Рішення № 98939114, 11.08.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/11616/21

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Попової О. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- Визнати бездіяльність іа протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській щодо зміни (зменшення) при перерахунку процентного розміру пенсії за вислугу років з 90% від місячної заробітної плати та обмеження пенсії максимальним розміром.

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській обдаси здійсни ти перерахунок та виплату пенсії за вислугу років, в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати без обмеження максимального розміру пенсії, на підставі довідки виданої 24 березня 2021 року №21/21ПФ вих.-21 Спеціалізованою прокуратурою у військовій іа оборонній сфері Центрального регіону, починаючи з 15.03.2021 р. відповідно до вимог ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» 2014 р. №1697-VІІ. з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.

Позов мотивовано тим, що оскільки положення частини двадцятої статті 86 Закону України ''Про прокуратуру'' від 14.10.2014 №1697-VІІ, зі змінами, внесеними Законом №76-VIII, втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019, він має право на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

03.08.2021 відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування вказує, що розмір його пенсії обчислено згідно із законодавством та документами пенсійної справи. Відповідно до статті 2 Закону України від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" максимальний розмір пенсії, призначеної (перерахованої) згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Пенсія у розмірі 60 відсотків від суми заробітної плати, зазначеної у наданій позивачем довідці та встановлення обмеження при виплаті пенсії у її граничному максимальному розмірі, яка не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність є правомірними. Підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача проводити виплату пенсії без обмеження максимального розміру та у розмірі 90 % від вказаної в довідці суми відсутні, оскільки це суперечить вимогам статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Позивачем до суду надіслано відповідь на відзив, в якому заперечує щодо доводів відповідача та просить задовольнити позовні вимоги з підстав викладених у відзиві. Вказує, що перерахунок пенсії має бути здійснений з 15.03.2021, оскільки на думку позивача, вказане зазначено у довідці. Позивач вважає, що відповідач фактично вкрав його пенсію за період з 15.03.2021 року по 26.04.2021 року.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач з 2008 року перебуває на обліку в Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області , як отримувач пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-Х1І (в редакції від 12.07.2001р.). Пенсія була призначена у 2008 році виходячи із розміру 90 % від визначеної заробітної плати.

27 квітня 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з заявою та пакетом документів щодо проведення перерахунку пенсії відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки виданої 24 березня 2021 року №21/21ПФ вих.-21 Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про розмір заробітну плату (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії.

З 26.04.2021 позивачу здіснено перерахунок пенсії відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 60% суми місячної заробітної плати згідно довідки від 24.03.2021 №21/21ТП вих-21.

Вказане підтверджується протоколом перерахунку пенсії позивача від 30.06.2021 (рішення 918260806298 від 05.07.2021).

Вважаючи бездіяльність ГУПФУ в Житомирській області щодо не проведення перерахунку пенсії на підставі наданої довідки протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Порядок пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури урегульовано статтею 86 Закону №1697-VII, відповідно до частини другої якої пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Як визначено у абзаці шостому частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Відповідачем на підставі рішення № 918260806298 від 05.07.2021 здійснено перерахунок пенсії позивача із розрахунку 60% від заробітку.

Таким чином, спірним в цій справі є питання відсоткового розміру пенсії за вислугу років, призначеної позивачу на підставі статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, при перерахунку на підставі частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, а також обмеження пенсії максимальним розміром, що становить десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Суд звертає увагу, що такий відсоток розміру пенсії за вислугу років від заробітної плати (90%) позивачу було призначено у 2008 році відповідно до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, який на час здійснення перерахунку у 2020 році втратив чинність.

Частиною другою статті 86 чинного Закону № 1697-VII встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої (прокурора) місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Вище зазначалось, що Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 26.03.2020 р. № 6-р/2020 (справа 1-223/2018(2840/18)) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено вище, чинними на час проведення позивачу перерахунку пенсії, приписами частин першої третьої статті 81 Закону № 1697-VII в редакції Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX), який набрав чинності 25.09.2019 р., визначено складові заробітної плати прокурорів, якими є посадовий оклад, премії та надбавки за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством, а також базовий розмір посадового окладу прокурора окружної прокуратури - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а частиною четвертою цієї правової норми передбачено застосування коефіцієнту 1,2 при визначенні посадових окладів прокурора обласної прокуратури відносно посадового окладу прокурора окружної прокуратури.

Тоді як частиною першою статті 49 Закону №1789-ХІІ, яка регулювала питання матеріального забезпечення прокурорів до 15.12.2015 р., передбачалось, що заробітна плата прокурорів і слідчих прокуратури складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, Законом №1789-ХІІ розмір пенсії за вислугу років визначався у відсотках (80 відсотків і більше), виходячи із суми місячної (чинної) заробітної плати, розмір складових якої (посадового окладу, надбавок за класні чини та вислугу років) затверджувались Кабінетом Міністрів України, а за кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, (частина перша статті 50-1), на відміну від положень Закону № 1697-VІІ, який передбачає інші базові показники заробітної плати прокурора (посадовий оклад, премії, надбавки за вислугу років, виконання обов`язків на адміністративній посаді та інші виплати, передбачені законодавством), розмір якої визначається з посадового окладу прокурора обласної прокуратури (як в цьому випадку) - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, збільшених на коефіцієнт 1,2, а також інший розмір пенсії за вислугу років - 60% від заробітної плати прокурора.

За встановленими судом обставинами справи позивачу проведено перерахунок пенсії за вислугу років на підставі частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VІІ.

Враховуючи, що позивачу перерахунок пенсії проведено на підставі частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VІІ, виходячи із розміру та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок, визначених на підставі статті 81 цього Закону, то й розмір пенсії має визначатися на підставі приписів статті 86 Закону № 1697-VІІ, а саме частини другої, за якою розмір пенсії цієї категорії осіб має складати 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Суд звертає увагу, що позивач при зверненні до органу Пенсійного фонду з питання перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідної категорії працівників вказував, що має право на перерахунок пенсії через встановлення саме Законом № 1697-VІІ нових розмірів заробітної плати прокурорів, тобто вважав, що до правовідносин щодо перерахунку пенсії мають застосовувати приписи Закону № 1697-VІІ, а отже погодився із необхідністю перерахунку пенсії саме за нормами Закону № 1697-VІІ.

Разом з тим, заперечуючи застосування при перерахунку пенсії частини другої статті 86 цього Закону № 1697-VІІ, позивач не враховує, що у питанні перерахунку раніше призначеної пенсії мають застосовуватися норми чинного закону, а не вибірково норми різних законів за його бажанням.

Окрім того, у Рішенні від 09.02.1999 р. №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, в ситуації з перерахунком призначеної пенсії працівникам органів прокуратури таке право може ґрунтуватися лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про перерахунок пенсії законодавства та не може ґрунтуватися на законі, який втратив чинність.

Проаналізувавши наведені норми законодавства в сукупності з обставинами цієї справи і наявними у ній доказами, суд дійшов висновку про те, що право на перерахунок призначеної пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку (звернення особи у встановленому порядку до відповідного суб`єкта владних повноважень).

Відповідно, рішення відповідача стосовно перерахунку пенсії позивача у цій справі ґрунтуються на положеннях чинного на момент виникнення та реалізації права на такий перерахунок закону, відступ від якого напряму б суперечив частині другій статті 19 Конституції України.

Відтак, суд доходить висновку про помилковість висновків суду першої інстанції, яким підтримано позицію позивача, та, відповідно, про правомірність рішення відповідача про визначення розміру пенсії позивача в розмірі 60% від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Суд вважає за необхідне зазначити, що визначення розміру довічного грошового утримання позивача на підставі норм Закону № 1697-VІІ (60%) не призводить до порушення гарантованих статтею 22 Конституції України права позивача, оскільки розмір пенсії, на який має право позивач, за нормами Закону № 1697-VІІ, не є меншим, ніж той, який був забезпечений з урахуванням положень Закону № 1789-ХІІ.

Висновки, викладені у приведених судових рішеннях судів касаційної інстанції, стосувались правовідносин, які виникли внаслідок зміни відсоткового розміру пенсій, призначених на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ (далі Закон № 2262-ХІІ), тобто не є подібними правовідносинам, що розглядаються зараз. При цьому суд вказує, що правовідносини стосовно перерахунку пенсій із зменшенням відсоткового розміру регулювались одним законом (№ 2262-ХІІ), в якій законодавцем вносились відповідні зміни. В цьому ж випадку зміна відсоткового розміру пенсії відбулась внаслідок прийняття нового закону, який, доречи, по-іншому визначає не тільки відсотковий розмір пенсії, а й інші умови матеріального забезпечення прокурорських працівників.

Суд вважає неможливим при вирішенні спірних правовідносин застосовувати за вибором конкретної особи норми двох різних законів, один з яких (що втратив чинність) визначав більший відсотковий розмір пенсії, а другий (чинний) новий розмір заробітної плати, з якої й має обчислюватися розмір пенсії.

Щодо вимоги про здійснення перерахунку без обмеження пенсії максимальним розміром суд вважає, що вона не підлягає до задоволення з огляду на таке.

На момент виникнення у позивача права на перерахунок пенсії та на час здійснення такого перерахунку чинна редакція частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII передбачала, що максимальний розмір пенсії прокурорських працівників не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Ці положення закону не визнавались у встановленому порядку Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України, (є неконституційними), отже, є чинними і підлягають виконанню.

Із врахуванням вищенаведеного суд доходить до висновку, що при перерахунку пенсії позивача органом Пенсійного фонду обґрунтовано застосовано обмеження максимального розміру пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 р. в справі №704/87/17, від 03.04.2018 р. в справі №361/4922/17, від 15.05.2019 р. в справі №554/4191/17, від 21.05.2020 р. в справі №554/10510/16-а.

Доводи позивача, підтримані судом першої інстанції, про те, що пенсія за вислугу років призначена позивачу до 01.10.2011 р. (дати набрання чинності Законом №3668-VI), а тому в силу приписів абзацу першого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI на нього не поширюються обмеження максимального розміру пенсійної виплати, суд визнає помилковими з наступних підстав.

Пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01.10.2011 р. пенсія не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).

Тобто, для осіб, яким призначено пенсію за законодавством, що не передбачало обмеження максимального розміру, законодавець передбачив лише збереження раніше призначеного розміру пенсії. Водночас, право на здійснення перерахунку пенсії у розмірі, що перевищує максимально встановлений законом, законодавцем не передбачено.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 р. у справі №580/234/19, від 17.09.2020 р. у справі №826/11471/18, від 24.09.2020 р. у справі №640/5854/19.

У постанові від 10.12.2020 р. у справі №580/492/19 Верховний Суд зазначив, що тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.

Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.

Такий підхід відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності Закону №3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.

Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI).

Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

За обставин цієї справи перевищення максимального розміру пенсії позивача стало результатом її перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, а тому до регулювання цих правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, саме з дати проведення такого перерахунку.

Зазначені положення Закону №3668-VI та абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов`язкові для застосування.

Аналогічний висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 27.01.2021 у справі №344/1326/17, від 29.01.2021 у справі №646/6177/17.

З приводу посилання позивача про необхідність здійснення перерахунку пенсії саме з 15.03.2021, оскільки дане вказано в довідці, суд вважає безпідставним. У довідці виданої 24 березня 2021 року №21/21ПФ вих.-21 Спеціалізованою прокуратурою у військовій іа оборонній сфері Центрального регіону зазначено, що розмір заробітної плати з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов"язкове державне соціальне страхування, за нормами чинними станом на 15.03.2021 за відповідною посадою.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та поданих матеріалів, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи є необґрунтованими, а вимоги такими, що не належать до задоволення.

Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, відшкодування витрат, понесених позивачем зі сплати судового збору, не передбачено.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 11 серпня 2021 року.

Суддя О.Г. Попова