Рішення № 98946078, 09.08.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2021 справа № 914/384/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П. розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-КМ», м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Львівського електролампового заводу «Іскра», м.Львів

про стягнення 49560 грн

Представники сторін не викликались

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-КМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Львівського електролампового заводу «Іскра» про стягнення 49560 грн.

Ухвалою суду від 22.02.2021 р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу 10-денний строк з дня вручення ухвали на виправлення допущених недоліків шляхом надання суду відомостей про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви та доказів відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Ухвалою суду від 10.03.2021 р. постановлено прийняти справу до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; здійснювати розгляд справи без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

05.04.2021 р. суд отримав відзив відповідача (вх.№8048/21), а 13.04.2021 р. – відповідь на відзив позивача (вх.№8918/21).

Дослідивши наявні у справі докази та викладені в заявах по суті спору пояснення, врахувавши, що сторони належним чином повідомлені про розгляд даного спору, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи підписав рішення без його проголошення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між позивачем та відповідачем було укладено договір, на виконання умов якого позивач поставив відповідачеві обладнання, проте останній в порушення умов договору оплатив його неповністю. У зв`язку з цим, позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 49560 грн заборгованості.

Відповідач частково визнав позовні вимоги, пояснив, що на дату складення позовної заяви сума заборгованості насправді дорівнювала 44560 грн, станом на день відкриття провадження у справі – 24560 грн, а станом на 31.03.2021 р. – 19560 грн, відтак відсутніми є підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

18.11.2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-КМ» склало для Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Львівського електролампового заводу «Іскра» рахунок-фактуру №1847 на оплату товару (маркіратор Videojet 1510 в комплекті) на загальну суму 154560 грн з ПДВ.

19.11.2020 р. між ТзОВ «Альянс-КМ» (продавець) та ТзОВ «Торговий дім Львівського електролампового заводу «Іскра» (покупець) було укладено договір поставки №1911/20, відповідно до п.1.1. якого продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продавцю маркіратор Videojet 1510, надалі – обладнання, в кількості 1-го комплекту. У цьому пункті договору наведено найменування товару, що входить у комплект, та його кількість, а також зазначено, що вартість товару становить 154560 грн з ПДВ.

Згідно з п.2.1. договору, загальна сума договору становить 154560 грн, в тому числі ПДВ 25760 грн.

За умовами п.2.3. договору, оплата обладнання здійснюється покупцем наступним чином: покупець сплачує 100 (сто) % загальної вартості обладнання на підставі рахунка-фактури, виставленого продавцем.

Оплата здійснюється у формі безготівкового розрахунку, шляхом перерахування відповідної суми на розрахунковий рахунок продавця (п.2.4. договору).

Як передбачено у п.3.1. договору, термін постачання обладнання продавцем становить 5 (п`ять) календарних днів з моменту підписання договору та оплати згідно п.2.3.1. цього договору.

У пунктах 3.2.– 3.4. договору сторони погодили, що покупець зобов`язується прийняти поставлене продавцем обладнання в день доставки; датою доставки вважається дата фактичної доставки обладнання продавцем на склад покупця, про що свідчить відмітка покупця у видатковій накладній, а право власності на обладнання від продавця до покупця переходить в момент фактичної доставки обладнання на склад покупця.

Довіреністю №Д3003016, виданою 30.11.2020 р., ТзОВ «Торговий дім Львівського електролампового заводу «Іскра» доручило Нікітіну П.Б. отримати від ТзОВ «Альянс-КМ» цінності за рахунком №1847 від 18.11.2020 р., а саме маркіратор Videojet 1510 в комплекті.

Відповідно до видаткової накладної №1616 від 30.11.2020 р. ТзОВ «Альянс-КМ» з посиланням на рахунок №1847 від 18.11.2020 р. поставило ТзОВ «Торговий дім Львівського електролампового заводу «Іскра» маркіратор Videojet 1510 в комплекті вартістю 154560 грн з ПДВ.

Видаткову накладну підписано без зауважень представниками сторін, а також скріплено печатками товариств.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Львівського електролампового заводу «Іскра» здійснило наступні оплати за обладнання: 08.12.2020 р., 15.12.2020 р., 16.12.2020 р., 17.12.2020 р., 22.12.2020 р. (на суму 10000 грн кожна).

Також покупець здійснював оплати по 5000 грн кожна в такі дати: 23.12.2020 р., 24.12.2020 р., 30.12.2020 р., 14.01.2021 р., 15.01.2021 р., 19.01.2021 р., 21.01.2021 р., 22.01.2021 р., 25.01.2021 р., 26.01.2021 р., 03.02.2021 р., 04.02.2021 р., 09.02.2021 р., 11.02.2021 р., 16.02.2021 р., 17.02.2021 р., 12.03.2021 р.

У вимозі від 12.01.2021 р., надісланій 14.01.2021 р. та врученій 20.01.2021 р., ТзОВ «Альянс-КМ» вимагало від ТЗОВ «Торговий дім Львівського електролампового заводу «Іскра» здійснити розрахунок за поставлений товар протягом 7 днів з моменту отримання даної вимоги шляхом здійснення перерахунку на поточний рахунок ТзОВ «Альянс-КМ».

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 49560 грн, а у відповіді на відзив підтвердив, що станом на 12.04.2021 р. заборгованість відповідача перед позивачем складає 19560 грн.

На момент ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо здійснення покупцем оплати вищезгаданої суми.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона – постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 662 ЦК України встановлено обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а частиною першою статті 663 ЦК України – передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Стаття 664 ЦК України визначає, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Факт поставки позивачем обладнання відповідачеві підтверджується підписами повноважних представників та печатками сторін на складеній без зауваження видатковій накладній.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, – у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (ч.1 ст.693 ЦК України).

Зі змісту договору випливає, що сторони погодили попередню оплату загальної вартості обладнання на підставі рахунка-фактури, виставленого продавцем.

Рахунок на оплату обладнання виставлено 18.11.2020 р., а видаткову накладну про поставку цього обладнання підписано 30.11.2020 р., і, як вбачається з наданих сторонами доказів, відповідач здійснював часткову оплату товару вже після його поставки, тобто продавець поставив товар без отримання попередньої оплати від покупця.

За умовами ч.ч.1, 2 та 4 ст.538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

У зв`язку з тим, що попередня оплата товару не була здійснена, а умовами договору, з якими погодився відповідач шляхом його підписання, не встановлено іншого строку оплати у випадку здійснення післяоплати, суд вважає, що покупець повинен був здійснити оплату в повному розмірі принаймні негайно після здійсненої 30.11.2020 р. поставки і, безсумнівно, міг вважатись таким, що прострочив виконання зобов`язання, станом на час звернення позивача з позовом.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд прийшов до висновку, що відповідач прострочив виконання свого зобов`язання з оплати поставленого товару. Станом на момент ухвалення рішення у даній справі заборгованість відповідача за товар становить 19560 грн, що підтверджується наявними у справами виписками з банківського рахунку та платіжними дорученнями, а також визнається сторонами, відтак, стягнення саме цієї суми боргу з відповідача є підставним.

Щодо решти позовних вимог, заявлених позивачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до звернення з позовом, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Як вбачається з відповідного штемпеля підприємства зв`язку на описі вкладення та поштовому конверті, адресованому Господарському суду Львівської області, позивач подав позовну заяву 08.02.2021 р. Після усунення недоліків позовної заяви суд відкрив провадження у справі, а отже позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду.

З представлених відповідачем платіжних доручень випливає, що на момент пред`явлення позову позивачем відповідач сплатив 110000 грн боргу, а не 105000 грн, як зазначено у позовній заяві, у зв`язку з чим станом на 08.02.2021 р. дійсна сума заборгованості відповідача становила 44560 грн.

Таким чином, на момент подання позовної заяви підстави для стягнення з відповідача 5000 грн (з 49560 грн, заявлених до стягнення), були відсутні, тобто предмету спору в цій частині не існувало, відтак право позивача не було порушено, а тому воно не підлягає судовому захисту і в задоволенні позову в частині стягнення 5000 грн слід відмовити.

Дослідивши подані платіжні доручення, які підтверджують факт сплати 25000 грн заявленої до стягнення заборгованості після звернення позивача з позовом, суд прийшов до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю в частині стягнення 25000 грн основного боргу у зв`язку із тим, що предмет спору в цій частині припинив своє існування в процесі розгляду справи судом.

Частина перша статті 4 ГПК України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 19560 грн основного боргу. В задоволенні 5000 грн боргу слід відмовити з огляду на безпідставність цих вимог, а провадження у справі в частині стягнення 25000 грн основного боргу підлягає закриттю через відсутність предмету спору.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої – другої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

В позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи: сплата судового збору – 2270 грн, поштові послуги – 48,20 грн та витрати на правничу допомогу – орієнтовно 12000 грн. В прохальній частині позовної заяви позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати (витрати по сплаті судового збору) та витрати на правничу допомогу.

Поданими позивачем доказами понесення витрат на правничу допомогу підтверджується наступне.

05.01.2021 р. адвокат Коноваленко Євгеній Леонідович (адвокат) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-КМ» (клієнт) уклали договір про надання правничої допомоги.

Відповідно до п.1.1. договору, предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги (в тому числі з представництва в судах всіх юрисдикцій та всіх інстанцій) клієнту у всіх справах та питаннях, які пов`язані чи можуть бути пов`язані з захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

За умовами пунктів 1.2. і 1.3. договору, правова допомога надається на умовах цього договору та укладених додатків до нього. Предмет правничої допомоги визначається сторонами в окремому дорученні (додаток №1 до договору), яке є невід`ємним додатком до цього договору.

Адвокат зобов`язується в межах предмету окремого доручення та на умовах цього договору надані правову допомогу клієнту стосовно питань визначених в окремому дорученні (п.2.1. договору).

Як передбачено п.2.2. договору, для виконання цього договору та окремого доручення клієнта адвокат має право, зокрема, представляти клієнта в судах всіх рівнів та спеціалізацій та користуватися усіма правами, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику, в тому числі, брати участь у судових засіданнях: надавати пояснення від імені клієнта, заявляти клопотання та відводи, знайомитись з матеріалами справи, давати усні та письмові пояснення у судових установах, зменшувати або збільшувати предмет позовних вимог, отримувати копії рішення, ухвал, постанов суду, зміни підстав або предмета позову, оскарження рішення, ухвал, постанов суду (у тому числі подавати апеляційну та касаційну скарги, доповнення до них, додаткові документи, тощо.

У п.4.1. договору сторони погодили, що вартість послуг (гонорар) адвоката за кожним укладеним окремим дорученням з клієнтом та порядок їх оплати визначаються в додатку №2 до цього договору (погодження вартості послуг (гонорару) до окремого доручення).

Правова допомога, що надасться за цим договором, обліковується адвокатом в робочому звіті адвоката (додаток №3 до договору) та приймається клієнтом по акту про приймання-передачі послуг (п.4.2.).

У додатку №1 до договору про надання правничої допомоги від 05.01.2021 р. «Окреме доручення №1 до договору про надання правничої допомоги» зазначено, що клієнт уповноважує адвоката на надання клієнту наступної правничої допомоги: «вжиття заходів щодо стягнення заборгованості з ТзОВ «Торговий дім Львівського електролампового заводу «Іскра» на користь ТзОВ «Альянс-КМ» (зібрання доказів для звернення до суду, підготовка вимоги, підготовка та подання позову до суду; представлення інтересів в господарському суді у всіх інстанціях, представлення інтересів на стадії виконавчого провадження тощо). Послуги за цим окремим дорученням надаються на умовах договору та додатків до нього. Вартість послуг (гонорар) за цим окремим дорученням погоджено сторонами в додатку №2 до договору.

Відповідно до згаданого додатку №2 до договору «Погодження вартості послуг (гонорару), що надається адвокатом за окремим дорученням клієнта», вартість послуг (гонорар) адвоката за договором про надання правничої допомоги визначається із розрахунку 2000 грн за 1 годину витраченого часу на надання правничої допомоги клієнту.

До позовної заяви додано ордер на надання адвокатом Коноваленком Є.Л. правової допомоги ТзОВ «Альянс-КМ» у Господарському суді Львівської області, виданий 08.02.2021 р. на підставі договору про надання правової допомоги від 05.01.2021 р.

12.04.2021 р. сторони підписали акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору №б/н про надання правничої допомоги від 05.01.2021 р.

Акт містить детальний опис наданих послуг з зазначенням їх найменувань, кількості витраченого часу та вартості:

– зустріч в офісі клієнта (05.01.2021), консультація клієнта, узгодження правової позиції, підготовка переліку необхідних документів для початку надання послуг та підготовки вимоги/позову у разі необхідності – 2 години вартістю 4000 грн;

– опрацювання наданих клієнтом документів та підготовка вимоги про сплату заборгованості (12.01.2021 р.) – 1 година вартістю 2000 грн;

– підготовка та подання до господарського суду Львівської області позовної заяви про стягнення заборгованості (аналіз законодавства, опрацювання судової практики, направлення копії позовної заяви для Відповідача, направлення позовної заяви до суду (08.02.2021 р.) – 3 години вартістю 6000 грн;

– підготовка відповіді на відзив – 1 година вартістю 2000 грн.

У акті вказано, що вартість виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) складає 14000 грн, кількість витраченого адвокатом часу на виконання договору у січні – квітні місяці 2020 року складає 7 годин.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма ст.129 ГПК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 згаданої статті).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 р. у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 р. у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 р. у справі №5023/5587/12).

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки – підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Договором про надання правничої допомоги, а саме додатком №2 до нього, ТзОВ «Альянс-КМ» та адвокат Коноваленко Є.Л. узгодили гонорар у формі погодинної оплати – 2000 грн за 1 годину витраченого часу на надання правничої допомоги клієнту.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Процесуальним законом від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, навіть без обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 р. у справі №823/2638/18 та від 09.07.2019 р. у справі №923/726/18).

З врахуванням наведеного, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме вищезгадані умову договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.

За змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Натомість положеннями п.2 ч.2 ст.126 Кодексу регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат.

Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи в будь-якому випадку незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, тобто дослідження обставин оплати цих витрат не відіграє ключової ролі при вирішенні питання щодо їх розподілу. Вказана позиція також висловлена Верховним Судом в постанові від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19.

Отже, відповідач належним чином обгрунтував розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката та подав відповідні докази, на підставі яких може бути визначено розмір витрат з метою їх розподілу, –договір про надання правової допомоги з додатками, який містить необхідну суду інформацію, та акт приймання-передачі виконаних робіт. При цьому зі змісту акту вбачається, що розмір та вид правової допомоги в ньому повністю відповідає встановленим в договорі умовам.

Дослідивши зміст акту та матеріали справи, також можна встановити, що зазначена в ньому правова допомога дійсно була надана адвокатом, про що свідчить, зокрема, наявність в матеріалах справи поданої позивачем позовної заяви та документів, про надання послуг з підготовки та опрацювання яких зазначає заявник.

Беручи до уваги те, що актом доведено обсяг наданих послуг та їх вартість, визначену згідно з умовами договору, суд переконаний, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у справі дійсно може становити 14000 грн.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Кодексу).

В розумінні положень згаданих норм законодавства, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, тощо.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у справі, заперечуючи проти розміру судових витрат позивача, жодним чином не обґрунтував необхідність зменшення судових витрат за його клопотанням із зазначенням того, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, не навів мотивацію та правові підстави для такого зменшення.

Суд звертає увагу позивача на те, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Враховуючи відсутність доказів неспівмірності розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд не вбачає можливим задоволення клопотання відповідача та відповідне зменшення розміру таких витрат саме на підставі його клопотання.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України – інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5– 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може відступити від вказаного загального правила та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Варто зазначити, що п.6 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» відносить до видів правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 зазначив, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, правова допомога, яка надавалась, зокрема, у формі консультації, узгодження правової позиції, направлення вимоги, відповідає видам правової допомоги, передбаченим законом та договором, і розцінюється судом як така, що надавалась у справі №914/384/21.

Подібна правова позиція щодо пов`язаності витрат на такі види правової допомоги з розглядом справи висловлена Великою Палатою Верховного Суду в додатковій постанові від 19.02.2020 р. у справі №755/9215/15-ц.

На переконання суду, всі витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9580 грн, розподілити які просить заявник, є пов`язаними з розглядом справи.

Разом з тим розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути розцінений як пропорційний до предмета спору, оскільки становить майже 30% від ціни позову, а справа, враховуючи незначну суму заборгованості, яку позивач прагнув стягнути, не могла мати надміру великого значення для сторін, вплинути на їхню репутацію чи викликати публічний інтерес.

Слід зазначити, що позивач, зокрема і при поданні заяви про усунення недоліків, не повідомив суд про здійснені відповідачем після пред`явлення позову оплати, які в сукупності становили приблизно половину суми, заявленої до стягнення. У відповіді на відзив відповідача, в якому останній заявив про проведені оплати, позивач лише підтвердив обставини часткового погашення боргу відповідачем, при цьому таке підтвердження було здійснено позивачем після спливу значного строку з моменту отримання коштів в рахунок погашення боргу.

Вказана поведінка позивача під час розгляду справи не може вважатись абсолютно добросовісною, оскільки протягом тривалого часу позивач не повідомляв суд про зміну обставин, які мали значення для справи, що могло спричинити вирішення спору з врахуванням безпідставно завищених позовних вимог і навіть призвести до ухвалення судом необгрунтованого рішення через відсутність достовірної інформації про дійсний стан розрахунків між сторонами.

Отже, суд при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу у даній справі, беручи до уваги непропорційність розміру витрат до предмета спору і враховуючи поведінку сторін під час розгляду справи, вважає за необхідне відступити від загального правила розподілу витрат на підставі п.п.2 та 3 ч.5 ст.129 ГПК України.

Проаналізувавши положення інших пунктів частини 5, частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу, суд не встановив інших підстав для відступу від загального правила розподілу судових витрат.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку про те, що покладенню на відповідача підлягає 6293,50 грн витрат на правничу допомогу, тобто 50% від суми витрат, понесених позивачем, що водночас становить 14% від розміру позовних вимог, в задоволенні яких не було відмовлено.

Оскільки, згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір щодо позовних вимог, в задоволенні яких не було відмовлено, також підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Львівського електролампового заводу «Іскра» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-КМ» 25000 грн основного боргу.

2. Позов задоволити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Львівського електролампового заводу «Іскра», м.Львів, вул.Вулецька, 14 (ідентифікаційний код 39999745) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-КМ», м.Київ, вул.М.Бойчука, 18А (ідентифікаційний код 23708948) 19560 грн основного боргу, 6293,50 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2040,98 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченомуст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя З.П. Гоменюк