Рішення № 98938959, 03.08.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/11570/21

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

з участю секретаря судового засідання Маленької Ю.О.,

представника позивача Ващук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування вимоги,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Житомирській області № Ф-6346-23 від 10 листопада 2020 року в розмірі 39 195,47 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що з 2008 року не займалася підпиємницькою діяльністю та будь-яких доходів від неї не отримувала; була працевлаштована, отримуючи заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець сплачував з її заробітної плати відповідні внески; вона є застрахованою особою і єдиний внесок регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок про сплаті ЄСВ нею окремо; копію спірної вимоги отримала 07.06.2021.

Ухвалою від 14.06.2021 позовну заву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву (а.с.23-25), в якому просить відмовити в задоволенні позову, зазначаючи, що позивач з 1999 року по 31.05.2021 перебував на обліку в контролюючих органах, як фізична особа-підприємець, і за ним станом на 01.11.2020 обліковується борг з єдиного внеску в сумі 39195,47 грн.; позивач не повідомив до 01.03.2021 контролюючий орган про своє бажання списати борг.

Позивач відповіді на позов не подав.

В судовому засіданні:

- представник позивача просив позов задовольнити в повному обсязі;

- представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Проаналізувавши та оцінивши наявні в справі документи, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 08.02.1999 по 31.05.2021 та перебував на обліку як платник єдиного внеску у відповідача, перебував на спрощеній системі оподаткування.

ГУ ДПС у Житомирській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 № Ф-6346-23У (а.с.7), якою визначено, що станом на 31.10.2020 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску складає 39195,47 грн.

Відповідно до інтегрованої картки позивача (а.с.26-35) зазначена в спірній вимозі недоїмка складається з платежів, в тому числі штрафу та пені, нарахованих протягом 2012-2020 років, які частково сплачувались за виконавчим провадженням.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (а.с.13-15), позивач з січня по липень 2014 року, з вересня 2014 року по січень 2021 року перебував в трудових відносинах з сектором освіти Черняхівської РДА, який сплачував за нього страхові внески.

Порядок обчислення і сплати єдиного соціального внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).

За таких обставин суд вважає, що спірна вимога є протиправною і підлягає скасуванню.

Враховуючи задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, що складаються зі сплаченого при подачі позову судового збору в розмірі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Ю. Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ВП 44096781) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Житомирській області № Ф-6346-23 від 10 листопада 2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судови витрати в сумі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк

Повне судове рішення складене 10 серпня 2021 року