Рішення № 98938949, 12.08.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/8012/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Майстренко Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0409 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А0409, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0409 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік включно;

- зобов`язати Військову частину А0409 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0409 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.08.2018;

- зобов`язати Військову частину А0409 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.08.2018.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на день звільнення з ним не було проведено повного розрахунку, оскільки відповідачем не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Військова частина А0409 подала відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що не погоджується із позовними вимогами, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що позивача відповідно до наказу командира військової частини А0409 від 06.08.2018 №203 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення цієї частини з 06.08.2018.

Відповідно до листа військової частини А0409 від 01.04.2021 №2844 на момент звільнення з військової служи позивач не мав права на додаткову відпустку як учасник бойових дій, оскільки під час дії особливого періоду передбачені лише щорічна основна відпустка та відпустка за сімейними обставинами.

Також відповідно до листа військової частини А0409 від 01.04.2021 №2845 позивача повідомлено про те, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не нараховувалася та не виплачувалася.

Позивач, вважаючи, що він має право на виплату сум індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Положеннями статті 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), згідно з п. 4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Згідно з п. 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави також для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Зміна тарифних ставок (окладів) військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

З урахуванням абз. 1 п. 5 Порядку №1078 у зв`язку з набранням чинності постановою №704 індекс споживчих цін за березень 2018 року приймається за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця.

Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня по листопад 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, а тому передбачені Законом №1282-XII підстави для індексації грошового забезпечення позивача за період з березня 2018 року по серпень 2018 року були відсутні.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність у період з 01.03.2018 по 06.08.2018 підстав для проведення індексації грошового забезпечення у зв`язку зі збільшенням посадових окладів військовослужбовців, а тому позовні вимоги в частині виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 06.08.2018 не підлягають задоволенню.

Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, суд вважає, що відповідач не довів правомірності ненарахування та невиплати позивачу у період проходження ним військової служби індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Що стосується позовних вимог позивача з приводу ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає, що у цій частині дана справа є типовою справою щодо зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Так, пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Аналіз викладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.

Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

У пункті 19 вказаної статті Закону №2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст.1 Закону №1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 3 ч.1 ст.1 Закону № 3543-XII).

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вищевикладеними нормативно-правовими актами.

Відтак, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічний висновок зроблено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін.

При цьому суд ураховує, що Верховним Судом указано, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Позивач є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серія НОМЕР_1 , видане 11.03.2015, а тому позовні вимоги про виплату йому відповідної компенсації, починаючи з 2015 року, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки як учаснику бойових дій за 2014 рік, суд також враховує, що пунктом 17 ч. 1 ст. 13 Закону №3551 (у редакції закону від 26.10.2014) визначено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що пункт 17 статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 14.05.2015 №426-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" доповнено: Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".

Отже, право на вказану додаткову відпустку у позивача виникло лише у 2015 році, тобто після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 №426-VIII.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині виплати йому компенсації за додаткову відпустку за 2014 рік є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню, оскільки редакція Закону №3551, чинна протягом 2014 року, не передбачала такого виду відпусток як додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік позивач набув у 2015 році, після внесення відповідних змін до Закону та отримання відповідного статусу.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Відповідно до вимог ст.ст. 139-143 КАС України підстави для відшкодування або стягнення судових витрат у даній справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0409 (вул. Леваневського, 2, м. Новоград-Волинський, Житомирська область, 11700, код ЄДРПОУ 07962707) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 06.08.2018.

Зобов`язати Військову частину А0409 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 06.08.2018.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0409 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Зобов`язати Військову частину А0409 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено у повному обсязі: 12.08.2021.

Суддя Н.М. Майстренко