Рішення № 98946370, 12.08.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2326/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіфт" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 31, код ЄДРПОУ 39432346) до Фізичної особи-підприємця Смаракової Олени Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) про стягнення 17 170,96грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача 17 170,96грн. винагороди за наданий дозвіл на використання програмної продукції.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов ліцензійного договору № 01-02-2020-2 від 01.02.2020 з посиланням на ст.ст.525, 526, 610 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 15.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

Відповідач своїм правом, наданим відповідно до ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, відзив на позов не надав. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.06.2021 направлена судом на адресу відповідача, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як місцезнаходження юридичної особи відповідача.

Проте, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.06.2021 повернута на поштову адресу з відміткою: адресат відсутній за зазначеною адресою.

За приписами ч.3 ст.120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам, які не були присутні в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відсутності заяви про зміну адреси ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд зазначає, що сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Також необхідно зазначити, що за змістом ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвала господарського суду Харківської області від 15.06.2021, якою було відкрито провадження у даній справі та запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позов, була оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України 16.06.2021. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отримавши позовну заяву відповідач не був позбавлений можливості дізнатися в господарському суді Харківської області про подальший перебіг питання щодо зазначеного позову та своєчасно ознайомитись з відповідними судовими рішеннями в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Таким чином, судом всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

01.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіфт" (позивач) та Фізичною особою-підприємцем Смараковою Оленою Анатоліївною (відповідач) укладено ліцензійний договір № 01-02-2020-2 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач надає відповідачу дозвіл на використання програмної продукції (далі - ліцензія) у вигляді комп`ютерної програми (онлайн-сервісу) під назвою "Програмний продукт LOOQME" (сервіс моніторингу та аналізу згадувань у засобах масової інформації та соціальних медіа LOOQME)" (далі - "Програмна продукція"), а відповідач зобов`язався використовувати Програмну продукцію на умовах, передбачених Договором і своєчасно та в повному обсязі сплачувати позивачу винагороду.

У п.3.4 Договору сторони погодили, що позивач щомісяця надсилає відповідачу в двох екземплярах акт про надання прав на використання Програмної продукції. Якщо протягом 10 робочих днів з дати отримання акту ліцензіат в письмовій формі не звернувся з претензіями щодо неможливості використання Програмної продукції та не надіслав підписаний екземпляр акту, права за Договором вважаються такими, що надані незалежно від факту підписання акту.

Відповідно до п.2, п.3 додатку № 1 від 01.02.2020 до Договору щомісячна винагорода ліцензіара за надання ліцензії згідно з визначеним у цьому додатку тарифним планом складає 9 900,00грн. Відповідач зобов`язався сплачувати щомісяця винагороду не пізніше 10 числа календарного місяця користування Програмною продукцією.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 30.11.2020.

Позивач на виконання умов договору надав відповідачу дозвіл на використання Програмної продукції в період лютий-травень 2020 року.

На адресу відповідача за вказаний період позивачем направлялись акти про надання прав на використання програмної продукції, які з боку відповідача не були підписані та повернуті позивачу.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, розрахунки за Договором не здійснив, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд встановив наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення винагороди за ліцензійним договором № 01-02-2020-2 від 01.02.2020.

За своєю правовою природою спірний договір є ліцензійним.

За приписами п.2 ч.1 та ч.2 ст.1107 Цивільного Кодексу України, розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється, зокрема, на підставі ліцензійного договору.

Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

Частинами 1 та 2 ст.1108 Цивільного Кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності).

Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.1109 Цивільного Кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Частиною 1 ст.1110 Цивільного Кодексу України передбачено, що ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже було встановлено судом, відповідно до п.2, п.3 додатку № 1 від 01.02.2020 до Договору щомісячна винагорода ліцензіара за надання ліцензії складає 9 900,00грн. та сплачується щомісяця не пізніше 10 числа календарного місяця користування Програмною продукцією.

Позивач належним чином виконав умови договору на надав відповідачу дозвіл на використання Програмної продукції в період з лютого по травень 2020 року на загальну суму 34 170,96грн., що підтверджується актами про надання прав на використання програмної продукції № 72 від 29.02.2020 на суму 9 900,00грн., № 201 від 31.03.2020 на суму 9 900,00грн., № 249 від 30.04.2020 на суму 9 900,00грн. та № 281 від 15.05.2020 на суму 4 470,96грн., наявними в матеріалах справи.

Зазначені акти направлялись позивачем на адресу відповідача, проте останнім підписані та повернуті не були.

Оскільки з боку відповідача на адресу позивача жодних претензій щодо неможливості використання Програмної продукції не надходило, суд, з урахуванням положень п.3.4 договору, дійшов висновку про належне надання прав за Договором за даними актами.

Даний факт відповідачем не спростований, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Відповідач в порушення умов Договору взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, за наданий позивачем дозвіл користування Програмною продукцією розрахувався частково на суму 17 000,00грн., у зв`язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 17 170,96грн.

Відповідач обставини, повідомлені позивачем, не спростував, матеріали справи не містять доказів оплати визначеної винагороди в повному обсязі, що є істотним порушенням умов Договору та свідчить про порушення відповідачем вимог ст.1109 Цивільного кодексу України щодо строків здійснення оплати.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч.1 та ч.2 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позов є цілком обґрунтованим, доведеним належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим підлягає задоволенню в повному обсязі.

Позивачем надано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок, в якому позивач зазначає, що судові витрати, які останній поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи складає судовий збір в розмірі 2 270,00грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається на відповідача.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00грн. суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На момент прийняття рішення у даній справі позивачем не надано суду ані договору про надання правничої допомоги, ані детального опису робіт (надання послуг), виконаних адвокатом.

Керуючись ст.ст.4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Смаракової Олени Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , ідент. Номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіфт" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 31, код ЄДРПОУ 39432346) заборгованість в сумі 17 170,96грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду або через господарський суд Харківської області.

Повне рішення складено "12" серпня 2021 р.

Суддя Т.А. Лавренюк