Рішення № 98946406, 04.08.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1228/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", м. Київ до Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобода-Агро", м. Харків. про стягнення коштів в розмірі 3309058,16 грн. за участю представників:

позивача - Левицька А.В., адвокат;

відповідача - не з`явився;

третьої особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків, про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № DNH2FLO5691 від 18.12.2015, яка складається з: суми заборгованості зі сплати відшкодування вартості майна - 433949,99 грн., заборгованості зі сплати винагороди за користування майном - 1085408,17 грн. та пені - 240000,00 грн., що разом становить - 1759358,16 грн. (з урахуванням прийнятої судом заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 21.07.2021).

Ухвалою господарського суду від 26.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/1228/21 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 19.05.2021 об 11:45 год. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобода-Агро", м. Харків.

Ухвалою господарського суду від 23.06.2021 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 26 липня 2021 року.

07.07.2021 позивачем надано для долучення до матеріалів справи копії актів прийому-передачі (повернення) майна, що перебувало в лізингу та було повернуто банку. В судовому засіданні позивачем надані для огляду оригінали даних актів, у зв`язку з чим протокольною ухвалою від 23.06.2021, клопотання представника відповідача про витребування оригіналів відповідних актів залишається судом без розгляду.

Ухвалою господарського суду від 21.07.2021 прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (№ 4551 від 21.07.2021) та розгляд справу продовжено з урахуванням цієї заяви.

21.07.2021 відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 16984), в якому відповідач зазначає, що позовні вимоги складено банком станом на 23.02.2021 та не враховують факт повернення майна лізингоодержувачем банку та платежі, здійснені ТОВ "Слобода-Агро" на користь банку в лютому та березні 2021 року. Також вказує, що у зв`язку з розірванням договору фінансового лізингу № DNH2FLO5691 від 18.12.2015 та вилученням предметів лізингу на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", обов`язок по сплаті лізингових платежів у ТОВ "Слобода-Агро" та відповідно і у поручителя відсутній.

Відповіді на відзив на позов, у строки, визначені ухвалою суду від 26.04.2021, позивачем до суду надано не було.

Ухвалою господарського суду від 23.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/1228/21 до судового розгляду по суті на 28.07.2021 о 12:30 год.

У судовому засіданні 04.08.2021 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання 04.08.2021 не з`явився, про причину неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи у судове засідання 04.08.2021 не з`явився, про причину неявки суд не повідомив.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутній в судовому засіданні представник позивача погодився з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 04.08.2021, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

18.12.2015 АТКБ "ПриватБанк" (далі - позивач, банк, лізингодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобода-Агро" (далі - лізингоодержувач, третя особа) уклали договір фінансового лізингу №DNH2FLO5691 (надалі - договір) відповідно до п. 1.1. якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу.

У пункті 1.2. договору сторони узгодили те, що вартість майна разом з ПДВ становить 2234000,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість майна становить 2234000,00 грн. та складається з:

- суми авансового платежу, 448000,00 грн., у відповідності до п.1.4. цього договору;

- загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого лізингоодержувачу майна, 1786000,00 грн., згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в додатку №2, що є невід`ємною частиною цього договору.

Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2 до договору.

П. 2.3.2. договору на лізингоодержувача покладено обов`язок сплачувати позивачу на рахунок, зазначений в п. 1.5. договору, винагороду за користування майном у розмірі 28% річних від суми залишку несплаченої вартості майна виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 20-е число кожного поточного місяця.

У випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, винагорода за користування майном складає 56% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2 (п. 2.3.2.1. договору).

Відповідно до п. 7.2.15 договору, лізингоодержувач зобов`язується сплачувати лізингові платежі, що включають:

- суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна;

- проценти та винагороди за отримане в лізинг майно;

- інші витрати банка, безпосередньо пов`язані з цим договором, та передбачені цим договором, згідно додатку №2, та не пізніше дати, зазначеної в додатку №2, на рахунок, відкритий згідно п.1.5. цього договору.

Відповідно до пп. 8.1.1. п. 8.1. договору, у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених п.п.2.1-2.3, 7.2.15 цього договору та зазначених у додатку № 2, лізингоодержувач сплачує банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6.1.3. договору банк має право вимагати повернення майна у випадках, передбачених п. 10.1. цього договору.

П. 7.2.6. договору на лізингоодержувача покладено обов`язок повернути майно банку у випадках, передбачених п. 10.1. цього договору у стані в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

Відповідно до пунктів 10.1., 10.1.2., 10.1.2.3. договору цей договір підлягає розірванню за ініціативою банку в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 дні у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше 30 днів.

У випадку розірвання цього договору, майно повинне бути повернуте лізингоодержувачем протягом 3-х днів по акту прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу (п. 10.3. договору).

За змістом п. 3.1. договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна (додатку №4 до договору).

АТ КБ "ПриватБанк" свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, передавши відповідне майно лізингоодержувачу, що підтверджується актом прийому-передачі від 22.12.2015.

Відповідно до акту приймання-передачі майна від 22.12.2015, банк передав, а лізингоодержувач прийняв у лізинг майно:

1. Комбайн зернозбиральний New Holand CSX 7080, б/в, № НОМЕР_2, 2009р.в., вартістю 1899125,00 грн.;

2. Жатка зернова New Holand 24 GHNG (24ft), б/в, № НОМЕР_3, 2009р.в., вартістю 334875,00 грн.;

18.12.2015 позивач та ОСОБА_1 (далі - поручитель, відповідач) уклали договір поруки №DNH2FLO5691/DP (далі - договір поруки).

Відповідно до п. 1.1. договору поруки предметом цього договору є надання поруки поручителем перед банком за виконання ТОВ "Слобода-Агро" зобов`язань за договором фінансового лізингу №DNH2FLO5691 від 18.12.2015, по сплаті :

- вартості майна за договором фінансового лізингу, що становить 2234000,00 грн. на взяття у лізинг майна, згідно додатку № 1, що є невід`ємною частиною договору фінансового лізингу, в тому числі авансового платежу лізингоодержувача, що становить 448000,00 грн. у строки, зазначені договором фінансового лізингу;

- зі сплатою винагороди за користування майном у розмірі 28% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, в дату сплати процентів, якою є 25-е число кожного поточного місяця; а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у договорі фінансового лізингу. Якщо під час виконання договору фінансового лізингу зобов`язання лізингоодержувача, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за договором фінансового лізингу в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

Згідно із п. 1.2. поручитель відповідає перед банком за виконання зобов`язань за договором фінансового лізингу в тому ж розмірі, що і лізингоодержувач, включаючи сплату лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, винагороди за отримане в лізинг майно, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед банком всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

У пункті 4.1. договору поруки сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору.

Як вказує позивач, в порушення зазначених вище умов договору фінансового лізингу, лізингоодержувач не здійснював вчасне відшкодування вартості майна, у зв`язку з чим у останнього утворилась прострочена заборгованість зі сплати такого відшкодування. Також, лізингоодержувач не сплачував винагороду за користування майном, що призвело до виникнення простроченої заборгованості зі сплати такої винагороди.

Враховуючи викладене, банк скористався своїм правом вимоги повернення майна та надав лізингоодержувачу лист від 30.09.2019 № E.65.0.0.0/3-191003 про розірвання договору фінансового лізингу №DNH2FLO5691, з вимогою повернути банку лізингове майно до 10.10.2019.

Лізингоодержувач не виконав вимогу банку з повернення лізингового майна, не сплатив заборгованість по лізингових платежах та інші платежі за договором, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Натомість, в процесі розгляду даного спору, лізингоодержувачем було повернуто предмет лізингу позивачу, що підтверджується наданими позивачем до суду копіями актів про повернення лізингового майна та частково погашено заборгованість за договором фінансового лізингу, що і стало підставою для звернення позивача до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог від 21.07.2021, яка прийнята судом, а розгляд даного спору продовжено з урахуванням даної заяви.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст. 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про фінансовий лізинг.

Так, відповідно до ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. 2 ст. 806 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

П. 1 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингодавець зобов`язаний у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

Ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

При цьому, ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначатися з іншими витратами лізингодавця, які, на їх розсуд, мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов`язані з виконанням певного договору.

Такі положення ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту повного та своєчасного виконання грошових зобов`язань за договором фінансового лізингу закон покладає на лізингоодержувача.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору фінансового лізингу, банк (позивач) передав, а лізингоодержувач (третя особа) прийняв у лізинг майно: комбайн зернозбиральний New Holand CSX 7080, б/в, № НОМЕР_2 2009р.в., вартістю 1899125,00 грн.; жатку зернову New Holand 24 GHNG (24ft), б/в, № НОМЕР_3, 2009р.в., вартістю 334875,00 грн. що підтверджується актом прийому-передачі від 22.12.2015.

У свою чергу, в порушення умов укладеного договору фінансового лізингу, лізингоодержувач не здійснював вчасне відшкодування вартості майна, у зв`язку з чим у останнього утворилась прострочена заборгованість зі сплати такого відшкодування. Також, лізингоодержувач не сплачував винагороду за користування майном, що призвело до виникнення простроченої заборгованості зі сплати такої винагороди.

Враховуючи викладене, банк скористався своїм правом вимоги повернення майна та надав лізингоодержувачу лист від 30.09.2019 NoE.65.0.0.0/3-191003 про розірвання договору фінансового лізингу №DNH2FLO5691, з вимогою повернути банку лізингове майно до 10.10.2019.

Як встановлено судом, в процесу розгляду даного спору, лізингоодержувачем було повернуто предмет лізингу позивачу, що підтверджується наданими позивачем до суду копіями актів про повернення лізингового майна та частково погашено заборгованість за договором фінансового лізингу.

Так, за розрахунком позивача, станом на 07.07.2021, заборгованість лізингоодержувача за договором складається з суми заборгованості зі сплати відшкодування вартості майна - 433949,99 грн., заборгованості зі сплати винагороди за користування майном - 1085408,17 грн., пені - 240000,00 грн. та дорівнює 1759358,16 грн.

Суд зазначає, що за час слухання справи суду не надано доказів відсутності боргу або контррозрахунку заявленої до стягнення суми, отже не спростовано вимоги позивача, не надано суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов`язаннями.

Як встановлено судом, 18.12.2015 позивач та ОСОБА_1 (далі - поручитель, відповідач) уклали договір поруки №DNH2FLO5691/DP, відповідно до п. 1.2. якого поручитель відповідає перед банком за виконання зобов`язань за договором фінансового лізингу в тому ж розмірі, що і лізингоодержувач, включаючи сплату лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, винагороди за отримане в лізинг майно, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед банком всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Відповідно до п. 2.1.2 договору, поручитель відповідає перед банком, як солідарний лізингоодержувач у випадку невиконання лізингоодержувачем зобов`язань за договором фінансового лізингу, незалежно від факту направлення чи не направлення банком поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Ст. 543 ЦК України містить норму, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи порушення лізингоодержувачем умов договору фінансового лізингу в частині повноти та своєчасності здійснення передбачених договором платежів, позивач правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом до ОСОБА_1 , як до поручителя ТОВ "Слобода-Агро" за договором фінансового лізингу.

Щодо заявлених до стягнення сум заборгованості зі сплати винагороди за користування майном в розмірі 1085408,17 грн., суд зазначає таке.

Відповідні нарахування здійснені позивачем у відповідності до умов п.п. 2.3.2 договору фінансового лізингу.

Так, за змістом п. 2.3.2. договору на лізингоодержувача покладено обов`язок сплачувати позивачу на рахунок, зазначений в п. 1.5. договору, винагороду за користування майном у розмірі 28% річних від суми залишку несплаченої вартості майна виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 20-е число кожного поточного місяця.

У випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, винагорода за користування майном складає 56% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2 (п. 2.3.2.1. договору).

Як вбачається з виписки банку, станом на 07.07.2021 за лізингоодержувачем обліковується заборгованість по відсотковій винагороді за користування майном в розмірі 1085408,17 грн.

Розрахунок заборгованості зі сплати винагороди за користування майном є арифметично правильним та відповідає умовам договору.

Інше відповідачем не доведено будь-якими доказами або поясненнями, що надавали б підстави господарському суду для сумнівів у правильності розрахунку.

Таким чином, заявлена до стягнення сума заборгованості зі сплати винагороди за користування майном в розмірі 1085408,17 грн., є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, а тому підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення суму пені в розмірі 240000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пп. 8.1.1. п. 8.1. договору у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених п.п.2.1-2.3, 7.2.15 цього договору та зазначених у додатку № 2, лізингоодержувач сплачує банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене, заявлена до стягнення сума пені, є обґрунтованою, відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства. Розрахунок заборгованості зі сплати пені є арифметично правильним та відповідає умовам договору. Контррозрахунку заявленої до стягнення суми пені, відповідачем суду надано не було.

Отже, заявлена до стягнення сума пені розмірі 240000,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача, як правомірно заявлена.

Щодо вимоги позивача про стягнення суми заборгованості зі сплати відшкодування вартості майна в розмір 433949,99 грн., суд відмовляє в її задоволенні, виходячи з наступного.

Ч. ч. 2, 4 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов`язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору, не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню.

Зазначений висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.04.2018 року у справі №911/3483/16, у постанові від 15 січня 2021 року по справі № 904/2357/20.

Верховний Суд у постанові від 15 січня 2021 року по справі № 904/2357/20 зазначає, що договір лізингу є змішаним договором та на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, враховуючи розірвання договору фінансового лізингу № DNH2FL05691 від 18.12.2015 та повернення предметів лізингу на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", обов`язок по сплаті суми заборгованості зі сплати відшкодування вартості майна в розмір 433949,99 грн. у відповідача відсутній.

Щодо заперечень відповідача, що у зв`язку з розірванням договору фінансового лізингу № DNH2FLO5691 від 18.12.2015 та поверненням предметів лізингу на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", банк не має права вимагати сплати заборгованості за договором фінансового лізингу з ТОВ "Слобода-Агро" та відповідно і з поручителя, суд зазначає, що зазначена заборгованість утворилась у лізингоодержувача під час дії договору фінансового лізингу та не була погашена лізингоодержувачем до моменту розірвання договору та повернення майна банку. А, отже, обов`язком лізингоодержувача та поручителя - є сплата заборгованості за договором фінансового лізингу, яка утворилась у лізингоодержувача, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору фінансового лізингу.

Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором фінансового лізингу № DNH2FLO5691 від 18.12.2015, в розмірі 1325408,17 грн., судовий збір в розмірі 19881,12 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570);

Відповідач - Фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобода-Агро" (61121, м. Харків, вул. Валентинівська, 50-А, код ЄДРПОУ 38160529).

Повне рішення складено 12.08.2021.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/1228/21