Рішення № 98944135, 12.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2021Справа № 910/8465/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс"

до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"

про стягнення 130 000,00 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Грандвіс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (далі - відповідач) про стягнення 130 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Грандвіс" на підставі Договору страхування транспортних засобів від 08.10.2020 року № 01-75/10 та внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, було виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Lada Largus", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Skoda Octavia", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АР № 4760654, а тому позивач вказує, що обов`язок з відшкодування 130 000,00 грн. покладається на відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.2021 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс" було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

10.06.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 07.06.2021 року № 312 про усунення недоліків.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2021 року відкрито провадження у справі № 910/8465/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

01.07.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла запитувана судом інформація.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 14.06.2021 року про відкриття провадження у справі № 910/8465/21 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01033, місто Київ, вулиці Саксаганського, будинок 77, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105480164640, відповідно до якого відповідач ухвалу суду отримав 22.06.2021 року.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 14.06.2021 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.10.2020 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) укладено договір страхування транспортних засобів № 01-75/10 (далі - Договір), предметом якого є страхування майнових інтересів Страхувальника, пов`язаних із володінням та/або користуванням та/або розпорядженням автомобілем "Lada Largus", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2017 року випуску.

Відповідно до пункту 4.1.1 Договору до страхових випадків віднесено збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Цей Договір страхування набирає чинності з 08.10.2020 року, але не раніше зарахування страхового внеску (його першої частини) на рахунок Страховика та є чинним до 24 години 07.10.2021 року (пункт 6.1 Договору).

13.10.2020 року о 16:00 год. на вулиці Кільцевій, 18, у місті Чернігові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Skoda Octavia", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який, виїжджаючи на дорогу з прилеглої території, не надав перевагу в русі автомобілю, який рухався по вулиці Кільцевій, та здійснив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем "Lada Largus", реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.11.2020 року в справі № 750/9437/20 (провадження № 3/750/2923/20) водія автомобіля "Skoda Octavia", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого спричинено ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до полісу серії АР № 4760654 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Skoda Octavia", реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент вчинення ДТП була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 500, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.

Заявою від 15.10.2020 року водій застрахованого позивачем автомобіля ОСОБА_3 звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс" з повідомленням про настання страхової події.

Заявою від 07.12.2020 року Страхувальник ( ОСОБА_1 ) звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 130 064,56 грн., у зв`язку з пошкодженням застрахованого транспортного засобу.

Відповідно до пункту 15.2 Договору в разі настання страхового випадку право на отримання страхового відшкодування має вигодонабувач - ПАТ "Державний ощадний банк України", тільки до моменту повного виконання Страхувальником своїх зобов`язань перед вигодонабувачем по договору про споживчий кредит № 1/078-2018 від 02.04.2018 року.

Страховим актом позивача від 08.12.2020 року № 01-12/20, враховуючи лист ПАТ "Державний ощадний банк України" від 07.12.2020 року, позивачем вирішено виплатити Страхувальнику страхове відшкодування у загальному розмірі 130 064,56 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 11.12.2020 року № 2221 позивач перерахував на рахунок Страхувальника грошові кошти у загальному розмірі 130 064,56 грн. з призначенням платежу: "Страхове відшкодування згідно договору № 01-75/10 від 08.10.2020р., страхового акту № 01-12/20 від 08.12.2020р. Без ПДВ".

У матеріалах справи також наявна адресована відповідачу заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс" від 10.02.2021 року № 80 на виплату страхового відшкодування, в якій позивач просив Приватне акціонерне товариство "Українська транспортна страхова компанія" відшкодувати йому сплачену суму страхового відшкодування у розмірі 130 064,56 грн. У вказаній заяві у якості додатків було зазначено відповідні документи на підтвердження вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс".

Слід зазначити, що відповідно до наданої позивачем копії фіскального чека від 12.02.2021 року про відправлення рекомендованого листа, а також рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з трек-номером 1401305377102 уповноважена особа відповідача отримала відповідне поштове відправлення 17.02.2021 року.

Проте Приватним акціонерним товариством "Українська транспортна страхова компанія" вищенаведена заява на виплату страхового відшкодування була залишена без задоволення.

Оскільки страхове відшкодування відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Так, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зокрема, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.

При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року в справі № 905/2970/16.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов`язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.

Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля "Lada Largus", реєстраційний номер НОМЕР_1 , вбачається, що рік випуску автомобіля - 2017, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики.

У той же час відповідно до пункту 9.4 укладеного між позивачем та Страхувальником Договору під повною загибеллю (повним знищенням) ТЗ розуміється, коли розмір страхового відшкодування дорівнює або перевищує 75 % дійсної (реальної) вартості ТЗ на момент настання страхового випадку.

З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "Lada Largus", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також вартості завданого матеріального збитку, на замовлення позивача експертом-автотоварознавцем Громовим Андрієм Миколайовичем (свідоцтво № 1456 Міністерства юстиції України про присвоєння (підтвердження) кваліфікації судового експерта з правом проведення товарознавчих експертиз за спеціальністю 12.2) 17.11.2020 року складено висновок № 250 експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу - автомобіля "Lada Largus", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідно до означеного висновку ринкова вартість застрахованого позивачем автомобіля на момент настання страхового випадку (ДТП) склала 241 374,27 грн., вартість відновлювального ремонту автомобіля "Lada Largus", реєстраційний номер НОМЕР_1 (з урахуванням суми ПДВ у вартості робіт, складників та ремонтних матеріалів) становить 213 769,01 грн., що, у свою чергу, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу цього транспортного засобу дорівнює 186 223,73 грн. (вартість матеріального збитку).

З урахуванням положень пункту 9.4 Договору, а також зважаючи на вищенаведений висновок автотоварознавчого дослідження, суд зазначає, що 75 % дійсної (ринкової) вартості застрахованого позивачем автомобіля складає 180 030,70 грн., тоді як вартість завданого внаслідок ДТП матеріального збитку становить 186 223,73 грн.

За змістом підпунктів 9.5.1 та 9.5.1.1 Договору при повному знищенні ТЗ - коли його ремонт є економічно необґрунтованим відповідно із звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до чинного законодавства, якщо витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу на момент настання страхового випадку не перевищують дійсну (реальну) вартість застрахованого ТЗ (в межах страхової суми), яка розрахована за методикою згідно чинного законодавства України у розмірі, що не перевищує дійсну (реальну) вартість застрахованого ТЗ (в межах страхової суми) та за вирахуванням франшизи, Страхувальник зобов`язаний передати Страховику в місці страхування залишки ТЗ та права на них, а також зняти ТЗ з обліку за власний рахунок, до дати виплати страхового відшкодування. Якщо Страхувальник з будь-яких причин не може або не бажає передати залишки ТЗ Страховику, Страховик виплачує 60 % від належного до виплати страхового відшкодування.

Відповідно до складеного позивачем страхового акту від 08.12.2020 року № 01-12/20, а також враховуючи положення укладеного між Страховиком та Страхувальником Договору та встановлену цим правочином суму франшизи, Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Грандвіс" вирішено виплатити Страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 130 064,56 грн., що становить 60 % від різниці ринкової вартості застрахованого автомобіля (241 374,27 грн.) та франшизи за Договором (24 600,00 грн.).

При цьому, слід враховувати, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.07.2018 року в справі № 922/4013/17 та від 03.07.2019 року в справі № 910/12722/18.

Як було зазначено вище, відповідно до платіжного доручення від 11.12.2020 року № 2221 позивач перерахував на рахунок Страхувальника грошові кошти у загальному розмірі 130 064,56 грн. з призначенням платежу: "Страхове відшкодування згідно договору № 01-75/10 від 08.10.2020р., страхового акту № 01-12/20 від 08.12.2020р. Без ПДВ".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Грандвіс" посилалося на те, що до нього в межах фактичних затрат по виплаті страхового відшкодування за договором добровільного страхування, з урахуванням розміру передбаченого полісом серії АР № 4760654 ліміту відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000, 00 грн., перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, в сумі 130 000,00 грн.

У той же час судом встановлено, що умовами полісу серії АР № 4760654 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Skoda Octavia", реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 500,00 грн.

Відповідно до пункту 12.2 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Приватне акціонерне товариство "Українська транспортна страхова компанія" зобов`язане відшкодувати Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Грандвіс" витрати у розмірі 129 500,00 грн. (130 000,00 грн. ліміту відповідальності - 500,00 грн. франшизи).

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 129 500,00 грн., тоді як в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 500,00 грн. збитків слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс" до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення 130 000,00 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 77; код ЄДРПОУ 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс" (14013, Чернігівська область, місто Чернігів, проспект Перемоги, будинок 127; код ЄДРПОУ 22821660) 129 500 (сто двадцять дев`ять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. страхового відшкодування та 2 261 (дві тисячі двісті шістдесят одну) грн. 27 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс" до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення 500 (п`ятсот) грн. 00 грн. страхового відшкодування відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 12.08.2021 року.

Суддя В.С. Ломака