Рішення № 98946582, 10.08.2021, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року Справа № 925/1441/20

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Пріхно Л.А.,

за участі представників сторін:

від позивача - Довбій Ю.Ю. - адвокат,

від відповідача - представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско",

с. Геронимівка, Черкаського району, Черкаської області

до приватного підприємства "МАН Зернотранс", с. Хутори,

Черкаського району, Черкаської області

про стягнення 855 364 грн. 64 коп.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско" до приватного підприємства "МАН Зернотранс" про стягнення з відповідача 855 364 грн. 64 коп., а саме: 771 642 грн. 84 коп. основної заборгованості, 49 586 грн. 39 коп. пені, 22 944 грн. 31 коп. 3% річних та 11 191 грн. 10 коп. інфляційних втрат, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 10 липня 2019 року №10/07.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11 грудня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11 грудня 2020 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання на 12 год. 00 хв. 22 січня 2021 року.

Водночас судове засідання, призначене на 22 січня 2021 року не відбулося, у зв`язку з оскарженням приватним підприємством "МАН Зернотранс" ухвали суду від 09 грудня 2020 року та направлення матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року ухвалу Господарського суду Черкаської області від 09 грудня 2020 року залишено без змін.

15 лютого 2021 року матеріали справи №925/1441/20 повернулися до Господарського суду Черкаської області за належністю.

Ухвалою суду від 16 лютого 2021 року підготовче засідання призначено на 14 год. 30 хв. 02 березня 2021 року.

Однак підготовче засідання призначене на 02 березня 2021 року не відбулося, у зв`язку з оскарженням приватним підприємством "МАН Зернотранс" ухвали Господарського суду Черкаської області від 09 грудня 2020 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року вищевказані ухвалу та постанову скасовано. Справу №925/1441/20 направлено до Господарського суду Черкаської області на новий розгляд.

Ухвалою суду від 11 червня 2021 року прийнято справу №925/1441/20 в частині розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско" про забезпечення позову до свого провадження суддею Дорошенком М.В.

Відмовлено у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско" про забезпечення позову у справі №925/1441/20.

Передано справу №925/1441/20 судді Васяновичу А.В. для продовження її розгляду.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 червня 2021 року підготовче засідання призначено на 29 червня 2021 року.

Ухвалою суду від 29 червня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 12 год. 00 хв. 15 липня 2021 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 15 липня 2021 року відкладено розгляд справи по суті на 11 год. 00 хв. 28 липня 2021 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 28 липня 2021 року відкладено розгляд справи по суті на 11 год. 00 хв. 10 серпня 2021 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що з метою оплати наданих послуг з перевезення згідно акту №10 від 09 жовтня 2019 року позивачем виставлено для оплати рахунок-фактуру №СФ-001845 від 09 жовтня 2019 року.

Відповідач вказував, що оплата вказаного рахунку не здійснювалася, оскільки існувала переплата грошових коштів за актом виконаних робіт (наданих послуг) №11 від 26 листопада 2018 року до договору №123 укладеного між сторонами на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 16 листопада 2017 року.

В зв`язку з чим відповідачем було прийнято рішення про зарахування вимог про повернення безпідставно отриманих коштів (переплати за актом №11 від 26 листопада 2018 року до договору №123) в розмірі 294 085 грн. 42 коп. на погашення заборгованості за актом №10 від 09 жовтня 2019 року до договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 10 липня 2019 року №10/07 (заява від 30 листопада 2020 року про зарахування зустрічних однорідних вимог).

Таким чином, на думку відповідача, з моменту зарахування зобов`язання відповідача за актом наданих послуг №10 від 09 жовтня 2019 року до договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 10 липня 2019 року №10/07 є припиненими на суму 294 085 грн. 42 коп., а зобов`язання позивача щодо повернення безпідставно набутих (надмірно отриманих) ним коштів за актом виконаних робіт (наданих послуг) №11 від 26 листопада 2018 року до договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом №123 від 16 листопада 2017 року на суму 294 085 грн. 42 коп. є повністю припиненими (виконаними).

Станом на 30 листопада 2020 року залишок боргу за актом виконаних робіт (наданих послуг) №10 від 09 жовтня 2019 року до договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 10 липня 2019 року №10/07 становив 94 023 грн. 24 коп. (388 108 грн. 86 коп. - 294 085 грн. 42 коп.).

Відповідач стверджує, що позов у цій частині не підлягає задоволенню, оскільки збіг строк спеціальної позовної давності встановленої ст. 258 ЦК України.

Щодо заборгованості згідно акту виконаних робіт (наданих послуг) №13 від 08 листопада 2019 року на суму 383 533 грн. 98 коп. відповідач вказує наступне:

Відповідачем не здійснювалася оплата послуг за вказаним актом, оскільки існувала переплата за актами виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 12 липня 2019 року та №7 від 20 вересня 2019 року до договору від 10 липня 2019 року №10/07.

Оскільки відповідач на виконання акту №1 від 12 липня 2019 року сплатив 360 000 грн. 00 коп., замість 149 428 грн. 50 коп., було вирішено зарахувати 210 000 грн. 00 коп. безпідставно набутих позивачем коштів в рахунок зобов`язання за актом виконаних робіт (наданих послуг) №13 від 08 листопада 2019 року (заява про зарахування від 30 листопада 2020 року).

Крім того відповідач здійснив переплату за актом виконаних робіт (наданих послуг) №7 від 20 вересня 2019 року на суму 797 317 грн. 13 коп.

30 листопада 2020 року відповідачем направлено позивачу заяву від 30 листопада 2020 року про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Таким чином, на думку відповідача, з моменту зарахування на підставі даної заяви, зобов`язання відповідача за актом виконаних робіт (наданих послуг) №13 від 08 листопада 2019 року до договору на суму 383 533 грн. 98 коп. є повністю виконаними (припиненими), а зобов`язання позивача щодо повернення безпідставно набутих коштів (надмірно сплачених) за актом виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 12 липня 2019 року до договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 10 липня 2019 року №10/07 на суму 210 000 грн. 00 коп. є повністю виконаними та зобов`язання позивача щодо повернення безпідставно набутих коштів за актом виконаних робіт (наданих послуг) №7 до договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 10 липня 2019 року №10/07 є припиненими в частині 173 533 грн. 98 коп.

У відповіді на відзив позивач зазначав, що з метою дослідження обставин, які входять до предмета доказування і встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, позивач замовив судову економічну експертизу у господарських справах №925/280/20 та 925/1441/20 з питання: "Чи підтверджується документально наявність дебіторської заборгованості перед товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско", за надані транспортні послуги ПП "МАН Зернотранс" станом на 01 грудня 2020 року? Якщо так, то в якій сумі?".

18 грудня 2020 року за результатами проведення експертизи Черкаським відділенням КНДІСЕ був складений висновок експерта за № 1507/1558/20-23 яким на підставі первинних документів (Актів виконаних робіт (наданих послуг), рахунків, платіжних доручень), що знайшли відображення у бухгалтерському обліку товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско" по рахунку 361 "Розрахунки з покупцями та замовниками", станом на 01 грудня 2020 року документально підтверджується розмір дебіторської заборгованості приватного підприємства "МАН Зернотранс" по договору від 10 липня 2019 року №10/07, визначеної як різниця між сплаченими коштами за надані послуги та вартістю отриманих приватним підприємством "МАН Зернотранс" послуг на суму 1 060 452 грн. 05 коп.

Стосовно пропущення строку спеціальної позовної давності позивач зазначав, що за правилами встановленими нормами ч.ч. 1 та 2 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідачем були вчинені дії, що свідчить про визнання ним свого боргу за договором, що підтверджується копіями платіжних доручень, які датовані лютим-березнем-квітнем і травнем 2020 року.

Крім того, у березні 2020 року позивачем був пред`явлений позов до цього ж відповідача (боржника), предметом якого була лише частина вимоги, що випливає із змісту грошових зобов`язань відповідача перед позивачем згідно договору №10/07 від 10 липня 2019 року (справа №925/280/20).

Таким чином, відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, встановленої законом.

Щодо заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог за вих. № 42 та № 43 від 30 листопада 2020 року, то позивачем 17 грудня 2020 року було надано відповідачу відповідь, що односторонні правочини вчинені 30 листопада 2020 року ним у формі заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог за вихідними номерами 42 і 43, є нікчемними, оскільки їх недійсність прямо встановлена законом й відповідно дані правочини не створюють юридичних наслідків і визнання їх недійсними судом не вимагається.

У своєму запереченні на відповідь на відзив відповідач вказав, що наданий позивачем висновок експерта є неналежним доказом, оскільки не стосується предмету спору та зроблений на підставі документів (доказів) відсутніх в матеріалах справи №925/1441/20.

Також відповідач вказував, що висновок експерта наданий з пропуском строку та порядку надання доказів, встановленого ст. ст. 80 та 99 ГПК України.

Виходячи з норм ст. 99 ГПК України для проведення експертизи позивач мав право звернутися з відповідним клопотанням до суду, обґрунтовуючи неможливість подання висновку експерта у встановлений строк, а не проводити експертизу за власним замовленням під час розгляду справи.

Також відповідач заперечує доводи позивача щодо переривання строку позовної давності в частині вимог про стягнення боргу по акту №10, оскільки сплата боргу відбувалася по інших актах, а не за актами №10 та №13, які є предметом даного спору.

Вимоги відповідача до позивача, що були зараховані на підставі заяв від 30 листопада 2020 року виникли не у зв`язку з перевезенням вантажу, як стверджує позивач, а у зв`язку з безпідставністю сплати, отримання та зберігання позивачем грошових коштів.

Щодо повернення надмірно перерахованих коштів необхідно застосувати саме вимоги ст. 1212 ЦК України.

Для вимог про повернення безпідставно набутого майна, діючим законодавством встановлено загальну позовну давність терміном у три роки, а не рік як вказує позивач.

Заяви за вих. № 42 та №43 про зарахування зустрічних однорідних вимог подано відповідачем в період, коли трирічний строк позовної давності ще не сплив, оскільки всі зустрічні однорідні вимоги відповідача до позивача виникли протягом 2019 року.

Оскільки угоди від 30 листопада 2020 року про зарахування зустрічних однорідних вимог не оскаржені та не визнані судом недійсними у встановленому законодавством порядку, то дані угоди породжують відповідні правові наслідки для сторін.

Також 29 липня 2021 року від позивача до суду надійшла заява в якій позивач стверджує про пропуск відповідачем спеціальної позовної давності щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вимоги відповідача по суті заяв від 30 листопада 2020 року №42 та №43 ґрунтуються на платіжних дорученнях датованих періодом з 12 лютого 2019 року по 29 липня 2019 року включно і вони безпосередньо випливають із договору перевезення вантажу, а тому з урахуванням п. 6 ч.2 ст.258 ЦК України строк позовної давності за даними вимогами сплив 29 липня 2020 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 10 серпня 2021 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1441/20.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, а також заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з даним позовом позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що відповідач має борг за договором перевезення №10/07 від 10 липня 2019 року в розмірі 771 642 грн. 84 коп., а саме: на підставі акту виконаних робіт (наданих послуг) №10 від 09 жовтня 2019 року в розмірі 388 108 грн. 86 коп. з урахуванням ПДВ та на підставі акту №13 від 08 листопада 2019 року в розмірі 383 533 грн. 98 коп. з урахуванням ПДВ.

Заборгованість відповідача за іншими актами наданих послуг з перевезення вантажу по даному договору не є предметом розгляду по даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 10 липня 2019 року між приватним підприємством "МАН Зернотранс" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско" (перевізник) було укладено договір на перевезення вантажу автомобільним транспортом за №10/07.

Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору замовник зобов`язався надавати для перевезення вантажі, а перевізник - виконати перевезення вантажу автомобільним транспортом в обсягах узгоджених між сторонами

Перевізник зобов`язався виконати для замовника перевезення вантажу, а замовник - сплатити перевізнику плату за перевезення вантажу (п. 1.2. договору).

Отже, умови укладеного договору передбачали надання позивачем послуг з перевезення вантажу.

Згідно ст. 307 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються зі статтею 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Зі змісту вищевказаних приписів законодавства, зокрема, статті 307 Господарського кодексу України та статті 909 Цивільного кодексу України вбачається, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

При цьому, для укладення договору застосовується система єдиного документа.

Залежно від виду документа розрізняють:

а) систему накладної, яка застосується майже на всіх видах транспорту;

б) систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті;

в) систему чартеру, яка застосовується на морському, річковому і повітряному транспорті.

У деяких випадках вказані системи можуть бути комбіновані. До інших перевізних документів також відносять дорожню відомість, вагонний лист, передавальну відомість у разі перевезення у прямому змішаному сполученні та інші. Усі вони є документами первинної звітності і мають доказове значення.

Договір перевезення залізничним, автомобільним та річковим транспортом оформляється накладною, яка супроводжує вантаж на усьому шляху його слідування і на станції призначення видається одержувачеві разом з вантажем. Накладна складається відправником, який відповідає за усі наслідки неправильності, неточності або неповноти зазначених у ній відомостей.

Договір вважається укладеним з моменту здачі вантажу до перевезення разом з накладною. Перевізник робить на накладній відповідну відмітку, а в підтвердження прийому вантажу до перевезення видає відправнику вантажу квитанцію. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Міністерством транспорту України.

Юридичне значення накладної полягає в тому, що: а) вона є обов`язковою письмовою формою договору; б) доводить факт укладення договору і містить його зміст; в) легітимує особу на пред`явлення претензій та позовів.

Таким чином, договір перевезення вантажів укладений в момент отримання перевізником вантажу для перевезення і закінчується видачею вантажу одержувачу, а вивантаження вантажу з транспортного засобу, зберігання його після вивантаження до видачі та видача його одержувачеві є додатковими послугами договору перевезення вантажу.

Глава 64 Цивільного кодексу України, що регулює перевезення є спеціальною по відношенню до загальних положень про послуги, що врегульовані главою 63 Цивільного кодексу України.

Сам факт надання позивачем відповідачу на його замовлення послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом за договором від 10 липня 2019 року відповідачем не заперечується і між сторонами з цього питання спору немає.

Факт укладання між сторонами даного договору було також встановлено судом під час розгляду аналогічного спору між тими ж сторонами зі справи №925/280/20 предметом спору по якій було стягнення заборгованості за актами надання послуг з перевезення №4 від 31 липня 2019 року, №5 від 31 серпня 2019 року, №6 від 15 вересня 2019 року, №7 від 20 вересня 2019 року, №12 від 30 жовтня 2019 року, №14 від 30 листопада 2019 року в частині щодо послуг за перевезення висівки по маршруту: м. Черкаси-Миколаїв на суму 33 809 грн. 80 коп. з ПДВ.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 лютого 2021 року рішення Господарського суду Черкаської області від 26 жовтня 2020 року у справі №925/280/20 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 липня 2021 року рішення Господарського суду Черкаської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 лютого 2021 року у справі №925/280/20 залишено без змін.

Також судом під час розгляду справи №925/280/20 було встановлено, що відповідно до п. 4.1. договору сторони домовились, що ціна послуг з перевезення за 1 км або за 1 тону визначається додатковою угодою, що є невід`ємною частиною до даного договору.

На виконання договору від 10 липня 2019 року сторони, зокрема, уклали наступні додаткові угоди: №3 від 22 липня 2019 року, №4 від 02 серпня 2019 року, №5 від 01 вересня 2019 року, № 6 від 01 вересня 2019 року, №7 від 01 жовтня 2019 року та №8 від 01 листопада 2019 року, згідно умов яких сторони визначили і погодили ціни на послуги з перевезення вантажів з 1 тону та маршрути доставлення цих вантажів до пунктів призначення.

Отже, дані обставини в силу приписів ч. 4 ст.75 ГПК України не потребують доказуванню.

Позивач виконав свій обов`язок за договором по перевезенню вантажу, що підтверджується копіями актів виконаних робіт (наданих послуг):

- № 10 від 09 жовтня 2019 року на суму 388 108 грн. 86 коп. з ПДВ;

- №13 від 08 листопада 2019 року на суму 383 533 грн. 98 коп. з ПДВ.

Виконання зобов`язання з перевезення вантажу також підтверджується наявними у матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних.

Всього за вищевказаними актами позивачем надано послуги з перевезення на загальну суму 771 642 грн. 84 коп. з урахуванням ПДВ.

Позивач вказує, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу за актами №10 та №13, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п. 4.2. договору розрахунки між сторонами проводяться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника протягом 10 календарних днів після здійснення перевезення. Моментом здійснення перевезення є підписання вантажоодержувачем товарно-транспортних документів.

З товарно-транспортних накладних вбачається, що по акту №10 від 09 жовтня 2019 року перевезення вантажу та підписання документів здійснювалося в період з 01 жовтня 2019 року по 05 жовтня 2019 року, а по акту №13 від 08 листопада 2019 року в період з 01 листопада 2019 року по 08 листопада 2019 року (т.1 а.с 11- 75).

Таким чином строк оплати наданих послуг з перевезення вантажу на момент звернення позивача до суду настав.

З матеріалів справи вбачається, що 30 листопада 2020 року (тобто після звернення позивача до суду з даним позовом) відповідачем було направлено позивачу заяву від 30 листопада 2020 року про зарахування зустрічних однорідних вимог за №42 згідно якої зобов`язання сторони -2 (товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско") перед стороною - 1 (приватним підприємством "МАН Зернотранс") щодо повернення безпідставно набутих коштів перерахованих стороною -1 стороні - 2 в загальному розмірі 294 085 грн. 00 коп., а саме згідно платіжних доручень №1328 від 12 лютого 2019 року на суму 34 661 грн. 72 коп. (з яких 34 661 грн. 72 коп. є безпідставно набутими), №1272 від 01 березня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп., №1275 від 05 березня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп., №1304 від 13 березня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп., №1311 від 13 березня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп., №1284 від 15 березня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп., №1296 від 02 квітня 2019 року на суму 40 000 грн. 00 коп., №1290 від 19 квітня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп., №1312 від 07 травня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп., №1311 від 30 травня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп., №1348 від 16 липня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1311 від 29 липня 2019 року на суму 17 000 грн. 00 коп., №1312 від 29 липня 2019 року на суму 13 000 грн. 00 коп. (зустрічна вимога 2) є припиненою повністю.

В свою чергу зобов`язання приватного підприємства "МАН Зернотранс" перед товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско", що виникло на підставі акту виконаних робіт (наданих послуг) №10 від 09 жовтня 2019 року на суму 388 108 грн. 86 коп. до договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 10 липня 2019 року №10/07 (зустрічна вимога 1) є припиненим частково на суму 294 085 грн. 00 коп.

Після проведення зарахування залишок зобов`язання сторони - 1 перед стороною -2 становить 94 023 грн. 86 коп.

Водночас, згідно заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30 листопада 2020 року №43 зобов`язання сторони -2 (товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско") перед стороною - 1 (приватним підприємством "МАН Зернотранс") щодо повернення безпідставно набутих коштів перерахованих стороною -1 стороні - 2 в загальному розмірі 383 533 грн. 98 коп., саме згідно платіжних доручень №1315 від 31 липня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1372 від 16 серпня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1402 від 11 вересня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1387 від 12 вересня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп., №1402 від 17 вересня 2019 року на суму 50 000 грн. 00 коп., №1350 від 19 вересня 2019 року на суму 50 000 грн. 00 коп. та №1441 від 12 листопада 2019 року на суму 200 000 грн. 00 коп. (з яких 173 533 грн. 98 коп. є безпідставно набутими) є повністю припиненими.

Одночасно зобов`язання сторони -1 перед стороною - 2, що виникло на підставі акту виконаних робіт (наданих послуг) №13 від 08 листопада 2019 року в загальному розмірі 383 533 грн. 98 коп. до договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 10 липня 2019 року №10/07 є припиненим повністю.

Факт отримання заяв про зарахування позивач не спростовує, крім того з матеріалів справи вбачається, що позивач у відповіді на відзив зазначав, що 17 грудня 2020 року було надано відповідачу обґрунтовану відповідь, що односторонні правочини вчинені відповідачем 30 листопада 2020 року у формі заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог є нікчемними, оскільки їх недійсність прямо встановлена законом й відповідно дані правочини не створюють юридичних наслідків і визнання їх недійсними судом не вимагається.

Стосовно проведеного відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог судом враховано наступне:

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно з ч.3 ст. 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у ст. 601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч.5 ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог №42 та №43, що надіслані відповідачем позивачу 30 листопада 2020 року, за своєю правовою природою є односторонніми правочинами, направленими на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (ст. 601 ЦК України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 910/21652/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 910/21648/17, від 11 жовтня 2018 року у справі № 910/23246/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 910/21683/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/21566/17, від 25 вересня 2019 року у справі №910/21645/17, від 01 жовтня 2019 року у справі №910/12968/17, від 05 листопада 2019 року у справі №914/2326/18.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду своєю постановою від 22 січня 2021 року зі справи №910/11116/19 уточнив висновки щодо застосування відповідної норми права наступним чином.

Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.

За дотримання умов, передбачених ст. 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених ст. 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.

Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.

Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.

Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

Позивач не погоджується із односторонніми правочинами відповідача про зарахування зустрічних позовних вимог, проте, з відповідним позовом про визнання цих правочинів недійсними до суду не звертався.

У своїй заяві від 29 липня 2021 року позивач стверджує про пропуск відповідачем спеціальної позовної давності щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вимоги відповідача по суті заяв від 30 листопада 2020 року №42 та №43 ґрунтуються на платіжних дорученнях датованих періодом з 12 лютого 2019 року по 29 липня 2019 року включно і вони безпосередньо випливають із договору перевезення вантажу, а тому з урахуванням п. 6 ч.2 ст.258 ЦК України строк позовної давності за даними вимогами сплив 29 липня 2020 року.

Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено ст. 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема, у разі спливу позовної давності та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Односторонні правочини про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30 листопада 2020 року є чинними і вони не є предметом розгляду по даній справі.

Проте, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 грудня 2019 року зі справи №359/10663/18 вказала, що позовні вимоги про визнання недійсним одностороннього зарахування зустрічних грошових вимог з підстав спливу позовної давності та про стягнення заборгованості не є нерозривно пов`язаними. Відповідно до ст. 602 ЦК України встановлена недопустимість зарахування зустрічних вимог, зокрема, у разі спливу позовної давності. Таким чином, односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинений після спливу строку позовної давності щодо вимоги сторони, яка заявила про зарахування зустрічних однорідних вимог, є нікчемним і відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання його недійсним не вимагається.

В зв`язку з чим судом враховано, що згідно з ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 315 ГК України передбачено, що до пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії. Претензії можуть пред`являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п`яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п`яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно із ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

До дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Також судом враховано, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, а також від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16).

Відповідно до ч.3 ст.925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

У справі №911/935/18 за позовом підприємця - перевізника до підприємства (замовника) та вантажоодержувача вантажу про стягнення боргу за прострочення виконання обов`язку підприємства з оплати наданих підприємцем послуг з перевезення вантажів за договором перевезення, Верховний Суд у своїй постанові від 10 червня 2019 року вказав, що має застосовуватись положення глави 32 ГК України. Підлягає застосуванню позовна давність щодо пред`явлення позовної вимоги перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів у шість місяців, яка передбачена частиною п`ятою статті 315 ГК України.

У пункті 28 Інформаційного листа ВГСУ від 07 квітня 2008 року №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" зазначається, що відповідно до частини другої статті 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Це стосується і положень про позовну давність.

Частиною першою статті 223 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Між нормами частини третьої статті 925 ЦК України та частини п`ятої статті 315 ГК України не має суперечності, бо вони співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Як вже зазначалося вище, позивач стверджує, що вимоги відповідача по суті заяв від 30 листопада 2020 року №42 та №43 ґрунтуються на платіжних дорученнях датованих періодом з 12 лютого 2019 року по 29 липня 2019 року включно і вони безпосередньо випливають із договору перевезення вантажу, а тому з урахуванням п.6 ч.2 ст.258 та ч.3 ст. 925 ЦК України строк позовної давності за даними вимогами сплив.

З матеріалів справи вбачається, що 16 листопада 2017 року між приватним підприємством "МАН Зернотранс" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско" (перевізник) було також укладено договір на перевезення вантажу автомобільним транспортом за №123.

Згідно п. 1.1. вищевказаного договору замовник зобов`язався надавати для перевезення вантажі, а перевізник - виконати перевезення вантажу автомобільним транспортом в обсягах узгоджених ним сторонами.

Згідно п.1.2 договору №123 саме приватне підприємство "МАН Зернотранс" зобов`язувалося сплатити перевізнику плату за перевезення.

Отже, щодо пред`явлення позовної вимоги перевізником - товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско" до замовника послуг з перевезення, або до вантажовідправників чи вантажоодержувачів застосовується спеціальна позовна давність, а не навпаки.

З односторонніх правочинів про зарахування зустрічних позовних вимог вбачається, що за заявою від 30 листопада 2020 року про зарахування зустрічних однорідних вимог за №42 зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско") перед приватним підприємством "МАН Зернотранс") щодо повернення безпідставно набутих коштів в загальному розмірі 294 085 грн. 00 коп. є припиненою повністю, а за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30 листопада 2020 року №43 зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско" перед приватним підприємством "МАН Зернотранс" щодо повернення безпідставно набутих коштів в загальному розмірі 383 533 грн. 98 коп. є припиненою повністю.

Повернення безпідставно набутих коштів врегульовано главою 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави), а не главою 64 ЦК України (перевезення).

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання щодо повернення суми, сплаченої понад вартість товару за правовою природою є таким, що виникло у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (постанова ВСУ від 14.10.2014 року зі справи №3-138гс14).

До вимог щодо повернення безпідставно набутого майна застосовується загальна позовна давність, яка становить три роки.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору від 16 листопада 2017 року №123 позивачем було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 170 577 грн. 28 коп., що підтверджується копією акту виконаних робіт (наданих послуг) №11 від 26 листопада 2018 року (а.с. 93, т.1).

З метою оплати наданих послуг за актом №11 від 26 листопада 2018 року позивачем виставлено рахунок-фактуру №СФ-0003853 від 26 листопада 2018 на суму 170 577 грн. 28 коп.

Відповідачем було сплачено позивачу 464 661 грн. 72 коп., що підтверджується копіями платіжних доручень:

№1256 від 19 грудня 2018 року на суму 100 000 грн. 00 коп.,

№1314 від 05 лютого 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп.,

№1328 від 12 лютого 2019 року на суму 34 661 грн. 72 коп.,

№1337 від 15 лютого 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп.,

№1332 від 27 лютого 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп.,

№1272 від 01 березня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп.,

№1275 від 05 березня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп.,

№1304 від 07 березня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп.,

№1311 від 13 березня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп.,

№1284 від 15 березня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп.,

№1296 від 02 квітня 2019 року на суму 40 000 грн. 00 коп.,

№1290 від 19 квітня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп.,

№1312 від 07 травня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп.,

№1311 від 30 травня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп.,

№1348 від 16 липня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп.,

№1311 від 29 липня 2019 року на суму 17 000 грн. 00 коп.,

№1312 від 29 липня 2019 року на суму 13 000 грн. 00 коп.

В призначенні платежу вказано: оплата за транспортні перевезення згідно рахунку №СФ-0003853 від 26 листопада 2018 року.

Як вказувалося вище, вартість наданих послуг з перевезення вантажу згідно акту №11 від 26 листопада 2018 року складає 170 577 грн. 28 коп.

Таким чином, переплата становила 294 084 грн. 44 коп. і строк позовної давності щодо вимог про повернення надміру сплачених коштів не закінчився станом на 30 листопада 2020 року.

Отже, підстав вважати односторонній правочин від 30 листопада 2020 року про зарахування зустрічних однорідних вимог за №42 нікчемним немає.

Щодо іншого правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог судом враховано наступне:

Відповідач вказує, що позивач був зобов`язаний повернути йому безпідставно отримані кошти в загальному розмірі 383 533 грн. 98 коп., які він отримав згідно платіжних доручень №1315 від 31 липня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1372 від 16 серпня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1402 від 11 вересня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1387 від 12 вересня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп., №1402 від 17 вересня 2019 року на суму 50 000 грн. 00 коп., №1350 від 19 вересня 2019 року на суму 50 000 грн. 00 коп. та №1441 від 12 листопада 2019 року на суму 200 000 грн. 00 коп. (з яких 173 533 грн. 98 коп. є безпідставно набутими).

Тобто, загальний строк позовної давності щодо цих вимог про повернення безпідставно отриманих коштів (переплати) також не закінчився станом на 30 листопада 2020 року з наведених вище підстав, а отже, вважати даний правочин відповідача нікчемним також немає підстав.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору від 10 липня 2019 року №10/07 позивачем було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 149 428 грн. 50 коп., що підтверджується копією акту виконаних робіт (наданих послуг) від 12 липня 2019 року №1 (а.с. 111, т.1).

З метою оплати наданих послуг за актом №1 від 12 липня 2019 року позивачем виставлено рахунок-фактуру №СФ-0001447 від 12 липня 2019 року на суму 149 428 грн. 50 коп.

Відповідачем було сплачено позивачу 210 000 грн. 00 коп., що підтверджується копіями платіжних доручень:

№1315 від 31 липня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп.,

№1372 від 16 серпня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп.,

№1402 від 10 вересня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп.,

№1387 від 12 вересня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп.,

№1402 від 17 вересня 2019 року на суму 50 000 грн. 00 коп.,

№1350 від 19 вересня 2019 року на суму 50 000 грн. 00 коп.

Сума грошових зобов`язань за виконані роботи (надані послуги) по акту №1 від 12 липня 2019 року становила 149 428 гр. 50 коп.

Таким чином переплата за актом №1 від 12 липня 2019 року згідно лише вказаних вище платіжних доручень складала 60 571 грн. 50 коп.

Крім того судом встановлено, що Господарським судом Черкаської області 10 березня 2020 року було видано судовий наказ у справі №925/268/20 (наказне провадження) про стягнення з приватного підприємства "МАН ЗЕРНОТРАНС" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП ТРАНСКО" 149 428 грн. 50 коп. заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом та 210 грн. 20 коп. судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕП ТРАНСКО" у заяві про видачу судового наказу вказувало про заборгованість відповідача, яка виникла на підставі договору №10/07 та акту №1 від 12 липня 2019 року, не зважаючи на сплату коштів відповідачем відповідно до наведених вище платіжних доручень.

Відповідач вказує, що незважаючи на сплату боргу по акту №1 згідно наведених вище платіжних доручень, також виконав судовий наказ, який вступив в законну силу та сплатив позивачу на виконання судового рішення 150 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №1568 від 16 березня 2020 року, №1574 від 17 березня 2020 року та №1572 від 18 березня 2020 року.

Тобто, відповідач стверджує, що фактично борг по акту №1 від 12 липня 2019 року останнім було сплачено двічі.

Платіжні доручення: №1315 від 31 липня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1372 від 16 серпня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1402 від 10 вересня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1387 від 12 вересня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп., №1402 від 17 вересня 2019 року на суму 50 000 грн. 00 коп., №1350 від 19 вересня 2019 року на суму 50 000 грн. 00 коп., №1568 від 16 березня 2020 року на суму 50 000 грн. 00 коп., №1574 від 17 березня 2020 року на суму 50 000 грн. 00 коп., №1572 від 18 березня 2020 року на суму 50 000 грн. 00 коп. Господарський суд Черкаської області під час розгляду справи №925/280/20 не досліджував, оскільки вони не надавалися суду.

Крім того відповідачем надано суду копії платіжних доручень, а саме: №205 від 29 травня 2020 року на суму 10 000 грн. 00 коп. та №1365 від 17 жовтня 2020 року на суму 50 000 грн. 00 коп.

В призначенні платежу платіжних доручень №№1568, 1574 та 1572 вказано: оплата за транспортні перевезення згідно рахунку №СФ-0001762 від 02 жовтня 2019 року та судового наказу по справі №925/268/20 від 10 березня 2020 року у сумі 41 666 грн. 67 коп.

В призначенні платежу платіжного доручення №205 вказано: оплата за транспортні перевезення згідно рахунку №СФ-0001762 від 02 жовтня 2019 року, а в платіжному дорученні №1365 вказано: оплата за транспортні перевезення згідно рахунку №СФ-0001725 від 18 вересня 2019 року та №СФ-0001762 від 02 жовтня 2019 року.

Також в заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30 листопада 2020 року №43 відповідач посилався на платіжне доручення №1441 від 12 листопада 2019 року на суму 200 000 грн. 00 коп. (з яких 173 533 грн. 98 коп. є безпідставно набуті позивачем (як вказує сам відповідач)).

Платіжне доручення №1441 від 12 листопада 2019 року на суму 200 000 грн. 00 коп. було предметом розгляду судом під час розгляду справи №925/280/20.

Зокрема, під час розгляду справи №925/280/20 судом було, встановлено, що з метою оплати наданих послуг за актом № 7 від 20 вересня 2019 року позивачем виставлено рахунок-фактуру №СФ-0001762 від 02 жовтня 2019 на суму 442 682 грн. 87 коп.

Відповідачем було сплачено 30 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №1378 від 21 жовтня 2019 року,

100 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №1393 від 23 жовтня 2019 року,

100 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №1429 від 01 листопада 2019 року,

100 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №1466 від 06 листопада 2019 року,

200 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №1441 від 12 листопада 2019 року,

200 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №1577 від 27 грудня 2019 року,

100 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №1590 від 11 січня 2020 року,

50 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №1523 від 22 січня 2020 року,

100 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №1532 від 28 січня 2020 року,

50 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №1534 від 20 лютого 2020 року,

50 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №1548 від 21 лютого 2020 року,

100 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №1554 від 03 березня 2020 року.

В призначенні платежу вказано: часткова оплата за транспортні перевезення згідно рахунку №СФ-0001762 від 02 жовтня 2019 року.

Всього згідно вищевказаних платіжних доручень було сплачено 1 180 000 грн. 00 коп.

Таким чином суд дійшов був висновку, що переплата боргу по акту №7 від 20 вересня 2019 року складає 737 317 грн. 13 коп.

В зв`язку з чим суд під час розгляду справи №925/280/20 відхилив доводи відповідача стосовно того, що переплату по акту №7 в розмірі 737 317 грн. 13 коп. слід зарахувати в рахунок погашення боргу саме по атам №12 та №14, оскільки платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, тобто починаючи з акту №6.

При цьому, судом було також враховано, що позивач під час розгляду спору визнав відсутність боргу по актам №1, 2, 3.

Далі суд дійшов висновку, що залишок боргу по акту №6 в розмірі 83 418 грн. 80 коп. було сплачено відповідачем з урахуванням переплати по акту №7, а решта коштів в розмірі 653 898 грн. 33 коп. (737 317 грн. 13 коп. - 83 418 грн. 80 коп.) зараховується по наступних актах в хронологічному порядку.

При цьому судом враховано, що по акту №8 борг становив 443 005 грн. 86 коп., а по акту №9 - 347 720 грн. 46 коп.

Отже, заборгованість по акту №12 від 30 жовтня 2019 року на суму 254 443 грн. 03 коп. та №14 від 30 листопада 2019 року в частині заявлених позовних вимог по справі №925/280/20 на суму 33 809 грн. 80 коп. не була сплачена відповідачем, а тому суд задовольнив позов в цій частині.

Також судом було встановлено, що з метою оплати наданих послуг за актом № 6 від 15 вересня 2019 року позивачем виставлено рахунок-фактуру №СФ-0001725 від 18 вересня 2019 на суму 333 446 грн. 96 коп.

Платіжні доручення №205 від 29 травня 2020 року на суму 10 000 грн. 00 коп. та №1365 від 17 жовтня 2020 року на суму 50 000 грн. 00 коп. під час розгляду справи №925/280/20 судом також не досліджувалися.

З урахуванням викладеного, суд не погоджується з доводами відповідача, що позивач зобов`язаний був повернути відповідачу як безпідставно отримані 173 533 грн. 98 коп., сплачених платіжним дорученням №1441 від 12 листопада 2019 року на загальну суму 200 000 грн. 00 коп.

Водночас позивач не надав суду первинних бухгалтерських документів, що підтверджують зарахування грошових коштів, які він отримав від відповідача по платіжним дорученням №1315 від 31 липня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1372 від 16 серпня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1402 від 10 вересня 2019 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №1387 від 12 вересня 2019 року на суму 20 000 грн. 00 коп., №1402 від 17 вересня 2019 року на суму 50 000 грн. 00 коп., №1350 від 19 вересня 2019 року на суму 50 000 грн. 00 коп., №1568 від 16 березня 2020 року на суму 50 000 грн. 00 коп., №1574 від 17 березня 2020 року на суму 50 000 грн. 00 коп., №1572 від 18 березня 2020 року на суму 50 000 грн. 00 коп., №205 від 29 травня 2020 року на суму 10 000 грн. 00 коп. та №1365 від 17 жовтня 2020 року на суму 50 000 грн. 00 коп. в загальному розмірі 420 000 грн. в рахунок погашення іншого боргу, а ніж того, що виник у зв`язку з перевезенням вантажів по акту №1 від 12 липня 2019 року.

Також в матеріалах справи знаходяться платіжні доручення №№ 1026, 1011, 46 (а.с. 124-126, т.1) на загальну суму 207 000 грн. з відповідним призначенням платежу про сплату боргу за транспортні перевезення та з посиланням на рахунок № СФ - 0001794.

Водночас, матеріали справи не містять рахунку №СФ - 0001794.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30 листопада 2020 року №43 чинний і в установленому законом порядку не визнавався судом недійсним.

Даних обставин (про чинність односторонніх правочинів про зарахування зустрічних однорідних вимог) не було враховано експертом під час проведення експертизи, не зважаючи на те, що ці правочини на момент проведення експертизи вже були вчиненні.

Отже, з урахуванням положень ст.104 ГПК України суд відхиляє висновок експерта стосовно того, що станом на 01 грудня 2020 року документально підтверджується розмір дебіторської заборгованості приватного підприємства "МАН Зернотранс" по договору від 10 липня 2019 року № 10/07, визначеної як різниця між сплаченими коштами за надані послуги та вартістю отриманих приватним підприємством "МАН Зернотранс" послуг, на суму 1 060 452 грн. 05 коп.

Позивач звернувся до суду з позовом 06 листопада 2020 року.

Отже, оскільки між сторонами відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог 30 листопада 2020 року, то зобов`язання відповідача, що виникло з договору перевезення №10/07 від 10 липня 2019 року та акту виконаних робіт (наданих послуг) №10 від 09 жовтня 2020 року на суму 294 085 грн. 00 коп. та на суму 383 533 грн. 98 коп. згідно акту виконаних робіт (наданих послуг) №13 від 08 листопада 2020 року припинилося в силу положень ст. 601 ЦК України.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що зобов`язання відповідача зі сплати боргу на суму 677 618 грн. 98 коп. по договору перевезення припинилося після звернення позивача до суду, то суд вважає за необхідне провадження у справі в цій частині закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Як вже зазначалося вище, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу застосовується спеціальна позовна давність.

З товарно-транспортних накладних вбачається, що відповідач не є вантажовідправником або вантажоодержувачем, проте саме відповідач взяв на себе зобов`язання за договором №10/07 здійснити оплату послуг з перевезення.

Таким чином до даних правовідносин застосовується річний строк позовної давності.

Отже, в даному випадку відповідач здійснив 30 листопада 2020 року зарахування вимог позивача до нього, по частині яких закінчився річний строк позовної давності, оскільки оплату за перевезення по товарно-транспортним накладним від 01-05 жовтня 2019 року відповідач повинен був здійснити 11-15 жовтня 2019 року відповідно, а за перевезення по товарно-транспортним накладним від 01 - 08 листопада 2019 року оплата повинна була відбутися 11-18 листопада 2019 року відповідно.

Проте, вчинення боржником дій, які свідчать про визнання боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Водночас, як вже зазначалося вище, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Суд відхиляє доводи позивача про переривання перебігу позовної давності у зв`язку з пред`явленням у березні 2020 року позову до цього ж відповідача (справа №925/280/20), оскільки позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, то позовна давність щодо них не переривається.

За умовами договору перевезення виконання зобов`язання з оплати передбачалося у вигляді періодичних платежів (з моменту здійснення відповідного перевезення та підписання вантажоодержувачем відповідної накладної).

Борг за товарно-транспортними накладними, що відображені в актах наданих послуг з перевезення №10 та №13 не був предметом розгляду зі справи №925/280/20.

Також суд відхиляє доводи позивача про переривання перебігу позовної давності, зокрема, щодо сплати боргу за актом №10 від 09 жовтня 2019 року, у зв`язку з вчиненням відповідачем дії, що свідчать про визнання ним свого боргу, а саме частковою його сплатою відповідно до платіжних доручень за лютий-березень-квітень і травень 2020 року, оскільки такі доводи позивача суперечать змісту його позовних вимог (в позові позивач зазначає, що борг за актом №10 становить 388 108 грн. 86 коп.), в той же час у своїй заяві позивач стверджує про часткову сплату боргу, проте, не зазначає якими саме первинними бухгалтерськими документами підтверджується даний факт.

Отже, щодо решти позовних вимог про стягнення 94 023 грн. 86 коп. основного боргу згідно акту №10 від 09 жовтня 2020 року, слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності встановленої ч.3 ст. 925 ЦК України.

Оскільки зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, то підстав для задоволення вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат нарахованих, у зв`язку з простроченням відповідачем зобов`язання з оплати послуг перевезення по товарно-транспортним накладним від 01-05 жовтня 2019 року (акт №10) також немає.

Щодо решти вимог про стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат судом враховано наступне:

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З реєстру до акту виконаних робіт №13 від 08 листопада 2019 року та товарно-транспортних накладних від 01 - 08 листопада 2019 року вбачається, що:

01 листопада 2019 року позивач надав послуг з перевезення на суму 21 662 грн. 40 коп.,

02 листопада 2019 року позивач надав послуг з перевезення на суму 49 573 грн. 60 коп.,

03 листопада 2019 року позивач надав послуг з перевезення на суму 92 881 грн. 60 коп.,

05 листопада 2019 року позивач надав послуг з перевезення на суму 77 835 грн. 60 коп.,

06 листопада 2019 року позивач надав послуг з перевезення на суму 66 815 грн. 60 коп.,

07 листопада 2019 року позивач надав послуг з перевезення на суму 68 828 грн. 80 коп.,

08 листопада 2019 року позивач надав послуг з перевезення на суму 5 638 грн. 40 коп.

Всього на суму 383 533 грн. 98 коп.

З розрахунку наданого позивачем вбачається, що нарахування 3% річних в розмірі 10 785 грн. 80 коп. на суму боргу 383 533 грн. 98 коп. виконано з 29 листопада по 05 листопада 2020 року, а інфляційні втрати в розмірі 10 785 грн. 80 коп. на вказаний борг нараховано за період з 01 грудня 2019 року по 30 вересня 2020 року.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3." судом встановлено, що розмір 3% річних нараховано вірно, розмір інфляційних - в меншому розмірі.

В зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню 10 785 грн. 80 коп. 3% річних та 5 369 грн. 48 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов`язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно п. 5.6. договору разі невиконання сторонами термінів взаєморозрахунків, винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення 49 586 грн. 39 коп. пені нарахованої за період з 01 травня 2020 року по 31 жовтня 2020 року на суму боргу в розмірі 771 624 грн. 84 коп.

Проте, позивачем при нарахуванні пені порушено вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому судом враховано, що п. 5.6. договору не містив умови нарахування пені понад строки, що встановлені ч. 6 ст. 232 ГК України.

Як вказувалося вище, строк оплати за надані послуги по товарно-транспортним накладним від 01 - 08 листопада 2019 року настав 11-18 листопада 2019 року відповідно.

Таким чином розмір пені нарахований за період з 01 травня 2020 року (дата вказана позивачем) по 11 травня 2020 року (закінчення шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України щодо оплати наданих 01 листопада 2019 року послуг) на суму боргу 21 662 грн. 40 коп. складає 104 грн. 17 коп.;

за період з 01 травня 2020 року (дата вказана позивачем) по 12 травня 2020 року (закінчення шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України щодо оплати наданих 02 листопада 2019 року послуг) на суму боргу 49 573 грн. 60 коп. складає 260 грн. 06 коп.;

за період з 01 травня 2020 року (дата вказана позивачем) по 13 травня 2020 року (закінчення шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України щодо оплати наданих 03 листопада 2019 року послуг з перевезення) на суму боргу 92 881 грн. 60 коп. складає 527 грн. 85 коп.;

за період з 01 травня 2020 року (дата вказана позивачем) по 15 травня 2020 року (закінчення шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України щодо оплати наданих 05 листопада 2019 року послуг) на суму боргу 77 835 грн. 60 коп. складає 510 грн. 40 коп.;

за період з 01 травня 2020 року (дата вказана позивачем) по 16 травня 2020 року (закінчення шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України щодо оплати наданих 06 листопада 2019 року послуг) на суму боргу 66 815 грн. 60 коп. складає 467 грн. 34 коп.;

за період з 01 травня 2020 року (дата вказана позивачем) по 17 травня 2020 року (закінчення шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України щодо оплати наданих 07 листопада 2019 року послуг з перевезення) на суму боргу 68 828 грн. 80 коп. складає 511 грн. 51 коп.;

за період з 01 травня 2020 року (дата вказана позивачем) по 18 травня 2020 року (закінчення шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України щодо оплати наданих 08 листопада 2019 року послуг) на суму боргу 5 638 грн. 40 коп. складає 44 грн. 37 коп.

Отже, з урахуванням вищенаведеного розрахунку, з відповідача підлягає до стягнення 2 425 грн. 70 коп. пені, а в решті вимог щодо стягнення пені слід відмовити.

При цьому суд зазначає, що у задоволенні вимог про стягнення неустойки нарахованої позивачем у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання по акту №10 суд також відмовляє не з підстав пропуску позивачем позовної давності, а з аналогічних підстав порушення позивачем вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки, як зазначалося вище, по товарно-транспортним накладним від 01-05 жовтня 2019 року відповідач повинен був здійснити оплату 11-15 жовтня 2019 року відповідно.

Отже, кінцевий шестимісячний строк встановлений ч. 6 ст. 232 ГПК України, щодо нарахування пені за порушення даних зобов`язань закінчується 15 квітня 2020 року, водночас позивач здійснив нарахування пені, починаючи з 01 травня 2020 року, тобто поза строком встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 11 000 грн. 00 коп. витрат пов`язаних з правничою допомогою.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат враховується наступне:

розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 4.1. договору про надання правничої допомоги від 04 листопада 2020 року №5/11-20 укладеного між позивачем та адвокатом Довбієм Ю.Ю. визначено, що за взаємною згодою сторін, клієнт зобов`язується сплачувати гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги за цим договором у розмірі 11 000 грн. 00 коп.

Згідно детального опису робіт (надання послуг) виконаних адвокатом робіт, необхідних для надання правничої допомоги адвокатом надано позивачу наступні послуги:

- ознайомлення і аналіз наявних у справі документів, вивчення нормативно-правової бази і судової практики з відповідного питання, формування стратегії захисту прав та інтересів клієнта, консультування і узгодження правової позиції з клієнтом, 2,5 год. вартістю 2 027 грн. 00 коп.;

- складання від імені клієнта позовної заяви про стягнення заборгованості і штрафних санкцій за договором, включаючи підготовку письмових документів (доказів) у справі, необхідних для подання позову, 5 год., вартістю 4 054 грн. 00 коп.;

- участь у судових засіданнях господарського суду в якості представника позивача з розгляду справи, незалежно від кількості засідань - 5 000 грн. 00 коп. Всього вартість послуг складає 11 081 грн. 00 коп.

Сторони домовилися про зменшення вартості наданих адвокатом послуг, який зазначений пунктом 2 опису до 11 000 грн. 00 коп.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено адвокату Довбію Ю.Ю. 11 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується копією платіжного доручення №7097175 від 04 листопада 2020 року.

Згідно ч.ч. 4-6 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві заперечував щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести, оскільки, на думку відповідача, такий розмір є завищеним, неспівмірним із складністю справи, не підтверджений доказами.

Проте, в чому саме проявляється неспівмірність судових витрат, які позивач поніс відповідач не зазначив, та відповідних доказів в підтвердження своїх доводів суду не надав.

Отже, витрати позивача на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами в порядку ч.4 ст.129 ГПК України.

З урахуванням задоволених позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню 8 954 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому судом було також враховано, що припинення зобов`язання відповідача на суму 677 618 грн. 98 коп. відбулося після відкриття провадження у справі, а тому в цій частині витрати позивача на професійну правничу допомогу також слід покласти на відповідача, оскільки спір виник саме з вини відповідача.

Сплачений позивачем судовий збір в частині закриття провадження у справі підлягає поверненню з Державного бюджету на підставі п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Водночас виходячи зі змісту даної норми Закону повернення судового збору без відповідного клопотання сторони не допускається.

Відповідач також у відзиві на позовну заяву зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу становить 30 000 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Доказів, що підтверджують понесення відповідачем витрат на правничу допомогу матеріали справи не містять, відповідної заяви в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України відповідачем суду заявлено не було.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі №925/1441/20 в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 677 618 грн. 98 коп. - закрити.

3. Стягнути з приватного підприємства "МАН Зернотранс", вул. Припортова, 42/1, м. Черкаси, ідентифікаційний код 34404272 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско", вул. Благовісна, буд. 1, с. Геронимівка, Черкаського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 32291375 - 10 785 грн. 80 коп. 3% річних, 5 369 грн. 48 коп. інфляційних втрат, 2 425 грн. 70 коп. пені, 278 грн. 42 коп. судового збору та 8 954 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

4. В решті вимог - в позові відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 12 серпня 2021 року.

Суддя А.В.Васянович