Рішення № 98939899, 12.08.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 серпня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2825/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Старобільської міської ради Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

01.06.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Старобільської міської ради Луганської області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення дев`ятої сесії восьмого скликання Старобільської міської ради Луганської області від 25.03.2021 № 9/119 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Старобільську міську раду Луганської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га, за рахунок земель житлової та громадської забудови, що розташовані в межах населеного пункту, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується у Старобільській міській раді Луганської області, згідно з клопотанням від 31.12.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 31.12.2020 звернулась до відповідача з клопотанням у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га, за рахунок земель житлової і громадської забудови, що розташована в межах населеного пункту, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується у Старобільській міській раді. До клопотання поданого позивачем додано графічні матеріали, завірене належним чином викопіювання місця розташування земельної ділянки, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копії завірені належним чином паспорту та ідентифікаційного номеру заявника.

25.03.2021 рішенням № 9/119 дев`ятою сесією восьмого скликання Старобільської міської ради Луганської області позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га, на підставі вимог пунктів 3, 4 статті 24 Закону України ''Про регулювання містобудівної діяльності" відповідно до яких в даному випадку має бути розроблений план зонування або детальний план території.

З посиланням на норми Конституції України та Земельного кодексу України, позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню оскаржуване рішення, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

09.07.2021 до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) надійшов відзив на позов в якому відповідач заперечує проти позову (арк. спр. 78-89).

В обґрунтування відзиву зазначено, що 31.12.2020 позивач звернулась із клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , без номеру, орієнтовною площею 0,10 гектара, за рахунок земель житлової та громадської забудови, що розташовані в межах населеного пункту, на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується у Старобільській міській раді Луганської області. До клопотання ОСОБА_1 були додані графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Зазначені графічні матеріали обмежувались лише викопіюванням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За змістом поданого клопотання, зареєстрованого за № Л-828, виходить, що позивач має намір безоплатно одержати у власність земельну ділянку з метою подальшого будівництва на відповідній території жилого будинку, господарських будівель і споруд. Тобто, позивач виступає в якості суб`єкта містобудування.

Норми чинного законодавства стосовно обов`язковості детального плану території для землевпорядної документації, вказують та те, що для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, в наявності повинен бути детальний план території, яка підлягає забудові.

Відповідач під час розгляду клопотання від 31.12.2020 за № Л-828 та ухвалення рішення від 25.03.2021 за № 9/119, комплексно і правильно застосував законодавство. За результатами розгляду відповідного клопотання з доданим до нього лише викопіюванням бажаного місця розташування земельної ділянки, відповідач дійшов висновку про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, а саме, на земельну ділянку, яку позивач бажає отримати у власність, не розроблено детального плану території, - невідповідність вимогам частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Наведені обставини, відповідно до приписів речення другого частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, і стали підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за ознаками невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів. Однак, саме ці підстави у рішенні, яке оскаржується, не зазначались, оскільки, на переконання міської ради, найбільш конкретизованою підставою для відмови є посилання на норми статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідач зауважує, що позивач, згадуючи про наявність детального плану території по АДРЕСА_1 , навмисно замовчує той факт, що бажане місце розташування земельної ділянки, яку має намір отримати у власність для забудови, не входить у межі дії детального плану території - АДРЕСА_2 ), на який посилається позивач.

Відповідач звертає увагу суду на те, що відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, з`ясування обставин прийняття рішення в інтересах ОСОБА_2 не є предметом позову та предметом доказування у цій судовій справі, тому, відповідно, не підлягає доведенню його законності з боку відповідача. Однак, з метою спростування заяви позивача, направленої на дискредитацію міської ради, як суб`єкта владних повноважень, перед судом, відповідач змушений доводити, що наведені вище міркування є недостовірними, а тому хибним, і такими, що підлягають відхиленню.

ОСОБА_2 звернулась до міської ради із клопотанням від 01.02.2021, зареєстрованим за № П-102 про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування індивідуального гаража, розташованого на ділянці, яку вона бажає одержати у власність. Наявність на території, зазначеній у доданому до клопотання викопіюванні, гаражу та право власності на нього, підтверджується наданими копіями документів: договором купівлі-продажу гаражу від 17.08.2007, зареєстрованим в реєстрі нотаріальних дій за № 1115; витягом з Державного реєстру правочинів від 17.08.2007 № 4465273; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.10.2007 № 16209702; технічним паспортом на гараж від 24.07.2007, інвентарний № 111. У перелічених документах значиться, що ОСОБА_2 є власницею гаражу за адресою: АДРЕСА_1 , без номеру.

Вказані обставини, під час прийняття рішення від 26.02.2021 № 7/43 стосовно ОСОБА_2 , були підставою для застосування положень пункту 1 частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», які дозволяють передачу земельної ділянки із земель комунальної власності у власність фізичним особам для містобудівних потреб без детального плану території, у випадку розташування на такій ділянці будівлі, що перебуває у власності певної фізичної особи. Такім чином, випадок ОСОБА_2 ніяким чином не співпадає з обставинами позивача.

Відповідач наполягає, що рішення від 25.03.2021 № 9/119 дев`ятої сесії Старобільської міської ради Луганської області восьмого скликання про відмову у наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , без номеру, прийнято: з урахуванням балансу інтересів Старобільської міської територіальної громади та інтересів позивача; для забезпечення рівності права власності на землю ОСОБА_1 і територіальної громади; відповідно до процедури, визначеної приписами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і на підставі наведеного вище законодавства, яке регулює земельні відносини та містобудівну діяльність, тому, відповідний акт органу місцевого самоврядування є законним і таким, що не підлягає скасуванню.

Просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

15.07.2021 до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) надійшла відповідь на відзив в якому позивач заперечувала проти доводів викладених у відзиві, зазначивши обставини викладені у позові (арк. спр. 102-105).

22.07.2021 до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) надійшло заперечення на відповідь на відзив в якому позивач заперечував проти доводів позивача, зазначивши обставини викладені у відзиві (арк. спр. 115-122).

Ухвалою суду від 07.06.2021 позов залишено без руху (арк. спр. 56-57).

Ухвалою суду від 17.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 64-65).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), 31.12.2020 звернулась до відповідача з клопотанням у відповідності до статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га, за рахунок земель житлової і громадської забудови, що розташована в межах населеного пункту, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується у Старобільській міській раді. До клопотання поданого додано графічні матеріали, завірене належним чином викопіювання місця розташування земельної ділянки, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копії завірені належним чином паспорту та ідентифікаційного номеру заявника (арк. спр. 15, 51-52, 90, 91).

25.03.2021 рішенням дев`ятої сесії Старобільської міської ради Луганської області восьмого скликання № 9/119 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0, 10 га, на підставі вимог пунктів 3, 4 статті 24 Закону України ''Про регулювання містобудівної діяльності" відповідно до яких в даному випадку має бути розроблений план зонування або детальний план території (арк. спр. 16, 92).

Не погодившись з відмовою відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із статтею 14 Конституції України, статтею 373 Цивільного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, що застосовується і надалі), земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Стаття 3 Земельного кодексу України вказує, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Частиною першою статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Статтею 39 Земельного кодексу України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами (стаття 40 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України, зокрема:

громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (частина перша);

рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (частина друга);

громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста);

відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац перший частини сьомої);

відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята).

Пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України закріплено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22.02.2019 у справі № 813/1631/14, від 15.10.2019 у справі № 813/1922/14 та від 28.10.2019 у справі № 183/4197/15.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 11.06.2019 у справі № 826/841/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

Так, у постановах від 21.03.2018 (справа № 536/233/16-ц), від 24.04.2018 (справа № 401/2400/16-ц), від 30.05.2018 (справа № 826/5737/16) та від 19.06.2018 (справа № 922/864/17) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування. Відмова особі в наданні земельної ділянки, висловлена шляхом відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що такої підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як заборона передачі земельних ділянок у зв`язку з відсутністю розробленого плану зонування або детального плану частиною сьомої статті 118 Земельного кодексу України не передбачено.

З урахуванням того, що відповідачем не зазначено підстав відмови передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, суд вважає таку відмову суб`єкта владних повноважень у наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, такою, що не ґрунтується на вимогах закону.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 820/2303/17, від 05.03.2019 у справі № 808/2200/18, від 28.05.2020 у справі № 813/1949/16.

Водночас, суд наголошує, що перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Підстава для відмови, яка була зазначена відповідачем, нормами Земельного кодексу України не передбачена.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 813/4498/16 та від 04.05.2020 у справі № 813/2061/17.

Статтею 50 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 858-IV) визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

- завдання на розроблення проекту землеустрою;

- пояснювальну записку;

- копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

- рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

- письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

- довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

- матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

- відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

- копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці;

- розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

- розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

- акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

- перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

- викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

- кадастровий план земельної ділянки;

- матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

- матеріали погодження проекту землеустрою.

Таким чином, суд звертає увагу, що Земельним кодексом України передбачено механізм безоплатної передачі земельних ділянок у власність і вичерпні підстави для відмови в цьому, а тому з наведених норм права та встановлених обставин справи, відповідач не мав право відмовляти позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з підстав, не передбачених Земельним кодексом України.

Суд звертає увагу, що рішенням двадцять восьмої сесії Старобільської міської ради четвертого скликання від 23.12.2005 № 28/7 затверджено генеральний план м. Старобільська (арк. спр. 19-20), а також рішенням тридцять третьої сесії Старобільської міської ради шостого скликання від 15.03.2013 № 33/11 визнано існуючий генеральний план м. Старобільськ придатним для подальшого використання до моменту розроблення, проведення громадського обговорення, експертизи та затвердження нової містобудівної документації (арк. спр. 21).

Судом встановлено, що основною підставою відмови у наданні дозволу на затвердження проекту землеустрою стало посилання відповідача на статтю 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на зазначену норм та зазначає.

Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Стаття 24 Закону № 3038-VI визначає особливості регулювання земельних відносин при здійсненні містобудівної діяльності, а саме зміну функціонального призначення територій та передачі земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб.

Разом з цим, суд вкотре звертає увагу, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування.

Наведені відповідачем обґрунтування та доводи правомірності прийнятого рішення, суд не приймає з мотивів викладених в рішенні суду.

Суд критично оцінює посилання позивача на рішення відповідача № 7/43 від 26.02.2021, оскільки рішення стосується іншої земельної ділянки.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією від 15.06.2021 № 3 (арк. спр. 61).

З огляду на те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, суд присуджує позивачу понесені і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) до Старобільської міської ради Луганської області (місцезнаходження: 92703, Луганська область, м. Старобільськ, вул. Центральна, буд. 36, ідентифікаційний код 37530705) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення дев`ятої сесії восьмого скликання Старобільської міської ради Луганської області від 25.03.2021 № 9/119 «Про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ».

Зобов`язати Старобільську міську раду Луганської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га, відповідно до поданої заяви від 31 грудня 2020 року, за рахунок земель житлової та громадської забудови, що розташовані в межах населеного пункту, яка враховується у Старобільській міській раді Луганської області.

Стягнути з Старобільської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Смішлива