Рішення № 98938941, 02.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2021 р. Справа№200/3515/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зеленова А.С.

за участю:

секретаря Гажитової О.Г.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Поляцької О.Ю.,

представника відповідача Ковальової А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу №200/3515/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -,

В С Т А Н О В И В:

31 березня 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Романа Богданова від 26 лютого 2021 року №31-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 1 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби;

- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 2 березня 2021 року;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 2 березня 2021 року по день постановлення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до протоколу №38 від 17 серпня 2018 року засідання конкурсної комісії №2 з проведення конкурсу на зайняття посад в Державному бюро розслідувань (далі за текстом - ДБР) його визнано переможцем конкурсу на посаду начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську.

Наказом в. о. Директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську за №21 від 26 жовтня 2018 року його призначено на посаду начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, як переможця конкурсу, з 26 жовтня 2018 року.

Посада відноситься до категорії «Б» посад державної служби.

Наказом Директора ДБР у м. Краматорську за №42-ос від 7 червня 2019 року у зв`язку із змінами організаційної структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та штатного розпису, його за власним бажанням переведено з посади начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську на посаду начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську та присвоєно п`ятий ранг державного службовця як такому, який має спеціальне звання підполковника поліції. 16 листопада 2020 року його ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення від 13 листопада 2020 року №10-13-34/336. В попередженні зазначено, що у зв`язку зі скороченням посади державної служби 01 лютого 2020 року, внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 199дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» його попереджено про наступне скорочення посади начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську та його буде звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» з виплатою згідно з ч. 4 цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

20 січня 2021 року його ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення від 19 січня 2021 року №13-09-38/21. В попередженні зазначено, що у зв`язку зі скороченням посади державної служби 01 березня 2020 року, внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №199дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» та наказу Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року №303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» його попереджено про наступне скорочення посади начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську та його буде звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» з виплатою згідно з ч. 4 цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

З наказами №199дск та №303дск його ознайомлено не було. Наказом Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Богданова Р.І. № 31-ос від 26 лютого 2021 року його звільнено з посади начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби відповідно до п.п.2, 5 ч.3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п.1 ч. 1, ч.4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», наказів №199дск та №303дск ДБР.

Підстави для видання наказу зазначено наказ Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №199дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» та попередження про наступне вивільнення від 19 січня 2021 року № 13-09-38/21.

З наказом не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Просить суд задовольнити позов.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 26 лютого 2021 року наказом Державного бюро розслідувань № 31-ос, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 1 березня 2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису із припинення державної служби. Підставою звільнення зазначені п.п. 2, 5 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п. 1 ч.ч. 1, 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-ІХ змін у Закон України «Про державну службу» норми ч.3 ст.49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Національне агентство України з питань державної служби відповідно до п. З ч. З ст. 13 Закону України «Про державну службу» надало «Роз`яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (ст. 87 Закону України «Про державну службу») від 20 лютого 2020 року № 86 р/з» згідно з якими при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-5 1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Тобто, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

На момент прийняття позивача на службу до Державного бюро розслідувань Закон України від 12 листопада 2015 року №794-VШ «Про Державне бюро розслідувань» діяв в редакції Закону України №2475-VIII від 3 липня 2018 року.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

З грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» яким внесені зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та який набрав чинності 27 грудня 2019 року. Зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

З 27 грудня 2019 року Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

На момент звільнення позивача Закон України «Про Державне бюро розслідувань» діяв в редакції Закону України №1052-ІХ від 03 грудня 2020 року.

Посада державної служби «начальник Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» виведена з штатного розпису, а отже таку посаду скорочено. У зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни штатного розпису.

Припинення державної служби відбувається за ініціативою суб`єкта призначення з підстав, визначених ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то можливо прийти до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.

При цьому, норми ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у ТУ ДБР у м. Краматорську, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком.

Просить суд відмовити у задоволенні позову / том 1 а.с.56-67/.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 5 квітня 2021 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче провадження /том 1 а.с.50-51/.

26 квітня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /том 1 а.с.56-67/.

28 травня 2021 року до суду надано клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання /том 1 а.с.80/.

28 квітня 2021 року за клопотанням представника позивача та у зв`язку із ненаданням відповідачем витребуваних документів, судом відкладено судове засідання до 26 травня 2021 року.

28 квітня 2021 року до суду надійшла заява на виконання ухвали суду про витребування доказів /том 1 а.с.85-202/.

12 травня 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив/том 1 а.с.208-218/.

19 травня 2021 року до суду надано заперечення відповідь на відзив /том 2 а.с.1-12/.

26 травня 2021 року у судовому засіданні оголошено перерву до 2 червня 2021 року.

2 червня 2021 року до суду надійшло клопотання позивача про витребування доказів /том 2 а.с.72/.

2 червня 2021 року судом оголошено перерву до 16 червня 2021 року для витребування доказів.

Ухвалою суду від 2 червня 2021 року витребувано у Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську належним чином засвідчені копії: положення про Перший слідчий відділ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську; посадову інструкцію начальника Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську /том 2 а.с.75-76/.

3 червня 2021 року на виконання ухвали суду від 2 червня 2021 року відповідачем надано витребуване положення /том 2 а.с.81-93/.

16 червня 2021 року ухвалою суду, постановленою без видалення до нарадчої кімнати закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду до 5 липня 2021 року.

5 липня 2021 року до суду надійшли письмові пояснення позивача /том 2 а.с.107-110/.

5 липня 2021 року у судовому засіданні оголошено перерву до 23 липня 2021 року для надання витребуваних судом доказів.

14 липня 2021 року до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача та витребувані судом документи /том 2 а.с.117-119,120-122/.

23 липня 2021 року до суду надійшла заява позивача про відкладення судового розгляду у зв`язку із його хворобою.

23 липня 2021 року судом відкладено судове засідання до 2 серпня 2021 року.

Позивач у судовому засіданні надав суду пояснення аналогічні викладеним у позові, відповіді на відзив та письмових поясненнях, просив суд задовольнити позов.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним у позові, відповіді на відзив та письмових поясненнях просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав наведених у відзиві, та додаткових поясненнях, надала суду аналогічні пояснення. Просила суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 5 лютого 2015 року Красноармійським МВ ГУ ДМС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_2 /а.с.21/.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою з м. Макіївки до м. Святогірськ, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19 липня 2018 №0000581752, та перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Слов`янської міської ради/а.с.22/.

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Наказом в. о. Директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську за №21 від 26 жовтня 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, як переможця конкурсу, з 26 жовтня 2018 року /том 1 а.с.25/.

Наказом Директора ДБР у м. Краматорську за №42-ос від 7 червня 2019 року «Про переведення» у зв`язку із змінами організаційної структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та штатного розпису, позивача за власним бажанням переведено з посади начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську на посаду начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську та присвоєно п`ятий ранг державного службовця як такому, який має спеціальне звання підполковника поліції/том 1 а.с.88-95/.

16 листопада 2020 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення від 13 листопада 2020 року №10-13-34/336. В попередженні зазначено, що у зв`язку зі скороченням посади державної служби 01 лютого 2020 року, внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №199дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» позивача попереджено про наступне скорочення посади начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську та його буде звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з ч. 4 цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат /том 1 а.с.26/.

20 січня 2021 року позивача ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення від 19 січня 2021 року №13-09-38/21. В попередженні зазначено, що у зв`язку зі скороченням посади державної служби 1 березня 2020 року, внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №199дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» та наказу Державного бюро розслідувань від 30 жовтня 2020 року №303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» ОСОБА_1 попереджено про наступне скорочення посади начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську та його буде звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з ч. 4 цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат /том 1 а.с.27/.

Наказом Дирктора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Богданова Р.І. №31-ос від 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, 1 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби відповідно до п.п.2, 5 ч. 3 ст. 13 ЗУ «Про Державне бюро розслідувань», п.1 ч. 1, ч.4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», наказів №199дск та №303дск ДБР.

Підстави для видання наказу зазначено наказ Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №199дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» та попередження про наступне вивільнення від 19 січня 2021 року №13-09-38/21.

З зазначеним наказом позивач ознайомлений в день звільнення, 1 березня 2021 року.

Не погоджуючись із вказаним наказом та своїм звільненням позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною 1 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків(ст.71 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Державне бюро розслідувань відповідно до статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Згідно з частиною першою статті 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

За приписами частини другої статті 14 цього ж Закону служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIII).

Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Приписами частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Як свідчать відомості з копії трудової книжки позивач 26 жовтня 2018 року прийняв Присягу державного службовця.

В подальшому 16 листопада 2020 року позивача попереджено про зміни організаційно-штатної структури Держаного бюро розслідувань та скорочення посади, яку він обіймає, про що свідчить особистий підпис останнього на бланку ознайомлення з попередженням /том 1 а.с.26/.

Предметом спору у справі, що розглядається, є звільнення із займаної посади відповідно до п.1 ч.1 та ч.4 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону України №889-VIII (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону №889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року по справ №640/11024/20.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року №86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону №889-VIII.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України”, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України “Про державну службу”, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України “Про державну службу” норми частини 3 статті 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Однак, суд повторно наголошує, що положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд доходить висновку, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача, суд вважає помилковими.

Вирішуючи вказаний трудовий спір, який пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

На момент прийняття позивача на службу до Державного бюро розслідувань Закон України від 12 листопада 2015 року №794-VIII “Про Державне бюро розслідувань” (далі - Закон №794-VIII) діяв в редакції Закону України №2475-VIII від 03.07.2018.

Згідно зі статтею 1 Закону №794-VIII за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань (далі – ДБР) було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України №305-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань” яким внесені зміни до Закону №794-VIII та який набрав чинності 27 грудня 2019 року.

Зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган (стаття 1 Закону №794-VIII).

З 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

На момент звільнення позивача Закон №794-VIII діяв в редакції Закону України №720-IX від 17 червня 2020 року. Отже, при вирішенні справи суд керується положеннями Закону №794-VIII в редакції Закону України №720-IX від 17 червня 2020 року.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону №794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність […] територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у […] територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Згідно з частиною 2 статті 12 Закону №794-VIII повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.

Так, наказом Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 199ДСК “Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську”, відповідно до пунктів 4,8 частини першої та частини другої статті 12 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”, пункту 1 частини першої Закону України “Про державну службу”, затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік №2 ТУ ДБР у м. Краматорську та введено в дію з 1 грудня 2020 року /том 1 а.с.182/.

Посади державної служби ТУ ДБР у м. Краматорську, в тому числі посаду, яку обіймав позивач - начальник Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), виведено із штатного розпису.

Водночас до штатного розпису ТУ ДБР у м. Краматорську введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно нової структури територіального управління.

Відтак, посади державної служби у раніше діючих підрозділах, зокрема, у Першому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), а саме: 1 штатну посаду начальника відділу; 1 посаду заступника начальника відділу; 14 штатних посад слідчих та 1 штатну посаду головного спеціаліста - скорочено.

Після внесення змін до штатного розпису:

у Першому слідчому відділі (з дислокацією у м. Краматорську) передбачено:

1 посада начальника відділу - старший начальницький склад (підполковник ДБР);

1 посада заступника начальника - старший начальницький склад (підполковник ДБР)

7 посад старших слідчих - старший начальницький склад (майор

ДБР);

8 посад слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).

У Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) передбачено:

1 посада начальника відділу - старший начальницький склад (підполковник ДБР);

1 посада заступника начальника - старший начальницький склад (підполковник ДБР);

4 посади старших слідчих - старший начальницький склад (майор

ДБР);

5 посад слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).

У Третьому слідчому відділу (з дислокацією у м. Маріуполі) передбачено:

1 посада начальника відділу - старший начальницький склад (підполковник ДБР);

1 посада заступника начальника - старший начальницький склад (підполковник ДБР)

6 посад старших слідчих - старший начальницький склад (майор

ДБР);

6 посад слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).

Таким чином, у результаті змін структури та штатного розпису в ТУ ДБР у м. Краматорську мало місце зменшення чисельності та штату державних службовців.

Виведення посади із штатного розпису державного органу нерозривно пов`язано із її скороченням, у зв`язку з чим, як наслідок відбувається або звільнення працівника, або його переведення на інші рівнозначні або ж нижчі посади.

Оскільки скорочення посади позивача відбувалося внаслідок зменшення чисельності державних службовців, при тому, що переведення працівників однієї категорії посад на іншу чинним законодавством не передбачено, як Законом України «Про Державне бюро розслідувань» так і Законом України «Про державну службу» (тобто із посади державної служби без проведення конкурсу на посаду рядового та начальницького складу, так і навпаки) особи, що займали такі посади, підлягали звільненню.

Водночас, прийняття кадрових рішень, відповідно до чинного законодавства про державну службу, віднесено законодавцем до виключної компетенції суб`єкта призначення (тобто приймається на розсуд суб`єкта призначення).

Як зазначено в абзаці першому пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів”, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

З вищевикладеного, суд доходить висновку про те, що у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни штатного розпису.

Щодо посилання позивача на відсутність повноважень у директора ТУ ДБР у м. Краматорську Богданова Р.І. під час підписання наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, суд зазначає наступне.

Припинення державної служби відбувається за ініціативою суб`єкта призначення з підстав, визначених ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Згідно з п.п.3,7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення це державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади, суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Закон України «Про Державне бюро розслідувань» визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань, а отже є спеціальним законом у відповідній сфері.

Відповідно до ч.3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що Директор територіального управління Державного бюро розслідувань:

1)організовує роботу відповідного територіального управління щодо виконання повноважень Державного бюро розслідувань, наказів і розпоряджень Директора Державного бюро розслідувань;

2)призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону;

3)вносить Директору Державного бюро розслідувань подання про присвоєння у встановленому законодавством порядку спеціальних звань особам рядового і начальницького складу та рангів державних службовців працівникам відповідного територіального управління;

4)вносить Директору Державного бюро розслідувань пропозиції щодо структури та штатної чисельності відповідного територіального управління;

5)видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження;

6)здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом.

Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 27 червня 2007 року №162/06/187-07 «Щодо штатного розпису» штатний розпис це документ, що встановлює для даного підприємства, установи, організації структуру, штати та посадові оклади працівників.

Типова форма штатного розпису, затверджена наказом Мінфіну України від 28 січня 2002 року №57, є обов`язковою для підприємств, установ, організацій бюджетної сфери. Отже, штатний розпис є обов`язковим для підприємств, установ, організацій бюджетної сфери у якому відображаються штат та посадові оклади працівників.

Поряд з цим, роботодавець має право самостійно визначати, змінювати чисельність працівників і штатний розпис. Дані обставини не потребують додаткового доведення і обґрунтування від державного органу щодо доцільності скорочення чисельності або штату.

Сам факт прийняття наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 199 ДСК є належним та достатнім доказом скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач у ТУ ДБР у м. Краматорську.

Суд звертає увагу, що накази Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 та від 20 жовтня 2020 року №199ДСК позивачем взагалі не оскаржувалися, отже, суд позбавлений процесуальних можливостей надавати правову оцінку зазначеним наказам у межах даного провадження.

Згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі “Вілліс проти Сполученого Королівства” від 11 червня 2002 року, заява № 36042/97). Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі “Ван Раалте проти Нідерландів” від 21 лютого 1997 року, заява № 20060/92; рішення ЄСПЛ у справі “Пічкур проти України” від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004).

Наявність правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, також виключає дискримінацію, що випливає з визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України “Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні”.

Враховуючи, що підстави та процедура звільнення державних службовців визначені Законом, а можливість прийняття особи на роботу після її звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019) за рішенням суб`єкта призначення, відповідно до ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» (в редакції чинній на момент звільнення), є його правом, а не обов`язком, судом не встановлено наявність ситуації, за якої позивач зазнає менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, а відтак доводи позивача у цій частині є необґрунтованими та не свідчать про протиправність прийнятого наказу.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “РуїсТоріха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин 1, 5 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та враховувати правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права.

За встановлених обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача є правомірним та прийнятим відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську (вул. Героїв України, буд.21, м. Краматорськ, 84301, ЄДРПОУ 42331094) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Рішення ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 2 серпня 2021 року.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11 серпня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов