Рішення № 98968847, 13.08.2021, Господарський суд Закарпатської області

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.08.2021 м. Ужгород Справа № 907/468/21

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №907/468/21

за позовом Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, м. Ужгород до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 , м. Ужгород про стягнення суми 17.657,54 грн. неустойки

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 17.657,54 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення виконання зобов`язання по поверненню майна за Договором оренди №29/2017 від 01.12.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань по договору, в частині своєчасного повернення об`єкту оренди, чим порушено умови укладеного Договору №29/2017 від 01.12.2017 та вимоги статей 525, 526, 610, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/468/21, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, будь-яких клопотань щодо розгляду спору з повідомленням (викликом) сторін подано не було, у зв`язку з чим, враховуючи також, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.06.2021 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Вказана ухвала суду від 23.06.2021 була надіслана відповідачу 24.06.2021 рекомендованим листом, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вулиця Минайська, будинок 27, квартира 107, та як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, повернута до суду 02.08.2021 року з поміткою (за закінченням терміну зберігання).

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року роз`яснено, що за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2017 між Комунальним підприємством «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» правонаступником якого є Комунальна установа «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, (надалі – Орендодавець, Позивач) в особі директора Боршовської Оксани Василівни та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі – Орендар, Відповідач) був укладений Договір оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області №29/2017 (надалі - Договір), за яким Орендарю було передано у строкове платне користування окреме нежитлове приміщення адмінбудинку Закарпатської обласної ради площею 10,3 кв.м. в будівлі під літ. А за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш. Петефі, 14 (надалі - Майно).

На виконання умов Договору Сторонами було укладено Акт приймання- передачі нежитлових приміщень в оренду від 01.12.2017, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування окреме нежитлове приміщення адмінбудинку Закарпатської обласної ради площею 10,3 кв.м. в будівлі під літ. А за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш. Петефі, 14.

Пунктом 3.1. Договору Сторони погодили, що орендна плата за цим Договором визначена станом на 01.12.2017 року і становить 2487,84 грн. + 49,56 (20% ПДВ) = 2985,40 грн. Згідно з п. 3.3. Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендар самостійно проводить щомісячну індексацію суми орендної плати відповідно до розробленого Мінстатом індексу інфляції за відповідний місяць. У випадку дефляції орендна плата залишається на рівні минулого місяця (п. 3.4 Договору).

Згідно з п. 5.7. Договору Орендар зобов`язаний у разі припинення або розірвання Договору повернути Орендодавцеві або підприємству, вказаному Орендодавцем, орендоване Майно у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати Орендодавцю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини Орендаря.

Пунктом 2.4. Договору встановлено, що у разі припинення дії Договору майно повертається Орендарем Орендодавцю (Балансоутримувачу) аналогічно порядку, встановленому при передачі Майна Орендарю цим Договором. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Сторони також погодили та виклали у п. 2.5. Договору, що обов`язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає Майно іншій стороні Договору.

Умовами пункту 10.1. Договору встановлено, що цей Договір укладено на термін два роки одинадцять місяців, що діє з 01 грудня 2017 року до 31 жовтня 2020 року включно.

Пунктом 10.6. Договору визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору протягом місяця до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

29.09.2020 Позивачем направлено лист № 04-04/1561 Відповідачу, яким повідомлено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 про припинення Договору на підставі закінчення строку, на який його було укладено та наголошено на необхідності звільнення орендованого приміщення і підписання Акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

За доводами Позивача, які підтверджуються матеріалами справи у зв`язку з неповерненням майна 15.12.2020 Орендарю направлено Претензію №23 (вих. №01.1-08/1960 від 15.12.2020), якою повторно повідомлено про припинення Договору на підставі закінчення строку, на який його було укладено та наголошено на необхідності звільнення орендованого приміщення і підписання Акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Згідно акту приймання передачі майна від 12.01.2021, Орендар повернув, а Орендодавець прийняв з 13.01.2021 окреме нежитлове приміщення адмінбудинку Закарпатської обласної ради площею 10,3 кв.м. в будівлі під літ. А за адресою: АДРЕСА_1 .

Обставини невиконанням вимоги про повернення майна та перебування такого майна у фактичному користуванні орендаря після закінчення договору і стали приводом для звернення Позивача до суду з позовною вимогою про стягнення суми 17 657,54 грн. подвійної плати за користування річчю.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди майна.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ст. 763 Цивільного кодексу України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

За змістом частини 2 статті 291 ГК договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з частиною 1 статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 2.4. Договору встановлено, що у разі припинення дії Договору майно повертається Орендарем Орендодавцю (Балансоутримувачу) аналогічно порядку, встановленому при передачі Майна Орендарю цим Договором. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Статтею 764 ЦК України визначено, якщо наймач, який продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Умовами пункту 10.1. Договору встановлено, що цей Договір укладено на термін два роки одинадцять місяців, що діє з 01 грудня 2017 року до 31 жовтня 2020 року включно.

Пунктом 10.6. Договору визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору протягом місяця до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Позивачем подано докази (лист від 29.09.2020 року), якими наголошено на припинення договору та на обов`язок орендаря повернути об`єкт оренди згідно акту приймання передачі. Факт отримання вказаного повідомлення відповідачем не заперечено.

Таким чином, у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, та з огляду на заперечення орендодавця стосовно його пролонгації на новий строк на тих же умовах, суд констатує припинення дії договору № 29/2017 оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

У зв`язку з порушенням відповідачем строку повернення орендованого майна, позивач нарахував та заявив до стягнення неустойку у розмірі подвійної орендної плати, що становить 17 657,54 грн, за період з 01.11.2020 по 12.01.2021.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Отже, нормами ст. 785 Цивільного кодексу України передбачений обов`язок орендаря щодо негайного повернення орендодавцеві об`єкту оренди у разі припинення договору оренди.

Разом з тим, частиною 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-ІХ встановлено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Норми ст. 785 Цивільного кодексу України є загальними нормами цивільного законодавства і встановлюють обов`язки наймача у разі припинення договору найму, тобто будь-якого договору найму, натомість норми ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-ІХ є спеціальними у спірних правовідносинах по відношенню до норм ст. 785 ЦК України, оскільки регулюють відносини, по`вязані з припиненням договору оренди державного майна.

При виборі застосування вказаних норм реалізується загальноправовий принцип «lex special is derogat generali» («Спеціальний закон скасовує дію загального закону»). Тому за умови конкуренції між правовими нормами цивільного законодавства у спірних правовідносинах пріоритет мають норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Оскільки у ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначений строк повернення орендованого майна – не пізніше трьох робочих днів з дати припинення договору, прострочення виконання відповідачем свого обов`язку з повернення майна має місце лише з 05.11.2020.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку суми неустойки у вигляді подвійної орендної плати, дійшов висновку про неправильне її нарахування, оскільки позивач невірно визначив кількість днів (період прострочення), за які підлягає нарахування така неустойка.

Акт повернення майна з оренди підписаний 12.01.2021, згідно з яким Орендар повернув, а Орендодавець прийняв з 13.01.2021 окреме нежитлове приміщення адмінбудинку Закарпатської обласної ради площею 10,3 кв.м. в будівлі під літ. А за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш. Петефі, 14.

При цьому доказів неможливості повернення цього майна у встановлений Договором строк відповідач суду не надав.

Отже, відповідач несвоєчасно виконав свій обов`язок з повернення орендованого ним майна, а відтак суд доходить висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності у вигляді стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за період з 05.11.2020 по 12.01.2021 (в межах заявлених позовних вимог).

За перерахунком суду розмір такої неустойки становить 16 678,46 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

За таких обставин, заявлені у справі позовні вимоги Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, м. Ужгород до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 , м. Ужгород про стягнення суми 17 657,54 грн. неустойки підлягають задоволенню частково у розмірі 16 678,46 грн., у задоволенні решти вимог відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача в сумі 2 144,13 грн.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 129, 232, 236-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради (Україна, 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, площа Шандора Петефі, будинок 14, код ЄДРПОУ 33165909) суму 16 678,46 грн. (шістнадцять тисяч шістсот сімдесят вісім гривень 46 коп.) неустойки, а також суму 2 144,13 грн. (дві тисячі сто сорок чотири гривні 13 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13.08.2021

Суддя О.Ф. Ремецькі