Рішення № 98968580, 11.08.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 серпня 2021 року Справа № 903/400/21

за позовом Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Відокремлений структурний підрозділ "Рожищенський фаховий коледж Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького", м. Рожище

до відповідача 1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській, Волинській областях, м. Львів

до відповідача 2: Підприємця Захарчук Любові Євграфівни, м. Луцьк

про визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити та повернути майно

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Гофман А.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: н/з

від відповідача 1: Бойко Ю.А., довіреність від 05.01.2021, посадова інструкція

від відповідача 2: Борщ Н.М., ордер від 15.07.2021

від третьої особи: Давидюк О.Ф., директор

у судовому засіданні взяв участь прокурор відділу прокуратури Волинської області: Лопоха О.С., посвідчення від 25.01.2021

встановив: 03.06.2021 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській, Волинській областях, підприємця Захарчук Любові Євграфівни про визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити та повернути майно.

Позовна заява обґрунтована укладенням договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 14.09.2018 № 20 з порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 07.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.07.2021 о 10:00 год. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Відокремлений структурний підрозділ "Рожищенський фаховий коледж Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького" (Волинська обл., м. Рожище, вул. Грушевського, 14/1, код ЄДРПОУ 00727794). Запропоновано відповідачам подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати іншим учасникам справи, докази чого подати суду; позивачу, третій особі - відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання іншим учасникам справи, відповідачам - заперечення на відповідь протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання іншим учасникам справи.

Ухвалу суду від 07.06.2021 ВСП "Рожищенський фаховий коледж Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького", Міністерство освіти і науки отримали 10.06.2021, РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 11.06.2021.

Направлена на юридичну адресу підприємця Захарчук Л.Є. ухвала суду повернута об`єктом поштового зв`язку 14.06.2021 з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою". В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі, а саме 14.06.2021.

Строки для подання відзиву по 29.06.2021.

РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях у відзиві від 30.06.2021 №14-11-03609 (надісланий поштою 01.07.2021) позовні вимоги заперечує, оскільки органом управління майном, що є предметом договору оренди, є Міністерство освіти і науки України, яке листом від 25.05.2018 надало згоду на передачу спірного майна в оренду. Відповідачем 2 вчасно сплачується орендна плата за використання майна, здійснюється страхування майна, витрати на утримання майна, забезпечується його збереження, як це передбачено договором оренди. Використання відповідачем 2 орендованого майна сприяє надходженню додаткових коштів балансоутримавачу, що сприяє поліпшенню умов навчання та розвитку освіти у навчальному закладі. Прокурором не вказано, в чому саме полягає порушення інтересів держави. Майнові інтереси держави в даному випадку не порушені.

З метою повного та всебічного розгляду справи, враховуючи думку учасників справи, суд на підставі ст. 119 ГПК України протокольною ухвалою від 21.07.2021 поновив строк для подання відзиву та долучив його до матеріалів справи.

Відзив прокуратура Волинської області, ВСП "Рожищенський фаховий коледж Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького" отримали 05.07.2021.

Строк для подання відповіді - по 08.07.2021.

Підприємець Захарчук Л.Є. у відзиві від 20.07.2021 позовні вимоги заперечує, оскільки вона повністю виконує свої обов`язки за договором оренди та сприяє забезпеченню освітнього процесу, а саме проводить практику студентів навчального закладу, а тому приміщення використовується для діяльності, пов`язаної з освітнім процесом навчального закладу.

З метою повного та всебічного розгляду справи, враховуючи думку учасників справи, суд на підставі ст. 119 ГПК України протокольною ухвалою від 21.07.2021 поновив строк для подання відзиву та долучив його до матеріалів справи.

Прокуратура відзив Захарчук Л.Є. отримала 23.07.2021, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" №4301039810608.

Строк для подання відповіді на відзив - по 26.07.2021.

Суд протокольною ухвалою від 21.07.2021 підготовче засідання відклав на 04.08.2021 о 10 год. 00 хв.

Волинська обласна прокуратура у відповіді на відзив від 26.07.2021 №24-332 (надіслана поштою 26.07.2021) зазначає, що метою використання відповідачем 2 об`єкта оренди є розміщення ветеринарної аптеки, а також здійснення роздрібної торгівлі непродовольчими товарам, що не пов`язане з навчальним процесом та з наданням студентам освітніх послуг. Укладення договору про забезпечення проведення практики студентів вищого навчального закладу від 01.10.2018 жодним чином не вплинуло та не змінило мету використання відповідачем 2 орендованого приміщення, оскільки не надало права на здійснення освітньої діяльності, ані відповідної ліцензії на надання освітніх послуг.

Захарчук Л.Є. у заяві від 04.08.2021 просить долучити до матеріалів справи не засвідчену копію отриманого 02.08.2021 від ВСП "Рожищенський коледж ЛНУВМБ імені С.З. Гжицького" журналу проведення практики та ознайомлення з навчальними матеріалами. Представник у судовому засіданні заяву підтримав. Заявив усне клопотання про витребування оригіналу журналу від ВСП "Рожищенський коледж ЛНУВМБ імені С.З. Гжицького".

Суд протокольною ухвалою від 04.08.2021 відмовив у задоволенні заяв відповідача 2 про долучення доказу до матеріалів справи, витребування доказу, підготовче провадження закрив, розгляд справи по суті призначив на 11.08.2021 о 10 год. 00 хв.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

14.09.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області (орендодавець) та підприємцем Захарчук Л.Є. (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1240 (а.с. 48-51).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з договору.

Між сторонами зобов`язання виникли з договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 14.09.2018 №1240.

Згідно умов договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину приміщення головного корпусу №2 площею 101,1 кв.м., що знаходиться за адресою Волинська обл., м. Рожище, вул. Незалежності, 62 та обліковується на балансі Рожищенського коледжу Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2018 та становить 347 964 грн. 00 коп. (п. 1.1). Майно передається в оренду з метою використання орендарем 76,2 кв.м. - для розміщення ветеринарної аптеки, 24,9 кв.м. - для роздрібної торгівлі непродовольчими товарами (зоотоварами) (п. 1.2). Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна, підписаного між орендарем та балансоутримувачем за погодженням з орендодавцем (п. 2.1). Розділом 3 визначено порядок сплати орендної плати. Орендар зобов`язаний у разі припинення чи розірвання договору оренди повернути балансоутримувачу за погодженням з орендарем орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (п. 5.10); укласти договір на протязі 20 днів з Рожищенським коледжем ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького про проходження ветеринарної практики та сприяння навчальному процесу (п. 5.15). Орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна, внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору (п. 8.2). Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 14.09.2018 до 12.09.2021 включно (п. 10.1).

Передання спірного об`єкта в оренду підтверджується актом приймання-передавання орендованого майна від 14.09.2018 (а.с. 53).

01.10.2018 між Рожищенським коледжем ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького (навчальний заклад) та підприємцем Захарчук Л.Є. (база практики) укладено договір про забезпечення проведення практики студентів вищого навчального закладу, згідно умов якого база практики зобов`язується приймати студентів навчального закладу на практику згідно з відповідним календарним планом. Номер і назва спеціальності:211 "Ветеринарна медицина", 204 "Технологія виробництва та переробки продукції тваринництва" (п. 1.1, а.с. 158-159).

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до приписів частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, а саме :

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Верховного Суду №917/782/20 від 14.04.2021).

Згідно з частиною першою статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 №906/164/17, від 25.07.2018 №906/143/17, від 10.10.2018 №917/1934/17.

Згідно частин 3, 4 статті 80 ЗУ "Про освіту", основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.

Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Згідно ст. 79 Закону джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути: державний бюджет; місцеві бюджети; плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів; плата за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані на замовлення підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; гранти вітчизняних і міжнародних організацій; дивіденди від цінних паперів, відсотки від депозитів і розміщення коштів спеціального фонду на поточних рахунках банків державного сектору; добровільні внески у вигляді коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, одержаних від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством.

У підпункті 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» вказано, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Крім того, пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14 серпня 2001 року № 63, передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов`язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, як додаткові джерела фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Не використання навчальним закладом спірних приміщень для навчального (освітнього) процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітнім процесом.

Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду №913/152/18 від 05.08.2020.

Приписами ч. 4 ст. 80 ЗУ "Про освіту" встановлено, що об`єкти та майно державних чи комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що спірне приміщення передане в оренду підприємцю Захарчук Л.Є. всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, оскільки використовується підприємцем з метою розміщення ветеринарної аптеки та для роздрібної торгівлі непродовольчими товарами (зоотоварами), тобто спірне приміщення навчального закладу використовується не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 14.09.2018 №1240 підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Також підлягає задоволенню позовна вимога про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення та повернення його балансоутримувачу, оскільки визнання недійсним договору оренди приміщення має правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №917/782/20 від 14.01.2021.

Заперечення відповідача з посиланням на укладення з Рожищенським коледжем ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького (навчальний заклад) договору про забезпечення проведення практики студентів вищого навчального закладу, згідно умов якого база практики зобов`язується приймати студентів навчального закладу на практику згідно з відповідним календарним планом не приймається судом, оскільки відповідач не є особою, пов`язаною з освітньою діяльністю, згідно витягу з ЄДРПОУ для відповідача визначені такі види економічної діяльності: роздрібна торгівля квітами, рослинами, насінням, добривами, домашніми тваринами та кормами для них у спеціалізованих магазинах (основний); роздрібна торгівля спортивним інвентарем у спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (а.с. 17). Навчання у коледжі здійснюється за спеціальностями "Ветеринарна медицина", "Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва".

Погодження Міністерством освіти та науки України умов укладення договору оренди державного нерухомого майна не може бути підставою для використання об`єкта освіти не за цільовим призначенням, оскільки така господарська діяльність порушує імперативні приписи ЗУ "Про освіту".

Рішенням Господарського суду Волинської області №903/65/18 від 18.04.2018, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір оренди цього приміщення, укладений між тими ж сторонами, зокрема з підстав, що укладення договору про забезпечення проведення практики студентів жодним чином не вплинуло та не змінило мету використання відповідачем орендованого приміщення.

Суд відхиляє посилання регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях в обґрунтування своєї правової позиції на постанови Вищого господарського суду України від 20.12.2016 №922/1761/16, від 20.12.2016 №922/1573/16, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

Крім того прокурор обґрунтував позовні вимоги постановами Верховного Суду, які прийняті після постанов Вищого господарського суду України.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду №912/2385/18 від 26.05.2020).

Повноваження прокурора на звернення до суду підтверджені матеріалами справи, зокрема листами Волинської обласної прокуратури, Міністерства освіти і науки України, в тому числі листом від 12.03.2021, у якому позивач зазначає про погодження умов укладення спірного договору, не звернення до суду з відповідним позовом (а.с. 96-102).

Заперечення відповідачів та третьої особи про відсутність порушеного інтересу держави не приймається судом, оскільки не дотримання визначеного законом порядку надання в оренду об`єктів державного майна та їх ефективне використання за цільовим призначенням становить суспільний інтерес та переважає приватний інтерес у використанні таких об`єктів окремими суб`єктами господарювання.

Звернення прокурора до суду спрямоване на забезпечення дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільних потреб у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державного майна.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, то витрати по сплаті судового збору в сумі 4 540 грн. 00 коп. відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на них.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.09.2018 №1240, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та підприємцем Захарчук Любов`ю Євграфівною.

3. Зобов`язати підприємця Захарчук Любов Євграфівну ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ) звільнити та повернути балансоутримувачу Відокремленому структурному підрозділу "Рожищенський фаховий коледж ЛНУВМБ імені С.З. Гжицького" приміщення площею 101 кв.м., яке розташоване за адресою: Волинська обл., м. Рожище, вул. Незалежності, 62.

4. Стягнути з підприємця Захарчук Любові Євграфівної ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Волинської області (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915)

- 2 270 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській? Волинській областях (вул. Коперника, 4, м. Львів, Львівська обл., код ЄДРПОУ 42899921) на користь прокуратури Волинської області (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915)

- 2 270 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення

складений 13.08.2021

Суддя А. М. Кравчук