Рішення № 98969535, 09.08.2021, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 622/685/21 р.

2/622/325/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2021 смт Золочів

Золочівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Чернової О.В.,

за участю секретаря Попової В.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в смт Золочів Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей, сімей та молоді Золочівської селищної ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом,

ВСТАНОВИВ:

24.06.2021 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в якій вона просить суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування належним позивачці житловим будинком АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач мотивує тим, що будинок АДРЕСА_1 належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 17.10.2018. У вказаному будинку зі згоди позивача прописана відповідачка по справі яка є колишньою невісткою, та спільні з її сином діти- онуки позивачки. ОСОБА_2 та онуки позивачки у вказаному житлі не проживає більше півтора року, сторони не підтримують жодних відносин, добровільно виписатися відповідачка та її діти не бажає, та весь час з моменту розірвання шлюбу з її сином у 2019 році проживає в іншому місці, допомоги на утримання будинку не надає, відомостей про себе також не надає, у зв`язку з чим вона була вимушена звернутися з вказаним позовом до суду.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання з`явилася, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, пояснила, до ОСОБА_2 її колишня невістка, яка разом зі своїми дітьми, онуками позивачки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вже більше двох років не проживають за місцем реєстрації. Місце проживання колишньої невістки та онуків їй невідоме. Будинок належить позивачці особисто, в ньому зареєстровані вона із сином ОСОБА_5 , та його колишня дружина ОСОБА_2 зі спільними дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Намірук визнавати сина втратившим право користування житловим приміщенням вона не має. Позивачка має намір в майбутньому продавати будинок, тоді і знімуться з реєстрації вона з сином. Відповідачка проживала за цією адресою протягом одинадцяти років, потім добровільно поїхала із дітьми та забрала всі свої та дітей речі. Перешкод в проживанні їй ніхто не чинив, повернутися вона не намагалася.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася, причини неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не подавала, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася.

Від представника третьої особи - Служби у справах дітей, сімей та молоді Золочівської селищної ради, надійшло клоаотання про розглдя справи за їх відсутності, рішення просили прийняти на розсуд суду.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача в заочному провадженні за згодою позивача, та за наявними в справі доказами та допитавши свідків.

У зв`язку з неявкою у судове засідання усіх учасників справи фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення позивача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.10.2018 посвідченого державним нотаріусом Четвертої Харківської державної нотаріальної контори Нікуліною О.М., виконаючою обов`язки державного нотаріуса Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області, вбачається, що на підставі заповіту, посвідченого Золочівською державною нотаріальною конторою Харківської області 12.04.1997 року, зареєстрованого у реєстрі за №267, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є її дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтво зареєстровано в реєстрі за №2-505 (а.с.8).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №141646879 від 17.10.2018 за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 43540233 від 17.10.2018 прийнятого на підставі Свідоцтва про право на спадщину, серія та номер :2-505 виданий 17.10.2018, зареєстровано право приватної власності в цілій частині на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 (а.с.7).

Відповідно довідки №15-21/374 від 22.06.2021 вбачається, що згідно будинкової книги ОСОБА_1 являється власником домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та за даною адресою зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.9).

ОСОБА_5 є сином ОСОБА_1 , що вбачається із наданого суду Свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 виданого Відділом РАЦС Первомайського райвиконкому Харківської області (а.с.10).

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 20.08.2020 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зареєстрований 09.12.2008 року Жовтневим ВДВС ХМУЮ, актовий запис №739 - розірвано. Рішення набрало законної сили 21.09.2020 (а.с.11-12).

Натомість, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , що відображено у відповіді Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Харківській області та відповіді виконавчого комітету Золочівської селищної ради, наданої на запит суду щодо зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_2 (а.с.16, 24).

Згідно повідомлення Відділення поліції №2 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області від 14.07.2021 заяв про перешкоджання проживанню за адресою: АДРЕСА_1 від громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до відділення поліції №2 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області протягом останнього року не надходило (а.с.29).

Адміністрацією КНП «Золочівська лікарня» Золочівської селищної ради за вих. №495 від 09.07.2021 повідомлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 протягом останнього року за медичною допомогою не зверталася (а.с.30).

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_9 пояснила, що проживає за адресою АДРЕСА_2 по сусідству із ОСОБА_1 з 2018 року. Сама ОСОБА_1 власник будинку АДРЕСА_1 в ньому не проживала, але там проживав її син з дружиною та дітьми. З літа 2019 року дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_2 разом із дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виїхали добровільно з будинку, повертатися наміру не мали, забрали всі свої особисті речі.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_10 пояснила, що фактично проживає по АДРЕСА_2 з 2017 року. Їй відомо, що будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 . Однак в цьому будинку проживав син позивачки з дружиною та двома спільними дітьми, вони були там зареєстровані. З вересня 2019 року в будинку відповідачка зі своїми дітьми не проживають. ОСОБА_2 разом з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виїхали добровільно з будинку забравши свої речі, повертатися не намагалася.

При вирішенні спору суд виходить з того, що спірні правовідносини врегульовані положеннями Конституції України та ст.ст.15, 405 ЦК України. Крім того, основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Згідно положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 405 ЦК України окреслено право членів сім`ї власника житла на користування цим житлом. Так, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Положеннями ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV прокоментовано порядок та підстави зняття з реєстрації місця проживання. Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі в тому числі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , як колишня невістка позивачки ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною адресою, проте більше року є відсутньою за місцем реєстрації. Проживаючи за іншою адресою, спірним житлом не цікавиться, не несе витрати на його утримання, чим порушує права ОСОБА_1 як власника будинку. Доказів наявності домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно відсутності останньої у будинку, суду не надано, в зв`язку з чим, в розумінні положень ч. 2 ст. 405 ЦК України суд вважає, що ОСОБА_2 втратила право користування вказаним житлом. Оскільки підставою для зняття особи з реєстрації може бути судове рішення про позбавлення особи права користування житлом, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 .

Щодо позовних вимог в частині визнання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У частині четвертій статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а у разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

У статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла "Кривіцька та Кривіцький проти України", № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).

Отже, право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

За положеннями частини першої статті 71, статті 72 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Вичерпного переліку поважних причин непроживання у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживали зі своєю матір`ю ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_5 в належному позивачці будинку, мають там реєстрацію місця проживання.

Статтею 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Отже, з наведених норм вбачається, що з часу народження ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не могли самостійно обирати місце свого проживання, а враховуючи причини непроживання останніх у спірному будинку, які мали вимушений характер та не були їх особистим волевиявленням, ще не є безумовною підставою для позбавлення права користування житлом.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 09 грудня 2020 року у справі № 673/1407/18 (провадження № 61-12802св20), від 22 січня 2020 року у справі № 759/14686/16-ц (провадження № 61-13254св19).

Крім того, батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не мають власного житла, мати дітей після розірвання шлюбу виїхала з будинку де вона проживала з дітьми, місце їх проживання невідоме.

Підстава, на якій місце проживання малолітніх реєструвалося в спірному будинку, у судовому порядку не оспорювалася. Тому суд вважає що вони набули право користування цим житлом на законних підставах.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірному будинку не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Крім того, суду не було надано належних та допустимих доказів того, що діти там не проживають.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження №61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).

Суд вважає, що малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх тимчасового не проживання у спірному будинку не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітні діти набули право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов`язком.

Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Оцінюючи ступінь втручання в право особи, зокрема в право малолітніх дітей на мирне користування майном, суд вважає, що визнання їх такими, що втратили право користування житлом не буде переслідувати "суспільний інтерес", та такий захід не є пропорційним визначеним цілям. Суд вважає, що такі критерії відносно ступеню втручання у права позивача мають більш вагоме значення з огляду на необхідність судового захисту прав дитини.

Суд, не заперечуючи право ОСОБА_1 згідно положень ст. 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, вважає, що обраний спосіб захисту більшою мірою порушуватиме права малолітніх дітей аніж захищати права позивача, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

На підставі викладеного, та керуючись вказаними положеннями матеріального закону та положеннями та ст., ст. 10,11, 209, 212, 214,215,280-283 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Золочівський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , рнокпп НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Третя особа: Служба у справах дітей, сімей та молоді Золочівської селищної ради (код ЄДРПОУ 25175462, адреса: 62203, Харківська область, смт Золочів, вул. Центральна, 13А.

Повний текст рішення виготовлено 13.08.2021.

Суддя О. В.Чернова