
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 серпня 2021 р. Справа№200/8225/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
У липні 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - УПФ), в якому просить: 1) визнати незаконним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 13.05.2021 року; 2) зобов`язати УПФ призначити з 13.05.2021 року пенсію, зарахувавши до пільгового стажу роботи періоди з 30.07.1998 року по 31.07.1998 року, 31.12.1998 року, з 01.08.2000 року по 30.09.2000 року, з 28.08.2014 року по 31.08.2014 року, 30.06.2016 року, 31.08.2016 року, період навчання у Селидівському гірничому технікумі з 01.09.1994 року по 19.12.1994 року, період проходження військової служби з 23.12.1994 року по 18.06.1996 року відповідно до ч. 3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13 травня 2021 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Проте рішенням від 17 травня 2021 року УПФ відмовило в призначені пенсії через відсутність необхідного пільгового стажу. Як зазначає позивач, до його пільгового стажу не зараховані періоди роботи з 30.07.1998 року по 31.07.1998 року, 31.12.1998 року, з 01.08.2000 року по 30.09.2000 року, з 28.08.2014 року по 31.08.2014 року, 30.06.2016 року, 31.08.2016 року, період навчання у Селидівському гірничому технікумі з 01.09.1994 року по 19.12.1994 року, період проходження військової служби з 23.12.1994 року по 18.06.1996 року.
На думку позивача, УПФ протиправно не зарахувало до пільгового стажу спірні періоди його роботи, оскільки вони підтверджені належними документами. У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом.
07 липня 2021 року судом відкрито провадження у справі, керуючись статті 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
05 серпня 2021 року від представника УПФ надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що право на пенсію на пільгових умовах виникає при наявності стажу роботи на підземних гірничих роботах по видобутку вугілля за умови безпосередньої зайнятості повний робочий день.
На думку представника відповідача, відпустки без збереження заробітної плати виключають безпосередню зайнятість повний робочий день на підземних гірничих роботах по видобутку вугілля, а тому відповідні періоди не можуть бути зараховані до стажу, який дає право на пенсію на пільгових умовах.
Щодо зарахування до пільгового стажу роботи позивача періоду навчання в Селидівському гірничому технікумі з 01.09.1994 року по 19.12.1994 року, представник відповідача зазначає, що вказаний період зараховано до пільгового стажу.
Крім того, представник відповідача зазначає, що час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах якщо на момент призову на строкову військову службу особа працювала за професією, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Оскільки на момент призову на строкову військову службу позивач не працював за професією, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах, відсутні підстави для зарахування військової служби до пільгового стажу.
Представник відповідача звертає увагу, що записи трудової книжки не містять відомостей безпосередньої зайнятості повний робочий день на підземних роботах, а отже у управління відсутні правові підстави для зарахування періоду роботи з 01.08.2000 по 30.09.2000 до пільгового стажу.
З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту (а.с. 4).
13 травня 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії.
17 травня 2021 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №0572250003345 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 78-79).
Вказаним рішенням до пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 30.07.1998 року по 31.07.1998 року, 31.12.1998 року, з 01.08.2000 року по 30.09.2000 року, з 28.08.2014 року по 31.08.2014 року, 30.06.2016 року, 31.08.2016 року, оскільки ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачає безпосередню зайнятість протягом повного робочого дня під землею, період військової служби з 23.12.1994 по 18.06.1996, оскільки перерва між працевлаштуванням перевищує три місяці.
З розрахунку стажу вбачається, що до пільгового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1994 року по 19.12.1994 року.
Позивач оскаржує вищевказані рішення відповідача, як такі, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства та порушує його конституційні права.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV)).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно із частиною 3 статті 114 Закону № 1058- IV працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.
Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Щодо зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 30.07.1998 року по 31.07.1998 року, 31.12.1998 року, з 01.08.2000 року по 30.09.2000 року, з 28.08.2014 року по 31.08.2014 року, 30.06.2016 року, 31.08.2016 року суд зазначає наступне.
Як вбачається з наказу ВП «Шахта Курахівська» ДП «Селидіввугілля» №234/відп від 26.08.2014 року, ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження заробітної плати (за власним бажанням) 29.08.2014 року, 30.08.2014 року (а.с. 34).
Згідно пункту 2 Порядку застосування Списків № 1 і№ 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383, під повним робочим днем слід вважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.
Отже, однією з умов, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах, є робота зі шкідливими і важкими умовами праці протягом повного робочого дня.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 року №713/039/161 16 періоди, зокрема відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.
Таким чином, оскільки згідно наказу №234/відп від 26.08.2014 року ВП «Шахта Курахівська» ДП «Селидіввугілля», позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати (за власним бажанням), тобто без виробничої необхідності 29.08.2014 року, 30.08.2014 року, тобто не був протягом повного робочого дня зайнятим на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, відповідачем правомірно не враховано вказані дні до пільгового стажу.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 березня 2019 року у справі № 295/8979/16-а.
Разом з цим, згідно листа ВП «Шахта Курахівська» ДП «Селидіввугілля» від 14.07.2021 року та наказів від 24.06.2016 року №155/к-відп, витягу з наказу від 18.08.2016 року №217а/к-відп, перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати (за власним бажанням) 30.07.1998 року, 31.07.1998 року, 31.12.1998 року, 28.08.2014 року, 31.08.2014 року, 30.06.2016 року, 31.08.2016 року не підтверджено підприємством (а.с. 33-36).
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування періодів роботи 30.07.1998 року, 31.07.1998 року, 31.12.1998 року, 28.08.2014 року, 31.08.2014 року, 30.06.2016 року, 31.08.2016 року до пільгового стажу.
Щодо не зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 01.08.2000 року по 30.09.2000 року суд зазначає наступне.
У відповідності до записів у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 21.07.2000 року звільнено з підприємства «Шахтоуправління Курахівське» та 13.11.2000 року прийнято електрослюсарем 4 розряду підземного ВП «Шахта Курахівська» ДП «Селидіввугілля» (а.с. 11).
Отже в період з 01.08.2000 року по 30.09.2000 року позивач не був працевлаштований до жодного підприємства.
Позивачем не надано доказів роботи в цей період, в тому числі із шкідливими умовами праці.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування періоду роботи з 01.08.2000 року по 30.09.2000 року до пільгового стажу.
Щодо не зарахування до пільгового стажу періоду навчання у Селидівському гірничому технікумі з 01.09.1994 року по 19.12.1994 року суд зазначає наступне.
Згідно довідки Селидівського гірничого технікуму, ОСОБА_1 навчався з 01.09.1994 року по 19.12.1994 року, наказом №369 від 19.12.1994 року відрахований у зв`язку з призовом на військову службу, з 18.08.1997 року поновлений на заочне відділення (а.с. 13).
У відповідності до записів у трудовій книжці позивача 24.01.1997 року прийнято на роботу учнем електрослюсаря підземного.
За змістом положень статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР, час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Отже, враховуючи, що перерва між днем закінчення позивачем навчання за професією електрослюсар підземний і днем працевлаштування за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників не перевищує трьох місяців, період навчання позивача з 01.09.1994 року по 19.12.1994 року підлягає зарахуванню до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Суд критично ставиться до доводів відповідача щодо зарахування до пільгового стажу періоду навчання з 01.09.1994 року по 19.12.1994 року, оскільки з розрахунку стажу вбачається, що вказаний період враховано до загального страхового стажу.
Щодо не зарахування до пільгового стажу позивача часу проходження військової служби суд зазначає наступне.
Абзацом 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже зарахування відповідачем періоду військової служби до пільгового стажу можливе лише якщо на момент призову на строкову військову службу позивач працював за професією або займав посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Як вбачається з трудової книжки позивача, останнього 26.08.1994 року звільнено з роботи за власним бажанням.
Згідно записів трудової книжки, позивач проходив військову службу з 23.12.1994 р. по 18.06.1996 р. (а.с.10).
Отже, на момент призову на строкову військову службу позивач не працював за професією, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування відповідачем до спеціального стажу періоду проходження військової служби з 23.12.1994 року по 18.06.1996 року.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17 травня 2021 року є не обґрунтованим, прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, а отже не відповідає вимогам Конституції та законам України та підлягає скасуванню.
Разом з тим, стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Повноваження щодо призначення пенсії відноситься до компетенції відповідача і суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. У рішенні по справі "Класс та інші проти Німеччини" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію є формою втручання у повноваження.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача.
Таким чином суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача призначити пенсію.
Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
Згідно абзацу другому частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд вважає, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення УПФ про відмову в призначенні пенсії та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13 травня 2021 року, із зарахуванням до пільгового стажу спірних періодів його роботи.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №0572250003345 від 17 травня 2021 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року про призначення пенсії із зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи 30.07.1998 року, 31.07.1998 року, 31.12.1998 року, 28.08.2014 року, 31.08.2014 року, 30.06.2016 року, 31.08.2016 року, періоду навчання з 01.09.1994 року по 19.12.1994 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 37803258) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового у розмірі 800 (вісімсот) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв
Судове рішення № 98938762, Донецький окружний адміністративний суд було прийнято 10.08.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 200/8225/21. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: