Рішення № 98938938, 02.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2021 р. Справа№200/6221/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зеленова А.С.

за участю:

секретаря Гажитової О.Г.,

представника позивача Шевченка С.А.,

представника відповідача Золотарьової Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу №200/6221/21 за позовом ОСОБА_1 до Слов`янської міської ради про визнання відмовити протиправно, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

24 травня 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Слов`янської міської ради, в якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Слов`янської міської ради оформлену листом №104867-02-01 від 23 квітня 2021 року у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу;

- зобов`язати Слов`янську міську раду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у власність шляхом викупу та про проведення експертної грошової оцінки даної земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначає, що 25 березня 2021 року через центр надання адміністративних послуг, він звернувся до Слов`янської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу, орієнтовною площею 0,0188 га за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування торгівельного павільйону, належного йому на праві власності.

Листом №104867-02-01 від 23 квітня 2021 року Слов`янська міська рада повідомила йому, що рішенням виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 7 жовтня 2020 року №1244 «Про затвердження Переліку адміністративних послуг, що надаються Центром надання адміністративних послуг міста Слов`янська» графічні матеріали необхідно узгоджувати з управлінням містобудування та архітектури Слов`янської міської ради та комунальними службами м. Слов`янська на наявність мереж, а долучені до його заяви графічні матеріали не узгоджені. Також відповідач зазначив, що 08 серпня 2019 року комісією Слов`янської міської ради було здійснено обстеження зазначеної земельної ділянки під час якої було встановлено, що ним використовується за зазначеною адресою для комерційної діяльності ділянка площею 0,0413 га, що більше, ніж він планує отримати у власність.

Також відповідач зазначив, що об`єкт, який знаходиться по АДРЕСА_1 значно відрізняється від того, на який він отримав право власності на підставі рішення суду від 25 березня 2008 року, у зв`язку із чим, відповідач вважає, що позивач здійснив самовільно певні будівельні роботи.

У зв`язку із викладеним, відповідач повернув йому надані матеріали. Вважає дії відповідача протиправними.

Просить суд задовольнити позов.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що Слов`янська міська рада листом від 23 квітня 2021 року №104867-02-01 повідомила ОСОБА_1 про повернення поданих документів, у зв`язку з тим, що об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 значно відрізняється від торгівельного павільйону, на який було отримано право власності згідно рішення суду від 25.03.2008 №2-1393-2008, а дозвільні документи на виконання будівельних робіт та документи на земельну ділянку відсутні, що є підставою вважати про факт самовільного виконання будівельних робіт. Також, 08 серпня 2019 року комісією Слов`янської міської ради було здійснено обстеження зазначеної земельної ділянки та складено акт, згідно якого зазначено, що об`єкт нерухомості ( АДРЕСА_1 ) значно відрізняється від торгівельного павільйону, на який було отримано право власності згідно рішення суду від 25.03.2008 №2-1393-2008.

Лист Слов`янської міської ради від 23 квітня 2021 року №104867-02-01 не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, має інформативний характер з метою повідомлення ОСОБА_1 про невідповідність наданих матеріалів, що ніяк не позбавляє заявника права звернутися щодо отримання дозволу повторно.

Слов`янська міська рада не відмовляла позивачу щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Відповідач виконав всі дії щодо розгляду питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу відповідно до вимог земельного кодексу України та Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Органи місцевого самоврядування є вільними у реалізації права розпоряджатися землею, у виборі суб`єкта щодо надання йому права на землю у порядку, встановленому законом.

Відповідно ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Вимога позивача щодо зобов`язання Слов`янської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, свідчить про втручання у дискреційні повноваження колегіального органу, суб`єкта владних повноважень та може бути порушенням Рекомендації №11 (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й параді заступників міністрів. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за таких обставин.

Просить суд відмовити у задоволенні позову /а.с.24-27/.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року відкрито провадження по справі з розглядом справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі/а.с.15/.

10 червня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, оскільки необхідно дослідити ряд доказів, а також те, що земельна ділянка яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до територій природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку “Слов`янський курорт”/а.с.19/.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року вирішено питання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 5 липня 2021 року /а.с.21/.

22 червня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с.24-27/.

5 липня 2021 року судом оголошено перерву до 19 липня 2021 року для надання відповідачем додаткових документів.

16 липня 2021 року до суду надійшли витребувані у відповідача документи, що стосуються предмету судового розгляду /а.с.45-62/.

Ухвалою суду, постановленою без видалення до нарадчої кімнати 19 липня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 2 серпня 2021 року.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_1 виданого 28 серпня 2019 року органом №1455/а.с.7/.

ОСОБА_1 на підставі рішення Слов`янськго міськрайонного суду від 25 березня 2008 року належить об`єкт нерухомого майна, нежитлове приміщення-торгівельний павільйон «А-1» з навісом, розташований по АДРЕСА_1 /а.с.8/. Право власності було зареєстровано, що підтверджується, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янська /а.с.9/.

25 березня 2021 року позивач через центр надання адміністративних послуг, звернувся до Слов`янської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу, орієнтовною площею 0,0188 га за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування торгівельного павільйону, належній мені на праві власності.

Листом №104867-02-01 від 23 квітня 2021 року Слов`янська міська рада повернула надані позивачем матеріали у зв`язку із тим, що дозвільні документи на виконання будівельних робіт та документи на земельну ділянку відсутні, що є підставою вважати про факт самовільного виконання будівельних робіт /а.с.11/.

Позивач, не погоджуючись із даною відмовою у розгляді його заяви, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною 1 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків(ст.71 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно частиною другої статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ч.1 ст.3 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.1 ст.127 ЗК України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст.128 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви (клопотання) додаються:

а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд);

б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

г) копія свідоцтва про реєстрацію постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України - для юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства іноземної держави.

Згідно ч.3 ст.128 ЗК України орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Як встановлено судом ОСОБА_1 до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу від 25 березня 2021 року надав повний пакет документів, що відповідає вимогам ч.2 ст.128 ЗК України.

Відповідно до ч.3 ст.123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

За приписами ч. 3 ст. 50 Закону України “Про землеустрій” від 22.05.2003 року №838 проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок серед іншого включають рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом).

При цьому суд звертає увагу, що частина 7 статті 118 Кодексу була доповнена абзацом 3 згідно із Законом № 366 від 02.07.2013 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок”:

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як вбачається зі змісту цього закону, він встановлює відповідальність посадових осіб за порушення строків розгляду документів з землеустрою, забороняє витребування не передбачених законом документів, визначає наслідки не прийняття уповноваженими суб`єктами рішень. Тобто даний закон покликаний додатково упорядкувати земельні правовідносини, захистити права осіб, зацікавлених в отриманні земельних ділянок, від зволікань, безпідставних рішень органів влади.

Відтак суд вважає, що запроваджений цією нормою принцип мовчазної згоди, надає особі, яка звернулась за наданням дозволу на розробку проекту землеустрою та не отримала у визначений законом строк рішення, такі ж права, які має особа, яка цей дозвіл отримала.

Разом з тим, в даному випадку позивач звернувся до відповідача не зі зверненням громадянина, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Проте така позиція, за умови відсутності будь-яких доказів, унеможливлює доведення суду, обізнаність позивача щодо прийнятого за його клопотанням рішення. При цьому саме на відповідача, як суб`єкта владних повноважень приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладений обов`язок доказування правомірності своїх дій та рішень.

Стаття 118 Земельного кодексу визначає лише два можливих рішення відповідача при розгляді клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою – або надання такого дозволу, або мотивована відмова у його наданні.

При цьому відмова в надані дозволу має бути вмотивованою, і підставою для відмови може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою.

Так, у судовому засіданні представник відповідача посилався на те, що рішенням виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 07.10.2020 №1244 затверджено Перелік адміністративних послуг, що надаються Центром надання адміністративних послуг міста Слов`янська, зокрема затверджено інформаційну картку адміністративної послуги “Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, у власність шляхом викупу, безоплатно у власність та у постійне користування”. Однією з умов отримання даної адміністративної послуги є надання графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, які повинні бути погоджені в управлінні архітектури і містобудування Слов`янської міської ради та комунальних службах м. Слов`янська на наявність мереж.

Пунктом 13 Інформаційної картки зазначено перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги, а саме виявлення в документах недостовірність відомостей, неповний пакет документів, невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, недостатня кількість голосів під час голосування даного проекту рішення на засіданні сесії міської ради.

Підставами для відмови в наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою є: розбіжності із площею земельної ділянки; об`єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці має 2 поверхи (але у витягу з БТІ м. Слов`янськ від 11.04.2008 №18471506 зареєстровано право власності лише на нежиле приміщення , торгівельний павільйон “А-1” з навісом “Б”) , документи на виконання будівельних робіт відсутні. Графічні матеріали , додані до заяви не узгоджені з управлінням містобудування та архітектури Слов`янської міської ради та комунальними службами м. Слов`янська на наявність мереж.

Суд не погоджується із такою відмовою з огляду на наступне.

Так, Закон України «Про адміністративні послуги» визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг.

Статтею 5 Закону України «Про адміністративні послуги» визначено, що виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються:1) найменування адміністративної послуги та підстави для її одержання; 2) суб`єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги; 3) перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги; 4) платність або безоплатність надання адміністративної послуги; 5) граничний строк надання адміністративної послуги; 6) перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги. Адміністративні послуги визначаються виключно законом.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу від 25 березня 2021 року надав повний пакет документів, що відповідає вимогам ч.2 ст.128 ЗК України.

З огляду на що суд не може погодитись із позицією відповідача, оскільки саме Земельним кодексом України визначено порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, який має вищу юридичну силу, а не рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 07.10.2020 №1244.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2018 року по справі №243/6230/17, яким засуджено ОСОБА_1 за самовільне будівництво будівель на самовільно зайнятій ділянці, оскільки даний вирок стосується іншої земельної ділянки.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, фактично відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання вказаних дій протиправними.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення органу місцевого самоврядування свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, фактично відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а юридично не оформивши цю відмову, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України “Про землеустрій”, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання вказаних дій протиправними.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Слов`янської міської ради щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність суд зазначає наступне.

Згідно зі змісту Рекомендації №R(80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснити з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящих в ієрархії нормативно - правовим актам. Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межи завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві (див. рішення у справі Beyeler v. Italy [GC], N 33202, п. 100, ЄСПЛ 2000-I). Питання, яке має бути розглянуто, стосується того, наскільки обставини справи, що розглядається в цілому, давали заявникові право на майновий інтерес, захищений статтею 1 Першого протоколу.

Враховуючи вимоги діючого законодавства позивач мав достатньо підстав для сподівання на прийняття відповідачем у встановлені строки відповідного рішення.

Відмовляючи у прийнятті рішення за результатами розгляду заяви позивача, орган місцевого самоврядування, втручається у право власності заявника. Неналежний розгляд заяви позивача у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, так само як і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника, порушує "справедливий баланс" між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном.

Позивач, як добросовісний громадянин та член територіальної громади не має перебувати під надмірним для нього тягарем.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов`язковим для правозастосування органами правосуддя.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Слов`янська міська рада, зволікаючи із своєчасним прийняттям відповідного рішення за зверненням позивача порушує вимоги земельного законодавства.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Так, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, затвердити проект землеустрою, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №. 30985/96).

Оскільки процес надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, який не прийняв передбачене законодавством рішення, то в даному випадку відповідачем обрано належний спосіб захисту.

З огляду на що суд задовольняє позов ОСОБА_1 у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до квитанції №А967-С788-4518-4КХЕ від 21 травня 2021 року позивачем за подання даного позову сплачено 908грн.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

За приписами ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу, 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження заявлених вимог в частині відшкодування судових витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката в сумі 5000 грн. позивачем надані: договір №б/н від 20 травня 2021 року про надання професійної правничої допомоги; акт прийому передачі виконаних робіт по договору про надання професійної правової допомоги від 21 травня 2021 року; квитанцію від 21 травня 2021 року у про підтвердження сплати правової допомоги за договором про надання професійної правничої допомоги/а.с.12,13/.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Частинами 2-7 ст. 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Про необхідність доведення неспівмірності витрат неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема в постанові від 28 грудня 2020 року по справі №640/18402/19.

Відповідач не надав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

За приписами ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З представлених доказів на підтвердження витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката вбачається, що 20 травня 2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Шевченко Сергієм Анатолійовичем укладений договір про надання професійної правничої допомоги б/н /а.с. 12/.

У п. 3 Договору вказано, що вартість послуг адвоката складає 5000грн /а.с.12/.

Так, в акті прийому-передачі виконаних робіт від 21 травня 2021 року б/н до договору про надання професійної правничої допомоги від 20 травня 2021 року, зазначено що адвокатом надано наступні послуги:

- складення позовної заяви ОСОБА_1 до Слов`янської міської ради 5 годин;

- формування пакету документів із роздруківкою відповідних копій документів та їх засвідчення для доручення до позовної заяви 1 година/а.с.13/.

Відповідно до квитанції від 21 травня 2021 року адвокат Шевченко С.О. отримав від позивача грошові кошти у розмірі 5000грн. за виконання послуг за договором про надання професійної правничої допомоги/з.б.а.с.13/.

Суд враховує правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі №727/4597/19 про те, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Таким чином, суд дійшов висновку, що квитанція від 21 травня 2021 року підтверджує факт отримання коштів адвокатом Шевченко С.А. від клієнта Шевченко В.М.

Верховний Суд у постанові від 16 травня 2019 року у справі №823/2638/18 зазначив, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права <…>. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Суд зазначає, що у нього відсутні підстави для твердження про не співмірність розміру підтверджених витрат на оплату послуг адвоката.

При цьому, у межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Підсумовуючи наведене, суд вважає підтвердженими витрати на правничу допомогу у цій справі.

У відповідності до ч. 1 і ч. 9 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, суд дійшов висновку, що позивачка має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., які слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на його користь.

Згідно з ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Слов`янської міської ради (пл. Соборна, 2, м. Слов`янськ, 84122, ЄДРПОУ 04341413) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Слов`янської міської ради оформлену листом №104867-02-01 від 23 квітня 2021 року у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу.

Зобов`язати Слов`янську міську раду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у власність шляхом викупу та про проведення експертної грошової оцінки даної земельної ділянки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов`янської міської ради (пл. Соборна, 2, м. Слов`янськ, 84122, ЄДРПОУ 04341413) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім гривень) 00 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Слов`янської міської ради (пл. Соборна, 2, м. Слов`янськ, 84122, ЄДРПОУ 04341413)судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000(п`ять тисяч гривень)грн.

Рішення ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 2 серпня 2021 року.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11 серпня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов