_2 (не відповідає);

ОСОБА_3 (відсутні засоби зв`язку);

ОСОБА_4 (відсутні засоби зв`язку);

Державний реєстратор КП "Реєстраційне бюро" Кашнікова Р. Е. (відсутні засоби зв`язку);

Проте згідно телефонограми, яка була надана Міністерством юстиції України на адвокатський запит вказується, що 27.04.2020 головний спеціаліст Поліщук Н.Н. телефонограмою повідомила ОСОБА_1 про час і місце скарги. Час передачі 13:00, тел. НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ; телеграму прийняв ОСОБА_7 .

Однак, позивачу невідома особа, що прийняла телефонограму від імені ОСОБА_1 , вказані телефонні номери не мають відношення до позивача та окрім того строк повідомлення був порушений.

Позивач вказує, що жодна із сторін не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду скарги, у зв`язку із чим у сторін була відсутня можливість підготуватися для надання пояснень або заперечень для ефективного захисту своїх прав.

3. Порушення строків для оскарження реєстраційних дій.

Позивач вказує, що реєстраційні дії були проведені 24.09.2020, а отже строк оскарження дій реєстратора закінчився 25.11.2019.

Однак, ОСОБА_2 звернулася зі скаргою 17.03.2020, яка зареєстрована в МЮУ 18.03.2020, тобто вже після закінчення встановленого законом строку для подачі скарги.

При цьому, Мін`юст Наказом від 05.05.2020, винесеного на підставі висновку Колегії від 28.04.2020, задовольнив скаргу ОСОБА_2 , яка подана після закінчення встановленого законом строку для подачі скарги, при цьому ні в Наказі Мін`юсту, ні у висновку Колегії не зазначено мотивів (обґрунтувань) щодо поновлення пропущеного строку та задоволення скарги яка подана після закінчення встановленого законом строку для подачі скарги.

За наведених обставин на п.5,6 Порядку №1128 позивач зазначає, що відповідач повинен був відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2 , оскільки скарга була подана після закінчення встановленого законом строку подачі скарги.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне:

скаржником було підтверджено дотримання строків, передбачених ч.3 ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", а тому у відповідача були відсутні підстави для відмови у розгляді скарги по суті;

позивач та заінтересовані особи належним чином були повідомлені про дату, час та місце засідання Колегії Міністерства юстиції України, шляхом розміщення на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України оголошення про засідання з розгляду скарги ОСОБА_2 . Також позивач повідомлявся про місце, час та дату засідання Колегії телефонограмою;

наказ Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 винесений на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" № 755-IV від 15.05.2003.

Згідно із ч.1 ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України (ч.9 ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

У свою чергу, відповідно до вимог частини 9 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань") прийнято Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128 (надалі - Порядок №1128), який визначає процедуру здійснення Мін`юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації).

У відповідності до ч.10 ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

Пунктом 2 Порядку №1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року №1150; редакція чинна станом на час розгляду скарги) передбачено, що для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

З урахуванням наведеного, до повноважень комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації належить розгляд скарги по суті, встановлення наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги.

Згідно із п.5 Порядку №1128 Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме:

оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом;

наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін;

наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави;

наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання;

здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника;

подання скарги особою, яка не має на це повноважень;

закінчення встановленого законом строку подачі скарги;

розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

Пунктом 10 Порядку №1128, для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів.

Відсутність осіб, визначених абзацом першим цього пункту, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально не є перешкодою для її розгляду.

У відповідності до п.11. Порядку №1128 Мін`юст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та додатково одним з таких способів:

1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел);

2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

З урахуванням наведених вище приписів Порядку №1128, на відповідача покладено обов`язок повідомити заінтересовану особу про розгляд скарги не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті.

Пунктом 12 Порядку №1128 передбачено, що копії скарги у сфері державної реєстрації та доданих до неї документів надаються особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку (крім скаржника), в день розгляду Мін`юстом чи відповідним територіальним органом скарги у сфері державної реєстрації колегіально.

За відповідним клопотанням осіб, визначених в абзаці першому цього пункту, колегія відкладає розгляд скарги у сфері державної реєстрації на не більше ніж одну годину для забезпечення можливості ознайомлення таких осіб з відповідною скаргою та доданих до неї документів. Особи, визначені в абзаці першому цього пункту, мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються колегією до розгляду.

За змістом пункту 11 Порядку №1128 передбачено обов`язковий порядок повідомлення осіб про розгляд скарги, а саме: шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та додатково одним із способів, встановлених вказаним пунктом - повідомлення телефонограмою або засобами електронної пошти.

У той же час наведені норми Порядку №1128 не містять альтернативи, а тому відсутність одного з видів повідомлення позивача, є порушенням приписів вищенаведеного Порядку (аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі № 420/4037/20).

Отже, повідомлення заінтересованих осіб, у тому числі позивача, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та телефонограмою або засобами електронної пошти, мало бути здійснене відповідачем не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у разі встановлення номеру телефону чи електронної пошти з офіційних джерел чи зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації.

Відповідно до частини статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Враховуючи, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а закінчується не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги, тобто про розгляд скарги відповідач мав повідомити заінтересованих осіб, у тому числі позивача, не пізніше 25.04.2020.

Як встановлено судом інформацію про розгляд скарги Кириллової від 17.03.2020 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 18.03.2020 за №8571-33-20) було розміщено на офіційному веб-сайті Мін`юсту за посиланням: https://minjust.gov.ua/m/ogoloshennya-pro-zasidannya-kolegii-28-kvitnya-2020-roku.

У свою чергу, публікація оголошення на сайті відповідача не є належним доказом повідомлення, оскільки там не зазначено конкретної дати її здійснення, у зв`язку з чим неможливо визначити, чи дотримано Мін`юстом строки повідомлення сторін, встановлені Порядком розгляду скарг.

Водночас, згідно із наданого відповідачем у матеріали справи листа від 02.06.2021 за №2765/14.2-11 ДП "Національні інформаційні системи", оголошення про засідання Колегії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яке відбулося 28.04.2020 було розміщено 23 квітня 2020 року об 11:13.

Оголошення про засідання Колегії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яке відбулося 28.04.2020 розміщувалося ДП "Національні інформаційні системи" на підставі листа секретаря Колегії Мін`юсту вих. №2137/19.1.2./36-20 від 22.04.2020.

У той же час, розміщення оголошення на сайті Мін`юсту не є достатнім способом повідомлення позивача про розгляд скарги на його рішення, оскільки як зазначено судом вище, Міністерство юстиції України зобов`язане було повідомити позивача про розгляд скарги у строки встановлені Порядком №1128 не лише шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті Мін`юсту, але й додатково телефонограмою або засобами електронної пошти, при цьому строки встановлені п.11 Порядку №1128.

З приводу посилань третьої особи-3 на правові висновки, викладені зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, від 31.05.2019 у справі №810/328/18, від 06.06.2018 № 804/2296/17, від 16.02.2021 у справі №914/209/20, від 07.04.2021 у справі № 915/2349/19 в обґрунтування позиції, що оголошення є належним повідомленням скаржника, суб`єктів оскарження та заінтересованих осіб про розгляд скарги, то відповідні посилання є некоректним, оскільки правовідносини у зазначених справах були врегульовані іншою попередньою редакцією Порядку № 1128, що є відмінною від чинної на час розгляду скарги ОСОБА_2 .

Щодо повідомлення позивача телефонограмою, то судом встановлено наступне.

Так, у витягу з журналу телефонограм відділу організаційно-технічного забезпечення роботи комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, міститься дата повідомлення про розгляд скарги позивача ( ОСОБА_1 ) по тел. НОМЕР_1 - 27.04.2020.

Згідно із наявної у матеріалах справи копії телефонограми, 27.04.2020 головний спеціаліст Поліщук Н.Ю. телефонограмою повідомила ОСОБА_1 про час і місце скарги. Час передачі вказано 13:00, тел. НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ; телеграму прийняв ОСОБА_7 .

Таким чином, строки повідомлення про розгляд скарги Міністерством юстиції не дотримано, адже журнал свідчить про повідомлення позивача телефонограмою 27 квітня 2020 року, тобто, менше ніж за 2 дні до засідання Колегії, що є порушенням пункту Порядку №1128.

Як зазначено, судом вище, позивач заперечує факт його повідомлення про розгляд скарги ОСОБА_2 , у тому числі і телефонограмою. За доводами позивача, особа, яка прийняла телефонограму від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , позивачу не відома, номери телефонів, вказані у телефонограмі, ОСОБА_1 не належать.

Як встановлено судом у телефонограмі вказані номери телефонів ОСОБА_1 НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .

Згідно із відомостей, що містять у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань щодо юридичної особи ПП "САНСЕТ", номери телефонів НОМЕР_3 , НОМЕР_4 станом на час повідомлення про розгляд скарги, вказані, як інформація для здійснення зв`язку із ПП "САНСЕТ".

У судовому засіданні 11.08.2021 представники ПП "САНСЕТ", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підтвердили, що номери телефонів НОМЕР_3 , НОМЕР_4 вказані у телефонограмі є офіційними засобами зв`язку з ПП "САНСЕТ", ОСОБА_7 є юристом підприємства та повідомлення телефонограмою здійснювалося за телефоном, що належить юристу ПП "САНСЕТ", ОСОБА_7 .

Водночас, згідно із наявними у матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань станом на час подання ОСОБА_2 скарги та розгляду скарги Міністерством юстиції України, ОСОБА_1 не значився у ЄДР як керівник чи засновник ПП "САНСЕТ", а відтак у відповідача були відсутні підстави здійснювати повідомлення позивача за вказаними у телефонограмі номерами телефонів.

Акту щодо відсутності засобів зв`язку з ОСОБА_1 та неможливості повідомити ОСОБА_1 про розгляд скарги відповідачем складено не було.

Отже, встановлені вище обставини підтверджують доводи позивача щодо відсутності належного повідомлення відповідачем ОСОБА_1 про розгляд скарги ОСОБА_2 у порядку та строки встановлені пунктом 11 Порядку №1128 в редакції чинній на момент здійснення повідомлення.

Вищезазначене призвело до позбавлення позивача часу, встановленого Законом, для здійснення заходів, направлених на захист своїх прав та охоронюваного законом інтересу. Міністерство юстиції України не дотрималось норм Порядку щодо дотримання прав та інтересів позивача, як зацікавленої особи та позбавило позивача права на можливість особистої участі у засіданні Колегії з розгляду скарги, яка безпосередньо порушує його права та інтереси, а також можливість надати пояснення, що є істотними порушеннями процедури розгляду скарги.

При цьому критерій урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення випливає з принципу гласності прийняття рішень.

Неналежне повідомлення відповідачем позивача про розгляд скарги призвело до порушення права позивача на "справедливий суд", передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд зазначає, що наявність порушень процедурного характеру є підставою для скасування спірного наказу оскільки, важливість дотримання і неухильного виконання процедури розгляду скарги безпосередньо пов`язана із забезпеченням права суб`єкта особи, інтересів якої вона стосується, на захист, зокрема надання нею відповідних пояснень з приводу правовідносин, що виникли. Тому, невиконання суб`єктом влади вимог законодавства в цій частині зводить нанівець законність всієї процедури розгляду скарги та, як наслідок, прийнятого за її результатами рішення. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 8 березня 2018 року справа у справі №826/19452/16.

Окрім того, матеріали справи не містять і доказів повідомлення відповідачем інших заінтересованих осіб, у строки встановлені Порядком №1128, про час і місце засідання колегії телефонограмою або засобами електронної пошти.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача відносно порушення відповідачем процедури розгляду скарги Кириллової від 17.03.2020.

Щодо порушення прав скаржника ( ОСОБА_2 ) внаслідок вчинених реєстраційних дій від 24.09.2019 №10651050051027342 та №10651070052027342.

У відповідності до ч.5 ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, порушені на думку скаржника;

3) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

3-1) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення, повідомлення або реєстраційної дії державного реєстратора та/або внесення відомостей до Єдиного державного реєстру;

4) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складення скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Згідно з п.9 Порядку №1128, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Отже, за змістом наведеної норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", п.9 Порядку №1128, скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається за умови, що така скарга подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення. При цьому, скаржником до скарги додаються документи, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором, а під час розгляду скарги вирішується питання чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації.

З урахуванням наведеного, відповідач приймаючи до розгляду скаргу ОСОБА_2 мав встановити, чи скарга подана особою, права якої порушені у результаті прийняття рішення державного реєстратора, чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації та відповідно чи будуть поновлені такі права скаржника внаслідок скасування реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 24.09.2019 № 10651050051027342 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", від 24.09.2019 №10651070052027342 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах" проведені державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Кашніковим Русланом Едуардовичем.

Зі змісту скарги вбачається, що ОСОБА_2 обґрунтовуючи порушення своїх прав оскаржуваними реєстраційними діями, скаржниця зазначала, що у провадженні Печерського районного суду міста Києва розглядається справа про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у тому числі корпоративних прав ПП "САНСЕТ".

Копії відповідного рішення суду ОСОБА_2 до скарги не додано.

Згідно із відомостями у Єдиному державному реєстрі судових рішень, у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває справа № 757/52903/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у тому числі майна ПП "САНСЕТ" (згідно із ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13.04.2018 у справі № 757/52903/16 позовну заяву ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та позовну заяву ОСОБА_2 (справа №757/23664/13-ц) об`єднано в одне провадження, присвоївши справі номер 757/52903/16-ц.

Відомості щодо результату розгляду справи №757/52903/16-ц у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні.

Судом встановлено, що до скарги було додано лише рішення Печерського районного суду міста Києва від 14.02.2017 у справі №757/52575/16-ц про розірвання шлюбу укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Як встановлено судом, у жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя до відповідача ОСОБА_3 , та просила визнати за нею право власності на майно, у тому числі на 50 відсотків майна ПП "САНСЕТ" (справа № 757/23664/13-ц). Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15.03.2016 за ОСОБА_2 було визнано право власності на 50 відсотків майна ПП "САНСЕТ". Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.11.2017 вказане рішення було скасовано, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Наразі розгляд справи № 757/52903/16-ц за позовом ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не завершений.

Надаючи оцінку обґрунтуванням учасників справи щодо порушення прав ОСОБА_2 внаслідок вчинення спірної реєстраційної дії, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч.2,3 ст.61 Сімейного кодексу України, об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 69 СК України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження №14-325цс18).

Конституційний Суд України у своєму рішенні №17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.61 СК України (справа №1-8/2012) зазначив, що "вклад до статутного капіталу та виділене із спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; підприємство або його частина можуть бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Тобто зі змісту цієї статті вбачається, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права і обов`язки.

На думку Конституційного Суду України, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності".

У подальшому Верховний Суд України у справі №6-61цс13 (постанова від 03.07.2013) дійшов висновку, що з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

У пунктах 8.57-8.59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 10 жовтня 2018 року у справі № 569/6236/16 та від 12 листопада 2019 року у справі № 918/598/18, що частка в статутному капіталі приватного підприємства, яка придбана за спільні кошти подружжя, не об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого. При цьому, відповідні висновки викладені щодо застосування норми прав у спорі про визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності.

Водночас, висловлюючись щодо правового статусу майна приватного підприємства, у пунктах 8.35 - 8.40 постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Відповідно до частини другої статті 19 Закону України "Про кооперацію" джерелами формування майна кооперативу є, зокрема, вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" джерелами формування майна сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського кооперативного об`єднання є, зокрема, вступні внески та вклади (у тому числі додаткові вклади), членські та цільові внески його членів.

Здійснивши аналіз наведених положень законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).

Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.

При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового володільця частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий володілець частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частини прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частини майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру переданої йому частки.

Водночас з урахуванням положень статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України та статті 12 Закону України "Про господарські товариства" за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на належне йому майно, у тому числі на внесені учасниками вклади.

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, з якими погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року по справі №916/2813/18.

Отже, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року по справі №916/2813/18 погодилась, що вклад, у тому числі в грошовій формі, переданий учасником до статутного капіталу втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи викладене, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

При цьому, корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).

Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства (підприємства) зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право вимоги виплати половини вартості внесеного майна або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

При цьому спір існує саме між подружжям, а не між тим з подружжя, хто не є учасником товариства, та товариством. Наведена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року по справі №756/3456/19.

Виходячи з наведених позицій Верховного Суду в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право) та в разі поділу майна подружжя у іншого з подружжя виникає право (обов`язок) на виплату половини вартості внесеного майна або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Аналогічна позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 19.02.2014 по справі №6-5цс14.

За наведеного вище, враховуючи правові висновки Верховного Суду, оскільки відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на внесені учасниками вклади, з урахуванням спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у тому числі на 50 відсотків майна ПП "САНСЕТ", суд дійшов висновку, що вчинення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 24.09.2019 № 10651050051027342 та від 24.09.2019 №10651070052027342, зокрема щодо зміни учасника підприємства, не порушує права ОСОБА_2 , а саме на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у тому числі майна ПП "САНСЕТ".

У відповідності до п.1 ч.8 ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті.

Також згідно із п.5 Порядку 1128 Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме зокрема, оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом.

Таким чином, недотримання особою, яка подає скаргу, передбачених законом вимог щодо її оформлення, неподання доказів порушення внаслідок прийняття державним реєстратором рішень її прав, є безумовною підставою для відмови у її задоволенні.

Оскільки ОСОБА_2 не було додано до скарги документів, що підтверджують факт порушення його прав у результаті прийняття рішення державним реєстратором, а сам факт порушення своїх прав скаржниця належним чином не підтвердила, та з встановлених судом вище обставин, таке порушення відсутнє, а також приймаючи до уваги, що спір щодо поділу майна подружжя станом на час подання скарги не був вирішений, подана ОСОБА_2 скарга до Міністерства юстиції України не відповідала вимогам частини 5 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" що за правилами частини 8 цієї ж статті та п.5 Порядку 1128 є підставою для відмови у її задоволенні.

Водночас обставини, на які ОСОБА_2 посилалася в обґрунтування скарги, фактично свідчать про можливе порушення прав ОСОБА_3 , а не скаржника. ОСОБА_8 із скаргою на відповідні реєстраційні дії від 24.09.2019 до Міністерства юстиції України не звертався.

Також судом встановлено, що станом на 17.03.2020 (дата складання ОСОБА_2 скарги) та 18.03.2020 (дата реєстрації скарги) у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань ОСОБА_1 також не значився як засновник ПП "САНСЕТ", що підтверджує відсутність порушеного права скаржниці ОСОБА_2 внаслідок вчинених реєстраційних дій від 24.09.2019. Скасування оскаржуваних реєстраційних дій не призводило до поновлення прав скаржниці - ОСОБА_2 .

Посилання третіх осіб 2,3 на те, що станом на час розгляду Мін`юстом скарги та прийняття оскаржуваного наказу у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань ОСОБА_1 не значився як засновник ПП "САНСЕТ", а відтак відсутнє порушення прав ОСОБА_1 внаслідок вчинення реєстраційних дій, суд відхиляє, оскільки оскаржувані реєстраційні дії стосувалися безпосередньо ОСОБА_1 (позивача у справі) та скасування таких дій спричинило порушення права (охоронюваного законом інтересу) позивача щодо частки у ПП "САНСЕТ".

З огляду на встановлені вище обставини, судом враховано правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України", в якому Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Враховуючи усе викладене вище, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 "Про задоволення скарги" прийнятий з порушенням вимог частини 5 ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та п.5,11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1128 від 25.12.2015, що є підставою для його скасування.

Разом з тим, з огляду на підстави позову, обставини якими позивач обґрунтував заявлені вимоги, межі розгляду заявлених позовних вимог, суд зазначає, що оскаржуваний наказ не підлягає перевірці по суті встановлених ним обставин, тобто результатів перевірки скарги ОСОБА_2 . У контексті наведеного, встановлені судом порушення відповідачем норм Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та Порядку № 1128, прав, свобод і законних інтересів позивача, порушення процедури розгляду скарги, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення є безумовною підставою для скасування наказу Міністерства юстиції України.

Щодо доводів позивача про те, що ОСОБА_2 подано скаргу із пропущенням строків звернення, у зв`язку із чим, скарга не підлягала задоволенню, судом встановлено наступне.

Так, частиною 8 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо зокрема, закінчився встановлений законом строк подачі скарги.

За змістом частини третьої статті 34 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" законодавцем визначено рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

При цьому у відповідності до приписів наведеної статті Закону вказаний строк відраховується з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Як вбачається з тексту скарги, ОСОБА_2 зазначала, що про оскаржувані дії суб`єкта державної реєстрації від 24.09.2019 їй стало відомо лише 06.03.2020 із відповіді на адвокатський запит від 17.02.2020 представника ОСОБА_2 , згідно із якою Міністерство юстиції України повідомило ОСОБА_9 про проведені реєстраційні дії від 24.09.20219 щодо Приватного підприємства "САНСЕТ".

Оскільки ОСОБА_2 стало відомо про оскаржувану дію суб`єкта державної реєстрації лише 06.03.2020 із отриманого листа від Міністерства юстиції України про розгляд адвокатського запиту, то посилання позивача на те, що скарга ОСОБА_2 подана з порушенням строку, передбаченого ч.3 ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", для оскарження реєстраційної дії, проведеної 24.09.2019 державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Кашніковим Русланом Едуардовичем, суд вважає необґрунтованими.

З приводу порушення прав та інтересу позивача внаслідок прийняття оскаржуваного наказу Мін`юсту та обраного позивачем способу захисту, то суд зазначає наступне.

Згідно з частиною п`ятою ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/7164/19.

Як встановлено судом, у березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "САНСЕТ", ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства "САНСЕТ", а саме:

- від 30.12.2015, укладеного від імені ОСОБА_3 з ОСОБА_10 ;

- від 09.04.2016, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ;

- від 05.07.2017, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_4 .

Як встановлено судами під час розгляду справи № 911/3494/16, 30.12.2015 від імені ОСОБА_3 (продавець) з ОСОБА_10 (покупець) укладений договір купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство "САНСЕТ".

19.04.2016 між ОСОБА_10 (продавець) та ОСОБА_11 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність майнові права засновника на Приватне підприємство "САНСЕТ".

05.07.2017 між ОСОБА_11 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Приватного підприємства "САНСЕТ", відповідно до якого продавець передав покупцю свою корпоративну частку у розмірі 100% частки у статному капіталі Приватного підприємства "САНСЕТ".

У подальшому, згідно із матеріалами справи 18.09.2019 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Приватного підприємства "САНСЕТ", відповідно до якого продавець передав покупцю свою корпоративну частку у розмірі 100% частки у статному капіталі Приватного підприємства "САНСЕТ".

Господарський суд міста Києва рішенням від 01.10.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019, позовні вимоги задовольнив частково. Визнав недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство "САНСЕТ" від 30.12.2015. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Стягнув з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 7489,00 грн.

Суди, керуючись висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 23.05.2018 у справі № 911/3494/16, дійшли висновку про те, що спір у цій справі виник з корпоративних відносин між учасниками приватного підприємства щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі цього підприємства, є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство "САНСЕТ" від 30.12.2015, суди виходили з того, що позивач цей договір не підписував, договір є підробленим, що підтверджується висновком проведеної у цій справі повторної судової експертизи, який суди визнали належним та допустимим доказом у справі, а відповідачі не надали належних та допустимих доказів у спростовання цих обставин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу корпоративних прав від 09.04.2016 та від 05.07.2017, суди, взявши до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 по справі № 48/340, виходили з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Постановою Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №910/3301/18 рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі №910/3301/18 залишено без змін.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.07.2019 по справі № 48/340 право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (п.6.45).

Велика Палата Верховного Суду у п.6.42 постанови вказала, що "позивач вважає порушеним право власності держави, і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес позивача полягає в поверненні державі майна з чужого незаконного (на думку позивача) володіння. Належним способом захисту такого права й інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, і така вимога позивачем була пред`явлена".

З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, у контексті вирішення питання щодо порушення внаслідок спірних реєстраційних дій прав позивача, слід зазначити, що ОСОБА_3 в подальшому не звертався з позовними вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто не скористався належним способом захисту своїх прав, які він вважає порушеними.

При цьому договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Приватного підприємства "САНСЕТ", укладений 18.09.2019 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (позивачем) не був предметом розгляду справи №910/3301/18 та позивач не був учасником вказаного судового провадження.

З урахуванням наведеного, оскільки частка у статутному капіталі Приватного підприємства "САНСЕТ" не витребовувалася на користь ОСОБА_3 суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України були порушені права та охоронюваний законом інтерес ОСОБА_1 , за захистом яких останній звернувся до суду.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

За змістом частин 1,2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16.

За змістом рішення Конституційний Суд України від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004 року щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 ЦПК України (справа про охоронюваний інтерес), поняття "право" та "охоронюваний законом інтерес" особи, що вживаються в законах, знаходяться у логічно-смисловому зв`язку та означають прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, легітимний дозвіл, що є об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних потреб особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Позовні вимоги позивача спрямовані на захист порушеного, внаслідок скасування реєстраційних дій, права (інтересу) позивача на частку Приватного підприємства "САНСЕТ".

Такий спір має приватноправовий характер та, зважаючи, на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами господарського судочинства.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі №821/1504/17).

З урахуванням наведеного, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 "Про задоволення скарги" є належним способом захисту цивільних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Водночас вимога пункту 1 статті 6 названої Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Враховуючи вище викладене, суд задовольняє позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 "Про задоволення скарги", винесеного на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.04.2020 року за результатами розгляду скарги від 17.03.2020, поданої ОСОБА_2 .

У відповідності до ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд справи покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 231, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 "Про задоволення скарги", винесеного на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.04.2020 року за результатами розгляду скарги від 17.03.2020, поданої ОСОБА_2 .

Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вулиця АРХІТЕКТОРА ГОРОДЕЦЬКОГО, будинок 13, ідентифікаційний код 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір у сумі 2270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 13.08.2021.

Суддя С. О. Турчин